Постанова

від 20.12.2013 по справі 826/17262/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 грудня 2013 року № 826/17262/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Культсервіс» доДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0003562270 від 12.04.2013 ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

31 жовтня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю « Культсервіс» (далі - позивач, Товариство) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0003562270 від 12.04.2013.

В обгрунтування своїх вимог позивач зазначає, що висновки, які містяться в акті перевірки №172/1-22-70-24590383 від 29.03.2013 (далі - Акт), на підставі якого винесено оскаржуване повідомлення-рішення, є необгрунтованими.

Представник відповідача адміністративний позов заперечував.

В судовому засіданні 11.12.2013 з урахуванням вимог статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

На підставі направлення №847/22-70 від 18.03.2013 та наказу №768, виданих ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС, головним державним податковим ревізором-інспектором відділу спеціальних перевірок управління податкового контролю ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС, інспектором податкової служби І рангу Романьком Дмитром Анатолійовичем, згідно пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового коденсу України (далі - ПК України) та на виконання постанови старшого слідчого СВ ДПІ у Вишгородському районі Пономарчука Д.В. від 13.12.2012, проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Культсервіс» з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Індастріал Проджектс» та ТОВ «Альтаріон» за період з 01.01.2010 по 31.12.2012.

За результатами перевірки складено Акт №172/1-22-70-24590383 від 29.03.2013, згідно висновків якого за позивачем встановлені порушення п. 198.3, п. 198.6 ст 198 ПК України, в результаті чого завищено податковий кредит за перевіряємий період у розмірі 33 629,04 грн. По взаємовідносинам з ТОВ «Індастріал Проджектс» порушень не встановлено.

На підставі зазначеного акту перевірки, відповідачем винесено податкове повідомлення-ріщення №0003562270 від 12.04.2013 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 33 629,04 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 5 грн.

За результатами адміністративного оскарження до Головного управління Міндоходів у м. Києві та Міністерства доходів і зборів України, вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги - без задоволення.

Однак, позивач не погоджується із вказаним повідомленням-рішенням та в обгрунтування своєї позиції зазначає, що відомості, які містяться в Акті перевірки є суперечливими, оскільки позивачем виконані всі вимоги, передбачені податковим законодавством, а господарські операції ТОВ «Культсервіс» з ТОВ «Альтаріон» були реальними.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши доводи сторін, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1, п. 198.2., п. 198.3. ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.198.6., ст.198 ПК України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, виходячи зі сказаного, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Однак, якщо фактичного здіи?снення господарськоі? операціі? не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілеи? ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здіи?снення господарськоі? операціі?.

Як вбачається з матеріалів справи, за перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ТОВ «Альтаріон».

Так, між ТОВ «Культсервіс» (покупець) та ТОВ «Альтаріон» (постачальник) укладено договір купівлі-продажу від 02.02.2011 №20207, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити покупцю товар належної якості, а покупець зобов'язується прийняти товар згідно видаткової накладної і здійснити оплату.

На виконання сторонами даного договору позивачем надано видаткові накладні №РН-020207 від 02.02.2011, №РН-010311 від 01.03.2011, №РН010415 від 01.04.2011, №РН-050504 від 05.05.2011, №РН-020607 від 02.06.2011 на загальну суму 201 773, 84 грн. у тому числі ПДВ - 33 629, 04 грн., податкові накладні №20207 від 02.02.2011, №10311 від 01.03.2011, №10415 від 01.04.2011, №50504 від 05.05.2011, №20607 від 02.06.2011 на загальну суму 201 773, 84 грн. у тому числі ПДВ - 33 629, 04 грн.

Також позивачем надані документи, зокрема договори, видаткові та податкові накладні, що підтверджують подальшу реалізацію товарів, отриманих від ТОВ «Альтаріон».

Відповідач в обгрунтування своєї позиції зазначає, що в ході аналізу податкової звітності у ТОВ «Альтаріон» відсутні основні фонди, складські приміщення, трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Так, відповідно до вироку Печерського районного суду м. Києва від 10.12.2012 по справі №1-610/12 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 205 ч. 1 Кримінального кодексу України, тобто створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Згідно зазначеного вироку, за пропозицією невідомої особи отримати винагороду у розмірі 200 доларів США ОСОБА_3 06.12.2010 перереєстрував на своє ім'я в органах державної влади фіктивний суб'єкт підприємницької діяльності - юридичну особу TOB «Альтаріон» та призначив себе формальним керівником вказаного підприємства. Жодних первинних бухгалтерських документів щодо фінансово-господарської діяльності TOB «Альтаріон» він як директор не підписував та нікого на це не уповноважував, відношення до діяльності товариства не мав.

Таким чином, виходячи зі сказаного, можна стверджувати, що фактично з 06.12.2010 TOB «Альтаріон» здійснювало діяльність, що полягала у складанні фіктивних господарських угод та фіктивних первинних документів з метою надання податкової вигоди третім особам.

Суд звертає увагу на те, що у даному випадку дослідженню підлягає факт реального вчинення господарської операції. Формування податкового кредиту на підставі правочинів, у межах яких було здійснено виключно обмін документами первинного бухгалтерського обліку та перерахування грошових коштів, чинним законодавством не передбачено.

Тому, як зазначено вище, ТОВ «Альтаріон» у період взаємовідносин з ТОВ «Культсервіс» здійснювало фіктивну підприємницьку діяльність, не мало необхідних умов та можливості здійснення господарських операцій, надані позивачем документи не можуть бути достатніми та беззаперечними доказами фактичного отримання Товариством товарів від вказаного контрагента. Наведені обставини та досліджені судом документальні докази у їх сукупності, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції фактично не мали реального характеру, їх виконання оформлено лише документально без мети реального настання правових наслідків.

Наявність укладеного між учасниками господарськоі? операціі? цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недіи?сним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідноі? операціі?. Наявні на час розгляду справи документи, зокрема податкові накладні дійсно є обов'язковою підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, проте не є безумовними. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів або послуг не відбулося, хоч і вбачаються певні результати. Відповідно право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права - фактичного придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Отже, висновок Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про порушення позивачем норм податкового законодавства, є таким, що відповідає фактичним обставинам, а тому підстав для визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення №0003562270 від 12.04.2013 немає.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 9, 11, 69, 70, 71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити;

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.М. Клименчук