Постанова

від 05.12.2013 по справі 926/653/13

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2013 р. Справа № 926/653/13

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Матущака О.І.

суддів Дубник О.П.

Скрипчук О.С.

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фінтраст" м.Чернівці

на рішення господарського суду Чернівецької області від 02.09.2013 р.

у справі №926/653/13

за позовом публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" м.Київ

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Фінтраст" м.Чернівці

про стягнення заборгованості та штрафних санкцій загалом у сумі 5 610 452,15 грн.

за участю представників сторін від:

позивача: Стащук О.М. - за довіреністю від 27.08.2013 р.;

відповідача: Баска А.Б.- за довіреністю б/н від 28.11.2013 р.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 02.09.2013 р. (суддя

Байталюк В.Д.) позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Фінтраст" як поручителя згідно договорів поручительства №1 від 25.06.2007 р. та №2 від 03.08.2007 р. на користь ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" заборгованість та штрафні санкції за договором про відновлювальну кредитну лінію від 25.06.2007 р. №45-01-07 та кредитним договором від 25.06.2007 р. №46-01-07, укладених між позичальником ТОВ «Абсолют Безпека» та ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" на загальну суму 3 982 404,10 грн. та судовий збір в розмірі 68 820,00 грн. Стягнуто з публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" в дохід державного бюджету судовий збір в розмірі 1 720, 50 грн.

Рішення суду першої інстанції в цілому вмотивовано тим, що відповідач як поручитель не виконав своїх зобов'язань на підставі названих вище договорів поручительства, оскільки основним позичальником - ТОВ «Абсолют Безпека» допущено порушення виконання вимог кредитних договорів. При цьому, судом на підставі заяви відповідача про застосування строку позовної давності у відповідності до ч.3 ст. 267 ЦК України, відмовлено позивачу лише у стягненні суми 153 670,98 грн. пені по тілу кредиту у зв'язку із пропуском скороченого річного строку позовної давності.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу у якій просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати в цілому і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування у апеляційній скарзі відповідачем в цілому зазначено, що судом не враховано вимоги ч.4 ст. 559 ЦК України і відповідно не встановлено факту припинення договорів поруки на підставі того, що банком не пред'явлено до поручителя з дати невиконання основним позичальником окремих строкових грошових зобов'язань, протягом шести місяців.

Крім цього, скаржником наведено окремі міркування та факти про збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни зобов'язання без згоди поручителя, що також згідно до ч.1 названої вище ст. 559 ЦК України на його думку є підставою припинення поруки.

Позивачем 05.12.2013 р. подано відзив на апеляційну скаргу у якому в цілому його обґрунтовано тими ж обставинами, що і оскаржуване рішення та звернуто увагу на те, що у відповідності до 5.1 договорів поручительства, поручительство припиняється з припиненням забезпеченого ним зобов'язання. Оскільки згідно п. 8.5 кредитних договорів вони діють до повного виконання своїх зобов'язань позичальником, тому позивачем не пропущено передбачений ч.4 ст. 559 ЦК України шестимісячний строк пред'явлення вимоги до поручителя і тому на думку позивача, договори поруки не вважаються припиненими з урахуванням того, що ним пред'явлено вимогу № 143 від 27.05.2013 р. до поручителя. На підставі зазначеного, позивач просить апеляційний господарський суд оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представники сторін в судовому засіданні підтримали свої доводи та заперечення, викладені у апеляційній скарзі та запереченнях на таку.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані судом першої інстанції докази, судова колегія апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню а оскаржуване рішення скасуванню з огляду на наступне.

Так, місцевим судом вірно встановлено, а апеляційним судом перевірено, що між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ"Абсолют Безпека" укладено 25.06.2007 р. договір про відновлювальну кредитну лінію № 45-01-07 з додатками № 1, № 2 та додаткові угоди до такого до такого договору № 1 від 03.08.2007 р., № 2 від 17.06.2008 р. № 3 від 03.11.2008 р., а також кредитний договір від 25.06.2007 № 46-01-07 з додатком № 1 та додатковими угодами № 1 від 17.06.2008 р. та № 2 від 03.11.2008 р.

