Постанова

від 20.12.2013 по справі 1570/9140/08

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 1570/9140/08

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2013 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Завальнюка І.В.,

за участю секретаря - Чернобай А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Дінекс» до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області, Головного управління державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, стягнення бюджетного відшкодування,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувсь до суду із позовом, в якому з урахуванням уточненого адміністративного позову, просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.06.20098 року № 0000742304/0, від 17.10.2008 року № 0001392304/0; стягнути з Державного бюджету України бюджетне відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 1035334 гривень.

В обґрунтування адміністративного позову Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Дінекс» (далі - Товариство) зазначило, що висновки перевіряючих в актах перевірок від 17.06.2008 року № 00522304/23857766 та № 00932304/23857766 від 13.10.2008 року про завищення Товариством суми бюджетного відшкодування є необґрунтованими, оскільки правильність нарахування податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню з бюджету в сумах 688410 гривень та 346924 гривень, відповідно, вже перевірялись і була підтверджена відповідними довідками. Несплата до бюджету податку на додану вартість позивача не призводить до порушень пп.7.7.4. п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Так, Товариство нарахувало податковий кредит за ставкою 20% від договірної (контрактної) вартості у зв'язку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності. Натомість Закон України «Про податок на додану вартість» не ставить в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання від'ємного значення суми ПДВ поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Також у Товариства є підтверджений до відшкодування, але не відшкодований з Державного бюджету податок на додану вартість в сумі 1099208 гривень, який в порушення пп.7.7.6. п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» до теперішнього часу Товариству не відшкодований.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги із викладених вище підстав підтримав у повному обсязі та просив задовольнити позов.

Представник Ізмаїльської ОДПІ в судовому засіданні позовні вимоги не визнала у повному обсязі, в задоволенні позову просила відмовити, зазначивши, що право на бюджетне відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку до бюджету, а не з самого факту існування зобов'язання по сплаті податку на додану вартість в ціні товару або послуг. У зв'язку з тим, що в ході перевірки господарських операцій між ТОВ «Фірма «Дінекс» та ПП ОСОБА_2, ВКФ «Повер», ТОВ ВКФ «Промагросинтез» по ланцюгу взаємовідносин від одного постачальника до іншого, які не є виробниками (імпортерами) не встановлено факту сплати до бюджету податку на додану вартість при реалізації продукції кожним з продавців, підстави для бюджетного відшкодування на користь ТОВ «Фірма «Дінекс» відсутні. Зазначила, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені в межах правового поля, при наявності порушень позивачем податкового законодавства, - підстави для задоволення позову відсутні. При цьому представником відповідача в судовому засіданні фактично не заперечувалась товарність господарських операцій позивача, а заперечення ґрунтувались виключно на відсутності сплати контрагентами позивача ПДВ до Державного бюджету.

Представник ГУ ДКС України в Одеській області в судовому засіданні також позовні вимоги не визнала, в задоволенні позову просила відмовити, зазначивши, що ГУ ДКС України в Одеській області не отримувало висновку про повернення з Державного бюджету України заявленої позивачем суми в розмірі 1035334 гривень.

Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.

Судом встановлено, що з 09.06.2008 року по 17.06.2008 року співробітниками податкової служби проведено позапланову невиїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності ТОВ «Фірма «Дінекс» з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість за грудень 2006 року, травень, червень, липень, серпень, вересень, грудень 2007 року та січень, лютий 2008 року в частині взаємовідносин з СПД ОСОБА_2, ВКФ «Повер» та ТОВ ВКФ «Промагросинтез», за наслідками якої 17.06.2008 року складений акт № 00522304/23857766 .

Перевіркою встановлено порушення пп.7.7.4 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого Товариство необґрунтовано зарахувало до складу бюджетного відшкодування податок на додану вартість в розмірі 688410 гривень.

На підставі вищезазначеного акту перевірки 17.06.2008 року Ізмаїльською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000742304/0, яким ТОВ «Фірма «Дінекс» за порушення п.п.7.2.1. п.7.2., п.п. 7.4.5 п.7.4., п.п.7.7.2. п. 7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у сумі 688410 гривень.

Крім того, судом встановлено, що Ізмаїльською ОДПІ проведено позапланову невиїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності ТОВ «Фірма «Дінекс» з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за березень, квітень 2008 року в частині взаємовідносин з СПД ОСОБА_3, за наслідками якої 13.10.2008 року складений акт № 00932304/2385776.

Перевіркою встановлено, що в порушення п.1.8, пп.7.7.2, пп.7.7.4 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» Товариство необґрунтовано зарахувало до складу бюджетного відшкодування ПДВ в сумі 346924 гривень.

