Ухвала

від 12.12.2013 по справі 810/4471/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/4471/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Лисенко В.І. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

12 грудня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Беспалова О.О.,

при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: Сусліков Ю.А., Бромірський О.О.,

від відповідача Кабанов В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2013 року у справі за позовом приватного підприємства «ЕФФ-Систем» до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 09.07.2013 № 0001312201, № 0001282201.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2013 року позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовані податкове повідомлення-рішення Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 09.07.2013 № 0001312201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 523307,50 грн. (основний платіж - 443022,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 80285,50 грн.) та податкове повідомлення-рішення Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 09.07.2013 № 0001282201 в частині збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 355357,50 грн. (основний платіж - 329912,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 25445,50 грн.). В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати оскаржувану постанову та постановити нову, якою в задоволенні позову відмовити.

Перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

З матеріалів справи вбачається, що посадовими особами Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби згідно зі статтею 20, пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України відповідно до наказу від 30.05.2013 № 238 проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати передбачених Кодесом податків та зборів, дотримання валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.2012.

Результати перевірки відображено в акті перевірки № 289/2200-31969268 . від 28.09.2012р. №242/22-11/35274221, в якому контролюючим органом встановлені порушення позивачем вимог податкового законодавства, зокрема:

- пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 137.1 статті 137, пункту 138.4 статті 138, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на суму 340492,00 грн., в тому числі: за ІV квартал 2010 року - на суму 101779,00 грн., за І квартал 2011 року - на суму 56711,00 грн., за ІІ квартал 2011 року - на суму 89796,00 грн., за ІІ-ІІІ квартали 2011 року - на суму 89796,00 грн., за ІІ-ІV квартали 2011 року - на суму 182002,00 грн.;

- підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 201.1 статті 201, пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 443022,00 грн., в тому числі: за грудень 2010 року - на суму 81423,00 грн., за січень 2011 року - на суму 37080,00 грн., за березень 2011 року - на суму 6720,00 грн., за квітень 2011 року - на суму 73040,00 грн., за травень 2011 року - на суму 5043,00 грн., за грудень 2012 року - на суму 239716,00 грн.

До вказаних висновків відповідач прийшов, вважаючи, що господарські операції, за результатами яких позивачем у періоді, що перевірявся, сформовано податковий кредит та віднесено витрати на придбання товарів і послуг до валових, здійснені позивачем на підставі договорів, що не мали реального характеру, укладених позивачем з ТОВ «Ніка Актів» та ТОВ «Трейдштад».

Крім того, виходячи з позиції податкового органу, перевищення балансової вартості основних засобів над доходами, отриманими позивачем внаслідок реалізації основних засобів, в розмірі 354895,00 грн. мало бути включено ним до складу доходів за ІІ-IV квартали 2011 року, а сформовані позивачем валові витрати за І квартал 2011 року у сумі 7843,00 грн. не підтверджені первинними документами, а кредиторська заборгованість перед приватним підприємством «Діоніс» на загальну суму 46000,00 грн. не стягнута після закінчення строку позовної давності, у зв'язку з чим сума такої заборгованості підлягає включенню до інших доходів за ІІ-ІV квартали 2011 року.

На підставі акта перевірки відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення 12.06.2013 № 0000612201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 603592,50 грн., в тому числі: за основним платежем - 443022,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 160570,50 грн., та № 0000642201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 549243,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 463406,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 85837,00 грн.

Податкові повідомлення-рішення Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 12.06.2013 № 0000612201 та № 0000642201 були оскаржені до Головного управління Міндоходів у Київській області зі скаргою.

Рішенням Головного управління Міндоходів у Київській області від 21.06.2013 № 128/10/10-36-10-01-206/329 скаргу позивача задоволено частково, податкове повідомлення-рішення ОДПІ від 12.06.2013 № 0000642201 скасовано в частині основного платежу на суму 122914,00 грн., штрафних санкцій - на суму 60391,50 грн., податкове повідомлення-рішення Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 12.06.2013 № 0000612201 скасовано в частині штрафної санкції на суму 80285,00 грн.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 № 229 Фастівську об'єднану державну податкову інспекцію Київської області Державної податкової служби реорганізовано шляхом приєднання до новоствореної Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області.

