Постанова

від 10.12.2013 по справі 813/7318/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2013 року справа № 813/7318/13-а

зал судових засідань № 6

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

секретар судового засідання Чернявська О.Д.,

за участю:

представника позивача Черниша А.В.,

представника відповідача Павлюк Б.З.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ойл-Сервіс" до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Головного управління Міністерства доходів і зборів у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в :

товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ойл-Сервіс» (далі - ТзОВ «Компанія «Ойл-Сервіс») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Головного управління Міністерства доходів і зборів у Львівській області (далі - ДПІ у Личаківському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області), в якому просить суд визнати протиправними і скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.08.2013р. №0000202240/1182, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток на 226110грн., в т.ч. 214246грн. за основним платежем та 13664грн. штрафних санкцій, та податкове повідомлення-рішення від 27.08.2013р. №0000202240/1181, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість на 57962грн., а т.ч. 46379грн. за основним платежем та 11592грн. штрафних санкцій.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами проведеної відповідачем планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 19.07.2012р. по 31.12.2012р. відповідач дійшов до необґрунтованих висновків про відсутність господарських операцій між позивачем та ТзОВ «Синтез Лубрикантс», ТзОВ «Білд Компані», ПП «Галтранссервіс» та про те, що господарські операції з вказаними контрагентами спрямовані лише на створення умов для отримання права на формування податкового кредиту та валових витрат, що вплинуло на розмір сплачених позивачем податків до бюджету. Позивач, вважає, що його правочини з контрагентами носять реальний характер, що підтверджується: 1) договорами, укладеними належним чином та у відповідній формі; 2) наявністю первинної документації по господарських операціях з контрагентами; 3) рухом активів в процесі здійснення господарських операцій, а саме позивач отримав товари/роботи, визначені в договорах, а також здійснив оплату в повному обсязі, про що свідчать регістри бухгалтерського обліку; 4) на момент вчинення дій, визначених у договорах, сторони були зареєстровані у визначеному законом порядку, а також були зареєстровані платниками податку на додану вартість; 5) товари/роботи, отримані внаслідок здійснення даних господарських операцій, були використані позивачем у власній господарській діяльності, включені до валового доходу та податкових зобов'язань в частині реалізованих робіт, що підтверджується первинною документацією підприємства. Позивач зазначає, що відповідач дійшов безпідставного висновку про безоплатне отримання позивачем послуг зберігання мастила без врахування того, що у позивача наявні ємкості для зберігання мастила. З урахуванням викладеного, вважає винесені податкові повідомлення-рішення незаконними, такими, що порушують норми чинного податкового законодавства, а відтак, підлягають скасуванню.

Відповідач подав до суду заперечення на адміністративний позов від 27.10.2013р., в якому проти позову заперечує, просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову. Свої заперечення обґрунтовує відсутністю реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТзОВ «Синтез Лубрикантс», ТзОВ «Білд Компані», ПП «Галтранссервіс», оскільки: ДПІ у Шевченківському районі м.Києва анульовано свідоцтво платника від 02.03.2012р. у ТзОВ «Синтез Лубрикантс», у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням;. Згідно з автоматизованою системою співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ГУ Міндоходів місцезнаходження ТзОВ «Білд Компані» в 2012р. не встановлено, а в 2013р. - підприємство припинено, але не знято з обліку. Крім того, товарно-транспортні накладні, які підтверджують факт перевезення товару ПП «Галтранссервіс», оформленні з численними порушеннями, у зв'язку з чим не можуть підтверджувати факт транспортування товару. Відповідач зазначав, що позивачем не надано для перевірки товарно-транспортні накладні чи інші документи, які підтверджують факт транспортування товару від ТзОВ «Синтез Лубрикантс», ТзОВ «Білд Компані». Відповідач також вказав, що у позивача згідно з даними бухгалтерського обліку, даними рахунку №28 головної книги наявні значні залишки мастила, яке придбано наливом, та відсутні значні ємності для зберігання мастила, що свідчить про те, що мастило зберігалось безоплатно, у зв'язку з чим позивачем безоплатно отримано послуги по оренді ємностей та занижено дохід від безоплатно отриманих послуг на суму 126960грн. Просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, з підстав, наведених у позовний заяві та письмових поясненнях. Просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, наведених у письмовому запереченні та письмових поясненняз. Просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити в повному обсязі з наступних підстав.

Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ойл-Сервіс» зареєстроване 19.07.2010р. Виконавчим комітетом Львівської міської ради як юридична особа за №14151020000023988, код суб'єкта господарювання за ЄДРПОУ 37205469. Взяте на облік в органах Державної податкової служби з 21.07.2010р. за №8384, перебуває на обліку в ДПІ у Личаківському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області. Місцезнаходження позивача: м.Львів, вул.Ковельська, 108-3, фактичне місцезнаходження - м.Львів, вул.Ковельська, 108-3.

На підставі направлень від 25.07.2013р. №692-697, виданих ДПІ у Личаківському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області, згідно з п.77.1 ст.77 Податкового кодексу України та проведена планова виїзна перевірка ТзОВ «Компанія «Ойл-Сервіс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 19.07.2012р. по 31.12.2012р.

Перевіркою встановлені такі порушення:

1) п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994р., п.135.5 ст.135, п.138.2, п.138.4, п.п.138.8.1 п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 212446грн., в т.ч. за 4 квартал 2010р. на суму 37280грн., за 1 квартал 2011р. на суму 31740грн., за 2 квартал 2011р. на суму 29200грн., за 3 квартал 2011р. на суму 29201грн., за 4 квартал 2011р. на суму 67652грн., за 4 квартал 2012р. на суму 17373грн.

2) п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р., п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.44.6 ст.44, п.185.1, ст.185, п.186.1 ст.186, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 46370грн., в т.ч. в листопаді 2010р. на суму 29874грн., в березні 2010р. на суму 16546грн.

3) п.п.168.1.1 п.168.1 ст.168, п.п.168.1.2 п.168.1 ст.168, п.п.168.1.5 п.168.1 ст.168 ПК України, внаслідок чого несвоєчасно перераховано податок з доходів фізичних осіб на суму 2170,87 грн.

4) п.167.1 ст.167, п.1681 ст.168, п.177.8 ст.177 ПК України, в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб на суму 3448,60 грн., в т.ч. за червень 2011р. на суму 1851,80 грн., за липень 2011р. на суму 1596,80грн.

На підставі Акту перевірки №22/22-40/37205469 від 12.08.2013р. ДПІ у Личаківському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області (далі - Акт перевірки) винесено податкові повідомлення-рішення:

- податкове повідомлення-рішення від 27.08.2013р. №0000202240/1182, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток на 226110грн., в т.ч. 214246грн. за основним платежем та 13664грн. штрафних санкцій;

- податкове повідомлення-рішення від 27.08.2013р. №0000202240/1181, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість на 57962грн., в т.ч. 46379грн. за основним платежем та 11592грн. штрафних санкцій.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленням-рішеннями позивач звернувся до суду.

Суд при вирішенні спору по суті виходить з такого.

Щодо доводів відповідача про заниження позивачем доходу від безоплатно отриманих послуг по оренді ємностей суд зазначає таке.

Судом встановлено, що у 2011р. позивач придбавав у значній кількості мастила, які згодом реалізовував своїм контрагентам.

Згідно з даними головної книги на балансі підприємства у 2011р. були відсутні ємності для зберігання мастила у значній кількості. Під час перевірки позивачем не надавались податковому органу документи, які б свідчили про оренду таких ємностей.

Відповідно до акту виконаних робіт за 2012р. по оренді ємностей для зберігання мастила в ОСОБА_4 сума орендної плати в місяць в 2012р. становить 43320грн.

Як вбачається з Акту перевірки, відповідач дійшов висновку про безоплатність отримання позивачем послуг по оренді ємностей для зберігання мастила та заниження доходу від безоплатно отриманих послуг на суму 126960грн. з тих підстав, що у позивача згідно з даними бухгалтерського обліку, даних рахунку №28 головної книги наявні значні залишки мастила, яке придбано наливом, та відсутні значні ємності для зберігання мастила.

