Постанова

від 18.12.2013 по справі 2а-10449/11/0170/26

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2013 року м. Київ К/9991/54261/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В., Бухтіярової І.О., Костенка М.І., розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.03.2012 р.

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2012 р.

у справі № 2а-10449/11/0170/26

за позовом приватного підприємства «Севелітстрой»

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим

про скасування податкового повідомлення-рішення, визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними та незаконними дій, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2011 року приватне підприємство «Севелітстрой» (далі - позивач, ПП «Севелітстрой») звернулась до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим (далі - відповідач, ДПІ у м. Сімферополі), в якому просило суд: скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.08.2011 р. №0008522301; визнати протиправним та скасувати наказ ДПІ в м. Сімферополі від 11.07.2011 р. № 2361 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Севелітстрой» з питань перевірки взаємовідношень з ПП «Базис торг» за період - березень 2011 року; визнати протиправними дії ДПІ в м. Сімферополі щодо проведення документальної позапланової перевірки ПП «Севелітстрой» з питань достовірності формування податкового зобов'язання за березень 2011 року; визнати незаконними дії ДПІ в м. Сімферополі щодо відображення в акті перевірки тверджень стосовно нікчемності угод ПП «Базис торг» з ПП «Севелітстрой», що стало підставою для застосування штрафних санкцій.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.03.2012 р., залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2012 р., адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано наказ ДПІ в м. Сімферополі від 11.07.2011 р. № 2361 з проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Севелітстрой» з питань перевірки взаємовідношень з ПП «Базис торг» за період - березень 2011 року; визнано протиправними дії ДПІ в м. Сімферополі з проведення документальної позапланової перевірки ПП «Севелітстрой» з питань достовірності формування податкового зобов'язання за березень 2011 року; визнано протиправними дії ДПІ в м.Сімферополі з відображення в акті тверджень стосовно нікчемності угод ПП «Базис торг» з ПП «Севелітстрой», що стало підставою для застосування штрафних санкцій; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ в м.Сімферополі від 09.08.2011 р. № 0008522301; вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.03.2012 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2012 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування доводів касаційної скарги касатор посилався на прийняття оскаржуваних судових рішень з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач процесуальним правом надати письмові заперечення на касаційну скаргу не скористався.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 12.07.2011 р. тривалістю 5 робочих днів на підставі наказу «Про проведення позапланової невиїзної перевірки» від 11.07.2011 р. № 2361 посадовими особами ДПІ в м. Сімферополі на підставі пункту 79.1 статті 79, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, статті 20 Податкового кодексу України, була проведена позапланова невиїзна перевірка ПП «Севелітстрой» з питань взаємовідносин з ПП «Базис Торг» за березень 2011 року, за результатами якої складено акт від 20.07.2011 р. № 9052/23-4/35096833 та встановлено порушення позивачем вимог підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, підпункту 187.1.а пункту 187.1 статті 187, пункту 201.1 статті 201, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 09.08.2011 р. винесено податкове повідомлення-рішення № 0008522301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 372 535 грн., у тому числі 372 534 грн. - основний платіж та 1 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Як вбачається із акту податкової перевірки, підставою для донарахування позивачу вказаного податкового зобов'язання, слугували твердження перевіряючих про нікчемність правочинів укладених позивачем в перевіряємий період з ПП «Базис Торг». Зазначені твердження ґрунтуються на висновках акту перевірки ПП «Базис Торг» з питань взаємовідносин з постачальником - ТОВ «Сібтрейд», згідно яких діяльність останнього була визнана нікчемною та такою, що протирічить інтересам держави та суспільства.

Заперечуючи такі висновки податкового органу, суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування спірного податкового повідомлення-рішення, виходили з того, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення, а висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Пунктами 201.4, 201.6 статті 201 Податкового Кодексу України, встановлено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Також, згідно пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1 статті 38, пункту 44.1 статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Вказана позиція узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), де Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

При цьому необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів (послуг), вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару (послуг) мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді позивачем в межах своєї господарської діяльності було укладено ряд правочинів з ПП «Базис Торг».

В матеріалах справи наявні первинні документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між ПП «Севелітстрой» та ПП «Базис Торг», а саме: договори від 01.01.2011 р. купівлі-продажу та про надання послуг; акти здачі-приймання робіт (наданих послуг) від 01.03.2011 р. № 308, № 312; прибуткові накладні від 01.03.2011 р. № 12, № 304, № 305, № 313 № 315; податкові накладні від 01.03.2011 р. № 12, № 13, № 14, № 15, № 16, № 17, № 18.

Зазначені документи складені за результатами проведених операцій та не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Таким чином, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність нарахування податкового кредиту, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Також, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами першої та апеляційної інстанцій, щодо заперечення проти твердження відповідача, що укладені між позивачем та його контрагентом правочини є недійсними (нікчемними), виходячи з наступного.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено перелік вимог, дотримання яких є необхідним для дійсності правочину, а саме, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частини другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Із набуттям чинності з 01.01.2011 р. змін до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою, податкові органи не можуть посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України, як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття «незаконне заволодіння майном держави», що міститься у диспозиції частини першої статті 228 Цивільного кодексу України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України.

Податкові органи, на підставі частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України чи статті 207 Господарського кодексу України, можуть у судовому порядку доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань), що, на їх думку, укладені платниками податку з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави та суспільства і полягає в ухиленні від оподаткування.

