Постанова

від 17.12.2013 по справі 901/1640/13

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2013 року Справа № 901/1640/13

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Проценко О.І.,

суддів Градової О.Г.,

Котлярової О.Л.,

за участю представників сторін:

прокурор, Рибкін Олексій Юрійович , посвідчення № 016948 від 01.05.13, прокурор відділу прокуратури Кримського регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері;

представник позивача, не з'явився, Міністерство оборони України;

представник позивача, не з'явився, Євпаторійська квартирно-експлуатаційна частина району Міністерства оборони України;

представник відповідача, не з'явився, Сакська районна державна адміністрація;

представник відповідача, не з'явився, Оріхівська сільська рада;

представник третьої особи, не з'явився, Міськрайоне управління Держземагенства в містах Євпаторія, Саки і Сакському районі;

розглянувши апеляційну скаргу Сакської районної державної адміністрації на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Башилашвілі О.І.) від 15 серпня 2013 року у справі № 901/1640/13

за позовом заступника Євпаторійського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Кримського регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

Євпаторійської квартирно-експлуатаційної частини району Міністерства оборони України

до Сакської районної державної адміністрації

Оріхівської сільської ради

3-тя особа Міськрайоне управління Держземагенства в містах Євпаторія, Саки і Сакському районі

про визнання недійсним розпорядження та повернення земельної ділянки

ВСТАНОВИВ :

Заступник Євпаторійського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Євпаторійської квартирно-експлуатаційної частини району МО України із позовом до Сакської районної державної адміністрації, Оріхівської сільської ради Сакського району про визнання недійним розпорядження голови Сакської районної державної адміністрації №982-р від 08.11.2002р. "Про вилучення земельної ділянки із землекористування військової частини А4465 на території Оріхівської сільської ради" та повернення Оріхівською сільською Радою Сакського району АР Крим Міністерству оборони України в особі балансоутримувача - Євпаторійської КЕЧ району земельної ділянки площею 12 га, розташованої на відстані 200 м від урізку води Чорного моря в південно-східній частині смт. Новофедорівка.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 15 серпня 2012 року у справі №901/1640/13 позов задоволено.

Визнано недійсним розпорядження Сакської районної державної адміністрації в Автономній Республіці Крим № 982-р від 08.11.2002 "Про вилучення земельної ділянки із землекористування військової частини А4465 на території Оріхівської сільської ради".

Зобов'язано Оріхівську сільську Раду Сакського району Автономної Республіки Крим повернути Міністерству оборони України в особі балансоутримувача - Євпаторійської КЕЧ району земельну ділянку площею 12 га, розташовану на відстані 200 м від урізку води Чорного моря в південно-східній частині смт. Новофедорівка.

Вирішено питання про розподіл судового збору.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції з посиланням на норми земельного та цивільного законодавства дійшов висновку, що розпорядження відповідача винесене з перевищенням повноважень та з порушенням норм земельного законодавства, порушує права та законні інтереси позивачів у справі, а тому підлягає визнанню недійсним.

У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку щодо обґрунтованості та доведеності позовних вимог.

Не погодившись з рішенням суду, Сакська районна державна адміністрація звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати в частині визнання недійсним розпорядження Сакської районної державної адміністрації в Автономній Республіці Крим №982-р від 08.11.2002 "Про вилучення земельної ділянки із землекористування військової частини А4465 на території Оріхівської сільської ради", прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що прийняте судом першої інстанції рішення суперечить нормам процесуального та матеріального права.

Зокрема, скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що відмовляючись від спірної земельної ділянки командир в/ч А4465 Ряба М.В. діяв в межах наданих йому повноважень та у відповідності із вимогами Земельного законодавства, що зокрема підтверджується добровільною відмовою командира, яка міститься в матеріалах справи.

Крім того, заявник апеляційної скарги вважає, що при прийнятті оскаржуваного розпорядження Сакська районна державна адміністрація не порушувала вимог Закону, зокрема наказу №483 "Про порядок надання в користування земель для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями", оскільки керувалась нормами Земельного кодексу України та Законом України „Про місцеві державні адміністрації ", а тому підстав для скасування розпорядження голови Сакської районної державної адміністрації №982-р від 08.11.2022 року. "Про вилучення земельної ділянки із землекористування військової частини А4465 на території Оріхівської сільської ради" не має.