На підставі акту перевірки № 00932304/2385776 від 13.10.2008 року Ізмаїльською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.10.2008 року № 0001392304/0, яким ТОВ «Фірма «Дінекс» за порушення п.1.8 ст.1, п.п.7.7.2., 7.7.4. п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у сумі 346924 гривень.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає зазначені податкове повідомлення-рішення необґрунтованими, а позовні вимоги підлягаючими задоволенню, у зв'язку з наступним.

Як вбачається з актів перевірок від 17.06.2008 року № 00522304/23857766 та від 13.10.2008 року № 00932304/2385776, перевіряючі дійшли висновків щодо порушення позивачем норм чинного на момент виникнення спірних правовідносин податкового законодавства та відповідного завищення податкового кредиту у зв'язку із тим, що контрагенти позивача по ланцюгу постачальників не перебували за адресою, що унеможливлювало провести зустрічні перевірки.

Зокрема, податковим органом зазначено, що неможливість провести зустрічні перевірки по контрагентам позивача свідчить про безтоварність господарських операцій, а при відсутності сплати податків до бюджету контрагентами, - суми податку на додану вартість відшкодуванню не підлягають.

При цьому перевіряючими не надано оцінки фактам, що понесені позивачем витрати обумовлені господарською необхідністю та мали реальний характер; докази того, що дані, наведені в документах, не відповідають дійсності та товари не придбавались в ході перевірок не встановлені. Також перевіряючими не надано оцінки первинним документам, що підтверджують фактичність господарських операцій, які оформлені відповідно до вимог чинного законодавства.

Проаналізувавши зміст актів перевірок, суд встановив, що висновки відповідача про безтоварність операцій позивача є необґрунтованими, оскільки ним не наведено жодної підстави та не надано належних доказів відсутності фактів придбання товарів.

Так, судом встановлено, що у перевірених періодах Товариством були укладені контракти з ВКФ «Повер» № 8/02 від 12.02.2008 року, № 3/11 від 02.04.2007 року; договір купівлі-продажу з ТОВ ВКФ «Промагросинтез» № 7 від 07.08.2007 року; контракти з ФОП ОСОБА_3 № 7/64 від 06.11.2007 року, № 7/60 від 03.08.2007 року, № 7/55 від 23.04.2007 року, № 8/13 від 02.09.2008 року, № 8/07 від 17.07.2008 року, № 8/01 від 23.01.2008 року, відповідно до яких позивачем придбана вугільна продукція, яка поставлялась з/д транспортом.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено загальне поняття та характеристика документу на підставі якого виникає право та обов'язок в платника податків на формування показників податкової, бухгалтерської та фінансової звітності. Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинного документу встановлені ст.9цього Закону та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.

Суд враховує, що всі складені між позивачем та його контрагентами документи на виконання договорів за своїми формою та змістом відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Зобов'язання сторонами виконані з дотриманням вимог цивільного законодавства. При цьому правильність оформлення первинної документації не заперечувалась сторонами в судовому засіданні.

В той же час, на підтвердження товарності господарських операцій представником позивача надано до суду копії платіжних доручень, накладних, податкових накладних, з/д накладних, експортних ВМД, згідно яких оформлювався подальший експорт вугілля за кордон, тощо, які в сукупності з іншими первинними документами, безумовно свідчать про реальність господарських операцій. Також суд враховує, що в судовому засіданні податковим органом фактично не заперечувалась товарність господарських операцій, проведених позивачем у перевірених періодах. При цьому доказів на спростування товарності операцій відповідачі до суду не надали.

Суд також зазначає, що висновки перевіряючих порушують закріплений в Конституції України принцип персональної відповідальності, відповідно до якого суб'єкт господарювання не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів, а може бути притягнений до юридичної відповідальності лише за власні правопорушення.

Так, у разі, якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09.09.2008 року по справі за № 21-500во08.

Судом також встановлено, що ТОВ «Фірма «Дінекс» до податкового органу були подані заяви про повернення суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість за грудень 2006 року, травень-вересень, грудень 2007 року, січень-квітень 2008 року в розмірі 1548443 гривень, які підтверджені відповідними деклараціями, у зв'язку із чим податковий орган мав підстави для проведення позапланової документальної перевірки ТОВ «Фірма «Дінекс» з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вказані періоди.

Відповідно до чинного на момент виникнення спірних правовідносин пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно пп.7.7.2 п.7.2 ст.7 вказаного Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Пунктом 1.8. статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з пп.7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» суми податку на додану вартість зараховуються до Державного бюджету України, а зараховані суми використовуються у першу чергу для бюджетного відшкодування цього податку згідно з Законом.

