Ухвала

від 05.12.2013 по справі 826/11885/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/11885/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Каракашьян С.К. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

05 грудня 2013 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Горбань Н.І., Сорочко Є.О.

за участю секретаря Рижкової Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бау Гезельшафт Україна" до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Бау Гезельшафт Україна», звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 16.07.2013р. №0001772205.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2013 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 16.07.2013 року №0001772205.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, представник Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, співробітниками Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на підставі направлення від 19.06.2013 №17, №18, №19, №20 згідно з п.п. 75.1.2, п. 75.1, ст.. 75, п.п. 78.1.1, п. 78.1 ст. 78 та у відповідності до п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України та відповідно до наказу від 18 червня 2013 №21 було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Бау Гезельшафт Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2012 та іншого законодавства за період з 01.10.2011р. по 31.12.2012р., за результатами якої складено Акт від 03.07.2013 №186/22-50/37312064 (далі - акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.198.3, п.198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся на загальну суму 261 863 грн., в тому числі за березень 2012 року в сумі 16 663 грн., серпні 2012 року в сумі 18 000 грн., вересні 2012 року в сумі 227 200 грн., та п.п. 135.5.4. п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємства всього в сумі 904 грн., у тому числі за IV квартал 2012 року у сумі 904грн.

На підставі висновків вказаного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.07.2013р. №0001772205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 392 795,00 грн., з яких за основним платежем - 261 863,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 130 932,00 грн.

Не погоджуючись із рішенням, прийнятим відповідачем, позивач оскаржив його до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено тих обставин, що господарські операції з поставки товарів є фіктивними або безтоварними, недобросовісності позивача, оскільки висновки податкового органу не мають фактичного та правового обґрунтування.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем та контрагентами були укладені договори купівлі - продажу, а саме:

- з ТОВ «Центр Універсал» укладено договір купівлі - продажу №622 від 01.03.2011р. зі специфікацією та додатковою угодою. За умовами даного договору ТОВ «Центр Універсал» постачало позивачу стрейч - плівку в період з березня 2011 р. по лютий 2012р. На виконання даної угоди були оформлені первинні документи, а саме податкова накладна, видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, та платіжні доручення ;

- з ТОВ «Хілдебрант» укладено договір купівлі - продажу №8-2205 від 22.05.2012. За умовами даного договору ТОВ «Хілдебрант» постачає позивачу етикетки для сортування товару. На виконання даної угоди були оформлені первинні документи, а саме податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні та платіжні доручення .

Товари, придбані позивачем у ТОВ «Цент Універсал» та ТОВ «Хілдебрант», згідно специфікації, використовується ним у власні господарській діяльності. Зокрема, основним видом діяльності позивача є складське господарство та надання супутніх логістичних послуг (сортування, пакуваня та ін). Як доказ здійснення даного виду діяльності позивачем надано для залучення до матеріалів справи договори перевезення вантажу, договори оренди приміщень, договори зберігання з різними контрагентами та накладні на внутрішнє переміщення товару.

Також, для підтвердження використання придбаних у ТОВ «Цент Універсал» та ТОВ «Хілдебрант» товарів у власній господарський діяльності товариством надано відповідні акти списання товарів (стрейч-плівки та етикетки).

Матеріали справи містять податкові накладні, видаткові накладні та товарно - транспортні накладні виписані позивачу його контрагентами, в той же час акт перевірки позивача не містить жодних зауважень щодо їх змісту та інформації про відсутність статусу платника податку у контрагентів позивача станом на дату їх виписки.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано зазначає, що представником відповідача не заперечувалось, що всі первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій, були надані позивачем податковому органу під час здійснення перевірки, що відображено в Акті перевірки.

Однак, висновок податкового органу про нікчемність правочину позивача з вказаним вище суб`єктом господарювання ґрунтується на твердженнях про безтоварність господарської операції, відсутність наміру учасників правочину досягти реальних правових наслідків, а також оцінкою фінансово - господарської діяльності контрагента позивача.

Так, зокрема, відповідач посилається, Акт про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «Центр Універсал» (код ЄДРПОУ 37312326) від 05.12.2012р. №741/22-1/37312326 за період грудень 2011 ДПІ у Деснянському районі м. Києва ДПС та Акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Хідлебрант» (код ЄДРПОУ 38119439) від 07.11.2012р. №900/22-5/38119439 за період липень - серпень 2012 ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС.

Тобто, відповідач дійшов висновку, що правочини, які укладені між позивачем ТОВ «Центр Універсал», та ТОВ «Хілдебрант», не спричиняють реального настання правових наслідків, та слід розцінювати як такі, що укладені з метою, завідомо суперечливими інтересам держави та суспільства, оскільки мають ознаки «фіктивних» правочинів.

Однак, суд першої інстанції обгрунтовано не прийняв їх до уваги.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що усі господарські операції підтверджені Позивачем первинними документами, податковими накладними, банківськими виписками та платіжними дорученнями, що за формою та змістом відповідають визначенню первинного документу, що наведене в Законі України «Про бухгалтерський обіг та фінансову звітність».

Податкові накладні повністю відповідають вимогам, що ставляться до первинного документа, які передбачені частиною другою статті 9 України «Про бухгалтерський обіг та фінансову звітність» та до податкової накладної, згідно з приписами пункту 201.1. статті 201 ПКУ.

Разом з тим, будь яких зауважень щодо форми та змісту первинних та розрахункових документів в Акті не міститься.

Крім того, надані позивачем документи, зокрема, договори перевезення вантажу, договори оренди приміщень, договори зберігання з різними контрагентами та накладні на внутрішнє переміщення товару, відповідні акти списання товарів (стрейч-плівки та етикетки) підтверджує товарність укладених договорів з його контрагентами.

Відповідно до п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.2 ст.198 ПКУ датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду. Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем. Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами). Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Із системного аналізу вищенаведених норм Податкового кодексу України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Таким чином, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні справ.

Отже, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що при прийнятті Відповідачем спірного повідомлення-рішення Відповідачем не було дотримано вимог законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, в порушення ст.. 71 КАС України відповідачем ні в суду першої інстанції ні в суді апеляційної інстанції не надано доказів правомірності винесеного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на вищезазначене апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2013 року - залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 10 грудня 2013 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя : Г.В.Земляна

Судді: Н.І. Горбань

Є.О. Сорочко

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Горбань Н.І.

Сорочко Є.О.