Скаржник також стверджує, що наказ Міністра оборони №483 від 22.12.1997 року не є нормативно-правовим актом, оскільки є відомчим документом та не розповсюджується на інші органі виконавчої влади, зокрема на Сакську районну державну адміністрацію.

До того ж, скаржник зауважує на тому, що державний акт на право користування земельною ділянкою Б №013851 від 29.12.1977 року загальною площею 1207,06га, на який посилається позивач, як на доказ наявності права на спірну земельну ділянку є недійсним, оскільки у період до 2004 року військовою частиною А4465 Міністерства оборони України здійснювалось переоформлення права постійного користування землею на ділянки для потреб оборони, за результатами зазначеного переоформлення військовій частині був виданий державний акт на право постійного користування серія ЯЯ 000117 від 20.07.2006 року на земельну ділянку площею 736,4496га. Отже, наявність у позивача двох актів на право постійного користування земельною ділянкою, відповідно до яких одна ділянка накладається на другу суперечить діючому законодавству.

Більш того, процесі розгляду справи в суді першої інстанції, позивачем не було надано ніяких доказів, які б свідчили про те, що спірна земельна ділянка входить у загальну площу земельної ділянки, право користування якою закріплено за останнім.

Також заявник апеляційної скарги вважає, що прокурором пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Разом з тим, на думку скаржника даній спір має бути розглянутий за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з тим, що в ньому оскаржується рішення суб'єкта владних повноважень та спір має публічно-правовий характер.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 23 вересня 2013 року, відновлено Сакській районній державній адміністрації пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 15 серпня 2013 року, у справі №901/1640/13, прийнято апеляційну скаргу Сакської районної державної адміністрації до провадження Cевастопольського апеляційного господарського суду та призначено справу до розгляду.

Розгляд справи неодноразово відкладався з різних підстав.

В судовому засіданні, яке відбулось 17 грудня 2013 року, прокурор заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні, інші представники сторін у судове засідання не з'явилися.

Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України явка у судове засідання - це право, а не обов'язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Тому, з урахуванням наявних у справі доказів, судова колегія визнала можливим розглянути справу у відсутність осіб, що не з'явились.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.

Розпорядженням голови Сакської районної державної адміністрації №982-р від 08.11.2002 на підставі клопотання командира в/частини А4465 вих. № 197 від 15.10.2002, у зв'язку з добровільною відмовою землекористувача (в/частини А4465) від права постійного користування земельною ділянкою, з користування МО України було вилучено земельну ділянку площею 12 га, розташовану на відстані 200 м від урізку води Чорного моря в південно-східній частині смт. Новофедорівка та передано її до складу земель запасу на території Оріхівської сільської ради Сакського району АР Крим.

Євпаторійською прокуратурою з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Кримського регіону України було проведено перевірку, якою встановлено, що відповідно до державного акту на право користування земельною ділянкою серії Б № 013851, виданого 29.12.1977 головою виконавчого комітету Сакської районної ради депутатів трудящих, та зареєстрованого в книзі записів державних актів на право користування землею під № 74, за 1992 відділом морської інженерної служби (м. Євпаторія) МО СРСР, як землекористувачем закріплено в безстрокове і безплатне користування 1207,06 га землі згідно з планом землекористування, в тому числі і земельна ділянка в західній частині смт. Новофедорівка, де розташований склад ПММ (паливно - мастильних матеріалів).

Під час перевірки було встановлено, що 15.10.2002 року командир в/частини А4465, звернувся з листом до голови Сакської районної державної адміністрації, у якому, у зв'язку з передислокацією в/частини А 3009 (розташовувалась на земельній ділянці площею 12 га в південно - східній частині смт. Новофедорівка), в якому просив вилучити із земелекристування в/частини А4465 зазначену земельну ділянку, яка була в користуванні МО України та перебувала на балансі в/частини А 4465, і перевести її в землі запасу Сакського району.

