Постанова

від 18.12.2013 по справі 825/3168/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 825/3168/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2013 року м. Чернігів

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Тихоненко О.М.,

за участі секретаря Тищенко М.В.,

представника позивача Карети О.О.,

представника відповідача Скепської О.В..,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрметал-Чернігів» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрметал-Чернігів» (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (далі - ДПІ у м. Чернігові ГУМ у Чернігівській області) та просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернігові ГУМ у Чернігівській області від 23.04.2013: № 0002152200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 15 083,00 грн. (12 294,00 грн. за основним платежем та 2 789,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями); № 0002162200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем авансові внески з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 581,00 грн. (465,00 грн. за основним платежем та 116,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) та № 0002252200, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 11 152,00 грн.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що в грудні 2011 року та листопаді 2012 року останній мав господарські взаємовідносини з контрагентами Товариством з обмеженою відповідальністю «Міарі Компані» (далі - ТОВ «Міара Компані») з приводу купівлі товару, а саме канцелярських приладів та з Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнітек» (далі - ТОВ «Юнітек») з приводу купівлі товару. Сума коштів, сплачених позивачем за отримані товари (роботи, послуги), віднесена ним до складу валових витрат та суму податку на додану вартість (далі - ПДВ) сплачену в ціні товару (робіт, послуг) до податкового кредиту. Реальність здійснення господарських операцій позивачем підтверджується первинними документами, що надавались на перевірку, а саме: договір, податкові накладні, видаткові накладні, банківські виписки, платіжні доручення, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, штатний розпис, накази на призначення посадових осіб. Втім, перевіряючі не надали належної оцінки даним документам. Придбаний позивачем товар (роботи, послуги) був використаний в господарській діяльності підприємства, у зв'язку з чим підприємство отримало прибуток, який був задекларований за період, що перевірявся, а також були відображені зобов'язання по ПДВ в деклараціях з ПДВ за цей же період. Отже, позивачем правомірно віднесено вартість придбаних товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат та суму ПДВ сплачену в ціні товару (робіт, послуг) до податкового кредиту. Всі операції по договору належним чином відображені в податковому та бухгалтерському обліку підприємства. Таким чином, позивач вважає висновки, викладені в акті перевірки від 09.04.2013 № 858/22/35686810, такими, що не відповідають дійсності, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що ДПІ у м. Чернігові ДПС проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача щодо декларування в податковій звітності з податку на прибуток та податку на додану вартість за грудень 2011 року з ТОВ «Міара Компані» та листопад 2012 року з ТОВ «Юнітек», за результатами якої складено акт від 09.04.2013 № 858/22/35686810. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог законодавства, а саме: пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 12 294,00 грн., а саме: за 2-4 квартали 2011 року на суму 6 717,00 грн., за 2012 рік на суму 5 577,00 грн.; п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ, в результаті чого завищено залишок від'ємного значення податку на додану вартість на загальну суму 11 152,00 грн., а саме: за грудень 2011 року на загальну суму 5 841,00 грн., за листопад 2012 року на загальну суму 5 311,00 грн. У зв'язку із наявністю зафіксованих порушень податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 23.04.2013: № 0002152200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 15 083,00 грн. (12 294,00 грн. за основним платежем та 2 789,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями); № 0002162200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем авансові внески з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 581,00 грн. (465,00 грн. за основним платежем та 116,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) та № 0002252200, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 11 152,00 грн. Також податковий орган посилається на 1. Акт ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 12.09.2012 № 3685/22-9/37192413 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Міара Компані» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за грудень 2011 року, січень 2012 року, яким встановлено відсутність реального здійснення операцій ТОВ «Міара Компані» при придбанні та продажу товарів (робіт послуг). Відповідно до ч.1,5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст. 228 Цивільного кодексу України зазначені правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними - в силу припису закону. Правочини, укладені ТОВ «Міара Компані» з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб. 2. Акт Алчевської ОДПІ Луганської області ДПС від 20.03.2013 № 589/223/32804220 про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Юнітек» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.01.2010 по 28.02.2013, яким встановлено порушення п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, ч.2 ст.3 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого підприємством завищено податковий кредит на загальну суму ПДВ 3 545 402,00 грн. за 2012 рік, за виключенням квітня та грудня; п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188 ПК України, ч.2 ст.3 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого підприємством завищено податкові зобов'язання на загальну суму ПДВ 3 363 999,00 грн. за 2012 рік за виключенням квітня та грудня; п.135.1, п.135.2, п.135.4 ст.135, п.137.1 ст.137, п.138.1 ст.138 ПК України, в результаті чого підприємством завищено витрати по операціях з придбання товарів за період з 01.01.2012 по 31.12.2012 в розмірі 5 514 645,00 грн.; п.135.1 ст.135, п.137.1 ст.137 ПК України, в результаті чого підприємством завищено дохід за період з 01.07.2012 по 31.12.2012 в розмірі 5 790 408,00 грн. В судовому засіданні представник відповідача підтримала вищезазначену позицію та вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства, а вимоги позивача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Позивач (код ЄДРПОУ 35686810) зареєстрований в якості юридичної особи виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 28.01.2008, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи Серії А00 № 583425 (а.с.31) та з 04.02.2008 є платником податку на додану вартість, що підтверджується Свідоцтвом № 100329517 НБ № 281514 про реєстрацію платника ПДВ (а.с.32).

