Ухвала

від 10.12.2013 по справі 816/5701/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2013 р.Справа № 816/5701/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Бондара В.О.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08.11.2013р. по справі № 816/5701/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будсервіс"

до Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Будсервіс" (далі - ТОВ "Будсервіс", позивач), звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - ДПІ у м. Полтаві, відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 18.07.2013р. №0000992308 та №0000972308.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 08.11.2013 р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Будсервіс" задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 18.07.2013 №0000992308 та №0000972308.

Стягнуто з Державного бюджету України в особі Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області (ідентифікаційний код 38719450) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будсервіс" (ідентифікаційний код 23548143) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 347,79 грн.

Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне дослідження судом доказів та встановлення обставин у справі.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 КАС України за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ "Будсервіс" (ідентифікаційний код 23548143) 20.07.1995 р. зареєстроване в якості юридичної особи, номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 1 588 120 0000 008773 (а.с. 11). Позивач перебуває на податковому обліку в ДПІ у м. Полтаві та є платником податку на додану вартість (а.с. 13-14).

У період з 18.06.2013 р. по 25.06.2013 р. ДПІ у м. Полтаві згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пунктом 82.2 статті 82 Податкового кодексу України проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ "Будсервіс" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Східноукраїнська компанія "Мега" (код ЄДРПОУ 35025055) за період з 01.04.2012 р. по 30.09.2012 р.

За результатами вказаної перевірки складено акт від 03.07.2013 №42/22-08/23548143 (а.с. 18-26), в якому зафіксовані порушення позивачем:

- пунктів 138.1, 138.2, підпункту 138.10.2 пункту 138.10, пункту 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету на 14251,00 грн., в тому числі: за півріччя 2012 року - на 2928,00 грн., за три квартали 2012 року - на 14251,00 грн.;

- пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за червень 2012 року на 13572,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки ДПІ у м. Полтаві 18.07.2013р. прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0000992308, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в загальному розмірі 16965,00 грн., в тому числі 13572,00 грн. - за основним платежем, 3393,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 16);

- №0000972308, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств в загальному розмірі 17830,75 грн., в тому числі 14251,00 грн. - за основним платежем, 3562,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 17).

Не погоджуючись з висновками акта перевірки та прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку відповідна сторона, як суб'єкт владних повноважень, не довела суду правомірність прийнятих нею податкових повідомлень-рішень, що дає суду підстави для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 4 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Приписами пункту 201.4. ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Щодо визначення позивачеві зобов'язань з податку на прибуток колегія суддів зауважує на таке.

Відповідно до п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Таким чином, показник валових витрат безпосередньо впливає на об'єкт оподаткування.

Відповідно до п. 138.1. ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1. Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Разом з тим, відповідно до пункту 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм, необхідно зауважити на те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. При цьому, дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що 25.05.2012 р. між ТОВ "Будсервіс" (покупець) та ТОВ "Східноукраїнська компанія "Мега" (продавець) укладено договір №У-25051, з урахуванням доповнення до нього від 28.05.2012 р. (а.с. 36-38).

Відповідно до умов даного договору продавець зобов'язується реалізувати, а покупець - прийняти товар та оплатити його вартість; кількість та асортимент товару узгоджується сторонами заздалегідь; поставка здійснюється в строк на більше 10 банківських днів з моменту отримання заявки від клієнта; датою поставки вважається дата, вказана у видатковій накладній продавця, підписаній сторонами; поставка товару здійснюється автотранспортом продавця на склад покупця; вартість доставки включається в ціну товару.

В межах виконання вказаного договору ТОВ "Будсервіс" в період з травня по червень 2012 року придбано у ТОВ "Східноукраїнська компанія "Мега" товарно-матеріальні цінності (вугілля ДГр 0-200 в кількості 101,74 т) на загальну суму 81432,70 грн., в тому числі ПДВ - 13572,12 грн.

На підтвердження реальності здійснення господарської операції з поставки вугілля продавцем ТОВ "Східноукраїнська компанія "Мега" в матеріалах справи містяться: рахунки-фактури №25051 від 25.05.2012, №11061 від 11.06.2012, №14061 від 14.06.2013, податкові накладні №87 від 25.05.2012, №45 від 11.06.2012, №64 від 14.06.2012 та видаткові накладні №25051 від 25.05.2012, №11061 від 11.06.2012, №14062 від 14.06.2013 (а.с. 39-44).

На підставі виписаних ТОВ "Східноукраїнська компанія "Мега" податкових накладних за результатами здійснення господарської операції з реалізації на користь позивача товарно-матеріальних цінностей (вугілля ДГр 0-200) на загальну суму 81432,70 грн., останнім у червні 2012 року віднесено до складу податкового кредиту ПДВ в загальному розмірі 13572,12 грн. та включено до витрат операційної діяльності витрати у розмірі 67860,58 грн.