Вважаючи, що командир в/частини А4465 перевищив свої владні повноваження при наданні до Сакської районної державної адміністрації клопотання про вилучення земельної ділянки, та як наслідок, розпорядження голови Сакської районної державної адміністрації №982-р від 08.11.2002 року про передачу земельної ділянки площею 12 га, розташованої на відстані 200 м від урізку води Чорного моря в південно-східній частині смт. Новофедорівка до складу земель запасу на території Оріхівської сільської ради Сакського району АР Крим винесено з порушенням норм законодавства, оскільки рішення про відчуження або згоду про відчуження земельної ділянки Міністерством оборони України не приймалось, заступник Євпаторійського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до суду із відповідним позовом.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно - правовими актами.

Відповідно до частини 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Згідно з пунктом 2 статті 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Відповідно до пункту "а" статті 17 Земельного кодексу України, до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених Земельним кодексом.

Відповідно до ст. 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або в судовому порядку.

Згідно зі статтею 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 1 Господарського процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Аналогічні висновки наведені в Рішення Конституційного суду України 1 грудня 2004 року N18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес).

Згідно умов статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення, у зв'язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації. Якщо за результатами розгляду справи, факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову (пункт 2 Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів"02-5/35 від 26.01.2000).

Відповідно до статті 393 Цивільного Кодексу України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Отже, умовою для подання такого позову є невідповідність актів, прийнятих зазначеними органами, вимогам закону, порушення, у зв'язку з прийняттям відповідних актів прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації, а також порушення цими актами права власності.

Незаконність може полягати як у невідповідності акта компетенції органу, який його прийняв, так і в безпосередньому порушенні права власності виданням такого акту.

Виходячи з правового аналізу наведеної норми, позивачем за таким позовом може бути власник або титульний володілець, право власності (або інше титульне право) якого порушене виданням перелічених органами актів, і таке право має вже існувати, тобто безперечно передувати зверненню до суду, адже відсутність права виключає його судовий захист.

Отже, предметом доказування у справі про визнання недійним розпорядження голови Сакської районної державної адміністрації №982-р від 08.11.2002 року "Про вилучення земельної ділянки із землекористування військової частини А4465 на території Оріхівської сільської ради" є факти, що свідчать про відповідність вказаного акту вимогам законодавства (які діяли на момент його винесення) та про порушення вказаним актом прав та охоронюваних законом інтересів позивачів у справі.

Пунктом 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" встановлено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.

Таким чином, питання щодо відповідності оспорюваного розпорядження голови Сакської районної державної адміністрації №982-р від 08.11.2002 року слід вирішувати на підставі законодавства, яке діяло на момент ухвалення зазначеного розпорядження.

Правила щодо складу земель України, віднесення їх до категорій і переведення з однієї категорії до іншої встановлені статтею 19 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на час винесення спірногорозпорядження).

Даною статтею встановлено, що відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісового фонду; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Приписами даної правової норми встановлено, що за своїми цільовими призначеннями всі землі України поділяються, зокрема на землі сільськогосподарського призначення та на землі оборони. Переведення земель з однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність, або надання у користування.

Як встановлено в ході розгляду справи, Міністерство Оборони України є центральним органом державної виконавчої влади, що здійснює керівництво структурними формуваннями, до яких зокрема відноситься військова частина А4465.

Згідно статті 77 Земельного Кодексу України (в редакції на момент винесення спірного розпорядження) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності.

Аналогічні положення міститься в статтях 1, 2 ЗУ "Про використання земель оборони".

Вищезазначені положення перекликаються із положеннями частини 2 статті 14 Закону України "Про Збройні сили України", відповідно до якої земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління (для держпідприємств на праві господарського відання).

Згідно з п. 45 Положення "Про порядок надання в користування земель для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями", затвердженого наказом Міністра Оборони України №483 від 22 грудня 1997 року передача земель Міністерства оборони місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

Отже, враховуючи, що військова частина А4465 Міністерства оборони України є структурними формуванням та знаходиться в структурі Міністерства оборони та Збройних Сил України, правом прийняття рішення щодо відчуження земельних ділянок чи припинення права користування остання не наділена, оскільки таким правом володіє Міністр оборони України або за його дорученням начальник Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що в структурі Міністерства оборони України та Збройних Сил України правом прийняття рішення про відчуження земельних ділянок чи припинення права користування володіє Міністр оборони України або за його дорученням начальник Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

Проте, як встановлено судом апеляційної інстанції, згода Міністром оборони України, або за його дорученням, на передачу зазначеної земельної ділянки місцевим органам влади не надавалась, що підтверджує перевищення повноважень командиром в/частини А4465 при наданні до Сакської районної державної адміністрації клопотання про вилучення земельної ділянки.