Васильківською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області, з врахуванням рішенням Головного управління Міндоходів у Київській області від 21.06.2013 № 128/10/10-36-10-01-206/329, винесені податкові повідомлення-рішення від 09.07.2013 № 0001312201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 523307,50 грн., в тому числі: за основним платежем - 443022,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 80285,50 грн., та № 0001282201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 365937,50 грн., в тому числі: за основним платежем - 340492,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 25445,50 грн.

Вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2013 року відмовлено в задоволенні вимог адміністративного позову в частині про скасування податкового повідомлення-рішення 09.07.2013 № 0001282201 щодо збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 10580,00 грн., оскільки кредиторська заборгованість позивача перед приватним підприємством «Діоніс» на загальну суму 46000,00 грн. не стягнута після закінчення строку позовної давності, підлягає включенню до інших доходів за ІІ-ІV квартали 2011 року.

Рішення суду в цій частині відповідачем не оскаржується.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позову в частині, що оскаржується, виходив з того, що господарські операції позивача з його контрагентом мали реальний характер, податковий кредит та валові витрати підприємством сформовано правомірно, оскільки їх формування підтверджується первинними документами, що доводять реальність здійснення операцій з придбання товару, що, в свою чергу, спростовує доводи відповідача про фіктивність вчинених правочинів. Крім цього, суд першої інстанції прийшов до висновку, що кошти, отримані від реалізації основних засобів, були меншими, ніж залишкова балансова вартість таких основних засобів (станом на 01.07.2011), а тому позивач відніс кошти у розмірі 354895,00 грн. до валових витрат, а тому висновки податкового органу, що отримані позивачем кошти від реалізації основних засобів мали бути віднесені до доходів є помилковими.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В обґрунтування правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень апелянт посилається на ту обставину, що договори позивача з його контрагентами не мали реального характеру, оскільки укладені без мети настання реальних наслідків та спрямовані на отримання податкової вигоди.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування валових витрат та податкового кредиту підприємства.

Як встановлено судом першої інстанції, до видів діяльності приватного підприємства «ЕФФ-Систем» за КВЕД, згідно з довідкою від 26.03.2002 № 1261/2002 про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, відносяться: 22.13.0 Видання журналів та інших періодичних публікацій, 22.22.0 Поліграфічна діяльність, не віднесена до інших угрупувань, 60.24.1 Діяльність автомобільного вантажного транспорту, 51.70.0 Інші види оптової торгівлі, 52.12.0 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту, 63.12.0 Складування.

Колегією суддів встановлено, що в період, за який проводилась перевірка, позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Ніка Аків», ТОВ «Трейдштад».

Судом першої інстанції встановлено, що між приватним підприємством «ЕФФ-Систем» (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Трейдштад» (постачальник) був укладений договір поставки від 17.01.2011 № 170111, згідно з умовами якого покупець доручає, а постачальник приймає на себе зобов'язання щодо постачання товару - поліграфічних матеріалів (папір, офсетні пластини, фарбу та ін.), а покупець - прийняти та сплатити вартість товару на умовах та в порядку, визначеними цим договором.

У березні 2011 року між приватним підприємством «ЕФФ-Систем» (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Ніка Актів» (виконавець) був укладений договір виконання робіт від 28.03.2011 № 280311, згідно з умовами якого постачальник брав на себе зобов'язання поставити поліграфічні матеріали в асортименті, а покупець - прийняти товар та сплатити його вартість на умовах, передбачених цим договором.

Крім цього, між приватним підприємством «ЕФФ-Систем» (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Ніка Актів» (постачальник) був укладений договір поставки від 25.03.2011 № 250311, згідно з умовами якого виконавець взяв на себе зобов'язання здійснити введення в експлуатацію, ремонт та технічне обслуговування поліграфічного обладнання, а замовник - прийняти та здійснити оплату виконаних робіт.