Оплата за отриманий товар проводилася ТОВ "Будсервіс" з розрахункового рахунку відповідно до платіжних доручень №79 від 29.05.2012 на суму 20000,00 грн., №81 від 30.05.2012 на суму 8014,00 грн., №95 від 12.06.2012 на суму 14000,00 грн., №103 від 14.06.2012 на суму 11392,00 грн., №109 від 27.06.2012 на суму 15000,00 грн., №126 від 10.07.2012 на суму 8408,00 грн. (а.с. 45-48) та підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками (а.с. 49-53).

Станом на час проведення перевірки та розгляду справи у ТОВ "Будсервіс" відповідно до оборотно-сальдової відомості по рахунку 63 "Розрахунки з постачальниками" по взаєморозрахунках з ТОВ "Східноукраїнська компанія "Мега" значиться кредитове сальдо в сумі 4618,30 грн.

В акті перевірки від 03.07.2013 р. вказано, що отримання ТМЦ від ТОВ "Східноукраїнська компанія "Мега" в бухгалтерському обліку позивача відображено проведеннями: Д-т 20.3 "Паливо", К-т 63 "Розрахунки з постачальниками", Д-т 64.4 "Податковий кредит", К-т 63 "Розрахунки з постачальниками", Д-т 23 "Виробництво", К-т 20.3 "Паливо", Д-т 26 "Готова продукція", К-т 23 "Виробництво", Д-т 90 "Собівартість реалізованої продукції", К-т 26 "Готова продукція".

Документом, який підтверджує якість придбаного ТОВ "Будсервіс" товару та його відповідність стандартам, є паспорт в„–75 /2 про якість вугілля ДГр 0-200 (а.с. 58).

Зі змісту доповнення від 28.05.2012 р. до договору №У-25051 від 25.05.2012 р. вбачається, що поставка товару здійснюється автотранспортом продавця на склад покупця, вартість доставки включена в ціну товару (а.с. 38).

В ході розгляду справи встановлено, що відповідно до умов договору, придбаний у ТОВ "Східноукраїнська компанія "Мега" товар доставлявся продавцем на орендовані позивачем земельні ділянки, які знаходяться на території Опішнянської селищної ради Зінківського району Полтавської області, за межами населених пунктів, які передані в оренду з метою несільськогосподарського використання - для виробництва будівельних матеріалів.

Наявність у позивача орендованих земельних ділянок підтверджується наданими до матеріалів справи: договором №31 оренди земельних ділянок від 21.03.2003 р., укладеним між ТОВ "Будсервіс" та Зіньківською районною державною адміністрацією Полтавської області, та додатковими угодами до нього (а.с. 80-85, 217-221).

На підтвердження транспортування на користь позивача товарно-матеріальних цінностей, придбаних у ТОВ "Східноукраїнська компанія "Мега", представником позивача надані товарно-транспортні накладні №2505-1 від 25.05.2012, №2505-2 від 25.05.2012, №11063-1 від 11.06.2012, №11063-2 від 11.06.2012, №14062-1 від 14.06.2012 та №14062-2 від 14.06.2012 (а.с. 54-55, 56-57, 59-60).

З пояснень представника позивача вбачається, що придбане у травні-червні 2012 року вугілля ДГр 0-200 використане ТОВ "Будсервіс" у своїй господарській діяльності для виробництва цегли, яка реалізовувалась на користь ТОВ "Полтавтрансбуд".

Вказане підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами (а.с. 87-88, 123-143, 222-236), а саме:

- звітами про роботу Опішнянського цегельного заводу за червень 2012 року, за липень 2012 року, за серпень 2012 року, вересень 2012 року, за жовтень 2012 року;

- актами використання матеріалів (в тому числі й вугілля) при випалюванні цегли від 29.06.2012р., від 31.07.2012р., від 31.08.2012р., від 30.09.2012р.;

- звітами про залишки та використання енергетичних матеріалів і продуктів перероблення нафти за квітень, травень, червень, липень, серпень та вересень 2012 року;

- договором поставки №1 від 03.01.2012 р., укладеним між ТОВ "Будсервіс" та ТОВ "Полтавтрансбуд";

- оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 10 Період: травень 2012 року;

- довіреностями ТОВ "Полтавтрансбуд" на отримання товарно-матеріальних цінностей (цегли);

- накладними та рахунками на передачу цегли від ТОВ "Будсервіс" на користь ТОВ "Полтавтрансбуд";

- податковими накладними, виписаними ТОВ "Будсервіс" на користь ТОВ "Полтавтрансбуд" з метою документального оформлення господарських операцій по реалізації цегли.

На підтвердження отримання ТОВ "Будсервіс" економічної вигоди від здійснення у травні та червні 2012 року господарських операцій з придбання у ТОВ "Східноукраїнська компанія "Мега" вугілля на загальну суму 81432,70 грн., в тому числі ПДВ - 13572,12 грн., представником позивача надано до суду довідку, згідно з якою в результаті вчинення вказаних господарських операцій ТОВ "Будсервіс" у період з травня по серпень 2012 року включно отримало економічну вигоду (прибуток) у розмірі 3911,50 грн. (а.с. 86). Вказана довідка підписана директором ТОВ "Будсервіс" Пахомовим О.Т. та скріплена печаткою підприємства.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказані первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань з оплати вартості товарів та послуг за вказаним правочином шляхом перерахування грошових коштів.

Таким чином, факт реальності понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах підтверджений матеріалами справи.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зауважити на той факт, що відповідачем ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у контрагента статусу платника ПДВ на момент вчинення та виконання правочину, або на завищення вартості робіт чи послуг, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю ТОВ "Будсервіс". У ході перевірки відповідачем не встановлено проведення ТОВ "Будсервіс" збиткових операцій, невикористання у власній господарській діяльності товарів (послуг), отриманих від ТОВ "Східноукраїнська компанія "Мега", взаємопов'язаності позивача та вказаного контрагента, обізнаності щодо обставин господарювання один одного, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди (в тому числі і податкової).

З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірним правочином. Копії первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.ст.44, 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ "Східноукраїнська компанія "Мега" і правомірність нарахування податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

З приводу твердження суб'єкта владних повноважень в акті перевірки та в апеляційній скарзі про відсутність факту реального вчинення господарських операцій через довідку від 22.11.2012 р. №802/22-300/35025055 про проведення зустрічної звірки ТОВ "Східноукраїнська компанія "Мега", якою не підтверджено факт здійснення господарських операцій з платниками податків за березень-вересень 2012 року, яка надійшла від ДПІ в Артемівському районі м. Луганська, колегія суддів зауважує на таке.

Належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не надано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Колегія суддів зазначає, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в яких викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиційного значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Крім того, зазначені відповідачем обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи, оскільки позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегія суддів також акцентує увагу і на тому, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ "Східноукраїнська компанія "Мега" мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року , яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування" отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити на той факт, що матеріали справи містять довідку ДПІ у м. Полтаві від 03.12.2012 р. №1305/22-7/23548143 "Про результати проведення зустрічної звірки ТОВ "Будсервіс" щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків - ТОВ "Східноукраїнська компанія "Мега" (код ЄДРПОУ 35025055) за період: травень-червень 2012 року", відповідно до висновку якої звіркою ТОВ "Будсервіс" підтверджено здійснення господарських відносин з ТОВ "Східноукраїнська компанія "Мега" та встановлено відображення в податковому обліку господарських операцій та розрахунків з вказаним контрагентом (а.с.32-35).

Поряд з цим, в результаті проведення ДПІ у м. Полтаві позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ "Будсервіс" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Східноукраїнська компанія "Мега" за період з 01.04.2012 р. по 30.09.2012 р., оформленої актом від 03.07.2013 р. №42/22-08/23548143, контролюючим органом вже зроблений висновок про порушення ТОВ "Будсервіс" вимог податкового законодавства, в результаті чого останнім занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету на 14251,00 грн. та ПДВ за червень 2012 року на 13572,00 грн.

Отже, із зазначених матеріалів зустрічної звірки та позапланової виїзної перевірки вбачається, що відповідачем в різний час було проведено зустрічну звірку та позапланову перевірку, що охоплювали один і той же податковий період, а саме, травень - червень 2012 року, проте їх висновки суперечать один одному.

Таким чином, враховуючи неузгодженість між собою матеріалів зустрічної звірки та позапланової перевірки позивача, є неправомірними дії ДПІ у м. Полтаві щодо нарахування ТОВ "Будсервіс" грошових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, всупереч наведеним положенням, відповідачем не доведено правомірність його рішень, що оскаржуються.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обставини, які викладені відповідачем в акті перевірки, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені п. 138.1, 138.2, пп. 138.10.2 п. 138.10, п. 138.4 ст. 138, п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що в даному випадку відповідна сторона, як суб'єкт владних повноважень, не довела суду правомірність прийнятих нею податкових повідомлень-рішень, що дає суду підстави для задоволення адміністративного позову.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України є безпідставними.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08.11.2013р. по справі № 816/5701/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)П’янова Я.В. Судді (підпис) (підпис) Зеленський В.В. Бондар В.О. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: П’янова Я.В.