Постанова

від 10.12.2013 по справі 910/2840/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2013 р. Справа№ 910/2840/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Отрюха Б.В.

За участю представників:

від позивача: Логінов В.Г. - представник;

від відповідача 1: не з'явився;

від відповідача 2: Кудін О.М. - представник;

від третьої особи: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Завод комунального машинобудування"

на рішення

Господарського суду м. Києва

від 11.09.2013р.

у справі № 910/2840/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Міськбудінвест»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Строй-Індустрія -1», Публічного акціонерного товариства "Завод комунального машинобудування"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: товариство з обмеженою відповідальністю «ВКФ «Перспектива»

про стягнення 35 000, 00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 11.09.2013 року у справі № 910/2840/13 позов задоволено частково, зобов'язано Публічне акціонерне товариство "Завод комунального машинобудування" передати Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Міськбудінвест" кран баштовий КБ-403А включаючи:

1) баштовий кран КБ-403А, заводський №97, 1990 року випуску;

2) 3(три) ланки підкранових колій, який було розмішено за адресою м. Київ, вул. Пшенична, 4. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Завод комунального машинобудування" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Міськбудінвест" (1 147 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач - 2 звернувся з апеляційною скаргою, просить рішення скасувати в частині витребування майна з чужого незаконного володіння та прийняти нове рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач - 2 посилається на те, що він є неналежним відповідачем по справі.

Апелянт зазначає, що відповідно до ст. ст. ст. 387, 588 ЦК України право на витребування майна з чужого незаконного володіння виникає лише з моменту підтвердження позивачем статусу законного власника даного майна із наданням правовстановлюючих документів. Судом не враховано факти суттєвих порушень при підтвердженні права власності на спірний кран.

На думку апелянта, суд не врахував факту відсутності реєстрації за позивачем спірного крану - КБ-403А з заводським номером 97 в Територіальному управлінні державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Київській області. Апелянт зазначає, що реєстрація крану за позивачем взагалі не проводилася, реєстраційний номер не присвоювався, відсутній запис в техпаспорті про реєстрацію спірного крану за позивачем.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2013 сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючий суддя Тищенко А.І., судді: Михальська Ю.Б., Отрюх Б.В.

Ухвалою від 14.10.2013 року порушено апеляційне провадження у справі та визнано явку повноважних представників сторін в судове засідання обов'язковою.

Ухвалою від 12.11.2013 року розгляд справи відкладено у зв'язку з неявкою в судове засідання представників відповідача -1 та третьої особи.

В судове засідання представники відповідача -1 та третьої особи не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомлено.

Дослідивши матеріали справи, які містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, судова колегія вважає можливим розглянути справу у відсутності представників відповідача -1 та третьої особи за наявними у справі доказами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача -2, дослідивши матеріали справи, колегія встановила наступне:

04.02.2005 року між ТОВ "Будівельна компанія "Міськбудінвест", як покупцем, та Споживчим товариством "Віта", як продавцем, було укладено договір №07/02, відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупцю кран баштовий КБ-403А, заводський №97, 1990 року виготовлення, виготовлений Київським експериментальним заводом імені Паризької комуни, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар.

Пунктом 1.2. договору передбачено, що ціна складає 90000,00 грн. з ПДВ.

На виконання умов договору позивач сплатив суму договору - 90000,00 грн., що підтверджується банківським виписками та платіжними дорученнями з відмітками банку.

31.05.2005 року Споживче товариство "Віта" передало у власність позивача кран баштовий КБ-403А, заводський номер 97, 1990 року виготовлення, що підтверджується наданими суду документами.

29.05.2009 року між ТОВ "Строй-Індустрія-1", як замовником, та ТОВ "ВКФ "Перспектива", як виконавцем, було укладено договір №5/2009 на виконання вантажно-розвантажувальних робіт баштовим краном на об'єкті в м. Києві на вул. Пшеничні, 4. (п. 1.1. Договору).

07.07.2009 року позивач уклав з третьою особою договір №5-О/2009 на оренду баштового крану типу КБ-403А.

Пункт 1.1. договору передбачає, що позивач передає третій особі в орендне користування з правом суб'єкта господарювання баштовий кран КБ-403А, заводський №97, який є його власністю, в комплектному та технічно справному стані.

