Постанова

від 29.11.2013 по справі 826/6415/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 листопада 2013 року № 826/6415/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Виробничо-комерційної фірми "Логі+Ка" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень ВСТАНОВИВ:

Виробничо-комерційна фірма «Логі+Ка», (далі - позивач), звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, (далі - відповідач), про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач помилково дійшов висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки останнім не було допущено за результатами фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Сорента» за період, що перевірявся, порушень вимог законодавства при здійсненні господарської діяльності. Позивач звертав увагу суду на те, що відповідач неправомірно самостійно, (без рішення суду) визнав недійсним договір між позивачем та зазначеним контрагентом, в силу чого, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки висновки акту перевірки та оскаржувані податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими, прийнятими на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України.

В судове засідання не прибув належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи представник відповідача.

Необхідність у заслуховуванні свідка чи експерта у справі відсутня, так само, як і відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Приймаючи до уваги викладене, розгляд справи здійснюється у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Статтею 75 Податкового кодексу України встановлено, що документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Пункт 78.1 ст.78 ПК України встановлює виключний перелік обставин, що дають право на проведення документальної позапланової перевірки.

Наказ № 535 від 11.03.2013 про призначення перевірки містить посилання на п. 78.1.1 ст.78 ПК України, як на обставину для проведення перевірки.

Пункт 78.1.1 ст.78 ПК України встановлює право на проведення перевірки, якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Тобто, передумовою для прийняття податковим органом рішення (наказу) про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків і здійснення перевірки є дотриманння одночасно двох умов: виявлення фактів, що свідчать про можливі порушення податкового законодавства; ненадання платником податків пояснень та їх документальних підтверджень на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем на адресу податкового органу надано витребувані документи згідно листа від 05.02.2013 р. №1, відтак, суд звертає увагу, що відповідачем необґрунтовано застосовано п. 78.1.1 ст.78 ПК України як підставу для проведення перевірки.

Відповідачем в період з 11.03.2013 р. по 15.03.2013 р. проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «Сорента» (код ЄДРПОУ 37403012), відповідачем складено Акт від 22.03.2013 №1034/22-221-16302476 позапланової виїзної перевірки ВКФ «Логі+Ка» (код ЄДРПОУ 16302476) з питань достовірності нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «Сорента» (код ЄДРПОУ 37403012).

Згідно висновків, викладених в Акті перевірки №1034/22-221-16302476, позивачем порушено вимоги:

пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, п.5.1 пп.5.3.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 262423,00 грн., в т.ч. за І кв. 2011 - 55298,00грн., за ІІ кв. 2011 - 207125,00 грн.;

п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 46559,00 грн., а саме за березень 2011 року у сумі 46559,00грн.

На підставі вказаного Акту перевірки №1034/22-221-16302476 відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.04.2013 р. №0002492220 (надалі - ППР №0002492220), яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 262424,00 грн., з яких 262423,00 грн. - за основним платежем, а 1,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями та від 12.04.2013 р. №0002482220 (надалі - ППР №0002482220), яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 46560,00 грн., з яких 46559,00 грн., - за основним платежем, а 1,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Судом встановлено, що ВКФ «Логі+Ка» зареєстровано Дніпровською районною у м.Києві державною адміністрацією 22.07.1997 р., взято на податковий облік у ДПІ у Дніпровському районі м.Києва 01.04.1993 р., зареєстровано як платник податку на додану вартість.

Між ВКФ «Логі+Ка», як замовником, та ТОВ «Сорента», як постачальником , укладено Договір №1 від 18.02.2011 на постачання плат для системи «ЕСУД-2Ш» згідно специфікації (додаток №1 до договору), (надалі - Договір №1), відповідно до умов якого постачальник повинен здійснити постачання плат для системи «ЕСУД-2Ш» не пізніше 20 календарних днів з моменту підписання договору. Загальна сума Договору №1 становить 279350,00грн. в т.ч. ПДВ 46558,33грн.