Згідно п.п. 3.4 кредитних договорів, нарахування і сплата процентів за користування кредитними коштами здійснюється щомісяця. Позичальник сплачує проценти в термін до 26-го числа кожного місяця не пізніше останнього робочого дня кожного місяця. У зазначений термін сплачуються проценти, нараховані за користування кредитними коштами з 26-го числа попереднього місяця до 25-го числа поточного місяця (включно).

У відповідності до п.1 усіх додатків до вказаних вище договорів, дати погашення основних сум за кредитними угодами були обумовлені чотирма аналогічними строками, відповідно до: 25.03.2010 р.; 23.04.2010 р.; 25.05.2010 р.; 25.06.2010 р.

При цьому у відповідності до аналогічного змісту п.8.5 обох кредитних договорів, вони набувають чинності з моменту їх підписання сторонами і діють до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

В забезпечення виконання зобов'язань по вказаним вище кредитним договорам укладено між позивачем та відповідачем договори поручительства від 25.06.2007 № 1 та від 03.08.2007 № 2 згідно умов яких відповідач зобов'язався перед позивачем відповідати в повному обсязі за своєчасне і повне виконання боржником зобов'язань за договором про відновлювальну кредитну лінію від 25.06.2007 № 45-01-07 та кредитним договором від 25.06.2007 № 46-01-07.

У відповідності до аналогічних за змістом п. 5.1 та 5.2 обох договорів поручительства, поручительство припиняється з припиненням забезпечувального ним зобов'язання. Поручительство також припиняється , якщо кредитор впродовж шести місяців з дня настання терміну виконання зобов'язання за кредитними договорами не пред'явить вимоги до поручителя.

Поручительство припиняється по інших підставах, передбачених чинним законодавством України.

На виконання умов укладених між позивачем та ТОВ "Абсолют Безпека"(надалі боржник) договору про відновлювальну кредитну лінію від 25.06.2007 № 45-01-07 та кредитного договору № 46-01-07 від того ж числа та додаткових угод до них, боржнику відкрито відновлювальну кредитну лінію та надано кредит на загальну суму 2000000,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі: 18,5 % річних за період з дня видачі до терміну повернення кредиту, згідно додаткових угод № 2 від 17.06.2008 р. до першого договору та № 1 від 17.06.2008 р. до другого договору - 20 % річних, а згідно додаткових угод № 3 та № 2 від 03.11.2008 р. - 23 % річних; 37 % річних за період з 25.06.2010 р. до дня фактичного погашення позичкової заборгованості, згідно додаткових угод № 2 та № 1 від 17.06.2008 р. до двох договорів - 40 % річних, а згідно додаткових угод № 3 та № 2 від 03.11.2008 р. - 46 % річних з остаточним терміном повернення до 25.06.2010р .

Окрім цього, факт отримання кредиту по вказаних кредитних договорах у вказаній сумі встановлено іншим рішенням господарського суду Чернівецької області у справі № 6/41 від 03.09.2010 р., яким стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Абсолют Безпека" на користь позивача заборгованість та штрафні санкції за даними договорами на загальну суму 2 673 562,45 грн.

Станом на день винесення даного рішення заборгованість за договорами не стягнута, а рішення господарського суду не виконано, що підтверджується постановою Шевченківського відділу ДВС Чернівецького міського управління юстиції від 19.04.2013 р. по виконавчому провадженню № 23081880 про повернення виконавчого документа стягувачу.

У зв'язку із невиконанням зобов'язань боржника по кредитних договорах, позивачем у адресу саме відповідача як поручителя надіслано три листи-вимоги за вих. № 437 від 23.03.2009 р. загалом на суму 40 213,74 грн., за вих. № 874 від 19.06.2009 р. загалом на суму 1 102 221,5 грн. та за вих. № 143 від 27.05.2013 р. загалом на суму 2 775 145,56 грн. (а.с.45, 46, 48).

Надсилання листів-вимог в адреси поручителя підтверджується поштовими повідомленнями з доказами про вручення (а.с.45, 47, 48).