Частиною 1 статті 95 Земельного кодексу України встановлено, що землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: самостійно господарювати на землі; власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

З урахуванням викладеного судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що командир військової частини А4465, як постійний користувач спірної земельної ділянки не був наділений правом розпоряджатись землею державної власності на власний розсуд, що випливає зі змісту статті 95 Земельного кодексу України.

Статтею 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Статями 140, 141 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент прийняття оскаржуваного розпорядження) однією з підстав припинення права власності та користування земельною ділянкою визначено добровільну відмову власника чи користувача земельної ділянки, від свого права на земельну ділянку.

Згідно зі статтею 142 цього ж кодексу, припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу. У разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Як зазначалося вище, відповідно до державного акту на право постійного користування земельною ділянкою Б №013851 від 29.12.1977 року загальною площею 1207,06га землекористувачем є військова частина А4465 Міністерства оборони України, командир діючий, як представник землекористувача спірної земельної ділянки, 15.10.2002 року, звернувся до голови до голови Сакської районної державної адміністрації, у зв'язку з передислокацією в/частини А 3009, яка розташовувалась на земельній ділянці площею 12 га в південно - східній частині смт. Новофедорівка, із клопотанням про вилучення зазначеної земельної ділянки із земелекристування в/частини А4465, яка була в користуванні МО України та перебувала на балансі в/частини А 4465, і перевести її в землі запасу Сакського району.

Розглянувши зазначену вище заяву, про добровільну відмову землекористувача від права користування земельною ділянкою, за наслідками розгляду якої, головою Сакської районної державної адміністрації було винесено розпорядження №982-р від 08.11.2002 року, „Про передачу земельної ділянки площею 12 га, розташованої на відстані 200 м від урізку води Чорного моря в південно-східній частині смт. Новофедорівка до складу земель запасу на території Оріхівської сільської ради Сакського району АР Крим", судова колегія вважає що відповідач діяв із перевищенням наданих йому Законом повноважень, у зв'язку з наступним.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судовою колегією, Міністром оборони України стосовно спірної земельної ділянки будь-яких рішень про відмову від права користування цією ділянкою не приймалося. Дії командира військової частини А4465 Міністерства оборони України, щодо погодження питання вилучення земельної ділянки лежать поза межами його повноважень та відповідно до вищенаведених норм законодавства тягнуть за собою правові наслідки у вигляді визнання недійсним розпорядження голови Сакської районної державної адміністрації №982-р від 08.11.2002 року.

Як на думку судової колегії, Сакській районній державній адміністрації для вирішення питання про припинення військовою частиною А4465 Міністерства оборони України права користування спірною земельною ділянкою необхідно було в порядку статей 142, 149 Земельного кодексу України отримати належну добровільну відмову від вказаної земельної ділянки, чого останньою зроблено не було.

Отже, проаналізувавши усі обставини по справі у їх сукупності, судова колегія дійшла висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог у частині визнання розпорядження Сакської районної державної адміністрації недійсним, як прийняте головою Сакської районної державної адміністрації на підставі неналежної добровільної відмови від права на користування земельною ділянкою, та правомірність висновків суду першої інстанції з цього приводу.

Разом з тим, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про повернення Оріхівською сільською Радою Сакського району АР Крим Міністерству оборони України в особі балансоутримувача - Євпаторійської КЕЧ району земельної ділянки площею 12 га, розташованої на відстані 200 м від урізку води Чорного моря в південно-східній частині смт. Новофедорівка, оскільки об'єднані у позовній заяві вимоги пов'язані представленими доказами, а також те, що поновлення порушених прав позивачів, крім визнання оскаржуваного розпорядження Сакської районної державної адміністрації в АР Крим недійсним, можливе шляхом повернення земельної ділянки позивачам.