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців основними видами діяльності позивача є: 46.19 діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; 46.21 оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; 46.72 оптова торгівля металами та металевими рудами; 49.41 вантажний автомобільний транспорт (а.с.33).

З метою здійснення господарської діяльності позивачем (Орендар) 01.01.2011 укладено договір № 01/11 на оренду відкритих територій з ВАТ «Чернігівторгбудматеріали» (Орендодавець), відповідно до якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у тимчасове користування за плату відкриту площадку за адресою: м. Чернігів, вул. Гребінки, 128 (магазин № 8), загальною площею 50 м2 (а.с.132-135).

ДПІ у м. Чернігові ДПС на підставі направлення від 08.04.2013 № 1175, згідно із пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст.82 Податкового кодексу України та відповідно до наказу від 08.04.2013 № 1138, проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача щодо декларування в податковій звітності з податку на прибуток та податку на додану вартість за грудень 2011 року з ТОВ «Міара Компані» та листопад 2012 року з ТОВ «Юнітек», за результатами якої складено акт від 09.04.2013 № 858/22/35686810 (далі - акт перевірки) (а.с.11-27).

В акті перевірки встановлено порушення позивачем вимог чинного законодавства, а саме:

пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 12 294,00 грн., а саме: за 2-4 квартали 2011 року на суму 6 717,00 грн., за 2012 рік на суму 5 577,00 грн.;

п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ, в результаті чого завищено залишок від'ємного значення податку на додану вартість на загальну суму 11 152,00 грн., а саме: за грудень 2011 року на загальну суму 5 841,00 грн., за листопад 2012 року на загальну суму 5 311,00 грн.

За висновками акта перевірки ДПІ у м. Чернігові винесено податкові повідомлення-рішення від 23.04.2013:

№ 0002152200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 15 083,00 грн. (12 294,00 грн. за основним платежем та 2 789,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) (а.с.28);

№ 0002162200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем авансові внески з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 581,00 грн. (465,00 грн. за основним платежем та 116,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) (а.с.29);

№ 0002252200, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 11 152,00 грн. (а.с.30).

Згідно зі ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпунктом 14.1.27. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п.138.1. ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно із ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Отже, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом встановлено, що позивачем (Покупець) 15.12.2011 укладено договір поставки № б/н з ТОВ «Міара Компані» (Продавець) (а.с.47-48). Відповідно до вказаного договору Продавець передає у власність Покупця, а Покупець приймає і оплачує на умовах даного договору товар. Ціни на товар вказані у рахунку-фактурі, що є додатком до даного Договору до кінця його дії. Так, в грудні 2011 року ТОВ «Міара Компані» надано позивачу канцелярські прилади, а позивачем перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ «Міара Компані» суму коштів за придбаний товар. Розрахунки між продавцем та покупцем здійснювались в безготівковій формі, що не заперечується сторонами.

Реальність виконання вказаної господарської операції підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином оформленими первинними документами, а саме: рахунком на оплату № 1503 від 15.12.2011 на суму з ПДВ 35 044,98 грн., видатковою накладною № 1503 від 15.12.2011 на суму з ПДВ 35 044,98 грн., податковою накладною від 15.12.2011 № 1503 на суму з ПДВ 35 044,98 грн. та платіжним дорученням № 169 від 08.02.2012 на суму 35 044,98 грн. (а.с.49-53).

Також, позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Юнітек» з приводу придбання товару, а саме рейки Р-24, що підтверджується видатковою накладною № РН-1601 від 16.11.2012 на суму з ПДВ 31 866,79 грн., рахунком-фактурою № СФ-1601 від 16.11.2012 на суму з ПДВ 31 866,79 грн., податковою накладною від 16.11.2012 № 29 на суму з ПДВ 31 866,79 грн. та платіжним дорученням № 1989 від 16.11.2012 на суму 31 866,79 грн. (а.с.94-97).

