Ухвала

від 10.12.2013 по справі 820/9988/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2013 р.Справа № 820/9988/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Індустріальної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2013р. по справі № 820/9988/13-а

за позовом Спільного кіпрсько-українського товариства з обмеженою відповідальністю "Піраміда"

до Індустріальної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, спільне Кіпрсько-Українське Товариство з обмеженою відповідальністю "Піраміда", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції міста Харкова Головного Управління Міндоходів у Харківській області, в якому після уточнення позовних вимог просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції міста Харкова Головного Управління Міндоходів у Харківській області від 16.10.2013 року №0000472211 та №0000482211.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2013 року адміністративний позов Спільного кіпрсько-українського товариства з обмеженою відповідальністю "Піраміда" - задоволено.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції міста Харкова Головного Управління Міндоходів у Харківській області від 16.10.2013 року №0000472211 та №0000482211.

Стягнуто з державного бюджету України на користь спільного Кіпрсько-Українського Товариства з обмеженою відповідальністю "Піраміда" (код 31643375) сплачений судовий збір у розмірі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2013 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, ст.ст. 69, 70, 72, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Спільне Кіпрсько-Українське Товариство з обмеженою відповідальністю "Піраміда" зареєстрований 19.11.2001р. у Виконавчому комітеті Харківської міської ради, свідоцтво про державну реєстрацію від 19.11.2001 р. № 1 480 1200000 000738.

Позивача взято на податковий облік 27.11.2001 року за №2633 і на даний час він перебуває на податковому обліку в Індустріальній об'єднаній державній податковій інспекції міста Харкова Головного Управління Міндоходів у Харківській області.

На підставі направлень Індустріальної ОДПІ м. Харкова та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання на 2 квартал 2013 року, у період з 01.07.2013 року по 09.08.2013 року фахівцями Індустріальної ОДПІ м. Харкова проведено планову виїзну перевірку СКУ ТОВ "Піраміда" з питань дотримання вимог податкового, законодавства з податку на прибуток та інших податків з 01.10.2011 по 31.12.2012, додатку на додану вартість за період з 01.12.2011 по 31.12.2012, валютного законодавства за період з 01.12.2011 по 31.12.2012.

За результатами перевірки складено акт від 16.08.2013 .№ 396/22.1-06/31643375, згідно висновків якого встановлено порушення СКУ ТОВ "Піраміда":

- п.п. 14.1.27 п.14.1 ст.14, п.138.1, п. 138.2. ст.138. п.п. 138.10.3. п.138.10 ст.138, п.п. 139.1. п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1321082 грн. тому числі за 4 квартал 2011 року у сумі 510014 грн., 1 квартал 2012 року у сумі 809728 грн., 4 квартал 2012 року у сумі 1340 грн.;

- п.198.3, п. 198.6 ст.198 п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 888682 грн. у т.ч. за грудень 2011 року у сумі 116237 грн., січень 2012 у сумі 736185 грн., лютий 2012 у сумі 28209 грн., березень 2012 у сумі 6775 грн., грудень 2012 у сумі 1276 грн.

На підставі висновків акту перевірки Індустріальною об'єднаною державною податковою інспекцією міста Харкова Головного Управління Міндоходів у Харківській області винесено податкові повідомлення-рішення від 16.10.2013 року №0000472211, яким позивачу збільшено суму податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, у загальному розмірі на 1321082 грн. за 4 квартал 2011р., 1 і 4 квартали 2012 р. і нараховано штрафні санкції у розмірі 405 534 грн., та №0000482211, яким позивачу збільшено суму податку на додану вартість у загальному розмірі на 888 682 грн. за грудень 2011 р., січень - березень 2012 р., грудень 2012 р. і нараховано штрафні санкції у розмірі 444 341, 00 грн.

Не погодившись з прийнятими відповідачем податковими повідомленнями-рішеннями, позивачем звернувся з даним позовом до суду про їх скасування.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з дотримання позивачем передбачених законом умов для формування валових витрат та податкового кредиту за спірний період.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про прийняття податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень з порушенням приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, згідно яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що стало обґрунтованою підставою для їх скасування.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з підпунктом 14.1.127 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до абз.1 п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У відповідності до пп. 138.10.3. п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; б) витрати на ремонт тари; в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; г) витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; ґ) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); е) витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; є) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; з) інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних правових норм, можливо дійти до висновку, для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник податку на додану вартість повинен отримати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складається документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, витрати для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідно до акту перевірки СКУ ТОВ "Піраміда" здійснило реалізацію товару, а - саме чай в асортименті, на підставі договорів поставок, що підтверджується первинними документами, а саме видатковими накладними на реалізацію товарів.

До складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування СКУ ТОВ "Піраміда" віднесло послуги з перепродажної підготовки товарів в сумі 6073303 грн., у т.ч. за 4 квартал у сумі 2217453 грн., 1 квартал 2012 року у сумі 3855850 грн., що підтверджено додатком 2.4 "Реєстр кореспонденції рахунків бухгалтерського обліку та показників валових витрат СКУ "Піраміда" за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року".

Враховуючи, що документально реалізація товару відбулася раніше ніж надання послуг з перепродажної підготовки товару на реалізований товар, податковий орган вважає, що витрати на надання послуг з перепродажної підготовки товару на реалізований товар, які понесені після моменту переходу товару від постачальника (СКУ ТОВ "Піраміда") до покупців (ТОВ "Фоззі-Фуд", ТОВ "Алнаир", ТОВ "Восторг", ТОВ "Джаспер", ТОВ "Євротек", ТОВ "Карпос", ТОВ "Таврія-І", ТОВ "Таврія-В", ТОВ "Таврія-Плюс", ТОВ "Трейдленд", ТОВ "Фудмаркет", ТОВ "Фудторг") не враховуються до складу валових витрат та податкового кредиту постачальника (СКУ ТОВ "Піраміда"), оскільки на момент надання послуг з перепродажної підготовки товару право власності на переданий товар знаходиться у покупців.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками податкового органу, з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що позивач - СКУ ТОВ "Піраміда", здійснив реалізацію товару - чай в асортименті за наступними договорами поставок: договір поставки № 1496 від 01.05.2008 р. між позивачем (в якості постачальника) і ТОВ "Фоззі-Фуд" (в якості покупця), договір постачання товарів №44-10 від 01.09.2010 р. між позивачем (постачальник) і ТОВ "Фудторг" (покупець), договір постачання товарів № 4600032668 від 16.11.2010 р. між позивачем (постачальник) і ТОВ "Фудмаркет" (покупець), договір поставки № 4-10 від 05.01.2010 р. між СКУ ТОВ "Піраміда" (постачальник) і ТОВ "Трейдленд" (покупець) укладено договір поставки № 28 від 01.01.2008 р. між позивачем (постачальник) і ПП "Таврія Плюс" (покупець), договір поставки № 23 від 01.01.2008 р. між позивачем (постачальник) і ТОВ "Таврія В" (покупець), договір поставки № 20 від 01.01.2008 р. між позивачем (постачальник) і ПП "Таврія-І" (покупець), договір поставки № 121/04/09 від 01.05.2009 р. між позивачем (постачальник) і ТОВ "Карпос" (покупець), договір поставки №Т0371/11 від 30.12.2010 р. між позивачем (постачальник) і ЗАТ "Ритейлінгова компанія "Євротек" (покупець), договір поставки № 280 від 01.06.2011 р. між позивачем (постачальник) і ТОВ "Джаспер" (покупець), договір поставки № 120 від 01.01.2008 р. між позивачем (постачальник) і ТОВ "Восторг" (покупець), договір № 453 від 09.02.2011 р. між позивачем (постачальник) і ТОВ "Алнаир" (покупець).

З метою ефективного просування товару та збільшення обсягів продажу товару і, відповідно, збільшення оподатковуваного доходу позивача, між СКУ ТОВ "Піраміда" (в якості замовника) та вищевказаними контрагентами (в якості виконавців) було укладено ряд договорів про надання послуг, а саме: договір про надання послуг з передпродажної підготовки товару № 21-Р/10 від 01.01.2010р. між позивачем (в якості замовника) та ТОВ "Фоззі-Фуд" (в якості виконавця), договір про надання послуг № 61-10 від 01.11.2010 р. між позивачем (замовник) і ТОВ "Фудторг" (виконавець), Додаток № 5 "Послуги з передпродажної підготовки і стимулювання збуту товарів" до договору постачання товарів №4600032668 від 16.11.2010 р. між позивачем (постачальник) і ТОВ "Фудмаркет" (покупець), договір № 10-09 від 05.01.2009р. між позивачем (замовник) і ТОВ "Трейдленд" (виконавець), договір № 1 від 01.01.2008 р. між позивачем (замовник) і ПП "Таврія Плюс" (виконавець), договір № 1 від 01.01.2008 р. між позивачем (замовник) і ТОВ "Таврія В" (виконавець), договір № 1 від 01.01.2008 р. між позивачем (замовник) і ПП "Таврія І" (виконавець), договір № 137/11 від 15.11.2011 р. про надання послуг з просування торгівельної марки між позивачем (замовник) і ТОВ "Карпос" (виконавець), договір про надання маркетингових, рекламних та інших послуг № М0391/11 від 01.01.2011 р. між позивачем (замовник) і ЗАТ "Ритейлінгова компанія "Євротек" (виконавець), договір про надання послуг № 777 від 01.07.2011 р. між позивачем (замовник) і ТОВ "Джаспер" (виконавець), договір № 107 від 01.01.2010 р. та договір про надання послуг № 75 від 29.11.2007 р. між позивачем (замовник) і ТОВ "Восторг" (виконавець), договір про надання послуг № 509 від 14.02.2011 р. між позивачем (замовник) і ТОВ "Алнаир" (виконавець).