Згідно специфікацій №1 до Договору №1 ТОВ «Сорента» зобов'язувалось поставити наступний товар: плата керування та індикації М&Т 468.380.031 в кількості 2 шт. за ціною 82500,00грн. (ПДВ - 13750,00грн.), плата контролю і керування рухом М&Т 468.266.004-01 в кількості 1 шт. за ціною 63800,00грн. (ПДВ - 10633,33грн.), плата живлення та синхронізації М&Т 436.634.020 в кількості 1 шт. за ціною 26900,00грн. (ПДВ - 4483,33грн.), перетворювач вимірювальний напруги і струму ПИНТ-07 М&Т 411.547.006 в кількості 1 шт. за ціною 33000,00грн. (ПДВ - 5500,00грн.), плата пробігу лічильника колії М&Т 468.332.010 в кількості 1 шт. за ціною 29200,00грн. (ПДВ - 4866,67грн.), регулятор гальмування М&Т 468.122.007 в кількості 1 шт. за ціною 11000,00грн. (ПДВ - 1833,33грн.), вузол керування тиристорами М&Т 468.362.002 в кількості 1 шт. за ціною 32950,00грн. (ПДВ - 5491,67грн.).

На виконання умов зазначеного Договору №1 від 09.03.2011 р. між сторонами підписано Акт №1 здачі - приймання, яким підтверджено, що станом на 09.03.2011 р. послуги по постачанню електронних плат для системи «ЕСУД - 2Ш» виконані в повному обсязі згідно умов Договору №1 від 18.02.2011 р. та виписано рахунок - фактуру №1 від 09.03.2011 р.

ТОВ «Сорента» виписано податкову накладну від 09.03.2011 р. на загальну суму 279350,00грн. (ПДВ - 46558,33грн.).

Між ВКФ «Логі+Ка», як замовником, та ТОВ «Сорента», як постачальником, укладено Договір №2 від 10.03.2011 постачання плат для системи «Компас-4.6» згідно специфікації (додаток №1 до договору), (надалі - Договір №2), відповідно до умов якого постачальник повинен здійснити постачання плат для системи «Компас-4.6» не пізніше 20 календарних днів з моменту підписання договору. Загальна сума Договору №1 становить 690650,00 грн. в т.ч. ПДВ 115108,33 грн.

Згідно Специфікації постачальник повинен поставити замовнику наступну продукцію: плата живлення М&Т 436.634.034-02 за ціною 104740,00грн. (ПДВ - 17456,66грн.); адаптер РС/104-ISA СОМІ-3370 М&Т 468.359.015 за ціною 24800,00грн. (ПДВ - 4133,33грн.); плата збору та видачі інформації М&Т 468.266.038 за ціною 90920,00грн. (ПДВ - 15153,32грн.); адаптер ПСВИ-RS 422-038 М&Т 468.259.027 за ціною 26600,00грн. (ПДВ - 4433,34грн.); плата DIN 32/LCD М&Т 426.433.006-01 за ціною 151200,00грн. (ПДВ - 25200,00грн.); плата силових ключів DOUT 16-2.0 М&Т 426.422.036 за ціною 203700,00грн. (ПДВ - 33950,00грн.); плата аналогового вводу-виводу AD/DA8-10V М&Т 426.439.025 за ціною 48100,00грн. (ПДВ - 8016,67грн.); плата голосового інформування М&Т 468.231.002 за ціною 211900,00грн. (ПДВ - 3531,67грн.); підсилювач потужності 2х6 Вт М&Т 467.731.001 за ціною 10300,00грн. (1716,67грн.); плата термодатчика дисплея М&Т 401.233.026 за ціною 9100,00грн. (ПДВ - 1516,67грн.).

На виконання умов зазначеного Договору №2 від 01.04.2011 р. між сторонами підписано Акт №2 здачі - приймання, яким підтверджено, що станом на 01.04.2011 р. послуги по постачанню електронних плат для системи «Компас-4.6» виконані в повному обсязі згідно умов Договору №2 від 10.03.2011 р. та виписано рахунок - фактуру №2 від 01.04.2011.

ТОВ «Сорента» виписано податкову накладну від 01.04.2011 р. на загальну суму 690650,00грн. (ПДВ - 115108,33 грн.).

Між ВКФ «Логі+Ка», як замовником, та ТОВ «Сорента», як постачальником, укладено Договір №3 від 12.03.2011 р. постачання програмного забезпечення «Компас-4.6» згідно специфікації (додаток №1 до договору), (надалі - Договір №3), відповідно до умов якого постачальник бере на себе постачання програмного забезпечення для системи «Компас-4.6» згідно специфікації (Додаток №1) на загальну суму 390000,00грн. в т.ч. ПДВ 46558,33грн.

Постачальник повинен здійснити проведення робіт по постачанню програмного забезпечення для системи «Копас-4.6» не пізніше 10 робочих днів з моменту підписання акту прийому - передачі.

