Ухвала

від 10.12.2013 по справі 824/2076/13-а

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 824/2076/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Анісімов О.В.

Суддя-доповідач: Білоус О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Білоуса О.В.

суддів: Ватаманюка Р.В. Залімського І. Г.

при секретарі: Ковальчук О.В.

за участю представників :

відповідача: Іліка Р.І.

третьої особи: Симотнюка М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Чернівцях Головного управління Міндоходів України у Чернівецькій області на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Розма", третя особа на стороні позивача - приватне акціонерне товариство "Галнафтохім" до Державної податкової інспекції у м.Чернівцях Головного управління Міндоходів України у Чернівецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ "Розма" звернулось до Чернівецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ у м. Чернівцях, третя особа на стороні позивача - ПрАТ «Галнафтохім» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Позовні вимоги мотивовано тим, що податковим органом проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ "Розма", за наслідками якої прийняті податкові повідомлення-рішення від 23.09.2013 р. №№0004042201, 0004032201, 0004022201, 0004002201, 0004012201, 0003962230. Вважаючи висновки податкового органу безпідставними, а рішення - неправомірним, просили визнати податкове повідомлення-рішення протиправним та скасувати.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 29.10.2013 року позов задоволено частково. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 29.10.2013 року, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

В судовому засіданні представник відповідача (апелянта) апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі за обставин, викладених у ній, просив постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 29.10.2013 року скасувати, дав пояснення, аналогічні доводам, викладеним в апеляційній скарзі.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, однак направив на адресу суду письмові заперечення на апеляційну скаргу, які долучені до матеріалів справи, з яких вбачається, що апеляційну скаргу позивач не визнає повністю, проти її задоволення заперечує, вважаючи рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим і таким, що відповідає фактичним обставинам справи. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін, а розгляд справи провести без його участі.

Представник третьої особи в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Частиною 1 ст. 195 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ДПІ у м.Чернівцях проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ "Розма" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 р. по 31.12.2012 р.

Перевіркою виявлені порушення вимог податкового законодавства, що відображено у акті перевірки від 09.09.2013 р., №1130/22-1/34573814. Згідно акту перевірки порушення ТОВ "Розма" вимог податкового законодавства мали місце у зв'язку із формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за рахунок операцій, які фактично не проводились; реалізація нерухомого майна пов'язаній особі по заниженій ціні, що призвело до заниження податкового зобов'язання; а також неутримання та не сплата до бюджету суми податку з доходів отриманих нерезидентом із джерелом походження з України.

У зв'язку із зазначеним ДПІ прийнятті податкові повідомлення-рішення від 23.09.2013 р. №0004042201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 895231 грн. 25 коп., №0004032201 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 11225 грн. 00 коп., №0004022201 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 852601 грн. 25 коп., №0004002201 від 23.09.2013 р., яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 82007 грн. та нараховано штрафну (фінансову) санкцію у сумі 41003 грн. 50 коп., №0004012201 яким позивачу зменшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 72808 грн. 00 коп., №0003962230 від 23.09.2013 р. яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток іноземних юридичних осіб на 64143 грн. 75 коп.

Відповідно до акту перевірки та пояснень наданим суду представниками відповідача, підставами для донарахування оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями грошових зобов'язань стали господарські операції, які на думку ДПІ у м.Чернівцях, проведені з порушенням вимог податкового законодавства, а саме це операції по придбанню позивачем у ПрАТ "Украгро НПК" аміачної селітри та подальший її перепродаж ПрАТ "Галнафтохім", господарська операція по придбанню у ТОВ "Торговий дім "Астат" уайт-спіриту, господарська операція по придбанню у ПП "Алькор-Авто" напівпричепу, господарська операції по реалізації позивачем ТОВ "Торговий дім "Розма" об'єкта нерухомості та господарські операції та їх відповідне відображення у податковій звітності з нерезидентами фірмами "Transactions L P" та "BLACKWELL TRADING CORP.".

Вирішуючи по суті існуючий спір, суд першої інстанції керувався тим, що відповідно до ст.133 ПК України платниками податку на прибуток підприємств є у т.ч. суб'єкти господарювання-юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами. Згідно із пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України об'єктом оподаткування податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження в Україні та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі ст.ст.135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно із п.п.14.1.26 п.14.1 ст.14 ПК України під витратами розуміють суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). До валових витрат не включається сума ПДВ, сплаченого у зв'язку із придбанням таких товарів, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (ст.139 ПК України).

Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, при цьому відповідно п.п.198.3 ст.198 ПК України (у редакції чинній на момент виникнення правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цій, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою встановленою п.193.1 ст.193 цього кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит є дата отримання податкової накладної або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів.

ПК України не ставить в залежність формування платником податку податкового кредиту від сплати податкових зобов'язань з ПДВ його контрагентами.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є юридичною особою, яка перебуває на обліку у ДПІ як платника податків та є платником ПДВ. Позивач здійснює діяльність за КВЕД у т.ч. з виробництва плит, листів, труб, і профілів із пластмас, виробництво клеїв, виробництво інших гумових виробів, оптова торгівля іншими товарами господарського призначення. Тобто, з вищевикладеного слідує, що на момент виникнення спірних правовідносин ТОВ "Розма" володіло належною податковою правосуб'єктністю, а саме було платником податку на прибуток підприємств та ПДВ, а також здійснювало господарську діяльність, в силу особливостей якої могло здійснювати операції з метою отримання прибутку у т.ч. по придбанню та подальшої реалізації аміачної селітри.

Відповідно до матеріалів справи на момент здійснення господарських операцій із позивачем ПрАТ "Украгро НПК" та ПрАТ "Галнафтохім" були зареєстровані як юридичні особи, перебували на обліку у відповідних територіальних ДПІ, володіли спеціальною податковою правосуб'єктністю (були платником ПДВ), яка у т.ч. надавала право, за рахунок проведених операцій, формувати їх покупцям податковий кредит. Також, зазначені підприємства займаються реалізацією мінеральних добрив.

Судом першої інстанції встановлено, що між ТОВ "Розма" та ПрАТ "Украгро НПК" укладено договори поставки №РЗМ 1/06.08.12 від 06.08.2012 р., №РЗМ 2/08.08.12 р. від 08.08.2012 р., №РЗМ 3/30.08.12 від 30.08.2012 р., №РЗМ 4/18.10.12 від 18.10.2012 р. про поставку аміачної селітри. Дані договори за своїм змістом є ідентичні, за винятком кількості та вартості поставленої продукції.

Відповідно до п.п.3.1, 3.2, 3.5 зазначених договорів: поставка товару здійснюється залізничним транспортом на умовах СРТ - фрахт/перевезення оплачено до - згідно транспортних інструкцій покупця; поставка товару здійснюється постачальником шляхом поставки товару покупцю, що є стороною за цим договором, або особі, визначеній у договорі в якості одержувача; обов'язок продавця передати товар вважається виконаним з моменту передачі товару постачальником першому перевізнику. Крім цього, відповідно до п.4.1 поставка товару здійснюється на умовах попередньої оплати.

Так, згідно до вищезазначених договорів поставки ТОВ "Розма" придбала у ПрАТ "Украгро НПК" аміачну селітру на загальну суму 20671758,00 грн. Господарські операції по придбанню позивачем у ПрАТ "Украгро НПК" аміачної селітри документовані дослідженими у судовому засіданні видатковими накладними, податковими накладними та залізничними накладними.

Дослідженням змісту зазначених первинних документів судом першої інстанції встановлено, що видаткові накладні в частині наявності інформації про посадових осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильності її оформлення не відповідають положенням ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р., №996-ХІV (далі - Закон №996) та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 16.07.1999 року, №88.

Згідно п.п.3.1,3.5,4.1 зазначених договорів поставки: поставка товару здійснювалась залізничним транспортом, на умовах СРТ ст. покупця згідно наданих залізничних реквізитів; передача товару здійснюється на станції відвантаження, шляхом здачі перевізнику для доставки покупцеві до станції призначення (станції призначення, код станції, вид упаковки, кількість товару, що постачається до цієї станції, зазначаються в транспортній інструкції наданій покупцем для постачальника; покупець розраховується з постачальником за товар та транспортні витрати шляхом перерахування 100% попередньої оплати на розрахунковий рахунок постачальника.

Господарські операції по реалізації позивачем ПрАТ "Галнафтохім" аміачної селітри документовані дослідженими видатковими накладними, довіреностями, податковими накладними, залізничними накладними.

Крім того, 27.03.2012 р. між ТОВ "Розма" та ТОВ "Торговий дім "Астат" укладено договір поставки нафтопродуктів №84/03-12, відповідно до якого позивачеві поставлено уайт-спірит на загальну суму 164361,60 грн. Згідно технологічних карт уайт-спірит використовувався позивачем для виробництва гумових виробів.