Визначення законодавцем податкової накладної як звітного і одночасно розрахункового документа (абзац третій підпункту 7.2.3 пункту 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість») та як підстави для нарахування податкового кредиту (абзац перший підпункту 7.2.6 цього пункту) не означає нівелювання факту придбання або виготовлення платником податку товарів (послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності, придбання (будівництва, спорудження) основних фондів з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності як юридичного факту, що разом із податковою накладною входить до юридичного складу, з наявністю якого у платника податку виникає право на податковий кредит.

В силу вимог пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» п. 10.1 ст. 10 Закону, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону).

Закон України «Про податок на додану вартість» не ставить в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податку від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Як вже зазначалось вище відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» формування податкового кредиту, право на відображення платником податку суми ПДВ у складі податкового кредиту, зокрема, у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставки товарів (послуг) для оподатковуваних операцій в межах господарської діяльності такого платника податку, виникає виключно по факту нарахування (уплати) такого податку.

Відсутність підтвердження сплати постачальниками товару в ланцюгу постачання податку на додану вартість до держбюджету не позбавляє покупця права на податковий кредит та бюджетне відшкодування податку на додану вартість. Однак, відповідач безпідставно зробив висновок у актах перевірок про завищення позивачем податкового кредиту.

Суд не знаходить обґрунтованими посилання відповідача, як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог, на те, що Законом України «Про податок на додану вартість» встановлений прямий взаємозв'язок між сплатою та надходженням до бюджету податку на додану вартість. При цьому зазначені етапи нерозривно пов'язані між собою: сплата податку, а потім - включення відповідних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість. З цього відповідач робить висновок, що у позивача відсутнє право на податковий кредит. На думку суду ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», яка регламентує порядок визначення суми бюджетного відшкодування, не ставить таке визначення в залежність від фактичної сплати грошима у бюджет податку на додану вартість постачальниками.

Відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чек) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» формування податкового кредиту, право на відображення платником податку суми ПДВ у складі податкового кредиту, зокрема, у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставки товарів (послуг) для оподатковуваних операцій в межах господарської діяльності такого платника податку, виникає виключно по факту нарахування (уплати) такого податку.

Відсутність підтвердження сплати постачальниками товару в ланцюгу постачання податку на додану вартість до держбюджету не позбавляє покупця права на податковий кредит та бюджетне відшкодування податку на додану вартість. Однак, відповідач безпідставно зробив висновки у актах перевірок про необґрунтоване зарахування до складу бюджетного відшкодування ПДВ, сплаченого під час виконання зобов'язань за укладеними із контрагентами договорами.

Крім того, судом встановлено, що податкові накладні, складені контрагентами позивача, відповідають вимогам п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо правильності їх заповнення та є належним доказом виникнення у позивача права на податковий кредит.

Суд не приймає до уваги доводи представника ДПІ щодо недоведення фактичного надходження сум ПДВ до Державного бюджету України, оскільки чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство, яким врегульовані спірні правовідносини, не містить положень, які ставлять в залежність формування податкового кредиту та наступне бюджетне відшкодування податку на додану вартість від сплати контрагентом податку до бюджету. При цьому, якщо контрагент платника податку не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме до цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Зазначена правова позиція викладена в Постанові Верховного суду України від 09.09.2009 року №08/158.

Крім того, такі рішення Верховного Суду України узгоджуються також із практикою Європейського Суду з прав людини.

Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права; застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Крім того, правильність нарахування бюджетного відшкодування за грудень 2006 року, травень, червень, липень, серпень, вересень, грудень 2007 року, січень, лютий, березень 2008 року на загальну суму 1099208 гривень перевірялась Ізмаїльською ОДПІ та була визнана вірною, що підтверджується відповідними довідками, копії яких наявні в матеріалах справи.

При викладених вище обставинах суд вважає, що ТОВ «Фірма «Дінекс» не порушувало вимог п.п. 7.7.2 п. 7.7, п.п. 7.7.11 п. 7.11, п.п. 7.4.5 п. 7. 4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР та має право на отримання бюджетного відшкодування по податку на додану вартість в розмірі 1035334 гривень.

Оскільки податковий орган не надав відповідних висновків органу Державного казначейства про відшкодування такого податку, суд вважає, що порушені права позивача підлягають захистові шляхом стягнення відповідної суми з Державного бюджету України.

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб'єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що податковий орган, який є суб'єктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяв без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та без дотримання принципу верховенства права.

Таким чином, на підставі ст.10 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.11 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними доказів, з'ясувавши обставини у справі; перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку із чим позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.158-163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Дінекс» задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції № 0000742304/0 від 17.06.2008 року, № 0001392304/0 від 17.10.2008 року.

Стягнути із Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Дінекс» (код ЄДРПОУ 23857766) бюджетне відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 1035334 гривень (один мільйон тридцять п'ять тисяч триста тридцять чотири грн.).

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 20 грудня 2013 року.

Суддя

---

І.В. Завальнюк