Ухвала

від 26.10.2016 по справі 826/6415/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2016 року м. Київ К/800/22105/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А. ,

суддів: Маринчак Н.Є., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Виробничо-комерційної фірми «Логі+Ка»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2014

у справі № 826/6415/13-а Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Виробничо-комерційної фірми «Логі+Ка»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.11.2013 позов задоволено: визнано неправомірними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 12.04.2013 № 0002482220, № 0002492220.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2014 постанову суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Відповідач не реалізував процесуальне право на подання заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток, ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 22.03.2013 № 1034/22-221-16302476. Згідно з цим актом товариство порушило норми пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334\94-ВР), підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, пунктів 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (ПК): завищено валові витрати у податковому обліку за І та ІІ квартали 2011 року на 1121733,00 грн. та податковий кредит за березень 2011 року на 46559,00 грн. за нікчемним правочином з поставки від ТОВ «Сорента» товару, у результаті чого занижено податок на прибуток на 262423,00 грн. у податковому обліку за І та ІІ квартали 2011 року та податковий кредит за березень 2011 року на 46559,00 грн.

Висновки про нікчемність правочину з поставки позивачу від цього постачальника товарів (плати для систем «ЕСУД-2Ш» та «КОМПАС-4.6») обґрунтовано посиланнями на вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 01.10.2012 у справі № 1/2609/1025/12 про визнання громадянина ОСОБА_2 (керівник ТОВ «Сорента») винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною 1 ст. 205, частиною 2 ст. 358 Кримінального кодексу України; відсутністю у ТОВ «Сорента» основних фондів (складських приміщень, транспортних засобів тощо) та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для здійснення господарської діяльності.

За наслідками перевірки ДПІ стосовно позивача прийняті податкові повідомлення-рішення від 12.04.2013: № 0002482220 - про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на 46559,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0002492220 - про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на 262423,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку позивачу від ТОВ «Сорента» товарів (плати для систем «ЕСУД-2Ш» та «КОМПАС-4.6» згідно зі специфікаціями до договорів № 1 від 18.02.2011 та № 2 від 10.03.2011) (а.с.36-48, т.1-й) від імені цього постачальника виписані видаткові та податкові накладні, на підставі яких позивач задекларував суми валових витрат, витрат та податкового кредиту у податкових деклараціях з податку на прибуток та з ПДВ за вищевказані податкові звітні періоди.

Відповідно до пункту 5.1 ст.5 Закону № 334/94-ВР (втратив чинність з 1 квітня 2011 року, за винятком деяких положень, у зв'язку з набранням чинності ПК України) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно підпункту 5.2.1 вказаної статті, включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 цього Закону визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків у яких виник спір) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 цієї статті).

Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі, в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (в редакції до внесення змін Законом України від 04.07.2013 № 408-VІ).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення валових витрат (витрат) та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).

Заперечуючи проти адміністративного позову та обґрунтовуючи правомірність зменшення у податковому обліку позивача сум валових витрат (витрат) та податкового кредиту, ДПІ у судовому процесі посилається на обставини, які спростовують реальний характер поставки позивачу від ТОВ «Сорента» товарів, позбавляють документи, які підписані з посилання на правочини з цим контрагентом, значення доказів виникнення у позивача права на збільшення сум валових витрат (витрат) та податкового кредиту в податковому обліку. Так, контролюючий орган звертає увагу суду на такі обставини, як відсутність у вказаного постачальника основних фондів (складських приміщень, транспортних засобів тощо) та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для здійснення господарської діяльності, на обставини, встановлені у вироку Солом'янського районного суду м. Києва від 01.10.2012 у кримінальній справі № 1/2609/1025/12 щодо фіктивності підприємницької діяльності із застосуванням ТОВ «Сорента».

Згідно з цим вироком громадянин ОСОБА_2, керівник ТОВ «Сорента», який зазначений як особа, відповідальна за вчинення господарських операцій в документах первинного бухгалтерського обліку та в податкових накладних, на підставі яких позивач сформував валові витрати (витрати) та податковий кредит, визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною 1 ст. 205, частиною 2 ст. 358 Кримінального кодексу України. Вироком встановлено, що ОСОБА_2, у листопаді 2010 року, не маючи наміру займатися діяльністю підприємства, пов'язаної з виробництвом товарів, виконанням робіт чи наданням послуг, діючи з корисливих спонукань, погодився на пропозицію не встановленої слідством особи за грошову винагороду зареєструвати на своє ім'я ТОВ «Сорента», усвідомлюючи при цьому, що вказане товариство реєструється з метою прикриття незаконної діяльності. ОСОБА_2 підписав установчі документи про створення ТОВ «Сорента» без наміру здійснення господарської діяльності, вчинив підроблення офіційних документів з метою прикриття незаконної діяльності - фіктивного підприємництва.

Відповідно до частини 1 ст. 205 Кримінального кодексу України фіктивним підприємництвом є створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона

За змістом цієї норми злочинна діяльність особи, яка вчинила фіктивне підприємництво, не обмежується операціями з окремими суб'єктами господарювання, а охоплює всю діяльність та свідчить про використання фіктивного підприємства (виключно з метою здійснення злочинної діяльності).

Апеляційний суд, на відміну від суду першої інстанції, правильно застосував частину 4 ст. 72 КАС України, взявши до уваги обставини, встановлені вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 01.10.2012 у кримінальній справі № 1/2609/1025/12, дав правильну оцінку доказам у справі та дійшов обґрунтованого висновку про безтоварність поставки позивачу від ТОВ «Сорента» товарів, а відтак і про правомірне зменшення ДПІ сум валових витрат, витрат та податкового кредиту в податковому обліку позивача.

Частиною 4 ст. 72 КАС України встановлено, що вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Відповідно до пункту 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України 21.12.2010 № 969, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 р. за № 1401/18696 (втратив чинність згідно з наказом Міністерства фінансів України від 1 листопада 2011 року № 1379), всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 21.01.2011 у справі за позовом ТОВ «СІБ» до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, неналежним чином оформлена (підписана не уповноваженою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги.

У постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 у справі позовом ТОВ «Нафта» до Шосткинської МДПІ про визнання висновків перевірки неправомірними, визнання чинним договору, скасування податкових повідомлень-рішень (справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Відповідно до частини 1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів

Відповідно до частини 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 цієї статті).

Доводи позивача, наведені в касаційній скарзі, не спростовують правильність висновку суду апеляційної інстанції, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення..

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Виробничо-комерційної фірми «Логі+Ка» залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. Усенко Судді: підписН.Є. Маринчак підписВ.П. Юрченко