Ухвала

від 28.11.2013 по справі 825/540/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2013 року м. Київ К/800/30696/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Менської міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 березня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року

у справі № 825/540/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Домінант»

до Менської міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської

області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Домінант» (надалі також - ТОВ «Домінант»; «Позивач») звернулось до суду з адміністративним позовом до Менської міжрайонної Державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби (надалі також - Менська МДПІ; Відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 12 листопада 2012 № 0000242300/341, яким товариству з обмеженою відповідальністю «Домінант» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 74580,59 грн., що складається з 71522,40 грн. за основним платежем та 3058,19 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) та від 28 грудня 2012 року № 0000312300/426, яким ТОВ «Домінант» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем по податку на додану вартість у розмірі 64452,75 грн., що складається з 58239,00 грн. основного платежу та 6213,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), № 0000322300/425, яким ТОВ «Домінант» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1731,00 грн., № 0000332300/424, яким ТОВ «Домінант» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1372,00 грн.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 березня 2013 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Домінант» задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення - рішення Менської міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби від 12 листопада 2012 року № 0000242300/341, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Домінант» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 74580,59 грн., що складається з 71522,40 грн. за основним платежем та 3058,19 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), від 28 грудня 2012 року № 0000312300/426, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Домінант» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 64452,75 грн., що складається з 58239,00 грн. за основним платежем та 6213,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), № 0000322300/425, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Домінант» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1731,00 грн., № 0000332300/424, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Домінант» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1372,00 грн.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року апеляційну скаргу Менської міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби залишено без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 березня 2013 року - без змін.

Менська міжрайонна державна податкова інспекція Чернігівської області Державної податкової служби в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 березня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року і ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою для донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток і зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 31 жовтня 2012 року № 286/22/31324399 (том 1, а.с.14-47), про порушення позивачем вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , пункту138.1 статті 138 Податкового кодексу України , в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 71522,40 грн., в тому числі за ІІІ-й квартал 2010 року на суму 10096,50 грн., за ІV-й квартал 2010 року на суму 2132,25 грн., за І-й 2011 року на суму 15907,38 грн., за ІІ-й квартал 2011 року на суму 27050, 08 грн., за ІІІ-й квартал 2011 року на суму 16336,19 грн. та пункту 1.7 статті 1 , підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , пункту 198.6 статті 198 , пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України , в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 61342,69 грн., в тому числі за вересень 2010 року на суму 8077,20 грн., за листопад 2010 року на суму 1705,80 грн., за січень 2011 року на суму 4409,60 грн., за лютий 2011 року на суму 5013,30 грн., за березень 2011 року на суму 4409,60 грн., за квітень 2011 року на суму 20489,15 грн., за червень 2011 року на суму 3032,36 грн., за липень 2011 року на суму 14205,38 грн.

На підставі акту податковим органом винесено податкові-повідомлення-рішення: від 12 листопада 2011 року № 0000242300/341, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 74580,59 грн., в тому числі за основним платежем - 71522,40 грн. та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 3058,19 грн., та від 2 вересня 2011 року № 0000252300/342, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 67344,79 грн., в тому числі за основним платежем - 61342,69 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 6002,10 грн.

За результатами адміністративного оскарження вказаних рішень, Державною податковою службою у Чернігівській області рішенням від 14 грудня 2012 року № 1890/10/10-215 податкове повідомлення-рішення від 12 листопада 2011 року №0000242300/34 залишено без змін, а податкове повідомлення-рішення від 12 листопада 2011 року № 0000252300 скасовано в частині збільшення грошового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 3103,69 грн., також податковим органом збільшено суму штрафної (фінансової) санкції з податку на додану вартість в сумі 211,65 грн. та зменшено заявлену платником податків суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за січень 2011 року в сумі 1731 грн., зменшено суму від'ємного значення з податку на додану вартість, заявлену в декларації з податку на додану вартість за липень 2011 року, в сумі 1372 грн. у зв'язку з чим Менською МДПІ 28 грудня 2012 року прийняті нові податкові повідомлення - рішення № 0000312300/426, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Домінант» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість у розмірі 64452,75 грн., що складається з 58239,00 грн. основного платежу та 6213,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), № 0000322300/425, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Домінант» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1731,00 грн., № 0000332300/424, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Домінант» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1372,00 грн.