Також судова колегія вважає вірними висновки суду попередньої інстанції, стосовно відмови в задоволенні заяви відповідача про застосування строків позовної давності, з підстав зазначених судом попередньої інстанції в оскаржуваному рішенні, а саме відсутності факту спливу строку позовної давності не вбачається.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що відмовляючись від спірної земельної ділянки командир військової частини А4465 Ряба М.В. діяв в межах наданих йому повноважень та у відповідності із вимогами Земельного законодавства, що зокрема підтверджується добровільною відмовою командира, яка міститься в матеріалах справи, судова колегія не приймає їх до уваги, оскільки вважає їх такими, що суперечать нормам вищенаведеного законодавства, дійсним обставинам справи та ґрунтуються на припущенні.

Разом з тим, судова колегія вважає доводи скаржника, щодо правомірності дій Сакської районної державної адміністрації при винесенні оскаржуваного розпорядження не обґрунтованими, оскільки при винесенні оскаржуваного розпорядження, остання порушила саме норми Земельного кодексу України, Закон України „Про місцеві державні адміністрації ", а також Конституцію України, Закон України "Про Збройні сили України" та інші нормативно-правові акти, які регулюють спірні відносини.

Судова колегія також не приймає довід скаржника про те, що наказ Міністра оборони №483 від 22.12.1997 року не є нормативно-правовим актом, оскільки є відомчим документом та не розповсюджується на інші органі виконавчої влади, зокрема на Сакську районну державну адміністрацію, у зв'язку з чим, вважає зазначити наступне.

Накази Міністерства оборони України, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Накази Міноборони України, прийняті в межах його повноважень, обов'язкові для виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами та місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності і громадянами.

Щодо тверджень Сакської районної державної адміністрації про те, що державний акт на право користування земельною ділянкою Б №013851 від 29.12.1977 року загальною площею 1207,06га, на який посилається позивач, як на доказ наявності права на спірну земельну ділянку є недійсним, оскільки у період до 2004 року військовою частиною А4465 Міністерства оборони України здійснювалось переоформлення права постійного користування землею на ділянки для потреб оборони, за результатами зазначеного переоформлення військовій частині був виданий державний акт на право постійного користування серія ЯЯ 000117 від 20.07.2006 року на земельну ділянку площею 736,4496га, а наявність у позивача двох актів на право постійного користування земельною ділянкою, відповідно до яких одна ділянка накладається на другу суперечить діючому законодавству, не приймається судом апеляційної інстанції до уваги, у зв'язку з наступним.

Згідно з постановою Верховної Ради України від 24.08.1991 № 1431-XII "Про військові формування на Україні", ст. 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України", Указу Президента України "Про Збройні Сили України", Указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991р. № 1452-ХІІ "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" все майно, в тому числі і землі Міністерства оборони СРСР, розташовані на територій України перейшли до Міністерства оборони України. У тому числі і земельна і спірна земельна ділянка площею 1207,06 га.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) № 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року, право користування земельною ділянкою не втрачається у зв'язку з не переоформленням його відповідно до існуючих вимог.

Таким чином, Міністерство оборони України на підставі вищевказаних законодавчих актів щодо переходу земель МО СРСР до МО України має право користування вказаною земельною ділянкою площею 1207,06 га.

Більш того, наявність у військової частини А4465 Державного акту серії ЯЯ000117 від 20.07.2006 року, ніяким чином не позбавляє права на спірну земельну ділянку площею 12га, яка була вилучена оскаржуваним розпорядженням Сакської районної державної адміністрації за чотири роки до отримання зазначеного акту.

Стосовно тверджень заявника апеляційної скарги про те, що позивачем не було надано ніяких доказів, які б свідчили про те, що спірна земельна ділянка входить у загальну площу земельної ділянки право користування якою закріплено за останнім, судова колегія вважає їх хибними, оскільки відповідно до матеріалів справи, всі землі надані Міністерству оборони України для потреб оборони на території Сакського району були включені в один Державний акт від 1997 року. Зазначений акт є дійсним, оскільки доказів його недійсності матеріали справи не містять, у процесі розгляду справи сторонами не надано доказів його недійсності.

Також, заявник апеляційної скарги вважає, що даній спір на думку має бути розглянутий за правилами КАС України, у зв'язку з тим, що в ньому оскаржується рішення суб'єкта владних повноважень та спір має публічно-правовий характер, проте таки твердження відповідача є помилковими, у зв'язку з наступним.