26.08.2009 року на виконання договору №5-О/2009 від 07.07.2009 року позивач передав в оренду третій особі, а третя особа отримала від позивача кран, з трьома ланками підкранових колій.

Відповідно до матеріалів справи, кран було встановлено на вул. Пшеничній, 4 в м. Києві на території ПАТ "Завод комунального машинобудування".

Як свідчать матеріали справи, на підтвердження того, що кран і на даний час перебуває на території відповідача -2 (м. Київ, вул. Пшенична, 4) позивачем надано протокол огляду місця події, складений слідчим СВ Дарницького РУ ГУМВС України в м. Києві Васютою А.В. в присутності Голови правління Відповідача-2 Кисимеса Ростислава Юрійовича та понятих.

Спір по справі виник внаслідок того, що на думку позивача, відповідач-2 порушує права позивача, оскільки останній не визнає його права власності на кран та не дає можливість здійснити його демонтаж та вивезення з території в м. Києві на вулиці Пшеничній, 4.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню в частині покладення на відповідача-2 обов'язку передати позивачу кран баштовий КБ-403А включаючи:

1) баштовий кран КБ-403А, заводський №97, 1990 року випуску;

2) 3(три) ланки підкранових колій, які було розмішено за адресою м. Київ, вул. Пшенична, 4.

Відповідно до ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина перша статті 316 ЦК України встановлює, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною першою ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частина друга ст. 317 ЦК України передбачає, що на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Доводи відповідача-2 про те, що позивачем не доведено його право власності на спірний кран та про те, що право власності має бути підтверджене реєстрацією, яка здійснюється у Територіальному управлінні державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Київській області та м. Києві не знайшли свого підтвердження, оскільки, відповідно до наведеної норми ст. 334 ЦК України право власності у позивача виникло з моменту отримання ним крану за договором купівлі-продажу (з 31.05.2005).

Слід зазначити, що, нормативно-правовий акт, який регулює питання реєстрації вантажопідіймальних кранів - Правила будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів (затверджено наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 18.06.2008 №132), є документом, в сфері охорони праці та не регулює питання виникнення зміни припинення права власності.

Пункт 7.1.3 Правил будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів передбачає, що кран реєструється не тільки за власником, а і за особою, яка користується краном на підставах договору оренди, лізингу та інших, в разі наміру здійснювати його експлуатацію. За таких обставин наявність запису про реєстрацію крану не підтверджує та не спростовує наявності права власності.

Стосовно доводів відповідача-2 про те, що він не є належним відповідачем, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частина друга ст. 1212 ЦК України передбачає, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до ст. 387 ЦК власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Кран знаходиться у володінні відповідача-2, що підтверджується матеріалами справи та відповідачем-2, правові підстави для володіння зазначеним майном у відповідача-2 відсутні.

Стаття 1213 ЦК України передбачає що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Викладене твердження відповідача-2 про те, що він не є належним відповідачем по справі відхиляється судом.

Виходячи з наведеного позовна вимога про покладення на відповідача-2 обов'язку передати позивачу кран баштовий КБ-403А включаючи:

1) баштовий кран КБ-403А, заводський №97, 1990 року випуску;

2) 3(три) ланки підкранових колій, який було розмішено за адресою м. Київ, вул. Пшенична, 4 є обґрунтованою та доведеною, відповідно до чого підлягає задоволенню.

Позивачем також була заявлена вимога щодо стягнення солідарно з відповідача-1 та відповідача-2 збитків на суму 35000,00 грн.

Як вбачається зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з ч. 3 ст. 22 ЦК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Згідно з ч. 2 ст. 224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 1 ст. 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків (ч. 3 ст. 225 ГК України).

Відповідно до ст.ст. 614, 625 ЦК України для застосування таких правових наслідків порушення зобов'язань, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини.

Позивачем не доведено та матеріалами справи не підтверджується те, що відповідачем-1 якимось чином порушено його права. Враховуючи, що відсутні необхідні елементи здійснення цивільного правопорушення зі сторони відповідача-1, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Водночас, позивачем не доведено наявності реальних збитків, їх розмір, а також причинного зв'язку між збитками та поведінкою відповідача-1 та відповідача-2.

З огляду на, що суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення солідарно з відповідача-1 та відповідача-2 збитків на суму 35000,00 грн. на користь позивача.

