Ухвала

від 21.09.2016 по справі 826/11885/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2016 року м. Київ К/800/66225/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Маринчак Н.Є.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.09.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013

у справі № 826/11885/13-а Окружного адміністративного суду міста Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бау Гезельшафт Україна" (далі - ТОВ "Бау Гезельшафт Україна")

до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві (далі - ДПІ)

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.09.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013, позов ТОВ "Бау Гезельшафт Україна" задоволено: скасовано податкове повідомлення - рішення ДПІ форми "Р" від 16.07.2013 № 0001772205, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 392795,00 грн.

У касаційній скарзі ДПІ, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що фактичною підставою для визначення позивачу грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 261 863,00 грн. із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій - 130 932,00 грн., встановлених пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України (далі - ПК), згідно з податковим повідомленням - рішеннями, з приводу правомірності якого виник спір, слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Бау Гезельшафт Україна" від 03.07.2013 № 186/22-50/37312064, про порушення товариством пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.6 статті 201 ПК внаслідок включення 261 863,00 грн. до сум податкового кредиту, задекларованих у березні, серпні, вересні 2012 року за податковими накладними, виписаними ТОВ "Центр "Універсал" та ТОВ "Хілдебрандт" на поставку товарів (стрейч - плівка, етикетки).

Висновок ДПІ про завищення податкового кредиту на 261 863,00 грн., що призвело до заниження ПДВ на таку ж суму в податкових деклараціях за березень, серпень та вересень 2012 року, обґрунтований посиланням на фіктивність господарських операцій між ТОВ "Бау Гезельшафт Україна" та його контрагентами (ТОВ "Центр "Універсал", ТОВ "Хілдебрандт"). Як на підставу таких висновків ДПІ посилається на отриману під час здійснення заходів податкового контролю інформацію щодо характеру діяльності ТОВ "Центр "Універсал" та ТОВ "Хілдебрандт". Так, згідно з актом про результати проведення зустрічної звірки ТОВ "Центр "Універсал" від 05.12.2012 №741/22-1/37312326 ТОВ "Центр "Універсал" є транзитером, що здійснює посередницьку функцію між вигодоформуючим суб'єктом та вигодо набувачем; економічна вигода від діяльності, що ними здійснюється, чи від окремих операцій, що вони здійснюють, відсутня; згідно з актом про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Хілдебрандт" від 07.11.2012 № 900/22-5/38119439 останнє не має матеріальних та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для здійснення підприємницької діяльності, як - то, виробничих потужностей, складських приміщень, транспортних засобів тощо.

Задовольняючи позов, суд виходив з правомірного декларування ТОВ "Бау Гезельшафт Україна" суми податкового кредиту на підставі первинних документів, виписаних ТОВ "Центр "Універсал" та ТОВ "Хілдебрандт", з врахуванням встановлених у справі обставин щодо придбання позивачем у вказаних контрагентів товару (стрейч - плівка, етикетки) за договором купівлі - продажу товару з метою використання його у власній господарській діяльності.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК (у редакції, чинній до 01.07.2015) визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з положеннями пункту 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пункт 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені в межах господарської діяльності та підтверджені відповідними первинними документами.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, як такі, що не відповідають дійсності, не є підставою для внесення змін в податковому обліку. Вищенаведені правові норми не ставлять у залежність право платника податку на податковий кредит від дотримання податкової дисципліни його контрагентом, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту; платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

У судовому процесі суди встановили, що ТОВ "Бау Гезельшафт Україна" на договірних засадах мав фінансово - господарські відносини із ТОВ "Центр "Універсал" та ТОВ "Хілдебрандт", що підтверджено договорами купівлі-продажу товару від 01.03.2011 № 622, від 22.05.2012 № 8-2205, специфікаціями до цих договорів, податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями. Придбаний товар використаний позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджено видом діяльності ТОВ "Бау Гезельшафт Україна" (складське господарство; надання супутніх логістичних послуг (сортування, пакування та інше)), який за даними ЄДРПОУ є основним; договорами перевезення вантажів, договорами оренди приміщень, договорами зберігання товарів, укладених позивачем із суб'єктами господарювання, накладними на внутрішнє переміщення товару, актами списання придбаних товарів у ТОВ "Центр "Універсал" та ТОВ "Хілдебрандт".

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суди першої та апеляційної інстанцій з дотриманням вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надали належну оцінку вище переліченим доказам та встановили факт поставки товарів від цих постачальників на адресу позивача, та з огляду на відсутність доказів з боку ДПІ щодо підтвердження обізнаності позивача про порушення контрагентами податкового законодавства чи-то сприяння їм в цьому дійшли обґрунтованого висновку про протиправність податкового повідомлення - рішення, з приводу правомірності якого виник спір у цій справі.

Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при ухваленні судових рішень, ДПІ посилається на ті ж самі обставини, які вказані в акті перевірки як підстава для нарахування ТОВ "Бау Гезельшафт Україна" суми грошового зобов'язання з ПДВ згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір у цій справі (отриману під час здійснення заходів податкового контролю інформацію щодо характеру діяльності ТОВ "Центр "Універсал", ТОВ "Хілдебрандт"), та, як наслідок, не підтвердження суми податкового кредиту, задекларованої ТОВ "Бау Гезельшафт Україна" за податковими накладними цих постачальників. Ці доводи ДПІ були предметом оцінки судами першої та апеляційної інстанцій; в касаційній скарзі не наведено конкретних підстав, які б свідчили про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні обставин у справі та норм матеріального права при їх юридичній оцінці.

Отже, доводи, наведені ДПІ у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.09.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України в порядку та з підстав, визначених статтями 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Є.А. Усенко

Судді О.А. Веденяпін

Н.Є. Маринчак