Постанова

від 09.12.2013 по справі 802/3991/13-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2013 р. м. Вінниця

Справа № 802/3991/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заброцької Людмили Олександрівни,

за участю:

секретаря судового засідання: Чабан Вікторії Вікторівни,

представника позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: Журавського А.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції Вінницької області про визнання дій протиправними та скасування рішення,

в с т а н о в и в :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_3 ( далі - ОСОБА_3, позивач ) з адміністративним позовом до Реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції Вінницької області ( далі - Реєстраційна служба, відповідач ) про визнання дій протиправними та скасування рішення.

Позовні вимоги мотивовано тим, що рішення, прийняте державним реєстратором Реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції Вінницької області Урус А.І., за № 5730577 від 10.09.2013 року про відмову у державній реєстрації права приватної власності на квартиру, що розташована у АДРЕСА_1, за ОСОБА_3 є протиправним та суперечить нормам Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Тому позивач просить визнати дії Реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції Вінницької області протиправними та скасувати вищезазначене рішення.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги, з підстав, викладених в позовній заяві ( а.с. 21 - 22 ), та просив суд задовольнити адміністративний позов.

Представник відповідача в судовому засіданні щодо заявлених позовних вимог заперечував, зазначив, що рішення від 10.09.2013 року № 5730577 про відмову у державній реєстрації прав на квартиру, що розташована у АДРЕСА_1, прийнято державним реєстратором Урус А.І. з додержанням вимог чинного законодавства, а відтак є законним та не підлягає скасуванню. Додатково вказав, що квартира, в державній реєстрації права власності на яку було відмовлено позивачу, належить гр. ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 21.05.2013 року. В той же час, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, на все нерухоме майно ОСОБА_5 накладено арешт, згідно постанови про арешт майна боржника та заборону на його відчуження від 21.05.2013 року.

Суд, вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази, встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.09.2013 року ОСОБА_3, на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16.08.2013 року в цивільній справі №127/14207/13-ц (а.с. 5-6), яким визнано дійсними договір довічного утримання від 30.12.2005 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, та додаткові угоди від 12.01.2010 року та 13.01.2010 року, які є невід'ємними частинами договору довічного утримання від 30.12.2005 року, за якими позивачці передано у власність майно, в тому числі, квартиру, що розташована у АДРЕСА_1, звернулась до Реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції Вінницької області з заявою про державну реєстрацію права власності на вищевказану квартиру ( а.с. 60, 66 ).

Однак, рішенням № 5730577 від 10.09.2013 року державний реєстратор прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції Вінницької області Урус А.І. відмовила позивачу в державній реєстрації права власності на вказану квартиру в зв'язку з тим, що заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна ( а.с. 61 ).

Не погоджуючись із прийнятим рішенням № 5730577 від 10.09.2013 року, позивач звернулася до суду з адміністративним позовом та просить суд визнати протиправними дії відповідача та скасувати зазначене вище рішення.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В частині 2 ст. 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" ( далі - Закон ), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Разом із тим, Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації (ст. 3). Статтею 4 цього ж Закону, в свою чергу, передбачено, що право власності на нерухоме майно підлягає обов'язковій державній реєстрації.

Відмова у державній реєстрації прав та їх обтяжень передбачена у ст. 24 названого Закону, відповідно до якої в державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) об'єкт нерухомого майна, розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав; 3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; 4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; 5) заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; 5-1) заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 5-2) заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; 5-3) під час подання заяви про державну реєстрацію права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), що виникло на підставі документа, за яким правонабувач набуває також право власності на земельну ділянку, не подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку; 5-4) після завершення п'ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунено обставин, що були підставою для прийняття такого рішення; 5-5) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 5-6) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка не є державним кадастровим реєстратором або державним виконавцем; 6) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.

З матеріалів справи суд вбачає, що відмовляючи ОСОБА_3 у проведенні державної реєстрації права власності на квартиру, що розташована у АДРЕСА_1, державний реєстратор посилалась на п. 5 ч. 1 ст. 24 Закону, а саме, що заява про державну реєстрацію прав пов'язаних з відчуженням нерухомого майна подана позивачем, після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна ( а.с. 61 ).

В судовому засіданні представник відповідача фактичні підстави відмови пояснив тим, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 21 травня 2013 року, зареєстрованого в державному реєстрі за № 2-587 (а.с. 67), ОСОБА_5 є спадкоємцем всього майна, яке належало померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6, зокрема, квартири, що розташована у АДРЕСА_1. На підставі постанови старшого державного виконавця Ленінського відділу ДВС Вінницького міського управління юстиції Слободяна Олександра Володимировича №27549457 від 21.05.2013 року про арешт всього нерухомого майна ОСОБА_5 та заборону на його відчуження, 21.05.2013 року державним реєстратором Реєстраційної служби Вінницького районного управління юстиції Вінницької області Ковалем В.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та здійснено державну реєстрацію обтяжень всього нерухомого майна, що належить ОСОБА_5, за індексним номером 2451610, про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про обтяження за № 1004941. Зазначене підтверджується матеріалами реєстраційної справи, копії яких надано суду ( а.с. 56 - 80 ). Таким чином, на думку представника відповідача, державний реєстратор, керуючись п. 5 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", правомірно відмовив в державній реєстрації прав ОСОБА_3 та правомірно виніс рішення №5730577 від 10.09.2013 року.