На підтвердження факту зберігання мастила позивач надав суду копії договорів зберігання мастила, оливи та технічних рідин: від 03.10.2011р. №11/01-01 з ЗАТ «Електро», від 01.11.2011р. №11/01-01 з ЗАТ «Електро», від 01.12.2011р. №11/01-01 з ЗАТ «Електро» та акти прийому-передачі до вказаних договорів. Крім того, позивач зазначив, що орендує приміщення у ВАТ «Івано-Франківський завод «Промприлад», що підтверджується договором №410/33 від 01.11.2011р. Позивач також надав суду копію договору зберігання мастила, оливи та технічних рідин від 03.10.2011р. з ПП «Ойл-Сервіс».

Водночас, суд встановив, що у матеріалах справи відсутні акти приймання-передачі товару на зберігання за вказаним договором.

Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000р. №92, та Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 20.09.1999р. №246, у бухгалтерському обліку малоцінні активи залежно від терміну служби поділяються на два види: малоцінні швидкозношувальні предмети (далі - МШП) (незалежно від вартості, з терміном служби до одного року) та малоцінні необоротні матеріальні активи (далі -МНМА) (термін служби більше одного року, вартісний критерій встановлюється безпосередньо підприємством).

Як вбачається з п.11.8 Положення про облікову політику та організацію бухгалтерського обліку ТзОВ «Компанія «Ойл-Сервіс» на 2010р.-2012р. критерієм розмежування між МШП та МНМА є термін їх використання. Так, на рахунку 22 обліковуються предмети терміном служби до 1 року, а на субрахунку 112 - предмети терміном служби понад 1 рік.

Таким чином, для обліку наявності та руху МШП, в т.ч. ємностей для зберігання мастила, у позивача передбачено балансовий рахунок №22.

Відповідно до матеріалів планової виїзної перевірки позивача, у головній книзі ТзОВ «Компанія «Ойл-Сервіс» на балансі підприємства на рахунку №22 не числяться ємності для зберігання мастила.

У судове засідання позивач надав довідку №2 від 20.09.2013р., згідно з якою станом на 01.01.2011р. у позивача на рахунку 22 «малоцінні та швидкозношувальні предмети» обліковувались бочки 200 літрові - 250 штук, які використовувались для зберігання мастила, та 4 ємності по 1000 літрів для зберігання промислових мастил.

Суд встановив, що під час перевірки, яка проводилась податковим органом, позивач не надавав аналіз бухгалтерського рахунку 22 «малоцінні та швидкозношувальні предмети». Вказаний аналіз не представлений ТзОВ «Компанія «Ойл-Сервіс» і під час судового розгляду справи, на підставі чого суд дійшов висновку про відсутність аналізу рахунку 22 у позивача.

Представник позивача у судовому засіданні подав картки обліку МШП, які є похідними від аналізу рахунку 22 «малоцінні та швидкозношувальні предмети», та які не подавались податковому органу під час проведення перевірки. Відповідно до п.44.6 ст.44 ПК України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 ПК України платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. З огляду на наведене, суд вважає, що на час проведення планової виїзної перевірки ТзОВ «Компанія «Ойл-Сервіс» у позивача були відсутні картки обліку МШП. Поважні причини ненадання відповідачу для перевірки карток обліку МШП позивачем не наведені.

Таким чином, позивач не надав доказів наявності на балансі підприємства у 2011р. ємностей для зберігання мастила у значній кількості чи доказів оренди таких ємностей. З огляду на наведене, суд дійшов висновку про заниження позивачем доходу від безоплатно отриманих послуг по оренді ємностей на суму 126960грн.

Щодо господарських взаємовідносин позивача з ТзОВ «Синтез Лубрикантс» (код ЄДРПОУ - 36592032), суд зазначає наступне.

Між позивачем та ТзОВ «Синтез Лубрикантс» укладено договір поставки від 16.11.2010р. №111610-1, згідно з яким продавець (ТзОВ «Синтез Лубрикантс») зобов'язується передати у власність покупцю (позивачу), а позивач зобов'язується прийняти та оплатити товар: мастила і технічні масла.

Як вбачається з матеріалів справи заявки на замовлення товару від 19.11.2010р., від 08.11.2010р. надіслані позивачем ТзОВ «Синтез Лубрикантс» електронною поштою.

Розрахунки за отриманий товар здійснювались між контрагентами в безготівковій формі.