На момент проведення зазначеної господарської операції ТОВ "Торговий дім "Астат" володіло відповідною правосуб'єктністю та було платником ПДВ. Згідно акту перевірки ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 29.05.2013 р., №1088/22.4-13/37642424 ТОВ "Торговий дім "Астат" здійснювало діяльність пов'язану з посередництвом у торгівлі паливом, рудами, металами та промисловими хімічними речовинами, оптову торгівлю твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами. Тобто, з викладеного слідує, що ТОВ "Торговий дім "Астат" міг здійснювати поставку ТОВ "Розма" уайт-спіриту.

Господарська операція щодо поставки позивачу ТОВ "Торговий дім "Астат" уайт-спіриту документувалась наступними первинними документами: видаткова накладна №РН-0000534 від 04.09.2012 р., податкова накладна №8 від 04.09.2012 р., товарно-транспортна накладна №439432 від 04.09.2012 р..

Судом першої інстанції також взято до уваги, що згідно акту перевірки ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 29.05.2013 р., №1088/22.4-13/37642424 встановлено, що ТОВ "Торговий дім "Астат" відсутнє за місцезнаходженням, у зв'язку із чим ДПІ у Солом'янському районі м. Києва прийшло до висновку, що задекларований податковий кредит ТОВ "Торговий дім "Астат" по контрагентах-постачальниках за період з 01.09.2012 р. по 30.09.2012 р. сформований неправомірно, а тому враховуючи відсутність поставок товарів від постачальників до підприємства-покупця ТОВ "Торговий дім "Астат", слідує, що відсутні поставки товарів від ТОВ "Торговий дім "Астат" до підприємств-покупців, у т.ч. і до ТОВ "Розма".

При цьому господарська операція між ТОВ "Розма" та ТОВ "Торговий дім "Астат" відбулась 04.09.2012 р., а по місцезнаходженню ТОВ "Торговий дім "Астат" був відсутній 29.05.2013 р. Будь-яких доказів, які підтверджують відсутність ТОВ "Торговий дім "Астат" за місцезнаходженням 04.09.2012 р. представники відповідача суду не надали, а тому така їх позицію ґрунтується виключно на припущеннях. При цьому судом першої інстанції обґрунтовано вказано на те, що акт перевірки ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 29.05.2013 р., №1088/22.4-13/37642424 не є доказом, який може свідчити про безтоварність господарської операції між ТОВ "Розма" та ТОВ "Торговий дім "Астат".

Стосовно правомірності податкових повідомлень-рішень від 23.09.2013 р., №№0004042201, 0004022201 судом першої інстанції встановлено, що 24.12.2012 р. ТОВ "Розма" уклала договір купівлі-продажу нерухомого майна з ТОВ "Торговий дім "Розма", згідно змісту якого реалізовано 66/1000 ідеальних часток нежитлових споруд, розташованих за адресою м. Чернівці, вул. Прутська,29. Ціна договору 1200000,00 грн.

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що ТОВ "Розма" та ТОВ "Торговий дім "Розма" в розумінні п.п.14.1.159 п.14.1 ст.14 ПК України є пов'язаними особами.

На думку податкового органу ціна продажу зазначеного приміщення є несправедливою, так як при реалізації приміщення ціна 1 кв.м. склала 211,00 грн., тоді як вона мала складати 930,58 грн. з 1 кв.м. При визначенні звичайної ціни вартості 1 кв.м 66/1000 ідеальних часток нежитлових споруд, розташованих за адресою м. Чернівці, вул. Прутська,29 ДПІ керувалась методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу). За аналог продажу приймалось приміщення загальною площею 11502,6 кв.м., яке знаходиться за адресою м. Чернівці, вул. Прутська, 29б та належить ТОВ "Розма" та яке передалось в іпотеку банківській установі і згідно договору іпотеки вартість 1 кв.м такого приміщення складала 930,58 грн.

При визначенні звичайної ціни ДПІ керувалась положеннями п.п.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону №334.

На момент визначення ДПІ звичайної ціни нерухомого майна у розмірі 66/1000 ідеальних часток нежитлових споруд, розташованих за адресою м. Чернівці, вул. Прутська,29, діяла редакція ст.39 ПК України (в редакції Закону від 04.07.2013 р.), яка детально унормувала правила застосування ДПІ звичайної ціни, у т.ч. із використанням методу порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу). Дана норма не погіршувала становище платника податку, а виключно розписала порядок визначення вартості товару із застосуванням звичайної ціни.

