Ухвала

від 12.12.2013 по справі 2а-7218/10/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2013 року Справа № 9104/41303/11

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Яворського І.О.,

суддів: Сапіги В.П., Хобор Р.Б.

з участі секретаря судового засідання Сідельник Г.М.

з участю осіб:

позивача по справі: представника Шульга Г.І.

відповідача по справі: представника Сердяк Б.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Галицькому районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2011 року по справі за позовом Дочірнього підприємства «Львівтекс» Датської компанії «Грін Коттон» до Державної податкової інспекції в Галицькому районі м. Львова про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Дочірнє підприємство «Львівтекс» Датської компанії «Грін Коттон», в серпні 2010 року звернулося в суд з позовом до Державної податкової інспекції в Галицькому районі м. Львова в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Галицькому районі м. Львова №0000182341/0 від 31.03.2010 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 87714,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що Законом України «Про податок на додану вартість» не передбачено ніяких обмежень стосовно реалізації платником податку свого права на податковий кредит, в тому числі немає ніяких застережень стосовно включення до складу податкового кредиту податкових накладних, які були виписані в попередніх податкових періодах.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2011 року в справі №2а-7218/10/1370 адміністративний позов було задоволено в повному обсязі.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням Державною податковою інспекцією в Галицькому районі м. Львова подано апеляційну скаргу в якій, просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2011 року в справі №2а-7218/10/1370 та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначає, що відповідачем проведено перевірку позивача, яка оформлена актом від 22.03.2010 р. №1151/23-409/31659013 «Про результати позапланової виїзної перевірки ДП "Львівтекс» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за січень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в грудні 2009 р.", де було встановлено порушення позивачем пп. 7.7.4. Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого завищено суму ПДВ, що підлягає бюджетному відшкодуванню за січень 2010 року в сумі 87714 грн. На підставі вказаного акту було винесено оскаржуване податкове повідомлення - рішення № 0000182341/0 від 31.03.2010 р., яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 87714 грн. Апелянт вказує, що позивач включив у податковий кредит січня 2010 року суму ПДВ по податкових накладних, виписаних в попередніх періодах.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Галицькому районі м. Львова слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.

Підставою для оспорюваного донарахування став висновок податкового органу про незаконне включення Товариством у податковий кредит січня 2010 року суму ПДВ по податкових накладних, виписаних в попередніх періодах.

Відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», бюджетне відшкодування це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у визначених законом випадках. Згідно із п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. Відповідно до п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

З вищенаведеного вбачається, що для виникнення права на бюджетне відшкодування необхідними є: 1) наявність у платника від'ємного значення суми податку; 2) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг). Як вбачається з зазначеного, такі обмеження, на які посилається відповідач в акті, законом не передбачені.

За визначенням, наведеним у пункті 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 названого Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

В силу ж вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, до податкового кредиту включаються суми ПДВ, пред'явлені платником до сплати при придбанні товарів (робіт, послуг), за наявності відповідних первинних документів (зокрема, податкових накладних).

При цьому наведені положення Закону, що визначають порядок формування податкового кредиту, не містять обмежень щодо вибору періоду, в якому може бути включена до податкового кредиту сума ПДВ за податковою накладною, а також заборони на визнання у складі податкового кредиту суми ПДВ за податковою накладною за умови дотримання платником вимог підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». А відтак відображення у складі податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними минулих звітних періодів не може кваліфікуватися як порушення податкового законодавства.

Посилання скаржника на обов'язковість подання платником заяви в порядку підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону для включення сум ПДВ до податкового кредиту в іншому періоді, ніж відбулася «перша подія», не спростовують вказаного висновку. Адже за змістом цієї норми Закону подання заяви зі скаргою на постачальника є правом, а не обов'язком платника.

Отже, висновок суду про відсутність підстав для позбавлення платника податкової вигоди внаслідок відображення сум ПДВ у складі податкового кредиту поза межами податкового періоду, в якому було складено податкові накладні, відповідає наведеним положенням Закону.

Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене апеляційні вимоги Державної податкової інспекції в Галицькому районі м. Львова є неаргументованими та в їх задоволенні слід відмовити.

Керуючись ч.3 ст.160, ст.195, ст.197, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Галицькому районі м. Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2011 року в справі №2а-7218/10/1370 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі, відповідно до ч.3 ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий І.О. Яворський

Судді В.П. Сапіга

Р.Б. Хобор