На підтвердження фактичного отримання товару за вказаним договором, укладеним з ТзОВ «Синтез Лубрикантс», позивач надав суду копії таких документів: видаткових накладних №КЛ-1118-2 від 18.11.2010р., №КЛ-1126-2 від 26.11.2010р., податкових накладних від 17.11.2010р. №11172, від 18.11.2010р. №11182, від 26.11.2010р. №11262, виписок з банківських рахунків.

Проте, суд не вважає вказані докази достатніми для обґрунтування реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, виходячи з такого.

Згідно з автоматизованою системою співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ГУ Міндоходів України встановлено розбіжність у складі податкового кредиту ТзОВ «Компанія «Ойл-Сервіс» на суму 29824грн. Розбіжність виникла через неподання ТзОВ «Ситнез Лубрикантс» декларації з податку на додану вартість в ДПІ в Шевченківському районі м.Києва.

У зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням ТзОВ «Ситнез Лубрикантс» анульовано свідоцтво платника ПДВ від 02.03.2012р. у ДПІ в Шевченківському районі м.Києва.

Позивач не надав суду доказів, які б підтверджували транспортування (перевезення) товару, який в подальшому використовувався в господарській діяльності, в яких було б вказано, яке саме підприємство здійснювало перевезення, товарно-транспортні накладні, копії дорожніх листів, чи будь-які інші документи, які б підтверджували перевезення товару, отриманого від ТзОВ «Синтез Лубрикантс» та, в свою чергу, які б засвідчували реальність здійснення господарських операцій. Позивачем не надано актів приймання - передачі товару або інших доказів, які б підтверджували таку передачу від ТзОВ «Синтез Лубрикантс». Відсутні докази, які б підтверджували проведення розвантажувально - навантажувальних робіт при передачі товару.

Суд не бере до уваги доводи позивача про те, що поставка товару здійснювалась продавцем за власний рахунок із залученням спецтехніки виробника, а тому, всі документи, які б підтверджували реальність виконання господарських операцій з ТзОВ «Синтез Луюрикантс», знаходяться у вказаного контрагента позивача, оскільки цей факт неможливо підтвердити, у зв'язку з відсутністю ТзОВ «Синтез Лубрикантс» за своїм місцезнаходженням, неможливістю витребувати вказані докази.

Таким чином, суд дійшов висновку про неможливість реального виконання господарської операції між позивачем та ТзОВ «Синтез Лубрикантс» з урахуванням відсутності доказів реального виконання господарської операції, зокрема доказів транспортування товару, доказів використання отриманого від ТзОВ «Синтез Лубрикантс» товару у господарській діяльності позивача.

Щодо господарських взаємовідносин позивача з ТзОВ «Білд Компані» (код ЄДРПОУ - 37545051) суд зазначає наступне.

Між позивачем та ТзОВ «Білд Компані» укладено договір поставки від 30.03.2012р. №12, згідно з яким постачальник (ТзОВ «Білд Компані») зобов'язується передати у власність покупцю (позивачу), а позивач зобов'язується прийняти та оплатити товар: мастила і технічні масла.

Відповідно до п.4.1.- 4.3. договору поставки від 30.03.2012р. №12 покупець направляє на адресу постачальника замовлення, в якому зазначає асортимент та кількість товару, який має бути поставлений за договором. На протязі двох днів з моменту отримання такого замовлення постачальник виставляє покупцю рахунок на товар відповідно до замовленого асортименту. Покупець у термін, встановлений в рахунку, повинен повідомити постачальника про свою згоду з умовами рахунку або зі своїми запереченнями по ньому.

Позивач надав суду копію заявки на замовлення товару від 21.03.2012р., надісланої позивачем ТзОВ «Білд Компані» електронною поштою. Водночас, позивач не надав суду копії рахунку, виставленого ТзОВ «Білд Компані», повідомлення про згоду чи заперечення на виставлений рахунок.

На підтвердження фактичного отримання товару за вказаним договором, укладеним з ТзОВ «Білд Компані», позивач надав суду копії таких документів: видаткових накладних №293 від 30.03.2012р., №294 від 30.03.1012р., податкових накладних від 30.03.2012р. №294, від 30.03.2012р. №293.

Проте, суд не вважає вказані докази достатніми для обґрунтування реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, виходячи з такого.

