Ухвала

від 11.09.2014 по справі 826/12324/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2014 року м. Київ К/800/28713/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Юрченко В.П., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2014 року

у справі № 826/12324/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія

«Нові комунікації»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного

управління Міндоходів у місті Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Нові комунікації» (надалі також - позивач, ТОВ «Телерадіокомпанія «Нові комунікації») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (надалі також - відповідач, ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень від 5 квітня 2013 року №0004182203, №0004172203 та №0004162203.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2013 року позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби від 5 квітня 2013 року №0004182203, №0004172203 та №0004162203.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2014 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2013 року - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2014 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень від 5 квітня 2013 року № 0004162203 (збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 99259,00 грн., з яких 79407,00 грн. - за основним платежем, а 19852,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями), № 0004172203 (збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 131798,00 грн., з яких 131797,00 грн. - за основним платежем, а 1,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями), № 0004182203 (зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 341355,00 грн.), з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 21 березня 2013 року № 261/22.3/34047881, про порушення позивачем вимог підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі також - Закон; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що призвело до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за 1 квартал 2011 року на суму 341355,00 грн. та заниження податку на прибуток у загальній сумі 79704,00 грн.; пунктів 198.3 , 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 131797,00 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість та зменшено оподатковуваний дохід на суму валових витрат, що виникли за результатами відображення в податковому обліку господарських операцій з ТОВ «Санабрія», які вчинені без мети реального настання правових наслідків.

Згідно з пунктом 3.1 статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 зазначеного закону валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, між ТОВ «Телерадіокомпанія «Нові комунікації», як замовником, та ТОВ «Санабрія», як виконавцем, був укладений Договір про рекламне обслуговування від 4 січня 2011 року №С-01/2011-15 року , відповідно до умов якого замовник замовляє виконавцю, а виконавець бере на себе зобов'язання по наданню рекламних послуг, а саме: виготовляти та розміщувати рекламу у друкованих засобах масової інформації (ЗМІ), на телебаченні (ТБ) радіоносіях (радіостанціях), а також зовнішню рекламу (білборди, лайтбокси, сітілайти та інші); виготовляти та друкувати поліграфічну продукцію; виготовляти сувенірну продукцію та надавати інші рекламні послуги, які не заборонені законодавством України; виготовляти оригінал-макети реклами, надавати допомогу у складанні рекламних текстів, статей; у вигляді та обсязі, вказаному замовником, згідно затверджених сторонами медіа-планів та/або Додатків/ Адресних програм.

Як слідує з матеріалів справи, на виконання умов договору ТОВ «Санабрія» надало позивачу послуги по розміщенню реклами на загальну суму 790780,00 грн., в т.ч. ПДВ 131796,67 грн., що підтверджується актами здачі-прийомки виконаних робіт (послуг) та податковими видатковими накладними.

Факт оплати позивачем, наданих ТОВ «Санабрія» послуг по розміщенню реклами, підтверджується банківськими виписками.

Крім того фактичне надання послуг по розміщенню реклами підтверджується наявними у матеріалах справи примірниками друкованих видань (а.с. 33-45).

Як встановлено судами попередніх судових інстанцій, отримання рекламних послуг від ТОВ «Санабрія» за укладеним з позивачем договором, шляхом розміщення реклами телеканалу «STAR TV» у друкованих засобах масової інформації пов'язане з веденням господарської діяльності позивача та необхідне з метою формування та підтримки інтересу потенційних глядачів та рекламодавців до телеканалу, залучення глядацької аудиторії з метою збільшення рейтингів телеканалу «STAR TV».

При цьому, твердження позивача про те, що після виходу рекламних матеріалів, рейтинги телеканалу зросли та, відповідно, збільшилась вартість рекламного часу на телеканалі, що позитивно вплинуло на фінансовий результат, - не спростовані відповідачем.

На підставі наведених вище доказів, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Санабрія».

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, на час існування спірних правовідносин, контрагент позивача, - ТОВ «Санабрія» був належним чином зареєстрований як юридична особи та як платник податку на додану вартість, відтак мав належний обсяг правосуб'єктності для здійснення господарських операцій. Згідно з дослідженими деклараціями з ПДВ в розрізі контрагентів за січень-березень 2011 року, всі господарсько-фінансові операції позивача з ТОВ «Санабрія» та третіми особами знайшли відображення в податковому обліку в повному обсязі. Зауважень по наданих деклараціях, порядку їх оформлення представник відповідача не заявив.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій, дійшли правильного висновку про недоведеність відповідачем факту допущення порушень податкової дисципліни позивачем.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 220 1 , 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238 , 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

В.П. Юрченко