Таким чином, вимоги відповідача-2 є безпідставними, необґрунтованими та недоведеними суду за допомогою належних і допустимих письмових доказів.

Щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі слід зауважити: а саме щодо непідтвердження права власності позивача: право власності на спірний кран підтверджується договором купівлі - продажу та документами про оплату даного крана.

Апелянт в апеляційній скарзі посилається на те, що у договорі оренди №5-О/2009 від 07.07.2009 року між позивачем та третьою особою не зазначено дати передачі крану в оренду. Як свідчать матеріали справи, додатком № 1 до договору оренди, сторонами визначено передачу крану 26.08.2009 року, що підтверджується додатком підписаним сторонами.

Апелянт звертає увагу на те, що додаток № 1 до договору оренди не відповідає ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Але слід зауважити, що згідно з додатком №1 до договору оренди чітко можна встановити, який об'єкт передається в оренду (баштовий кран КБ-403А), заводський №97, що є об'єктом оренди по договору оренди №5-О/2009, враховуючи, що не знаходять свого підтвердження твердження відповідача про те, що зазначений додаток не відповідає ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Відповідно до зазначеного додатку можна чітко встановити зміст господарської операції, дату її вчинення, окрім того в ньому містяться інші необхідні реквізити: підписи осіб, печатки сторін, зазначено посади, прізвища та ініціали.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що судом не проаналізовано правовідносин між позивачем та третьою особою за іншим договором оренди. При цьому апелянт зазначає, що суд мав дати оцінку також і орендним правовідносинам по іншому договору, зокрема: з якого моменту має виникати право стягнення орендної плати, банківським випискам, інші питання. Однак зазначені питання не стосувались предмету позову.

Відповідач - 2 в апеляційній скарзі посилається на те, що відповідно до довідки про балансову вартість, інвентарної картки форми №ОЗ-6 та в накладній відрізняються вартість баштового крану КБ-403А. З приводу цього, слід зауважити, що вартість майна в бухгалтерському обліку може змінюватись у зв'язку з модернізацією та іншими подіями.

Апелянт в апеляційній скарзі звертає увагу суду на те, що кран потрібно було зареєструвати в Територіальному управлінні державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України, з посиланням на наказ Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 18.06.2007 № 132 «Про затвердження Правил будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів». Але це твердження не відповідає законодавству та змісту Наказу.

Відповідно до ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до договору між позивачем та СТ «Віта» право власності відповідно до договору переходить до позивача з моменту передачі йому майна, що відбулось 31.05.2005 року.

Наказ Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 18.06.2007 № 132 є нормативним актом в сфері промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду. Наказ визначає умови безпечної експлуатації вантажопідіймальної техніки та не містить жодних вказівок про те, що право власності виникає після його реєстрації.

Слід зауважити, що наказ передбачає, що кран реєструється організацією, яка має намір його експлуатувати. При цьому на реєстрацію подається паспорт крана та заява. При реєстрації документи, що підтверджують право власності та користування не подаються. Таким чином, реєстрація крану не підтверджує та не спростовує права власності.

Суд першої інстанції дав правильну оцінку зазначеному наказу та визначив, що нормативно-правовий акт, що регулює питання реєстрації вантажопідіймальних кранів - Правила будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів (затверджено наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 18.06.2008 року №132) є документом в сфері охорони праці та не регулює питання виникнення, зміни, припинення права власності.

Відповідачем - 2 було зауважено, що паспорт на кран, прошитий без скріплення печаткою територіального органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з промислової безпеки та охорони праці. Однак відповідачем - 2 не доведено правового регулювання того, що паспорт крану має бути прошитим.

Апелянтом стверджується, що кран мало бути зареєстровано за СТ «Віта». З цього приводу слід зазначити, що реєстрація крану відповідно до законодавства не підтверджує, наявність права власності або її відсутність. Наказ, який регулює питання реєстрації кранів, є нормативно-правовим актом в сфері промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Завод комунального машинобудування", оскільки вони спростовуються матеріалами справи та обставинами справи.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м. Києва обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Завод комунального машинобудування" на рішення Господарського суду м. Києва № 910/2840/13 від 11.09.2013р. залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м. Києва від 11.09.2013р. у справі № 910/2840/13 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/2840/13 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

Б.В. Отрюх