Згідно з автоматизованою системою співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ГУ Міндоходів України встановлено стан платника податків ТзОВ «Білд Компані» в 2012р. - місцезнаходження не встановлено, а в 2013р. стан платника податків припинено, але не знято з обліку.

30.08.2012р. ДПІ у Ворошилівському районі м.Донецька анульовано свідоцтво платника ПДВ ТзОВ «Білд Компані», у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням підприємства, розрахункові рахунки ТзОВ «Білд Компані» закрито 25.02.2013р.

Суд також бере до уваги те, що основним видом діяльності ТзОВ «Білд Компані» відповідно до інформаційних баз даних є будівництво житлових і нежитлових приміщень, що не відповідає характеру взаємовідносин вказаного контрагента з позивачем по поставці мастила.

Позивач не надав суду доказів, які б підтверджували транспортування (перевезення) товару, який в подальшому використовувався в господарській діяльності, в яких було б вказано, яке саме підприємство здійснювало перевезення, товарно-транспортні накладні, копії дорожніх листів, чи будь-які інші документи, які б підтверджували перевезення товару, отриманого від ТзОВ «Білд Компані» та, в свою чергу, які б засвідчували реальність здійснення господарських операцій. Позивачем не надано актів приймання - передачі товару або інших доказів, які б підтверджували таку передачу від ТзОВ «Білд Компані». Відсутні докази, які б підтверджували проведення розвантажувально - навантажувальних робіт при передачі товару.

Суд не бере до уваги доводи позивача про те, що поставка товару здійснювалась продавцем за власний рахунок із залученням спецтехніки виробника, а тому, всі документи, які б підтверджували реальність виконання господарських операцій з ТзОВ «Білд Компані», знаходяться у вказаного контрагента позивача, оскільки цей факт неможливо підтвердити, у зв'язку з відсутністю ТзОВ «Білд Компані» за своїм місцезнаходженням, неможливістю витребувати вказані докази.

Таким чином, суд дійшов висновку про неможливість реального виконання господарської операції між позивачем та ТзОВ «Білд Компані» з урахуванням відсутності доказів реального виконання господарської операції, зокрема доказів транспортування товару до позивача, доказів використання отриманого від ТзОВ «Білд Компані» товару у господарській діяльності ТзОВ «Компанія «Ойл-Сервіс».

Щодо господарських взаємовідносин позивача з ПП «Галтранссервіс» суд зазначає наступне.

Суд встановив, що позивач в 4 кварталі 2011р. отримував транспортні послуги від ПП «Галтранссервіс» по доставці товару покупцям на загальну суму 167180грн.

На підтвердження реальності отримання транспортних послуг від ПП «Галтранссервіс» позивач надав суду копії таких документів: актів здачі-приймання робіт (надання послуг) (Т.1 а.с.107-118, 154, 167, 182, 197, 231, Т.2 а.с.1, 16, 31, 51,105, 119, 134, 149), товарно-транспортних накладних (Т.1 а.с.155-166, 168-181, 183-196, 198, 201, 204, 207, 210, 213, 216, 219, 226, 230, 232-246, Т.2 а.с. 2-15, 17-30, 32-50, 106-118, 120-133, 135-148,150), видаткових накладних №ОТ-10004 від 03.10.2011р., №ОТ-10002 від 03.10.2011р., №ОТ-10005 від 03.10.2011р., №ОТ-10027 від 05.10.2011р., №ОТ-10030 від 05.10.2011р., №ОТ-10026 від 05.10.2011р., №ОТ-10093 від 10.10.2011р., №ОТ-10094 від 10.10.2011р., №ОТ-10091 від 10.10.2011р., №ОТ-10092 від 10.10.2011р., №ОТ-10127 від 12.10.2011р., №ОТ-10126 від 12.10.2011р., №ОТ-10125 від 12.10.2011р., №ОТ-10124 від 12.10.2011р., №ОТ-10181 від 14.10.2011р., №ОТ-10182 від 14.10.2011р., №ОТ-10180 від 14.10.2011р., №ОТ-10179 від 14.10.2011р., №ОТ-10237 від 19.10.2011р., №ОТ-10235 від 19.10.2011р., №ОТ-10236 від 19.10.2011р., №ОТ-10289 від 21.10.2011р., №ОТ-10290 від 21.10.2011р., №ОТ-10288 від 21.10.2011р., №ОТ-10292 від 21.10.2011р., №ОТ-10304 від 24.10.2011р., №ОТ-10307 від 24.10.2011р., №ОТ-10328 від 26.10.2011р., №ОТ-10327 від 26.10.2011р., №ОТ-10324 від 26.10.2011р., №ОТ-10326 від 26.10.2011р., №ОТ-10322 від 26.10.2011р., №ОТ-10323 від 26.10.2011р., №ОТ-10352 від 28.10.2011р., №ОТ-10353 від 28.10.2011р., №ОТ-10354 від 28.10.2011р., №15 від 31.10.2011р.

