Ухвала

від 30.09.2014 по справі 824/2076/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" вересня 2014 р. м. Київ К/800/197/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.

Муравйова О.В.

за участю секретаря : Горголь І.С.

представників:

позивача: Легіна А.В.

відповідача : Іліку Р.І.

третьої особи: Симотюка М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів України у Чернівецькій області

на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 29.10.2013 року

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 року

у справі № 824/2076/13-а

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Розма» доДержавної податкової інспекції у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів України у Чернівецькій області третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Приватне акціонерне товариство «Галнафтохім» провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Розма» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Розма») звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів України у Чернівецькій області (далі по тексту - відповідач, ДПІ) третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Приватне акціонерне товариство «Галнафтохім (далі по тексту - третя особа, ПрАТ «Галнафтохім») про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 29.10.2013 року адміністративний позов задоволено частково.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач та третя особа, посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, просять касаційну скаргу ДПІ залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін та третьої особи, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ «Розма» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 09.09.2013 року №1130/22-1/34573814.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено п. 135.1, п. 135.2, п. 135.4 ст. 135 , п. 137.1 ст. 137 , пп. 14.1.159 п. 14.1 ст. 14 , пп. 153.2.1, п. 153.2 ст. 153 , пп. 138.1.1, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138 , пп. 139.1.9., п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України , пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 727392,00 грн., пп. 14.1.159, п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 192.1 ст. 192, пп. 198.1 а) ст. 198 , п. 198.6 ст. 198 , п. 201.1 і) ст. 201 Податкового кодексу України , пп. 1.20.1, пп. 1.20.2 п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: завищено суму податку, що підлягала бюджетному відшкодуванню на загальну суму 82007,00 грн. та занижено податок на додану вартість (далі - ПДВ) всього у сумі 609273,00 грн. та завищено ПДВ за вересень 2012 року в сумі 269539,00 грн.; ст. 103 , п. 160.2, п. 160.5 ст. 160 Податкового кодексу України , занижено суму податку з доходів, отриманих нерезидентом із джерелом походження з України на 50907,00 грн.; п. 103.9 ст. 103 Податкового кодексу України , а саме: не подано звіт про виплачені доходи, утримання та внесення до бюджету податку на доходи нерезидентів за ІV квартал 2011 року, ІІІ квартал 2012 року та за ІV квартал 2012 року при виплаті фірмам «Transactions L P» та «BLACKWELL TRADING CORP.» доходів із джерелом походження з України.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 23.09.2013 року:

- №0004042201, яким ТОВ «Розма» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 895231,25 грн.

- №0004032201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 11225,00 грн.

- №0004022201, яким ТОВ «Розма» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 852601,25 грн.

- №0004002201, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 82007 грн. та нараховано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 41003,50 грн.

- №0004012201, яким ТОВ «Розма» зменшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 72808,00 грн.

- №0003962230, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток іноземних юридичних осіб на 64143,75 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій погодились частково з такими висновками податкового органу, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України (далі - ПК України) доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 135.2 ст. 135 ПК України передбачено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п. 137.1 ст. 137 ПК України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу , які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу . У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до вимог п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до вимог п. 198.3 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями , іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу .

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Розма» (покупець) та ПрАТ «Украгро НПК» (постачальник) укладено договори поставки №РЗМ 1/06.08.12 від 06.08.2012 року, №РЗМ 2/08.08.12 року від 08.08.2012 року, №РЗМ 3/30.08.12 від 30.08.2012 року, №РЗМ 4/18.10.12 від 18.10.2012 року, відповідно до умов яких постачальник зобов'язується передати у власність товар (аміачну селітру), а покупець - прийняти та оплатити товар.

Відповідно до вимог п. 3.1, п. 3.2, п. 3.5 вищевказаних договорів: поставка товару здійснюється залізничним транспортом на умовах СРТ - фрахт/перевезення оплачено до - згідно транспортних інструкцій покупця; поставка товару здійснюється постачальником шляхом поставки товару покупцю, що є стороною за цим договором, або особі, визначеній у договорі в якості одержувача; обов'язок продавця передати товар вважається виконаним з моменту передачі товару постачальником першому перевізнику. Згідно п. 4.1 поставка товару здійснюється на умовах попередньої оплати.

27.03.2012 року між ТОВ «Розма» та ТОВ «Торговий дім «Астат» укладено договір поставки нафтопродуктів №84/03-12, відповідно до умов якого позивачеві поставлено уайт-спірит на загальну суму 164361,60 грн.

Реальність здійснення господарських операцій між позивачем та вищевказаними контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними, видатковими накладними, залізничними накладними, товарно-транспортними накладними, тощо.

Оплата позивачем придбаних товарів підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , є документами первинного обліку.