На підтвердження факту поставки товарів та виконання робіт позивач надав податкові накладні від 15.12.2010 № 151202, від 17.01.2011 № 170101, від 04.03.2011 № 28, від 29.04.2011 № 97, від 11.04.2011 № 28, від 19.04.2011 № 54, які включені приватним підприємством «ЕФФ-Систем» до реєстру отриманих та виданих податкових накладних; видаткові накладні від 15.12.2010 № 151202, від 17.01.2011 № 170101, від 04.03.2011 № 39, 11.04.2011 № НК-0000028, від 19.04.2011 № НК-0000054; рахунки-фактури від 15.12.2010 № 151202, від 17.01.2011 № 170101, від 04.03.2011 № 39, від 28.03.2011 № 280311, від 25.03.2011 № 250311; картку рахунку 631 з 15.10.2010 по 15.10.2011; відомість складського обліку поліграфічних матеріалів з 15.10.2010 по 15.10.2011; довіреності від 11.04.2011 № Дов-000013, від 04.03.2011 № Дов-000008, від 17.01.2011 № Дов-000001, від 15.12.2010 № Дов-000033; подорожні листи вантажного автомобіля від 01.12.2010 серії 01 БЗС № 131468, від 15.12.2010 серії 01 БЗС № 131469, від 01.01.2011 серії 01 БЗС № 131470, від 15.01.2011 серії 01 БЗС № 131471, від 01.02.2011 серії 01 БЗС № 131474, від 15.02.2011 серії 01 БЗС № 131475,від 01.03.2011 серії 01 БЗС № 131476, від 15.03.2011 серії 01 БЗС № 131477, від 01.04.2011 серії 01 БЗС № 131478, від 15.04.2011 серії 01 БЗС № 131479; акт здачі-прийняття робіт від 29.04.2011 № НК-000041.

Оплату за отримані відповідно до вказаних договорів товари та роботи позивач здійснив у розмірі 1219840,66 грн. (751340,00 грн. + 468500,66 грн.), що підтверджується наявними в матеріалах банківськими виписками.

На підставі отриманих від ТОВ «Трейдштад» та ТОВ «Ніка Актів» податкових накладних, позивачем сформовано податковий кредит у загальному розмірі 203306,00 грн., в тому числі: за грудень 2010 року - у розмірі 81423,00 грн., за січень 2011 року - у розмірі 37080,00 грн., за березень 2011 року - у розмірі 6720,00 грн., за квітень 2011 року - у розмірі 73040,00 грн., за травень 2011 року - у розмірі 5043,00 грн.

У подальшому вартість придбаних поліграфічних матеріалів, робіт по доставці та введенню в експлуатацію, ремонту та технічному обслуговуванню поліграфічного обладнання в загальному розмірі 1016533,89 грн. (626116,67 грн. + 390417,22 грн.) (без урахування ПДВ в розмірі 203306,00 грн.) позивачем включено до валових витрат, а саме: в IV кварталі 2010 року - в розмірі 407117,00 грн., в І кварталі 2011 року - в розмірі 219000,00 грн., в ІІ кварталі 2011 року - в розмірі 390415,00 грн.

Таким чином, фактичне здійснення позивачем господарських операцій з ТОВ «Ніка Аків», ТОВ «Трейдштад» підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

Доводи контролюючого органу на відсутність матеріально-технічних ресурсів у цих контрагентів позивача як на підставу неможливості фактичного здійснення вказаних господарських операцій не підтверджені жодними доказами, а зводиться лише до констатації вказаних фактів у акті перевірки.

Суд вважає, що дана інформація не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємствах основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку.

Відповідачем такі документи в ході перевірки не досліджувались та не проаналізовано, які ресурси потрібні були б підприємствам для надання послуг, що надані позивачу його контрагентом. До того ж, висновки податкового органу не враховують нічим не обмеженого права підприємства укладати цивільно-правові угоди оренди приміщень, устаткування та автотранспорту та використання залучених за такими цивільно-правовими угодами трудових та інших ресурсів у власній господарській діяльності.

Виходячи з цього, висновки позивача про відсутність у контрагентів позивача адміністративно-господарських можливостей для виконання договорів поставки та надання послуг належними доказами, а тому не можуть слугувати підставою для застосування до підприємства санкцій за порушення податкового законодавства за умова наявності первинних документів, що підтверджують реальне здійснення поставки товару та надання послуг.

Враховуючи те, що постачання позивачу товарів підтверджено дослідженими в судовому засіданні розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, які були надані відповідачу до перевірки, доведеність подальшого використання придбаних послуг у власній господарській діяльності позивача, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень відповідача про неправомірне формування податкового кредиту та валових витрат за наслідками таких операцій.

Перевіряючи правомірність формування позивачем податкового кредиту у період, що перевірявся, колегія суддів виходить з такого.

До 01.01.2011 року порядок обчислення, сплати податку на додану вартість, порядок формування податкового кредиту передбачено ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 7.5.1 п.7.5 зазначеної статті було передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту.

