Постанова

від 28.05.2013 по справі 2а-1870/8850/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2013 р. Справа № 2а-1870/8850/12 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Григорова А.М.

Суддів: Мельнікової Л.В. , Подобайло З.Г.

за участю секретаря судового засідання Співак О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10.01.2013р. по справі № 2а-1870/8850/12

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах, в якому просить суд визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення - рішення відповідача № 0000301701/0/21578 від 21.03.11 р. та № 0000311701/0/21577 від 21.03.11 р. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що в акті перевірки викладені особисті міркування перевіряючих, трактування та домисли щодо норм матеріального права відносно здійсненої позивачем господарської діяльності, висновком яких є те, що відповідно до ч. 1, 5 ст.203, п. 1,2, ст. 215 та ст. 228 ЦК України - правочини, укладені між позивачем і контрагентами, мають ознаки нікчемності та є нікчемними. З викладеного слідує, що правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними з особистих міркувань перевіряючих, оскільки на даний час жодним документом не доведено того факту, що правочини, укладені з іншими суб'єктами господарювання, визнані нікчемними, недійсними чи фіктивними. Зазначає, що укладаючи угоди з ТОВ МФП "Екофарм", ПНВП "АСК", ТОВ "Трансмультіторг", ТОВ "Агропром Сервіс", він мав усі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності (сукупність господарських прав і обов'язків сторін договору, тобто здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо). Згідно витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та Єдиного державного реєстру підприємців та організацій України (ЄДРПОУ) ТОВ МФП "Екофарм", ПНВП " АСК", ТОВ "Трансмультіторг", ТОВ "Агропром Сервіс" є належним чином зареєстрованими. Правочини, які ДПІ в м. Суми визначає як нікчемні, були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, не містять положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 10.01.2013р. в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, в апеляційній скарзі вказує, що рішення є необґрунтованим та незаконним, прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10.01.2013р. та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.

Сторони в судове засідання не з'явились, були повідомлені належним чином.

Враховуючи неявку в судове засідання всіх осіб, які приймають участь у справі, фіксування судового засідання по справі за допомогою звукозаписувального пристрою згідно ст. 41 КАС України не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 зареєстрований виконавчим комітетом Сумської міської ради як фізична особа-підприємець 07.02.2007 р., має ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1, перебуває на податковому обліку в ДПІ у м. Сумах.

У період з 28.01.2011 р. по 10.02.2011 р. працівниками ДПІ у м. Суми проведено документальну планову виїзну перевірку фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.08 по 30.09.10, за наслідками якої складено Акт від 24.02.11 р. № 912/17-1016/НОМЕР_1/18 (далі - Акт перевірки).

Згідно з висновками Акту перевірки, встановлено порушення платником вимог п.п. 7.2.3, 7.2.8. п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого донараховано до бюджету податок на додану вартість у сумі 131 594 грн., ч.ч. 1,5 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України, ст.13 Декрету КМУ "Про прибутковий податок з громадян", ст. 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", внаслідок чого донараховано податок на доходи фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності в сумі 94 196,24 грн.

На підставі Акту перевірки ДПІ в м. Суми прийнято податкове повідомлення - рішення від 21 березня 2011 року № 0000301701/0/21578 про збільшення суми податкового зобов'язання позивача з податку з доходів фізичних осіб у сумі 94196,24 грн. та визначення штрафної санкції у розмірі 23549,06 гривень.

Податковим повідомленням - рішенням від 21 березня 2011 року №0000311701/0/21577 збільшено грошове зобов'язання позивача з податку на додану вартість у сумі 131594 грн. і застосовано штрафні санкції у розмірі 32899 гривень.

За результатами розгляду скарги позивача на вказані податкові повідомлення-рішення рішенням ДПА в Сумській області від 06.05.2011 р. скасовано податкове повідомлення-рішення від 21.03.11 р. № 0000301701/0/21578 в частині застосованих штрафних санкцій у розмірі 23549,06 грн., в іншій частині скаргу залишено без задоволення.

Рішенням ДПА України оскаржені податкові повідомлення-рішення залишені без змін, тобто діючими, з урахуванням рішення про результати розгляду скарги ДПС у Полтавській області. Докази прийняття за результатами розгляду скарг інших податкових повідомлень - рішень, їх вручення позивачу , не надано. Враховуючи приписи п. 60.4 ст. 60 ПК України, суд розглядає правомірність оскаржених рішень по суті.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що рішення відповідача прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тобто є такими, що відповідають вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України.

Проте, колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, господарські операції, здійснені позивачем з ТОВ МФП «Екофарм», ПНВП "АСК", ТОВ «Трансмультіторг», ТОВ «Агропром Сервіс» підтверджуються відповідними бухгалтерськими та податковими документами. Визнання їх ДПІ в м.Суми недійсними лише з підстав визнання інспекцією нікчемними правочинів, укладених позивачем з зазначеними суб'єктами господарювання, не породжує недійсності податкових накладних та інших фінансових документів, пов'язаних з виконанням цих правочинів.