Порушення наведених вище норм, на думку відповідача, були допущені позивачем при здійсненні господарських правовідносин ТОВ «Фаворит-ЛМ», ТОВ Фірма «Форвард ЛТД», ТОВ «Супреммум», ТОВ «Компанія Квік Дан», ТОВ «Укрдім», ТОВ «Український інвестиційний холдинг», оскільки угоди, що укладені з наведеними підприємствами не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними.

Так, у період, за який контролюючим органом здійснювалась перевірка дотримання позивачем вимог податкового законодавства, порядок оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток визначався Законом України «Про податок на додану вартість», Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податковим кодексом України.

Щодо оподаткування прибутку підприємств, то відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу визначено як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положеннями підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пункту 5.3 - пункту 5.7 цієї статті.

Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 цього ж Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, згідно пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу . Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 цього Кодексу не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Щодо оподаткування податком на додану вартість слід зазначити, що підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 наведеної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями , іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу .

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Не відносяться до податкового кредиту, відповідно до вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України , суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу ).

Згідно з пунктом 44.1 статті. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та віднесення витрат для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Домінант», дотрималися правових позицій, що висловлені Верховним Судом України в постановах від 21 січня 2011 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 14367304) та від 27 березня 2012 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) та надали вірну оцінку обставинам реального здійснення господарських операцій.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 1 листопада 2010 року між ТОВ «Домінант» (покупець) та ТОВ Фірма «Форвард, ЛТД» (постачальник) було укладено договір поставки № 01/11-10 (а.с. 228, Том І), а 24 листопада 2010 року на виконання умов договору поставки укладено договір про відступлення права вимоги № 24-11-01 (а.с. 229, Том І). Фактичне виконання умов вказаних договорів підтверджується первинними документами, що містяться в матеріалах справи: податкові накладні № 221108 від 22 листопада 2010 року, № 221109 від 22 листопада 2010 року (а.с. 223, 226, Том І) та видаткові накладні № БС 221108 від 22 листопада 2010 року та № БС 221109 від 22листопада 2010 року (а.с. 222, 225, Том І). Розрахунки за поставлений товар підтверджуються підтверджується копіями платіжних доручень № 1161 від 20 грудня 2010 та № 1162 від 20 грудня 2010 року на суму 1348,80 грн. (а.с. 224, 227, Том І).

1 квітня 2010 року між ТОВ «Домінант» (покупець) та ТОВ «Супреммум» (постачальник) було укладено договір поставки № 020411 (а.с. 253, Том І), на виконання умов якого 27 квітня 2011 року укладений договір про переведення боргу (а.с. 254, Том І). Реальність виконання вказаних договорів підтверджується податковими накладними № 7 від 1 квітня 2011 року та № 238 від 1 червня 2011 року та видатковими накладними № 010407 від 1 квітня 2011 року, № РН-010601 від 1 червня 2010 року. Розрахунки за товар здійснено безготівковим шляхом, що підтверджується копіями платіжних доручень № 1286 від 16 травня 2011 року на суму 8996,70 грн., № 1387 від 16 серпня 2011 року на суму 7194,16 грн., № 1390 від 19 серпня 2011 року на суму 7000 грн. та № 1398 від 26 серпня 2011 року на суму 4000 грн.

Щодо фінансово-господарських правовідносин позивача та ТОВ «Фаворит ЛM», то судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача з вказаними підприємствами підтверджується видатковими накладними № Ф - 00000037 від 13 вересня 2010 року, № Ф - 00000038 від 24 вересня 2010 року, податковими накладними № 56 від 13 вересня 2010 року, № 57 від 24 вересня 2010 року, платіжними дорученнями № 1100 від 5 жовтня 2010 року, № 1104 від 8 жовтня 2010 року.