Використання позивачем придбаних товарів у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та вищевказаними контрагентами.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що ПрАТ «Украгро НПК», ТОВ «Торговий дім «Астат» на час спірних відносин були зареєстровані як платники податку (відповідно до вимог чинного законодавства).

Також, суди обґрунтовано не прийняли до уваги висновки ДПІ щодо нікчемності правочинів, з урахуванням всіх обставин справи та вимог діючого на час спірних правовідносин законодавства.

В свою чергу, щодо правомірності податкових повідомлень-рішень від 23.09.2013 року № 0004042201, № 0004022201, слід зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.12.2012 року між ТОВ «Розма» та ТОВ «Торговий дім «Розма» укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, згідно якого реалізовано 66/1000 ідеальних часток нежитлових споруд, розташованих за адресою м. Чернівці, вул. Прутська,29. Ціна договору 1200000,00 грн.

В акті перевірки зазначено, що ціна продажу вищевказаного приміщення є несправедливою, так як при реалізації приміщення ціна 1 кв.м. склала 211,00 грн., тоді як вона мала складати 930,58 грн. з 1 кв.м. При визначенні звичайної ціни вартості 1 кв.м 66/1000 ідеальних часток нежитлових споруд, розташованих за адресою м. Чернівці, вул. Прутська,29 ДПІ керувалась методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу). За аналог продажу приймалось приміщення загальною площею 11502,6 кв.м., яке знаходиться за адресою м. Чернівці, вул. Прутська, 29б та належить ТОВ «Розма» та яке передалось в іпотеку банківській установі і згідно договору іпотеки вартість 1 кв.м такого приміщення складала 930,58 грн.

Згідно п. 153.2 ст. 153 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу , з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Таким чином, доход отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг), повинен бути не меншим за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), які діяли на дату такого продажу, у тому випадку, коли договір купівлі продажу укладається між платником податку і пов'язаною особою.

Підпунктом 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін (аналогічна норма міститься у пп. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 ПК України згідно якої звичайна ціна це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін).

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

При визначенні звичайної ціни на об'єкт нерухомості слід враховувати такі умови, як його місце розташування, фізичний стан, а також те, чи здійснювалось поліпшення такого об'єкта. Звичайна ціна об'єкта нерухомості не може бути визначена без належної оцінки зазначених економічних факторів.

Зазначена правова позиція міститься також в постанові Верховного Суду України від 07.11.2011 року у справі № 21-328а11.

З матеріалів справи вбачається, що при визначенні звичайної ціни проданої позивачем пов'язаній особі нерухомості, ДПІ керувалась змістом договору іпотеки з застереження про задоволення вимог іпотекодержателя від 11.05.2012 року, відповідно до якого предметом іпотеки є у т.ч. нежила будівля інженерно-лабораторного корпусу літ.А, А1,АІІ, загальною площею 11502,6 кв.м, що розташована за адресою м. Чернівці, вул. Прутська, 29 Б. Відповідно до змісту цього договору вартість 1 кв.м такого приміщення складала 930,58 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що нерухоме майно, яке складається із 66/1000 ідеальних часток нежитлових споруд, розташованих за адресою м. Чернівці, вул. Прутська,29 має розмір 5687,30 грн., а нерухоме майно, яке складається із нежилої будівлі інженерно-лабораторного корпусу літ.А, А1,АІІ, , що розташована за адресою м. Чернівці, вул. Прутська, 29 Б. має розмір 11502,6 кв.м. Водночас, майно передане в іпотеку, знаходиться у відокремленому приміщенні, тоді як майно реалізоване позивачем ТОВ «Торговий дім «Розма» є частиною приміщення.

Балансова (залишкова) вартість 1 кв.м. приміщення, що продане пов'язаній особі складає 49,8 грн. (283121,64 грн. /5687,30 грн.), тоді як балансова (залишкова) вартість 1 кв.м. приміщення, що надане в іпотеку складає 81 грн. (931959,00 грн./11502,6 кв.м.).

Крім того, судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що дані приміщення по своєму стану зношеності є різними, при цьому те приміщення, яке передане в іпотеку має фізичний стан кращий, ніж те яке було продано. В той же час, з'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватися уповноваженим державним органом.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні рішення від 23.09.2013 року № 0004042201, № 0004032201, № 0004022201, № 0004002201, № 0004012201 є неправомірними.

В частині відмови в задоволенні позову ТОВ «Розма», сторонами рішення першої інстанції в апеляційному та касаційному порядку не оскаржувалось.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Чернівецького окружного адміністративного суду від 29.10.2013 року та ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 року залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів України у Чернівецькій області залишити без задоволення.

Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 29.10.2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак О.В. Муравйов