Постанова

від 11.12.2013 по справі 805/13888/13-а

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Кірієнко В.О.

Суддя-доповідач - Блохін А. А.

УКРАЇНА

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2013 року справа №805/13888/13-а

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна.А., суддів: Міронової Г.М., Юрко І.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія» на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року у справі № 805/13888/13-а за позовом Підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія» до Відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції у м. Донецьку про визнання недійсними постанови від 30.07.2013р. про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій ВП № 38869633 та постанови від 25.07.2013р. про стягнення з боржника виконавчого збору ВП № 38869633, -

ВСТАНОВИВ:

Підприємство з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія» звернулося до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції у м. Донецьку про визнання недійсними постанови від 30.07.2013р. про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій ВП № 38869633 та постанови від 25.07.2013р. про стягнення з боржника виконавчого збору ВП № 38869633.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що 17.07.2013 року відповідачем прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу № 39/244, виданого Господарським судом Донецької області 02.10.2012 року про стягнення з Підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія» на користь Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз у розмірі 1011,61 грн. (ВП № 38869633). Боржнику наданий строк для самостійного виконання виконавчого документа у строк до 24.07.2013 року. Проте, зазначена ухвала отримана позивачем 26.07.2013 року. 30.07.2013 року Підприємство здійснило оплату на виконання постанови відповідача від 17.07.2013 року у розмірі 1011,61 грн. Проте, ДВС порушивши норми Закону України «Про виконавче провадження» прийняв постанову від 25.07.2013р. про стягнення з боржника виконавчого збору та постанову від 30.07.2013р. про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій.

Просив визнати недійсними постанови від 30.07.2013р. про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій ВП № 38869633 та постанови від 25.07.2013р. про стягнення з боржника виконавчого збору ВП № 38869633.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року у задоволені позову відмовлено.

Не погодившись з судовим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як незаконну та необґрунтовану, яка прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановила наступне.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції зазначив, що з боку відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції у м. Донецьку при прийнятті постанови від 30.07.2013р. про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій ВП № 38869633 та постанови від 25.07.2013р. про стягнення з боржника виконавчого збору ВП № 38869633 були вчинені правомірні дії для примусового стягнення з боржника суми боргу.

З такими висновками судів погодитися не можна з наступних підстав.

Преамбулою Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року (в редакції чинній на момент спірних правовідносин) (далі по тексту - Закон) визначено, що цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Статтею 1 Закону визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до частини 2 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Судом першої інстанції встановлено, що 17.07.2013 року відділом державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції у м. Донецьку відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу № 39/244, виданого Господарським судом Донецької області 02.10.2012 року про стягнення з Підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія» на користь Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз у розмірі 1011,61 грн. (ВП № 38869633). Боржнику наданий строк для самостійного виконання виконавчого документа у строк до 24.07.2013 року (а.с. 7).

Зазначену постанову позивач отримав 26.07.2013 року, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції Підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія», та повідомленням про вручення відправлення (а.с. 9).

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону, у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Відділом державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції у м. Донецьку прийнята постанова від 25.07.2013 року про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 101,16 грн., оскільки у наданий строк (до 24.07.2013 року) боржником наказ не виконаний (а.с. 15).

30.07.2013 року відповідачем прийнята постанова про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчий дій у розмірі 52,00 грн. (а.с. 13).

Як вбачається з платіжного доручення № 2500 від 30 липня 2013 року, позивачем було сплачено 1011,61 грн. на виконання постанови відповідача від 17.07.2013 року (а.с. 43).

Листом Підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія» від 07.08.2013 року № 539/13 було повідомлено заступника начальника відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції у м. Донецьку про те, що позивач здійснив оплату у розмірі 1011,61 грн. на виконання наказу № 39/244 (а.с. 16).

08.08.2013 року позивач звернувся до заступника начальника відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції у м. Донецьку про скасування постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій та постанови про стягнення з боржника виконавчого збору (а.с .11).

05.09.2013 року відповідачем прийняте рішення № 48137 про відсутність підстав для задоволення зазначеного звернення, яке отримане позивачем 17.09.2013 року (а.с. 5).

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, усі рішення та дії суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Отже, з аналізу ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» випливає, що виконавчий збір в розмірі 10 відсотків стягується лише від фактично стягненої суми або вартості майна боржника.

Разом з цим, як встановлено судом першої інстанції, не було проведено фактичного стягнення заборгованості, тому відповідач не набув права на винесення постанови про стягнення з позивача виконавчого збору, так як виконавчий збір стягується від фактично стягненої суми або вартості майна боржника.

Згідно з пунктом 4.16.1 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №74/5 від 15 грудня 1999 року, право органу державної виконавчої служби на стягнення виконавчого збору виникає лише у разі, якщо стягнення з боржника сум або передача майна боржника стягувачеві було виконано примусово, сума виконавчого збору вираховується від фактично стягненої державним виконавцем суми, оскільки саме ця сума є базою для нарахування 10 відсотків суми виконавчого збору.

Однак, як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, відповідачем не було проведено фактичного стягнення заборгованості, тому останній не набув права на винесення постанови про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення із позивача виконавчого збору.

Отже, винесені 25 липня 2013 року та 30 липня 2013 року державним виконавцем та заступником начальника відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції у м. Донецьку постанова про стягнення з боржника виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій є протиправними, доводи позивача відносно того, що за виконавчим документом фактичне стягнення не проведено підтверджуються матеріалами справи, у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку про те, що вказані постанови підлягають скасуванню, а позовні вимоги в цій частині задоволенню.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи, що відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, передбачений Законом України «Про виконавче провадження» при винесенні постанов від 25 липня 2013 року та 30 липня 2013 року про стягнення з позивача виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій, тому суд вважає позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та останні підлягають до задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції зроблений помилковий висновок про можливість задоволення позовних вимог у повному обсязі при викладених обставинах.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що через порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ч. 1-3 ст. 160, ст.ст. 167, 195-197, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ст.ст. 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія» на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року у справі № 805/13888/13-а - задовольнити.

Скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року у справі № 805/13888/13-а.

Скасувати постанови Відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції у м. Донецьку від 25.07.2013р. про стягнення з боржника виконавчого збору ВП № 38869633 та від 30.07.2013р. про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій ВП № 38869633.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія» п/р 26004962483454 в ПАТ «ПУМБ» м. Донецьк, МФО 334851, код за ЄДРПОУ 31534840 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 172,05 грн. ( сто сімдесят дві гривні п'ять копійок).

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду в порядку письмового провадження набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя: А.А. Блохін

Судді: Г.М. Міронова

І.В. Юрко