Вказані операції належними чином відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, що підтверджується картками рахунку 631, оборотно-сальдовими відомостями по рахунку: 281 (а.с.54, 77-83, 98-102).

В подальшому придбаний у контрагентів товар позивачем реалізовано ряду підприємств, що підтверджується матеріалами справи (а.с.84-87, 136-139).

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, норми Податкового кодексу України в якості підстави для не включення до складу валових витрат передбачають тільки випадки повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, передбачених законодавством.

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що укладені з контрагентами правочини мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними.

Таким чином, суд приходить до висновку, що правовідносини за спірним правочином в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини. спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обгрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Також в силу ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Як на підставу нікчемності правочину позивача з вищезазначеними контрагентами відповідач посилається на 1. Акт ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 12.09.2012 № 3685/22-9/37192413 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Міара Компані» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за грудень 2011 року, січень 2012 року, яким встановлено відсутність реального здійснення операцій ТОВ «Міара Компані» при придбанні та продажу товарів (робіт послуг). Відповідно до ч.1,5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст. 228 Цивільного кодексу України зазначені правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними - в силу припису закону. Правочини, укладені ТОВ «Міара Компані» з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб. 2. Акт Алчевської ОДПІ Луганської області ДПС від 20.03.2013 № 589/223/32804220 про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Юнітек» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.01.2010 по 28.02.2013, яким встановлено порушення п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, ч.2 ст.3 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого підприємством завищено податковий кредит на загальну суму ПДВ 3 545 402,00 грн. за 2012 рік, за виключенням квітня та грудня; п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188 ПК України, ч.2 ст.3 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого підприємством завищено податкові зобов'язання на загальну суму ПДВ 3 363 999,00 грн. за 2012 рік за виключенням квітня та грудня; п.135.1, п.135.2, п.135.4 ст.135, п.137.1 ст.137, п.138.1 ст.138 ПК України, в результаті чого підприємством завищено витрати по операціях з придбання товарів за період з 01.01.2012 по 31.12.2012 в розмірі 5 514 645,00 грн.; п.135.1 ст.135, п.137.1 ст.137 ПК України, в результаті чого підприємством завищено дохід за період з 01.07.2012 по 31.12.2012 в розмірі 5 790 408,00 грн. (а.с.144-156).

Проте, такі посилання судом не приймаються до уваги зважаючи на наступне.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що чинним податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акта перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого.

Водночас податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також не доведено та не надано доказів, які б свідчили про безтоварний або фіктивний характер здійснених операцій.

Отже, такі посилання відповідача судом не приймаються до уваги, оскільки позивачем в повній мірі документально підтверджено реальність виконання правочину позивача з контрагентами.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.

Крім зазначених в акті перевірки висновків ДПІ у м. Чернігові ГУМ у Чернігівській області жодним чином не обґрунтовує нікчемність вищеназваного правочину.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагента позивача на момент укладення чи виконання договору чи відсутності у нього статусу платника ПДВ.

Отже, в судовому засіданні встановлено, що правочин позивача з вищезазначеними контрагентами укладено позивачем з метою отримання товару (робіт, послуг), тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Враховуючи наявність у позивача належним чином оформлених первинних документів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, в діях позивача відсутнє порушення пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України.

Згідно із п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно із п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

У податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати ПДВ та підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

Суми за вказаним правочином включено позивачем до податкового кредиту в тих звітних періодах, в яких отримано податкові накладні.

Судом встановлено, що позивач має належним чином оформлені податкові накладні, які повністю відповідають вимогам Податкового кодексу України, та відображають зміст господарської операції, в результаті якої вони складені.

Також необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В судовому засіданні був повністю доведений представником позивача факт вчинення господарської операції, за наслідками якої виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Отже, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаної операції з отримання позивачем товару, невідповідність цієї операції дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

За таких підстав суд вважає, що в діях позивача відсутнє порушення ст. 198 Податкового кодексу України.

Крім цього, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій та рішень.

Суд вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті ДПІ у м. Чернігові не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; не добросовісно та не розсудливо.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за вказаний позов позивачу необхідно було сплатити судовий збір в розмірі 268,17 грн.

Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 268,17 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1281 від 15.08.2013 (а.с.2).

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Тому згідно із ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір в розмірі 268,17 грн. присуджуються на користь позивача за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові від 23.04.2013 № 0002152200, № 0002162200 та № 0002252200.

Стягнути з Державного бюджету України (УК у м. Чернігові, код 38054398, Банк отримувача: ГУ ДКСУ у Чернігівській області, код банку 853592) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрметал-Чернігів» (код ЄДРПОУ 35686810) судовий збір в розмірі 268 (двісті шістдесят вісім) грн. 17 коп.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя О.М. Тихоненко