Ухвала

від 16.04.2014 по справі 1570/9140/08

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

16 квітня 2014 р.м.ОдесаСправа № 1570/9140/08

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Крусяна А.В.

- Шляхтицького О.І.

при секретарі - Філімович І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Ізмаїльської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Дінекс» до Ізмаїльської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, стягнення бюджетного відшкодування,

ВСТАНОВИВ :

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Дікенс» (далі - позивач, ТОВ «Фірма «Дікенс») звернувся до суду з адміністративним позовом та, з урахуванням уточнень заявлених вимог, просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.06.2008 року №0000742304/0, від 17.10.2008 року №0001392304/0; стягнути з Державного бюджету України бюджетне відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 1 035 334,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки перевіряючих в актах перевірок від 17.06.2008 року № 00522304/23857766 та № 00932304/23857766 від 13.10.2008 року про завищення ТОВ «Фірма «Дікенс» суми бюджетного відшкодування є необґрунтованими, оскільки правильність нарахування податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню з бюджету в сумах 688 410,00 гривень та 346 924,00 гривень, відповідно, вже перевірялись і була підтверджена відповідними довідками. Несплата до бюджету податку на додану вартість позивача не призводить до порушень пп. 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

ТОВ «Фірма «Дікенс» нарахувало податковий кредит за ставкою 20% від договірної (контрактної) вартості у зв'язку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності. Натомість Закон України «Про податок на додану вартість» не ставить в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання від'ємного значення суми ПДВ поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Також у позивача є підтверджений до відшкодування, але не відшкодований з Державного бюджету податок на додану вартість в сумі 1 099 208,00 гривень, який в порушення пп.7.7.6. п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» до теперішнього часу позивачу не відшкодований.

Представник ДПІ позовні вимоги не визнав, у задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що право на бюджетне відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку до бюджету, а не з самого факту існування зобов'язання по сплаті податку на додану вартість в ціні товару або послуг. У зв'язку з тим, що в ході перевірки господарських операцій між ТОВ «Фірма «Дінекс» та ПП ОСОБА_4, ВКФ «Повер», ТОВ ВКФ «Промагросинтез» по ланцюгу взаємовідносин від одного постачальника до іншого, які не є виробниками (імпортерами) не встановлено факту сплати до бюджету податку на додану вартість при реалізації продукції кожним з продавців, підстави для бюджетного відшкодування на користь ТОВ «Фірма «Дінекс» відсутні. Також представник ДПІ зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені в межах правового поля, при наявності порушень позивачем податкового законодавства, підстави для задоволення позову відсутні. При цьому представником відповідача не заперечувалась товарність господарських операцій позивача, а заперечення ґрунтувались виключно на відсутності сплати контрагентами позивача ПДВ до Державного бюджету.

Представник ГУ ДКС України в Одеській області в судовому засіданні також позовні вимоги не визнала, в задоволенні позову просила відмовити, зазначивши, що ГУ ДКС України в Одеській області не отримувало висновку про повернення з Державного бюджету України заявленої позивачем суми в розмірі 1 035 334,00 гривень.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18.12.2013 р. позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Ізмаїльської об'єднаної Державної податкової інспекції №0000742304/0 від 17.06.2008 року, №0001392304/0 від 17.10.2008 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Дікенс» (код ЄДРПОУ 23857766) бюджетне відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1 035 334 грн.

Не погодившись з таким рішенням Ізмаїльською об'єднаною Державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів в Одеській області та Головним управлінням Державної казначейської служби України в Одеській області подані апеляційні скарги на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18.12.2013 р. Апелянти просять скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Фірма «Дікенс».

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як було встановлено, з 09.06.2008 року по 17.06.2008 року співробітниками податкової служби проведено позапланову невиїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності ТОВ «Фірма «Дінекс» з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість за грудень 2006 року, травень, червень, липень, серпень, вересень, грудень 2007 року та січень, лютий 2008 року в частині взаємовідносин з СПД ОСОБА_4, ВКФ «Повер» та ТОВ ВКФ «Промагросинтез», за наслідками якої 17.06.2008 року складений акт № 00522304/23857766.