Колегія суддів зазначає, що згідно документів наданих позивачем, правочини, які ДПІ в м. Суми визначає як нікчемні - були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені вимоги, додержання сторонами яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Крім того, пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"(далі за текстом Постанова Пленуму ВСУ № 9) суд зауважує наступне. В силу положень п. 18 Постанови Пленуму ВСУ № 9, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Відповідачем не надано доказів, що угоди укладені між позивачем та ТОВ МФП «Екофарм», ПНВП "АСК", ТОВ «Трансмультіторг», ТОВ «Агропром Сервіс» визнані судом недійсними.

А відтак, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України та згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в Узагальненнях "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними"від 24.11.2008 року - законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.

Згідно з приписами частини 2 статті 215 ЦК України правочин є нікчемним лише, якщо його недійсність встановлена законом.

Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Окрім того, при винесенні спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем не враховані приписи ч.3 ст.228 ЦК України, спірний правочин не оскаржений в судовому порядку, до суду не подано таких, що набули законної сили судових рішень про визнання спірного правочину недійсним.

Таким чином, правочини укладені між позивачем та ТОВ МФП «Екофарм», ПНВП "АСК", ТОВ «Трансмультіторг», ТОВ «Агропром Сервіс» на момент розгляду справи є чинними і в установленому законодавством порядку судом недійсними не визнавалися. Також зазначені вище угоди не є нікчемними (недійсними) в силу закону, відповідні докази відсутні.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами у відсотках до валового доходу, наведеними в додатку 6 до Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, затвердженої наказом Головною державною податковою інспекцією України від 21 квітня 1993 року № 12 (зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 9 червня 1993 року за № 64), зі змінами та доповненнями.

До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР, зі змінами та доповненнями.

Згідно з Додатком № 7 до вказаної Інструкції фізична особа - платник податку не є юридичною особою і платником податку на прибуток, не має обов'язку вести бухгалтерській облік, тому формує витрати за переліком статті 5 "Валові витрати" і відповідно до статті 8 "Амортизація" вказаного Закону з деякими особливостями. Положення статті 5 ("Валові витрати") застосовуються в частині підтвердження первинними документами витрачених сум згідно із операціями (які відповідають переліку статті 5), за результатами або за участю яких у податковому періоді (у звітному кварталі) безпосередньо отриманий дохід. До податкової декларації за звітний податковий період, включаються тільки прямі валові витрати і суми амортизаційних відрахувань, що відповідають фактичній сумі отриманого в цьому періоді валового доходу в будь-якій формі від визначеного виду діяльності та підтверджені документально. Тобто виключно факт одержання доходу може бути підставою для включення до валових витрат звітного періоду не всіх підряд видатків, а тільки тієї їх частини, яка прямо цьому доходу відповідає.

Відповідно до пункту 5.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. (підпункт 5.2.1 пункт 5.2 статті 5 вказаного Закону).

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Питання формування податкового кредиту з податку на додану вартість на час існування спірних правовідносин було врегульовано підпунктом 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", згідно з яким податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.4.5. п. 7.4. статті 7 вказаного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з приписами п.п.7.2.1. п. 7.2 статті 7 згаданого Закону, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Положеннями п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачалось, що податкова накладна є звітним документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з нормами статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними у постанові від 31 січня 2011 року у справі № 21-42а10, за змістом підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Колегія суддів зазначає, що позивачем на підтвердження реальності спірних правочинів надані, акти виконаних робіт, податкові накладні, платіжні доручення, виписки банку.

Також колегія суддів зазначає, що укладення право чинів було пов'язано з виконанням зобов'язань перед ТОВ «Сумитеплоенерго» за договором від 3 січня 2008 р., виконання яких підтверджується актами виконаних робіт.

Таким чином, наявна в матеріалах справи первинна бухгалтерська документація в сукупності свідчить про реальність виконання укладеним між позивачем та ТОВ МФП «Екофарм», ПНВП "АСК", ТОВ «Трансмультіторг», ТОВ «Агропром Сервіс» правочинів.

Доказів на спростування цього податковим органом не надано.

Колегія суддів зазначає, що будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до п. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів, перевіривши оскаржувані в даній справі рішення відповідача з урахуванням наведеної норми, вважає, що позовні вимоги документально і нормативно обґрунтовані та підлягають задоволенню, а рішення підлягають скасуванню.

Доводи податкового органу щодо нікчемності операцій, пов'язані з порушеннями з боку контрагентів не свідчать про порушення з боку позивача. Також суд критично оцінює пояснення осіб на які посилається податковий орган, та які враховані судом першої інстанції, оскільки ці пояснення не свідчать про невиконання право чинів контрагентами позивача. Опитані особи не є такими, що в силу своїх обов'язків чи роду діяльності є обізнаними про всі види господарської діяльності позивача, та здійснюють контролю діяльністю в місті її проведення, в тому числі на кар'єрі, де здійснювалися перевезення.

Докази які б об'єктивно свідчили про нереальність угод не надані, висновки щодо їх нікчемності зроблені на припущеннях.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову щодо скасування оскаржуваних рішень.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10.01.2013р. скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби № 0000301701/0/21578 від 21.03.11 р. та № 0000311701/0/21577 від 21.03.11 р..

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Григоров А.М. Судді (підпис) (підпис) Мельнікова Л.В. Подобайло З.Г.

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Григоров А.М.

Повний текст постанови виготовлений 01.06.2013 р.