Отже, з огляду на викладене, висновки податкового органу щодо визначення сум податкових зобов'язань платників податку з податку на додану вартість без отримання відповідного рішення суду про недійсність правочину (господарського зобов'язання), винесеного судом за позовом податкового органу на підставі частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України чи статей 207 та 208 Господарського кодексу України, повинні ґрунтуватись виключно на даних, які містяться в документах, перелік яких визначений Податковим кодексом України, в податковій інформації, експертних висновках, судових рішеннях тощо.

Крім того, вказуючи на порушення позивачем вимог підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, відповідач не враховує того, що в статті 14 Податкового кодексу України наведені терміни, які вживаються в цьому Кодексу, а не норми, які містять вимоги до платників податку, тому позивач не міг порушити норми, в яких наведені лише поняття.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаним контрагентом за період, що перевірявся, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.

Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству винесеного податкового повідомлення-рішення від 09.08.2011 р. №0008522301, вимоги щодо визнання протиправним та скасування останнього були обґрунтовано задоволені.

Разом із тим, суд касаційної інстанції на може погодитись з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу ДПІ в м. Сімферополі від 11.07.2011 р. № 2361, визнання протиправними дії ДПІ в м. Сімферополі щодо проведення документальної позапланової перевірки ПП «Севелітстрой» та визнання протиправними дій відповідача по формуванню висновків, викладених в акті перевірки з огляду на наступне.

Позапланова невиїзна документальна перевірка згідно з пунктом 79.2 статті 79 Податкового кодексу України проводиться на підставі рішення керівника податкового органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платникові податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення копії наказу про призначення перевірки та інформації про дату початку та місце проведення перевірки. При цьому дотримання зазначених умов, а саме відправлення відповідного листа, достатньо для початку перевірки.

Оскільки на практиці таке правове регулювання призводить до того, що на момент отримання платником податків інформації щодо призначення невиїзної перевірки її результати вже є оформленими відповідним актом або довідкою, то як наслідок, у цьому випадку необхідно визначатися із юридичною долею податкових повідомлень-рішень, винесених за результатами невиїзних перевірок, проведених із процедурними порушеннями.

Виходячи з вищезазначеного та враховуючи, що фактичне проведення перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні податкової перевірки та те, що задоволення позову в цій частині не призводить до відновлення порушених прав платника податків, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку про відмову ПП «Севелітстрой» у задоволенні позову в частині визнання протиправним та скасування наказу від 11.07.2011 р. № 2361, та визнання протиправними дії ДПІ в м. Сімферополі щодо проведення податкової перевірки.

Також, щодо вимог позивача про визнання протиправними дій відповідача по формуванню висновків, викладених в акті перевірки, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку щодо необґрунтованості вказаних вимог та зазначає наступне.

Так, згідно пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності).

Відповідно до пункту 3 оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 р. № 984 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 р. за № 34/18772, акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Згідно абзацу четвертого пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України у разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов'язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.

З наведеного вбачається, що акт перевірки є носієм доказової інформації, яка в подальшому має використовуватися контролюючим органом для прийняття рішення щодо визначення платникові податків грошових зобов'язань. При цьому акт складається посадовими особами контролюючого органу і не містить волевиявлення самого органу щодо виявлених посадовими особами фактів.

Крім того, висновки акту перевірки не є остаточними, оскільки платник податків вправі надати свої заперечення до відповідного акту, що можуть бути в подальшому враховані контролюючим органом під час вирішення питання про здійснення нарахування грошових зобов'язань за результатами перевірки. Висновки ж посадових осіб, зазначені в акті перевірки, є лише думкою цих осіб щодо поведінки платника податків. Питання щодо визначення грошового зобов'язання платників податків за результатами перевірок, відповідно до статті 58 Податкового кодексу України, вирішує контролюючий орган, а не посадові особи, що здійснювали перевірку.

Згідно з пунктом 86.8 статті 86 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу (його заступником).

Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що ані акт перевірки, ані дії посадових осіб із включення до такого акту певних висновків не породжують правових наслідків для платника податків, тобто не змінюють стану його суб'єктивних прав та не створюють жодних додаткових обов'язків для платника податків, тобто не порушують права платника податків.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ в м.Сімферополі від 09.08.2011 р. № 0008522301. В частині визнання протиправним та скасування наказу ДПІ в м. Сімферополі від 11.07.2011 р. № 2361, визнання протиправними дії ДПІ в м. Сімферополі щодо проведення документальної позапланової перевірки ПП «Севелітстрой» та визнання протиправними дій відповідача по формуванню висновків акта перевірки, висновки судів першої та апеляційної інстанції є помилковими.

Відповідно до статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим лише в частині.

На підставі викладеного, керуючись статтями 222, 223, 225, 229, 230, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.03.2012 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2012 р. у справі № 2а-10449/11/0170/26 в частині задоволення позову щодо визнання протиправним та скасовано наказу ДПІ в м. Сімферополі від 11.07.2011 р. №2361 з проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Севелітстрой» з питань перевірки взаємовідношень з ПП «Базис торг» за період - березень 2011 року, визнання протиправними дії ДПІ в м. Сімферополі з проведення документальної позапланової перевірки ПП «Севелітстрой» з питань достовірності формування податкового зобов'язання за березень 2011 року, визнання протиправними дії ДПІ в м.Сімферополі з відображення в акті тверджень стосовно нікчемності угод ПП «Базис торг» з ПП «Севелітстрой», що стало підставою для застосування штрафних санкцій - скасувати. У позові в цій частині відмовити.

В решті постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.03.2012 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2012 р. у справі № 2а-10449/11/0170/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. Костенко