За приписами Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" питання про те, чи підвідомча господарському суду справа у спорі, що виник із земельних правовідносин, повинно вирішуватись залежно від того, який характер мають спірні правовідносини, тобто чи є вони приватноправовими чи публічно-правовими, та чи відповідає склад сторін у справі статті 1 Господарського процесуального кодексу України.

З положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197 ГК України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.

Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК підвідомчі господарським судам.

А пунктом 1.2.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" за змістом статей 13, 14 Конституції України, статті 11 ЦК України, статей 123, 124, 127, 128 ЗК України рішенням органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або в користування здійснюється волевиявлення власника землі і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог ЗК України, спрямованих на раціональне використання землі як об'єкта нерухомості (власності). Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам.

Стосовно тверджень заявника апеляційної скарги про те, що частина площі земельної ділянки перебуває у власності фізичних осіб, а іншу частину виставлено на земельні торги Радою Міністрів АР Крим, судова колегія вважає надуманими, оскільки ці доводи не знайшли свого документального підтвердження.

Так, з метою з'ясування вищенаведених обставин, щодо правового статусу спірної земельної ділянки, а також наявності фактів перебування спірної земельної ділянки у власності третіх осіб та продаж певної її частині на аукціоні, судом апеляційної інстанції неодноразово направлялися відповідні запити, проте доказів, у підтвердження таких фактів до суду не надійшло, відповідачами у супереч статтям 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не було представлено суду належних та допустимих доказів в обґрунтування своїх доводів з цього приводу.

Посилання Сакської районної державної адміністрації на перелік ділянок, які підлягають продажу на аукціоні, а саме на пункт 26, на думку судової колегії не може слугувати доказом, у розумінні статті 43 Господарського кодексу України, оскільки зі змісту зазначеного переліку суд не має можливості встановити, що це стосується саме спірної земельної ділянки. Більш того, у пункті 26 зазначеного переліку мова йдеться про земельну ділянку, яка має оздоровче призначення для будівництва та обслуговування санаторно-оздоровчих закладів, тобто вона відноситься до земель рекреаційного призначення, крім того має іншу площу ніж спірна земельна ділянка.

Згідно статті 43 Господарського кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно вимог статті 32 Господарського кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

А в силу статті 33 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 34 Господарського кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Щодо викладених в апеляційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом першої інстанції і колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваному рішенні мотивами відхилення доводів скаржника.

Суд попередньої інстанції навів правове обґрунтування своїх висновків, щодо наявності правових підстав для задоволення первісного позову, відповідачами у процесі розгляду справи не було доведено та надано відповідних доказів в обґрунтування своїх заперечень, а отже судова колегія вважає рішення суду відповідним нормам матеріального та процесуального права, тому зазначене рішення не підлягає скасуванню.

На підставі викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстави для скасування рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 15 серпня 2012 року у справі №901/1640/13 відсутні.

Керуючись статтями 101, 103 (пунктом 1), 105 Господарського процесуального кодексу України суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Сакської районної державної адміністрації залишити без задоволення.

2.Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 15 серпня 2013 року у справі №901/1640/13 залишити без змін.

Головуючий суддя О.І. Проценко

Судді О.Г. Градова

О.Л. Котлярова

Розсилка:

1. заступнику Євпаторійського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Кримського регіону України (вул. Пушкіна, 35,Євпаторія, 97427

2. прокуратурі Севастопольського гарнізону з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Кримського регіону України (вул. Суворова, 27, м. Севастополь, 99011)

3. Міністерству оборони України (Повітрянофлотський пр-т, 6,Київ 1,01001),

4. Євпаторійській квартирно-експлуатаційній частині району Міністерства оборони України (вул. Пушкіна, 35,Євпаторія,97400)

5. Сакській районній державній адміністрації (вул. Леніна, 15,Саки,96500),

6. Оріхівській сільській раді (вул. Виноградна, 23, с. Оріхове, Сакський район, Автономна Республіка Крим, 96570)

7. Міськрайоному управління Держземагенства в містах Євпаторія, Саки і Сакському районі (вул. Леніна, 6,Саки,96500)