Також ТОВ «Домінант» здійснювало купівлю товару у ТОВ «Укрдім», що підтверджується видатковою накладною № УД-040101 від 4 січня 2011 року та податковою накладною № 4 від 4 січня 2011 року, платіжним дорученням № 1222 від 1 березня 2011 року (а.с. 232 т. 1).

Реальність господарських операцій з купівлі товару ТОВ «Домінант» у ТОВ «Український інвестиційний холдинг» підтверджується видатковими накладними: № УІХ -140201 від 14 лютого 2011 року, № УІХ -240396 від 24 березня 2011 року, № УІХ -010408 від 1 квітня 2011 року, № УІХ -020407 від 2 квітня 2011 року, № УІХ -120403 від 12 квітня 2011 року; податковими накладними: № 44 від 14 лютого 2011 року, № 96 від 24 березня 2011 року, № УІХ -010408 від 1 квітня 2011 року, № 23 від 2 квітня 2011 року, № 53 від 12 квітня 2011 року; рахунком - фактурою № УІХ -240396 від 24 березня 2011 року на суму з ПДВ 26457,60 грн.; платіжними дорученнями № 1255 від 12 квітня 2011 року, № 1259 від 19 квітня 2011 року, № 1285 від 16 травня 2011 року, № 1309 від 8 червня 2011 року, № 1320 від 20 червня 2011 року, № 1301 від 30 травня 2011 року.

Також ТОВ «Домінант» мало господарські операції з покупки товару у ТОВ «Компанія Квік Дан», про що свідчать наявні у матеріалах справи видаткові накладні № 010701 від 1 липня 2011 року, № 040701 від 4 липня 2011 року, № 080701 від 8 липня 2011 року, податкові накладні № 1291 від 1 липня 2011 року, № 1367 від 4 липня 2011 року, № 1470 від 8 липня 2011 року, рахунок - фактура № 080701 від 8 липня 2011 року, платіжні доручення № 1385 від 15 серпня 2011 року, № 1399 від 26 серпня 2011 року, № 1411 від 5 вересня 2011 року, № 1413 від 5 вересня 2011 року, № 1415 від 6 вересня 2011 року, № 1427 від 8 вересня 2011 року, № 1428 від 9 вересня 2011 року, № 1431 від 14 вересня 2011 року, № 1412 від 5 вересня 2011 року.

Як слідує з обставин встановлених судом апеляційної інстанції, перевезення товару за вищезазначеними угодами здійснено власним автотранспортом засновника ТОВ «Домінант», що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с. 53) та копією тимчасового реєстраційного талону (а.с. 51).

За таких обставин, на підставі наведених доказів, що були досліджені у судовому процесі та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України - суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Фаворит-ЛМ», ТОВ Фірма «Форвард ЛТД», ТОВ «Супреммум», ТОВ «Компанія Квік Дан», ТОВ «Укрдім», ТОВ «Український інвестиційний холдинг».

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останнього. За умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Щодо посилань податкового органу на встановлені в акті перевірки обставини нікчемності правочинів, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на усталеність судової практики щодо даних правовідносин.

Так, відповідно до положень частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Вказані ж в Акті висновки є виключно суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка передбачена чинним законодавством.

Крім того, постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (статті 204 Цивільного кодексу України ). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 Цивільного кодексу України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції статті 228 Цивільного кодексу України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Відповідачем не надано доказів, а судами попередніх інстанцій не встановлено фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади внаслідок укладання та виконання позивачем його контрагентами правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судами першої та апеляційної інстанції не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Факт порушення публічного порядку повинен бути доведений належними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

До того ж, посилання відповідача на положення частини 1, 5 статті 203 , частини 1, 2 статті 215 , статтю 216 Цивільного кодексу України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і положеннями статті 20 Податкового кодексу України , відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісним платником податків (постачальником) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційні скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

За правилами частини 3 статті 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України , суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Менської міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 березня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238 , 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко