Ухвала

від 29.10.2015 по справі 1570/9140/08

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2015 року м. Київ К/800/25249/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Костенка М.І.

Степашка О.І.

розглянувши в письмовому провадженні касаційні скарги Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18.12.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2014

у справі № 1570/9140/08

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Дінекс"

до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного

управління Міндоходів в Одеській області,

Головного управління Державної казначейської служби України

в Одеській області

про скасування податкових повідомлень - рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Фірма „Дінекс" звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про скасування податкових повідомлень - рішень: № 0000742304/0 від 17.06.2008; № 0001392304/0 від 17.10.2008 та стягнення з Державного бюджету України бюджетного відшкодування по податку на додану вартість в розмірі 1035334 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18.12.2013 позовні вимоги задоволено, скасовано податкові повідомлення-рішення: № 0000742304/0 від 17.06.2008; № 0001392304/0 від 17.10.2008 та стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ ?Фірма ?Дінекс? бюджетне відшкодування по податку на додану вартість в розмірі 1035334 грн.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2014 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18.12.2013 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції Ізмаїльська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів в Одеській області звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу апеляційної інстанції прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведена позапланова невиїзна документальна перевірка фінансово-господарської діяльності позивача з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість за грудень 2006 року, травень, червень, липень, серпень, вересень, грудень 2007 року та січень, лютий 2008 року в частині взаємовідносин з СПД ОСОБА_3, ВКФ ?Повер?, ТОВ ВКФ ?Промагросинтез? та складено акт № 00522304/23857766 від 17.06.2008.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000742304/0 від 17.06.2008, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування по податку на додану вартість на суму 688410 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону України ?Про податок на додану вартість?, необґрунтовано зараховано до складу бюджетного відшкодування по податку на додану вартість 688410 грн.

Крім того, відповідачем проведено позапланову невиїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності позивачем з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за березень, квітень 2008 року в частині взаємовідносин з СПД ОСОБА_3 та складено акт № 00932304/2385776 від 13.10.2008.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення -рішення № 0001392304/0 від 17.10.2008, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування по податку на додану вартість на суму 346924 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 1.8, пп. 7.7.2, пп. 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону України ?Про податок на додану вартість?, необґрунтовано зараховано до складу бюджетного відшкодування по податку на додану вартість суму 346924 грн.

Як випливає з визначення, що міститься у пункті 1.7 статті 1 Закону України ?Про податок на додану вартість? (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 цієї ж статті Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відсутність підтвердження сплати постачальниками товару в ланцюгу постачання податку на додану вартість до держбюджету не позбавляє покупця права на податковий кредит та бюджетне відшкодування податку на додану вартість. Однак, відповідач безпідставно зробив висновки у актах перевірок про необґрунтоване зарахування до складу бюджетного відшкодування ПДВ, сплаченого під час виконання зобов'язань за укладеними із контрагентами договорами.

Крім того, судом встановлено, що податкові накладні, складені контрагентами позивача, відповідають вимогам п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України ?Про податок на додану вартість? щодо правильності їх заповнення та є належним доказом виникнення у позивача права на податковий кредит.

Суд не приймає до уваги доводи представника ДПІ щодо недоведення фактичного надходження сум ПДВ до Державного бюджету України, оскільки чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство, яким врегульовані спірні правовідносини, не містить положень, які ставлять в залежність формування податкового кредиту та наступне бюджетне відшкодування податку на додану вартість від сплати контрагентом податку до бюджету. При цьому, якщо контрагент платника податку не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме до цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено реальність господарських операцій.

При цьому перевіряючими не надано оцінки фактам, що докази того, що дані, наведені в документах, не відповідають дійсності та товари не придбавались в ході перевірок не встановлені. Також перевіряючими не надано оцінки первинним документам, що підтверджують фактичність господарських операцій, які оформлені відповідно до вимог чинного законодавства.

Проаналізувавши зміст актів перевірок, суд встановив, що висновки відповідача про безтоварність операцій позивача є необґрунтованими, оскільки ним не наведено жодної підстави та не надано належних доказів відсутності фактів придбання товарів.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами.

Статтею 1 Закону України ?Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні? визначено загальне поняття та характеристика документу на підставі якого виникає право та обов'язок в платника податків на формування показників податкової, бухгалтерської та фінансової звітності. Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинного документу встановлені ст. 9 цього Закону та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України ?Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні? на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.

Суд враховує, що всі складені між позивачем та його контрагентами документи на виконання договорів за своїми формою та змістом відповідають вимогам Закону України ?Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні?. Зобов'язання сторонами виконані з дотриманням вимог цивільного законодавства. При цьому правильність оформлення первинної документації не заперечувалась сторонами в судовому засіданні.

Так, у разі, якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Посилання відповідача на обставини, встановлені в актах про неможливість проведення зустрічних звірок, обґрунтовано відхилено судами першої та апеляційної інстанції, оскільки вони не є безумовною підставою для висновків про безтоварність спірних операцій за умови наявності інших документів, які спростовують такі доводи.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований податок на додану вартість, що включений платником податку до податкового кредиту.

Отже, позивачем реально здійснені та фактично виконані господарські операції по взаємовідносинах з контрагентом, що підтверджено належним чином складеними первинними документами.

Висновки актів податкових перевірок контрагентів про відсутність у них можливості здійснювати господарську діяльність, неможливість проведення зустрічних звірок, висновки податкової міліції щодо наявності ознак фіктивності господарських операцій не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат, оскільки наведені обставини не можуть вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди позивачем.

На дату підписання договорів та розрахункових документів юридичні особи контрагентів позивача не були припинені та були платниками податку на додану вартість.

Правовідношення щодо повернення з бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) з підстав, передбачених законом, виникає між платником податків, зборів (обов'язкових платежів) та державою в особі відповідного органу державної податкової служби, на який згідно із Законом України ?Про державну податкову службу в Україні? покладені повноваження по здійсненню контролю за своєчасною та правильною сплатою до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів), та відповідного територіального органу Державного казначейства України з огляду на запроваджену Бюджетним кодексом України казначейську форму обслуговування Державного бюджету.

У разі невідшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ право платника порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, а тому способом захисту цього права є вимога про стягнення зазначених коштів (відшкодування заборгованості).

Встановлений підпунктами 7.7.4 - 7.7.8 пункту 7.7 ст. 7 Закону України ?Про податок на додану вартість? порядок дій платника податку, податкового органу та органу Державного казначейства України по отриманню (виплаті) бюджетного відшкодування не означає, що в разі виникнення спору щодо права платника податку на отримання бюджетного відшкодування юридичним засобом захисту порушеного права в суді є інший, ніж позов про стягнення з Державного бюджету України суми бюджетного відшкодування, оскільки право платника податку на отримання бюджетного відшкодування не ставиться в залежність від тієї обставини, чи був податковим органом поданий територіальному органу Державного казначейства України відповідний висновок.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційні скарги Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18.12.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2014 у справі № 1570/9140/08 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18.12.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2014 у справі № 1570/9140/08 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді М.І. Костенко О.І. Степашко