Згідно Специфікації постачальник повинен поставити замовнику наступну продукцію: програмне забезпечення Компас 4.6 за ціною 390000,00 грн. (ПДВ - 65000,00грн.).

На виконання умов зазначеного Договору №3 від 07.04.2011 р. між сторонами підписано Акт №1 здачі - приймання, яким підтверджено, що станом на 07.04.2011 р. послуги по постачанню програмного забезпечення для системи «Компас-4.6» виконані в повному обсязі згідно умов Договору №3 від 12.03.2011 р. та виписано рахунок - фактуру №3 від 07.04.2011 р.

ТОВ «Сорента» виписано податкову накладну від 27.04.2011 р. на загальну суму 390000,00 грн. (ПДВ - 65000,00грн.).

Судом встановлено, що видані ТОВ «Сорента» вище вказані податкові накладні №30901 від 09.03.2011 на суму 279350,00грн., в т.ч. ПДВ - 46558,33грн., №40102 від 01.04.2011 на суму 690650,00грн., в т.ч. ПДВ - 115108,33грн., №42701 від 27.04.2011 на суму 390000,00грн., в т.ч. ПДВ - 65000,00грн., оформлені у відповідності до вимог ст.201 Податкового кодексу України та містять всі реквізити, передбачені зазначеною нормою закону для первинних документів.

Крім того, відповідно вимог чинного законодавства (наказ ДПА України № 244 від 30.06.2005), отримані податкові накладні включені до Реєстру отриманих та виданих податкових накладних.

Факт оплати позивачем товару виготовленого ТОВ «Сорента» згідно Договорів №1,2,3 підтверджується, дослідженими судом платіжними дорученнями №18 від 11.03.2011, №19 від 14.03.2011, №35 від 18.04.2011, №36 від 19.04.2011, №37 від 20.04.2011, №39 від 27.04.2011 та виписками з банківської установи про рух коштів.

Судом встановлено, що на час існування спірних правовідносин, контрагент позивача, - ТОВ «Сорента» був належним чином зареєстрований як юридична особа та як платник податку на додану вартість, відтак мав належний обсяг правосуб'єктності для здійснення господарських операцій.

Згідно з дослідженими судом, податковими деклараціями з податку на додану вартість в розрізі контрагентів, за період що перевірявся, всі господарсько-фінансові стосунки позивача з ТОВ «Сорента» та третіми особами знайшли відображення в податковому обліку в повному обсязі. Зауважень по наданих деклараціях, порядку їх оформлення представник відповідача не заявив.

Суд констатує, що згідно вимог чинного законодавства України, обов'язок контролювати звітність контрагентів на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, також, суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Суд критично відноситься до посилань відповідача на Акт ДПІ у Дніпровському районі м.Києва ДПС від 20.07.2011 №3852/23-621 щодо встановлення нікчемності взаємовідносин між ВКФ «Логі+Ка» та ТОВ «Сорента» за 2011 рік та вирок Солом'янського районного суду м. Києва по справі №1/2609/1025/12 від 01.10.2012 щодо ОСОБА_1, як на доказ недійсності чи нікчемності правочинів між позивачем та ТОВ «Сорента», оскільки відповідно до ч.4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Так, суд звертає увагу, що відповідач не звертався до суду з позовом про визнання Договорів №1,2 та 3 недійсним.

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Вирішуючи питання реальності виконання договору з метою використання отриманого за вказаним договором у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення ч.1 ст.3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Доказів на підтвердження того, що контрагент позивача - ТОВ «Сорента», не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірних операціях, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов'язань третіх осіб, відповідачем до суду не надано.

Суд критично сприймає доводи представника відповідача про нікчемність Договорів №1, 2 та 3, не спричинення реального настання юридичних наслідків даних правочинів, оскільки ці доводи ґрунтуються на припущеннях, не підтверджуються належними доказами та спростовуються доказами, наданими представником позивача.

Відповідно до ч.1 та ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частина друга ст.215 Цивільного кодексу України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст.228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частиною третьою цієї статті Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених ст.228 Цивільного кодексу України, необхідними є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частини першої та четвертої ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав, що дозволяли б дійти висновку про нікчемність чи недійсність вище вказаних правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Сорента», а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Суд також звертає увагу, що, в силу положень ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Відповідно до п. 138.1. ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу.