У відповідності до ст. 529, ч.4 ст. 559 ЦК України, кредитор має право не приймати від боржника виконання його обов'язку частинами, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить

вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Оскільки п.п. 1 додатків до кредитних договорів та п. 3.4 кредитних договорів передбачена сплата відсотків за користування кредитними коштами щомісяця, а погашення основної суми кредиту чотирма платежами, апеляційним судом такі обставини оцінюються як обов'язок боржника виконувати умови договору частинами.

Також, оскільки договорами передбачена можливість виконання обов'язку частинами, відповідно на кожну таку частину невиконаного боржником зобов'язання, кредитор зобов'язаний виходячи із змісту названої вище ч.4 ст. 559 ЦК України надсилати вимогу на адресу поручителя. Наслідком ненадсилання такої вимого по кожному окремому невиконаному зобов'язанні боржника згідно цієї ж норми права, є припинення договору поруки у такій частині.

Як вбачається із зазначених вище встановлених обставин, перші дві вимоги позивачем надіслано адресу поручителя (відповідача), відповідно 23.03.2009 р. та 19.06.2009 р.

Позивач звернувся до суду із позовною заявою 18.06.2013 р., що підтверджується штемпелем канцелярії господарського суду на позовній заяві (а.с. 4)

Під час розгляду справи місцевим судом, представником позивача 02.09.2013 р. подано письмове клопотання про застосування строку позовної давності, на якій міститься резолюція судді також від 02.09.2013 р. (а.с.109)

У відповідності до ст. 256, 257, 266, ч.ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою відмови у позові.

Таким чином, оскільки вказаним вище рішенням у іншій справі цього ж місцевого суду встановлено факт порушення строку сплати відсотків за користування кредитними коштами боржником, з дати надсилання позивачем в адресу відповідача другої вимоги минуло 4-ри роки, а з дня першої вимоги майже 4-ри роки і 3 місяці, позивачем пропущено строк позовної давності в частині виконання зобов'язань поручителя по вказаних двох вимогах, що є достатньою підставою для відмови у позові з урахуванням також того, що позивачем не подано суду доказів поважності причини пропуску такої.

У відповідності до ч.1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

З п.п. 5.1 та 5.2 обох договорів поручительства вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору про його дію до повного виконання боржником своїх зобов'язань перед банком за кредитними договорами не є встановленим строком припинення дії поруки, оскільки суперечить ч.1 ст. 251 та ч.1 ст.252 ЦК України.

Така аналогічна правова позиція відображена у постанові Верховного суду України від 16.10.2013 р. у справі № 926/653/13.

Враховуючи те, що строк дії договорів поруки не встановлено, остання вимога позивача надіслана в адресу відповідача 27.05.2013 р., тобто майже через 3-ри роки після настання остаточного строку погашення заборгованості по кредиту та сплаті відсотків боржником (25.06.2010 р.), а також враховуючи вимоги зазначеної вище ч.4 ст. 559 ЦК України, договори поруки припинилися, що також є безумовною підставою для відмови у позові у решта частині позовних вимог.

Зважаючи на встановлені вище апеляційним судом обставини, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення невірно застосовано норми матеріального права, що згідно до п.4 ч.1 ст. 104 ГПК України є підставою для його скасування,тому воно підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в цілому.

Згідно ст. 33, абзацу 2 ст. 34, ст. 43 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Позивачем не подано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували обґрунтованість вимог, заявлених у позовній заяві та їх відповідність названим вище нормам чинного законодавства.

При зміні чи скасуванні рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд проводить новий розподіл судових витрат на підставі ст.49 ГПК України. Таким чином, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд:

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу задовольнити.

2. Рішення господарського суду Чернівецької області від 02.09.2013 р. у справі

№ 926/653/13 скасувати і прийняти нове, яким у позові відмовити.

3. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» (м.Київ, вул.Артема, 60, ідентифікаційний код 09807856) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінтраст» (м.Чернівці, вул.Руська, 248-Б, ідентифікаційний код 32027369) 34 410,00 грн. судового збору за розгляд справи в апеляційній інстанції.

Господарському суду Чернівецької області видати наказ на виконання даної постанови.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

5. Матеріали справи повернути до господарського суду Чернівецької області.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 11.12.2013 р.

Головуючий-суддя Матущак О.І.

Судді Дубник О.П.

Скрипчук О.С.