Суд встановив, що з наданих позивачем актів здачі-приймання робіт (надання послуг) неможливо встановити номенклатуру та кількість перевезеного вантажу.

Товарно-транспортна накладна є документом для здійснення внутрішніх перевезень вантажів. Згідно з п.1 Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009р. №207, товарно-транспортна накладна є документом, необхідним для водія, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах. Товарно-транспортна накладна - це первинний документ, а тому він має містити всі реквізити первинного документа, визначені в ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік» від 16.07.1999р.

Відповідно до п.7.5.8 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої Наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року N 281/171/578/155 (далі - Інструкція), перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом здійснюється згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу України від 14 жовтня 1997 року N 363, у товарно-транспортній накладній оператор зазначає номер резервуара, з якого відпущено нафту або нафтопродукт, розписується в ній і здає для оформлення. У товарно-транспортній накладній зазначаються найменування, марка та вид нафти або нафтопродукту, об'єм, маса, густина і температура, за якої визначалась густина, а також дата і час виїзду автоцистерни з підприємства.

Суд бере до уваги, що товарно-транспортні накладні, подані позивачем для перевірки податковому органу, оформленні з численними недоліками, зокрема, не зазначено прізвища, ім'я, по батькові водія, не вказано доручення на отримання товару та відсутня печатка, підпис та інші відмітки про отримання товару покупцями, не зазначено номер резервуара, з якого відпущено нафту або нафтопродукт, найменування, марка та вид нафти або нафтопродукту, об'єм, маса, густина і температура, за якої визначалась густина, а також дата і час виїзду автоцистерни з підприємства. З вказаних товарно-транспортних накладних неможливо встановити кому проводилась доставка товару, чи пов'язані дані послуги з господарською діяльністю позивача.

Відповідно до п.п.5.4.1.-5.4.3 Інструкції, з прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об'єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об'єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою N 1-ТТН (нафтопродукт) (далі ТТН) (додаток 3), відповідність найменування, марки і виду (залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт. Відповідність густини нафтопродукту під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20°C відповідно до ГОСТ 3900. Маса нафтопродукту в автоцистерні визначається зважуванням на автомобільних вагах або об'ємно-масовим методом. Маса нафтопродуктів, розфасованих у тару, визначається зважуванням на вагах або за трафаретами на тарі (якщо нафтопродукти в заводській упаковці). Про прийнятий нафтопродукт матеріально відповідальна особа складає акт за своїм підписом, підписами водія та представника одержувача чи відправника із зазначенням їх прізвищ і посад.

Згідно з п. 7.5.7 Інструкції ТТН на вивезення нафти або нафтопродуктів автотранспортом вантажоодержувача оформлюється на підставі довіреності вантажоодержувача, а під час постачання вантажовідправником - на підставі подорожнього листа автотранспортного підприємства.

Проте, позивачем не надано суду належним чином оформлених актів про прийняття нафтопродуктів із зазначенням підпису відповідальної особи, водія та представника одержувача чи відправника із зазначенням їх прізвищ і посад, даних перевірки товару, що надійшов, довіреностей вантажоодержувача чи подорожніх листів автотранспортного підприємства.

З огляду на наведене, суд вважає, що подані для перевірки позивачем первинні документи не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV, а тому не можуть мати юридичної сили та посвідчувати факт реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Таким чином, суд дійшов висновку про неможливість реального виконання господарської операції між позивачем та ПП «Галтранссервіс».