Наведена правова позиція відображена також і в п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 р.V Податкового кодексу України, що набув чинності з 01.01.2011 року.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Відповідачем під час розгляду не надано будь-яких доказів та не зазначено будь-яких обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій.

Що стосується посилання відповідача на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, суд дійшов висновку, що зміст зазначених правочинів не суперечить актам цивільного законодавства; а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 КАС України не виявлено.

Окрім цього, з 01.01.2011 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсними в установленому порядку вищевказаних договорів та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.

Викладені вище обставини справи в їх сукупності дають підстави для висновку, що господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами, а товари, що придбавалися позивачем у спірний період, отримувались з метою використання та були використані позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Відтак, доводи відповідача не є підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит з ПДВ, якщо він виконав усі передбачені законом умови формування податкового кредиту і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що ТОВ «ЕФФ-Систем» правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, а висновок акта перевірки про порушення позивачем вимог п.п.7.2.3 , п.п. 7.2.6. п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» зі змінами та доповненнями та п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 р. V Податкового кодексу України є помилковим, а відтак зменшення від'ємного значення з податку на додану вартість є протиправним.

Перевіряючи висновки відповідача щодо порушення позивачем вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 137.1 статті 137, пункту 138.4 статті 138, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на суму 340492,00 грн., в тому числі: за ІV квартал 2010 року - на суму 101779,00 грн., за І квартал 2011 року - на суму 56711,00 грн., за ІІ квартал 2011 року - на суму 89796,00 грн., за ІІ-ІІІ квартали 2011 року - на суму 89796,00 грн., за ІІ-ІV квартали 2011 року - на суму 182002,00 грн., колегія суддів виходить з наступного.

Підстави для включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат передбачені п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1. п. 5.2 ст. 5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3.-5.8 цієї статті.

Отже, вищезазначеними нормами прямо передбачено включення до складу валових витрат будь - яких витрат за виключенням встановлених у самому Законі обмежень. Саме таке обмеження і встановлено в Законі у вигляді основного критерію віднесення витрат до валових - безпосередній зв'язок з господарською діяльністю підприємства - платника податку.

Частиною 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення i зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Наведені правові норми також відображені в Податковому Кодексі України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, зокрема, у ст.ст. 138, 139.

Оскільки, як встановлено вище, господарські операції позивача мали реальний характер, а позивач використовував послуги для власної господарської діяльності, що підтверджується первинною документацією, віднесення сум до валових витрат по даних операціях не може вважатися незаконним.

Колегія суддів вважає помилковими посилання податкового органу на висновок спеціаліста науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при МВС України на Південно-Західній залізниці від 27.07.2011 № 242 щодо почеркознавчої експертизи, якою встановлено, що підписи на деклараціях товариства з обмеженою відповідальністю «Ніка Актів» та додатках № 5 до декларацій за січень, лютий, квітень, травень 2011 року виконані не директором - громадянином ОСОБА_5, а іншою особою з огляду на наступне.

Чинним законодавством не передбачено обов'язку платника податку нести відповідальність за несплату податків продавцями, або за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, за умови необізнаності щодо неї. Бюджетне відшкодування можливе за наявності належних документів, що підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту платника податку, та встановлення реальності здійснення господарських операцій.

Крім цього, податкові декларації, які подавались ТОВ «Ніка Актів» до податкової інспекції не належать до первинних документів, які підтверджують формування позивачем податкового кредиту та валових витрат позивачем при взаємовідносинах з цим контрагентом.

Перевіряючи висновок податкового органу про завищення позивачем витрат за ІІ-IV квартали 2011 року на суму 354895,00 грн. у зв'язку з реалізацією основних засобів, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, податковий орган вважає, що отримані позивачем кошти від реалізації основних засобів мали бути віднесені до доходів, оскільки підприємством свідомо була занижена вартість реалізації основних засобів, що призвело до заниження підприємством податку на прибуток.

З бухгалтерської довідки № 1, долученої до матеріалів справи, судом першої інстанції встановлено, що у позивача обліковувались основні засоби, залишкова вартість яких станом на 01.07.2011 складає 563399,40 грн.

З метою визначення вартості основних засобів станом на 20.07.2011, позивачем замовлено у Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати оцінку майна (обладнання).