Відповідно до п.4.1 ст.4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин), валовий дохід - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Відповідно до п. 5.1, 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до п. 138.2 ст.138 ПК України від 02.12.2010 № 2755-VI, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі, якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п.187.1 ст.187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст.198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (із змінами і доповненнями), первинним документом визнається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Згідно з статтею 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Документами, які містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення є податкові накладні, звіти про виконану роботу та акти прийому - передачі виконаних робіт, оригінали яких були представленні на вимогу ревізорів, які містять весь перелік відомостей та реквізити, передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Пунктом 2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначено, що податкова звітність повинна ґрунтуватись на даних бухгалтерського обліку. Ті первинні документи, правила заповнення яких викладені в ст. 9 даного Закону, слугують також підтвердженням виникнення податкових подій. Якщо документи заповнені постачальником за формою та з дотриманням відповідних правил, то немає ніяких підстав покупцю не відображати в своєму обліку (бухгалтерському і податковому) факту здійснення господарської операції.

На підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за період, що перевірявся, позивачем надано податкові накладні, порядок заповнення яких відповідав встановленому чинному на момент проведення перевірки законодавству.

Відповідно до п.199.1 ст.199 Податкового кодексу України, у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судом встановлено, що товар, отриманий за Договорами №1, 2 та 3, був придбаний з метою використання у власній господарській діяльності, зокрема, на виконання зобов'язань позивача перед його контрагентом - Державним підприємством "Український Центр механізації колійних робіт". Крім того, на підтвердження реальності виконання даних Договорів, в матеріалах справи наявний Договір №УМЦКР/ГМв-11048 від 18.02.2011 р., укладений між ДП «Український центр механізації колійних робіт» та ВКФ «Логі+Ка» щодо надання послуг, додаток №1 до даного договору, протоколом про договірну ціну на послуги з ремонту колійної машини КОМ-300 №002 (додаток №2 до даного договору), кошторисом на надання послуг з ремонту колійної машини КОМ-300 №002 (додаток №3 до даного договору), розшифровки по кошторису (додаток №4 до даного договору), календарний план-графік надання послуг з ремонту колійної машини (додаток №5 до даного договору), рахунок-фактура №СФ-000004 від 14.04.2011, платіжне доручення №973 від 22.04.2011, акт №4 від 14.04.2011, податкова накладна від 14.04.2011 №3, рахунок-фактура №СФ-000003 від 11.04.2011, платіжне доручення №985 від 26.04.2011, акт від 3 від 11.04.2011, податкова накладна від 11.04.2011 №2, рахунок-фактура №СФ-000003 від 04.04.2011, платіжне доручення №935 від 19.04.2011, № 916 від 15.04.2011, №906 від 14.04.2011, №892 від 13.04.2011, №882 від 12.04.2011, акта №2 від 04.04.2011, податкова накладна від 04.04.2011 №1, рахунок-фактура №СФ-000001 від 10.03.2011, платіжне доручення №542 від 10.03.2011, №585 від 11.03.2011, акт №1 від 09.03.2011, податкова накладна від 09.03.2011 №1.

З огляду на те, що судом було встановлено наявність усіх обов'язкових підстав для формування позивачем витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податку на прибуток підприємств, та податкового кредиту за результатами господарських відносин із вказаними контрагентами за спірний період, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для донарахування позивачу суми податку на додану вартість, податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями.

Із зазначеного вище вбачається, що відповідач помилково вважав, що первинні документи були складені ТОВ «Сорента» з порушенням вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, не несуть доказовості відносно змісту здійсненної операції, та не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

З логічного аналізу, зазначених вище норм, та фактичних обставин справи суд приходить до висновку, що позивачем не було допущено порушень вимог податкового законодавства, що спричинило: заниження суми ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету за березень 2011 року у сумі 46559,00грн.; заниження податку на прибуток підприємств за І кв. 2011 року - 55298,00грн., за ІІ кв. 2011 року - 207124,00грн., що разом становить 262423,00грн.

Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідачем не було доведено правомірність та обґрунтованість прийнятих податкових повідомлень-рішень від №0002492220 від 12.04.2013 р. та №0002482220 від 12.04.2013 р.

Позивачем надано достатні докази в обґрунтування позовних вимог.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з положеннями частини першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Приймаючи до уваги викладене у сукупності, керуючись вимогами ст.ст. 69-71, ч.3 ст.94, ст. 158-163, ст. ст. 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Логі+Ка» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0002492220 від 12.04.2013 р. Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0002482220 від 12.04.2013 р. Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби.

4. Судові витрати в сумі 2294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні) присудити на користь Виробничо-комерційної фірми "Логі+Ка" (ідентифікаційний номер 16302476) за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Ю.Т. Шрамко