Згідно п.153.2 ст.153 ПК України (у редакції чинній на момент вчинення дослідженої операції) дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Відповідно до п.188.1 ст.188 ПК України (у редакції чинній на момент вчинення дослідженої операції) база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що доход отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг), повинен бути не меншим за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), які діяли на дату такого продажу, у тому випадку, коли договір купівлі продажу укладається між платником податку і пов'язаною особою.

Підпунктом 1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону №334 передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін (аналогічна норма міститься у пп.14.1.71 п.14.1 ст.14 ПК України згідно якої звичайна ціна це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін).

Згідно з цим підпунктом справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом N334, покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення також мають і властивості товарів, які є предметом купівлі-продажу.

При визначенні звичайної ціни на об'єкт нерухомості слід враховувати такі умови, як його місце розташування, фізичний стан, а також те, чи здійснювалось поліпшення такого об'єкта. Звичайна ціна об'єкта нерухомості не може бути визначена без належної оцінки зазначених економічних факторів (правова позиція Верховного Суду України викладена у постанові у справі №21-328а11 від 07.11.2011 р.) .

З'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватися уповноваженим державним органом. Таким чином, будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами (висновки, результати досліджень, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно тощо), не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

Відповідно до матеріалів справи при визначенні звичайної ціни проданої позивачем пов'язаній особі нерухомості, ДПІ керувалось змістом договору іпотеки з застереження про задоволення вимог іпотекодержателя від 11.05.2012 р., згідно якого предметом іпотеки є у т.ч. нежила будівля інженерно-лабораторного корпусу літ.А, А1,АІІ, загальною площею 11502,6 кв.м, що розташована за адресою м. Чернівці, вул. Прутська, 29 Б. Відповідно до змісту цього договору вартість 1 кв.м такого приміщення складала 930,58 грн.

Нерухоме майно, яке складається із 66/1000 ідеальних часток нежитлових споруд, розташованих за адресою м. Чернівці, вул. Прутська,29 має розмір 5687,30 грн., а нерухоме майно, яке складається із нежилої будівлі інженерно-лабораторного корпусу літ.А, А1,АІІ, , що розташована за адресою м. Чернівці, вул. Прутська, 29 Б. має розмір 11502,6 кв.м. При цьому майно передане в іпотеку, знаходиться у відокремленому приміщенні, тоді як майно реалізоване позивачем ТОВ "Торговий дім "Розма" є частиною приміщення.

Також відповідно до норм чинного законодавства України під балансовою (залишковою) вартістю основних засобів розуміють первісну (відновну) вартість основних засобів за вирахуванням їх зносу.

Згідно матеріалів справи балансова (залишкова) вартість 1 кв.м. приміщення, що продане пов'язаній особі складає 49,8 грн. (283121,64 грн. /5687,30 грн.), тоді як балансова (залишкова) вартість 1 кв.м. приміщення, що надане в іпотеку складає 81 грн. (931959,00 грн./11502,6 кв.м.).

Зазначене свідчить, що дані приміщення по своєму стану зношеності є різними, при цьому те приміщення, яке передане в іпотеку має фізичний стан кращий, ніж те яке було продано. Крім цього, з'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватися уповноваженим державним органом. Договір іпотеки наданий не уповноваженим на це державним органом, а тому не може бути підставою для визначення звичайної ціни у даному разі.

При цьому ДПІ під час здійснення перевірки мала всі законні повноваження та відповідні правові механізми, щодо отримання від уповноважених на це державних органів статистичних документів стосовно звичайних цін, однак своїми повноваженнями не скористалась.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що адміністративний позов в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.09.2013 р. №№0004042201, 0004032201, 0004022201, 0004002201, 0004012201 підлягає скасуванню. В іншій частині рішення суду першої інстанції відповідачем не оскаржується, тому його правомірність в апеляційному порядку судом не досліджується.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи, а тому колегією суддів відхиляються, оскільки не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

На підставі наведеного, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо часткового задоволення заявлених вимог у спосіб та межах, визначених законом.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Чернівцях Головного управління Міндоходів України у Чернівецькій області, - залишити без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 16 грудня 2013 року .

Головуючий Білоус О.В.

Судді Ватаманюк Р.В.

Залімський І. Г.