У звіті про оцінку майна (обладнання), що належить приватному підприємству «ЕФФ-Систем» (вул. Горького, 1, кв. 20, м. Фастів, Київська область, 08500), станом на 20.07.2011 визначено ринкову вартість обладнання, а саме:

- листова п'ятифарбувальна офсетна друкарська машина HEIDELBERG MOFP (№ 612404, 1991 рік виготовлення, 1 шт.)- 35544,00 грн.;

- пристрій прямого експонування пластин CTPAGFA GALILEO VXT (№ 67788-001, 2004 рік виготовлення, 1 шт.)- 29628,00 грн.;

- пристрій для перевороту стапеля BUSCHSE 125 (№ 110/1559, 2008 рік виготовлення, 1 шт.) -14348,00 грн.

У період з липня по серпень 2011 року позивачем реалізовано основних фондів на загальну суму 250205,00 грн. (у тому числі ПДВ 41700,84 грн.), що підтверджується видатковими накладними від 15.07.2011 № ЛНА-000001 на суму 20240,00 грн. (у тому числі ПДВ 3373,00 грн.), від 15.07.2011 № ЛНА-000002 на суму 206200,00 грн. (у тому числі ПДВ 3436,67 грн.), від 21.08.2011 № ЛНА-000006 на суму 18553,00 грн. (у тому числі ПДВ 3092,17 грн.), від 29.07.2011 № ЛНА-000005 на суму 107220,00 грн. (у тому числі ПДВ 17870,00 грн.), від 29.07.2011 № ЛНА-000003 на суму 39192,00 грн. (у тому числі ПДВ 6532,00 грн.), від 29.07.2011 № ЛНА-000004 на суму 44380,00 грн. (у тому числі ПДВ 7396,67 грн.), податковими накладними від 15.07.2011 № 226 на суму 20240,00 грн. (у тому числі ПДВ 3373,00 грн.), від 15.07.2011 № 227 на суму 206200,00 грн. (у тому числі ПДВ 3436,67 грн.), від 21.08.2011 № 236 на суму 18553,00 грн. (у тому числі ПДВ 3092,17 грн.), від 29.07.2011 № 234 на суму 107220,00 грн. (у тому числі ПДВ 17870,00 грн.), від 29.07.2011 № 228 на суму 39192,00 грн. (у тому числі ПДВ 6532,00 грн.), від 29.07.2011 № 229 на суму 44380,00 грн. (у тому числі ПДВ 7396,67 грн.), копії яких наявні в матеріалах справи.

За вимогами п. 146.14. ст. 146 ПК України дохід від продажу або іншого відчуження об'єкта основних засобів та нематеріальних активів для цілей застосування цієї статті визначається згідно з договором про продаж або інше відчуження об'єкта основних засобів та нематеріальних активів, але не нижче звичайної ціни такого об'єкта (активу).

При цьому, судами вірно зазначено, що відповідач не приймає до уваги те, що при відчужені (продажу) основних фондів до складу валових доходів, або валових витрат відносяться саме наслідки порівняння отриманих доходів з балансною вартістю цих фондів.

За приписами п. 146.13. ст. 146 ПК України сума перевищення доходів від продажу або іншого відчуження над балансовою вартістю окремих об'єктів основних засобів та нематеріальних активів включається до доходів платника податку, а сума перевищення балансової вартості над доходами від такого продажу або іншого відчуження включається до витрат платника податку.

Судом першої інстанції встановлено, що кошти, отримані позивачем від реалізації основних засобів, були меншими, ніж залишкова балансова вартість таких основних засобів (станом на 01.07.2011), а тому позивач правомірно відніс кошти у розмірі 354895,00 грн. до валових витрат.

Виходячи з цього, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат за ІІ-IV квартали 2011 року суму перевищення балансової вартості основних засобів над доходами, отриманими внаслідок реалізації таких основних засобів, у розмірі 354895,00 грн., а тому податкове повідомлення-рішення відповідача від 09.07.2013 № 0001282201 в частині збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 171421,85 грн. (354895,00 грн. х 23%) є необгрунтованим та підлягає скасуванню.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов вірного висновку про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті необґрунтовано в частині, без достатніх підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано необхідних доказів правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та їх прийняття в межах повноважень, що передбачені законами України.

Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення (ч.5 ст.254 КАС України)та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді І.О. Грибан О.О. Беспалов

Ухвалу в повному обсязі виготовлено 16.12.2013 року

.

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Беспалов О.О.