Згідно умов зазначених договорів виконавці зобов'язуються надати позивачу (замовнику) послуги зі здійснення рекламних заходів, маркетингу та передпродажної підготовки товарів для стимулювання збуту товарів позивача, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити ці послуги.

Фактичне виконання сторонами умов спірних договорів про надання послуг підтверджується долученими до матеріалів справи копіями актів прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг).

В межах даної господарської операції вищевказаними контрагентами позивача на адресу СКУ ТОВ "Піраміда" були виписані позивачу відповідні податкові накладні. ( т. 1 а.с. 113-250, т. 2 а.с. 1-233).

Вартість послуг наданих позивачу виконавцями за спірними правочинами, оплачена позивачем у повному обсязі шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що не заперечується відповідачем у справі ( т. 2 а.с. 234-245).

Колегія суддів зазначає, що оформлені сторонами договорів про надання послуг з передпродажної підготовки товару первинні документи відповідають вимогами ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а податкові накладні - вимогам пп. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що господарські операції за договорами про надання послуг з передпродажної підготовки товару, укладеними між позивачем та ТОВ "Фоззі-Фуд", ТОВ "Алнаир", ТОВ "Восторг", ТОВ "Джаспер", ТОВ "Євротек", ТОВ "Карпос", ТОВ "Таврія-І", ТОВ "Таврія-В", ТОВ "Таврія-Плюс", ТОВ "Трейдленд", ТОВ "Фудмаркет", ТОВ "Фудторг", повністю підтверджені відповідними первинними документами.

Посилання податкового органу на те, що витрати на надання послуг з перепродажної підготовки товару на реалізований товар, які понесені після моменту переходу товару від постачальника до покупців не враховуються до складу валових витрат та податкового кредиту постачальника, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, враховуючи умови вищезазначених договорів на надання послуг, до поставки позивачем ТМЦ контрагентам, останні не можуть здійснити передпродажну підготовку таких товарів.

Колегія суддів зазначає, що отримавши Товару, контрагенти надали позивачу послуги з передпродажної підготовки Товару, які відповідно до пп.138.10.3 п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України відносять до складу витрат платника податку, що враховуються при визначенні його об'єкту оподаткування.

Судом встановлено, що позивачем зазначених послуг з передпродажної підготовки Товару і понесення таких витрат безпосередньо пов'язане з господарською діяльністю позивача, оскільки направлене на збільшення попиту на чай, торгівля яким є основною діяльністю СКУ ТОВ "Піраміда", і, відповідно, збільшення оподатковуваного доходу позивача.

Відповідно до бухгалтерської довідки СКУ ТОВ "Піраміда" від 29.10.2013 р. (т. 3 а.с. 1), за період перевірки з 01.10.2011 р. по 31.12.2012 р. дохід для оподаткування від усіх видів діяльності позивача склав 8 845 459,00 грн., а сплачений позивачем на цей же період податок на прибуток склав 1 942 711,00 грн.

Крім того, у ході проведення перевірки перевіряючими встановлено взаємовідносини СКУ ТОВ "Піраміда" з ТОВ "Тібус" (податковий номер 36222404) щодо отримання послуг по заміні пожежних гідрантів у водовідних колодязях відповідно до наданих первинних документів, а саме: - акт виконаних робіт від 24.12.2012 б/н на суму 7955 грн., у т.ч. ПДВ -1325,83 грн. - податкова накладна від 05.12.2012 року № 18 на суму 4593,00 грн., у т.ч. ПДВ -765,50; - податкова накладна від 24.12.2012 року №112 на суму 3062,00 грн., у т.ч. ПДВ - 510,33 грн.

Суми податку на додану вартість за податковими накладними включено позивачем до складу податкового кредиту відповідного періоду та відображено у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларації з ПДВ за грудень 2012 року.

До складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування СКУ ТОВ "Піраміда" згідно вищенаведених актів віднесло послуги по заміні пожежних гідрантів у водовідних колодязях у сумі 6379 грн., у т.ч. за 4 квартал 2012 року у сумі 6379 грн.

Оплата за отриманий товар проводилась через розрахунковий рахунок.