Суд не погоджується з наведеними доводами та зазначеною позицією Реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції Вінницької області з огляду на наступне.

Так, статтею 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначені підстави для відмови у державній реєстрації, зокрема п. 5 ч. 1 ст. 24 Закону передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16.08.2013 року у цивільній справі №127/14207/13-ц, квартира АДРЕСА_1, відповідно до договору довічного утримання від 30.12.2005 року та додаткових угод від 12.01.2010 року та 13.01.2010 року, які є невід'ємними частинами договору довічного утримання від 30.12.2005 року, передана у власність позивача.

Крім того, в матеріалах адміністративної справи міститься інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в якому відсутні відомості ( запис ) щодо державної реєстрації прав та їх обтяжень на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 (а.с. 68-80).

Зазначений факт підтвердив і представник відповідача, пояснивши, що дійсно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису щодо державної реєстрації прав та їх обтяжень щодо вказаного об'єкту нерухомого майна за ОСОБА_5 немає, оскільки право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_5, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 21.05.2013 року, за ОСОБА_5 не реєструвалось в зв'язку з недостатністю поданих документів.

Суд зауважує, що згідно ст. 1299 Цивільного кодексу України, право на спадщину підлягає державній реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Отже, враховуючи наявність рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16.08.2013 року, яким визнано дійсним договір довічного утримання від 30.12.2005 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, та відсутність запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію обтяжень, встановлених щодо квартири АДРЕСА_1, суд приходить до висновку, що рішення про відмову у державній реєстрації прав на зазначене вище нерухоме майно за ОСОБА_3 з підстав, викладених в п. 5 ч. 1 ст. 24 Закону, прийнято державним реєстратором за відсутності законодавчих підстав для відмови у державній реєстрації прав позивача на нерухоме майно, а тому є протиправним.

Таким чином, суд вважає, що адміністративний позов в частині скасування рішення про відмову у державній реєстрації права власності № 5730577 від 10.09.2013 року, прийнятого державним реєстратором Реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції Вінницької області Урус А.І., є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Разом з тим, суд відмовляє в задоволенні позову в частині визнання дій відповідача протиправними виходячи з наступного.

Частина 1 ст. 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон) визначає порядок проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень, який полягає в наступному:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру прав;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Згідно ч. 2 цієї ж статті Закону перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам (ч. 4 ст. 15 Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав проводиться на підставі:

1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом;

2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону;

3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді;

4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом;

5) рішень судів, що набрали законної сили;

6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Згідно з ст. 24 цього Закону у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, наявності хоча б однієї з підстав визначених у цій статті.

Відповідно до п. 12 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 703 від 22.06.2011 року (далі - Порядок), під час розгляду заяви про державну реєстрацію і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо :

1) обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у встановлених законом випадках);

2) повноважень заявника;

3) відомостей про нерухоме майно, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах;

4) наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону;

5) наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Згідно п. 16 Порядку, за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію та документів, необхідних для її проведення, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або рішення про відмову в такій реєстрації.

Суд зауважує, що результатом оскаржуваних позивачем дій стало прийняття відповідачем рішення у формі рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 5730577 від 10 вересня 013 року, яке оскаржується позивачем. При оскарженні такого рішення, суд перевіряє, в тому числі, правомірність дій щодо його прийняття і, у випадку встановлення протиправності в таких діях, скасовує відповідне рішення. Вказане свідчить про те, що визнання протиправним та скасування рішення охоплює в собі й визнання протиправними дій при його прийнятті, а тому питання протиправності дій у такому випадку окремого окреслення судовим рішенням не потребує.

Статтею 162 КАС України визначено, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти, в тому числі, постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Таким чином, суд приходить до висновку про часткове задоволення адміністративного позову в межах заявлених позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування рішення про відмову у державній реєстрації права власності № 5730577 від 10.09.2013 року, прийнятого державним реєстратором Реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції Вінницької області Урус А.І. В задоволенні решти позовних вимог суд вважає за необхідне відмовити.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог суд також виходив з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд зауважує, що в ході судового розгляду справи позивачем доведено ті обставини, на яких грунтуються його вимоги щодо визнання протиправним та скасування рішення №5730577 від 10.09.2013 року, прийнятого державним реєстратором Реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції Вінницької області Урус А.І., в той час, як відповідач не довів правомірності прийнятого ним рішення.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується частиною 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

Таким чином, суд присуджує ОСОБА_3 з Державного бюджету України здійснені нею документально підтверджені судові витрати (судовий збір ) в сумі 17,21 грн.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

п о с т а н о в и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у державній реєстрації права власності № 5730577 від 10.09.2013 року, прийняте державним реєстратором Реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції Урус А.І.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_3 ( ідентифікаційний код НОМЕР_1) судові витрати ( судовий збір ) в сумі 17,21 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Заброцька Людмила Олександрівна