Суд зазначає, виключно обставини щодо розрахунку за товар не можуть братися судом як доказ реального виконання господарської операції.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР, під валовими витратами розуміються суми будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положення п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону визначає перелік витрат, які включаються до складу валових, зокрема, до них віднесено суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Нормою п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР, визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з вимогами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 №996-ХІУ обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

Як вбачається зі ст. 2 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» сфера дії вказаного Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України; незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст.3 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з п.1 ст.9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа: дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції: одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами також визначена п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції Україну від 05.06.1995р. за №168/704.

Відповідно до п.2.1 ст.2 вказаного Положення, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації ( власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно з п.2.4 Положення первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл на здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим нормативним актам.

Таким чином, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства. Понесені витрати на купівлю товарів (робіт, послуг) повинні оформлятися відповідними документами, які б підтверджували фактичне відвантаження таких товарів, виконання тих чи інших робіт (послуг).

Суд також звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника податку створюють лише реально вчинені господарські операції. Тобто такі, що пов'язані з рухом активів. Зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Наявність законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту є обов'язковою, але не безумовною підставою для визначення правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган не доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального характеру.

Суд зазначає, що з метою дослідження фактичного придбання товару необхідно аналізувати умови поставки такого товару, зокрема, щодо передачі товару від продавця до покупця, досліджувати первинні бухгалтерські документи.

Щодо тверджень позивача про те, що наявність податкової накладної є достатньою підставою для включення сум до складу податкового кредиту, суд зазначає наступне.

Порядок обчислення і сплати податку на додану вартість регулювався до 01.01.2011р. Законом України від 3 квітня 1997 року № І 68/97-ВР «Про податок на додану вартість» (із змінами та доповненнями) (далі Закон №168).

Відповідно до п.1.7. ст.1 Закону №168 податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.1.8. ст.1 Закону №168 бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пп. 7.1.1 п.7.4 ст. 7 Закону №168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 ст. 6 та ст.8 вказаного Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону №168 якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону №168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.п. 14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 п.198 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін. визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку: придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи зі змісту п. 198.3 ст.198 ПК України правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платника податку .

Згідно з п. 198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредит) вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання; коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності до п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Відображатись у податковій звітності повинна лише та господарська операція, яка фактично відбулась, а не та, зміст якої лише відображений в первинних документах, відповідно тоді така господарська операція, яка фактично відбулась і створює відповідні податкові наслідки для платника шляхом формування ним складу податкового кредиту та валових витрат. Господарська операція, яка фактично не відбулась є нікчемною, оскільки не спрямована на реальне настання правових наслідків, а спрямована лише на формування платником податкового кредиту та валових витрат у зв'язку із відображенням її змісту у первинних документах.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що документи, подані позивачем на підтвердження фактичного надання та отримання послуг за договорами, укладеними з контрагентами ТзОВ «Синтез Лубрикантс», ТзОВ «Білд Компані», ПП «Галтранссервіс» не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV, а тому не можуть мати юридичної сили та посвідчувати факт реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Таким чином, суд дійшов висновку про неможливість реального виконання господарської операції між позивачем та ТзОВ «Синтез Лубрикантс», ТзОВ «Білд Компані», ПП «Галтранссервіс». При цьому, виключно обставини щодо розрахунку за надані послуги не можуть братися судом як доказ реального виконання господарської операції.

З огляду на викладене, за відсутності інших достатніх та належних доказів, які б підтверджували фактичне надання послуг, податкові накладні, на підставі яких сформований податковий кредит за спірними господарськими операціями, самі по собі не підтверджують право позивача на його формування.

З урахуванням встановлених обставин суд вважає, що податкові повідомлення-рішення ДПІ у Личаківському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області від 27.08.2013р. №0000202240/1182, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток на 226110грн., в т.ч. 214246грн. за основним платежем та 13664грн. штрафних санкцій, та податкове повідомлення-рішення від 27.08.2013р. №0000202240/1181, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість на 57962грн., а т.ч. 46379грн. за основним платежем та 11592грн. штрафних санкцій є правомірними.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положення ст. 9 КАС України передбачає, що суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 7-11, 14, 69-71, 86, 87, 94, 159, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови суду складений та підписаний 16.12.2013р.

Суддя А.Г.Гулик