Колегія суддів зазначає, що податковий орган не заперечує відповідність первинних документів вимогам ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а податкових накладних - вимогам пп. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

Єдиною підставою для висновку щодо завищення позивачем податкового кредиту за грудень 2012 року на суму 1276 грн. по господарським відносинам з ТОВ "Тібус" слугували висновки акту ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС від 25.03.2013 року №1151/2240/36222404 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Тібус" з питань дотримання вимог Податкового та іншого законодавства за період 01.01.2012 - 31.01.2013" яким встановлено, що ТОВ "Тібус" надав останній звіт 1 ДФ за 2-й квартал 2012 року відповідно до якого в штаті підприємства працює 1 особа, яка звільнена 27.04.2012 року. За період 2012-2013 року господарська діяльність ТОВ "Тібус" має ознаки нереальності здійснення.

Інших обставин не здійснення господарської діяльності та мотивів для висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства при вчиненні правочинів з ТОВ "Тібус", відповідачем в акті перевірки не вказано.

Судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято у якості належного доказу у справі такі посилання податкового органу, оскільки Податковий кодекс України не ставить право позивача на податковий кредит у залежність від факту сплати ПДВ постачальником товарів (послуг) (по ланцюгу) до бюджету.

Посилання відповідача в акті перевірки в обґрунтування висновку щодо неправомірного віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми вартості придбаних від ТОВ "Тібус" послуг на відсутність контрагента позивача за місцезнаходженням не може свідчити про неможливість фактичного надання позивачу послуг, робіт, оскільки такі обставини не підтверджені належними доказами.

Несплата постачальником податкових зобов'язань, порушення ним вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту.

Платник податку на додану вартість (покупець товару), який дотримався вимог Закону щодо формування податкового кредиту, не має обов'язку в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на бюджетне відшкодування за можливе порушення правил оподаткування постачальниками у ланцюгу постачання. У разі, коли контрагент не виконав свого обов'язку щодо звітування, нарахування та сплати податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки Податковим кодексом України іншого не передбачено.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що у відповідності до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Отже, в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Таким чином, не можуть бути безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати актів перевірок контрагента позивача або результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Слід зазначити, що про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини: всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників (наприклад, збільшення статутного капіталу особи за рахунок активів, що не мають ринкової вартості, зокрема фіктивних цінних паперів, тобто цінних паперів, обіг яких на момент вчинення операції був припинений після оприлюднення даних щодо скасування свідоцтва про реєстрацію їх випуску); отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб (наприклад, експорт товару на підставну особу, яка не має відповідної реєстрації чи не веде будь-якої господарської діяльності, виключно з метою отримання документів, що підтверджують право на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість; "тимчасова" поставка товару (тобто з подальшим поверненням того самого товару без обґрунтованої економічної причини в наступних податкових періодах постачальнику від покупця безпосередньо або через ланцюг посередників) тим платником податку, в якого за результатами певного податкового періоду наявне від'ємне значення податкових зобов'язань із податку на додану вартість тому учаснику, який має зобов'язання до сплати в бюджет тощо); результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Таких доказів відповідачем, під час судового розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції, не надано. Таким чином, відповідачем по справі не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість. Наявні в матеріалах судової справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надано.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що під час проведення перевірки відповідачем досліджувались первинні документи ТОВ "Тібус" на підтвердження реальності здійснених господарських операцій. Натомість, усі документи, що підтверджують обставини здійснення зазначеним підприємством господарської діяльності в розрізі відносин з позивачем, наявні в матеріалах справи.

Також матеріали справи не містять податкових повідомлень-рішень, якими б ТОВ "Тібус" були визначені податкові зобов'язання чи застосовані штрафні (фінансові) санкції за наслідками здійснення господарської операції з позивачем у справі.

Згідно п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

У відповідності до п. 5. 2. Порядку № 984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожними відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово - господарської діяльності та господарську операцію, в результаті якої здійснено порушення.

Колегія суддів зауважує, що відповідачем в акті перевірки від 16.08.2013 .№ 396/22.1-06/31643375 висновки про відсутність реального здійснення господарських операцій між позивачем з ТОВ "Тібус", викладено без висвітлення конкретних обставин господарських операцій, які свідчать про неможливість факту їх здійснення, та без посилання на будь-які первинні документи, у зв`язку з чим, колегія суддів вважає такий висновок ДПІ таким, що зроблений з порушенням вимог Порядку № 984.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг).

Згідно ч. 2 ст.161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Так, 31.01.2011р. Верховним Судом України винесена постанова у справі у за позовом Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

В рішенні Верховного суду України по цій справі зазначено, що у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі N 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі N 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Колегія суддів також звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, факти вказаних в акті перевірки від 16.08.2013 .№ 396/22.1-06/31643375 порушень та правомірність винесених податкових повідомлень-рішень від 16.10.2013 року №0000472211 та №0000482211 належним чином не довів.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи податкові повідомлення-рішення від 16.10.2013 року №0000472211 та №0000482211, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією України та Податковим кодексом України, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовна вимога про скасування такого рішення є обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2013 року відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта - відповідача у справі.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Індустріальної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2013р. по справі № 820/9988/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В. Судді (підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В.