Перевіркою встановлено порушення пп.7.7.4 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивач необґрунтовано зарахував до складу бюджетного відшкодування податок на додану вартість в розмірі 688 410,00 гривень.

На підставі вказаного акту перевірки 17.06.2008 року Ізмаїльською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000742304/0, яким ТОВ «Фірма «Дінекс» за порушення п.п.7.2.1. п.7.2., п.п. 7.4.5 п.7.4., п.п.7.7.2. п. 7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у сумі 688 410,00 гривень.

Крім того, Ізмаїльською ОДПІ проведено позапланову невиїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності ТОВ «Фірма «Дінекс» з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за березень, квітень 2008 року в частині взаємовідносин з СПД ОСОБА_5, за наслідками якої 13.10.2008 року складений акт № 00932304/2385776.

Перевіркою встановлено, що в порушення п.1.8, пп.7.7.2, пп.7.7.4 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачем необґрунтовано зараховано до складу бюджетного відшкодування ПДВ в сумі 346 924,00 гривень. На підставі акту перевірки № 00932304/2385776 від 13.10.2008 року Ізмаїльською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.10.2008 року № 0001392304/0, яким ТОВ «Фірма «Дінекс» за порушення п.1.8 ст.1, п.п.7.7.2., 7.7.4. п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у сумі 346 924,00 гривень.

Не погодившись із вказаними висновками податкового органу ТОВ «Фірма «Дікенс» звернулось до суду з позовом про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.06.2008 р. №0000742304/0 та від 17.10.2008 р. № 0001392304/0.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність задоволення позову.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

З актів перевірок від 17.06.2008 року № 00522304/23857766 та від 13.10.2008 року № 00932304/2385776 вбачається, що інспектори дійшли висновків про порушення позивачем норм чинного на час виникнення спірних правовідносин податкового законодавства та відповідного завищення податкового кредиту у зв'язку із тим, що контрагенти позивача по ланцюгу постачальників не перебували за адресою, що унеможливлювало провести зустрічні перевірки.

Відповідач вважає, що неможливість провести зустрічні перевірки по контрагентам позивача свідчить про безтоварність господарських операцій, а при відсутності сплати податків до бюджету контрагентами, - суми податку на додану вартість відшкодуванню не підлягають.

Колегією суддів, що у перевірених періодах позивачем були укладені контракти з ВКФ «Повер» № 8/02 від 12.02.2008 року, № 3/11 від 02.04.2007 року; договір купівлі-продажу з ТОВ ВКФ «Промагросинтез» № 7 від 07.08.2007 року; контракти з ФОП ОСОБА_5 № 7/64 від 06.11.2007 року, № 7/60 від 03.08.2007 року, № 7/55 від 23.04.2007 року, № 8/13 від 02.09.2008 року, № 8/07 від 17.07.2008 року, № 8/01 від 23.01.2008 року, відповідно до яких позивачем придбана вугільна продукція, яка поставлялась залізничним транспортом.

З матеріалів справи вбачається, що всі складені між позивачем та його контрагентами документи на виконання договорів за своїми формою та змістом відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Зобов'язання сторонами виконані з дотриманням вимог цивільного законодавства, а правильність оформлення первинної документації не заперечувалась сторонами в судовому засіданні.

На підтвердження товарності господарських операцій позивачем представлено копії платіжних доручень, накладних, податкових накладних, з/д накладних, експортних ВМД, згідно яких оформлювався подальший експорт вугілля за кордон, тощо, які в сукупності з іншими первинними документами безумовно свідчать про реальність господарських операцій.

Представником податкового органу фактично не заперечувалась товарність господарських операцій, проведених позивачем у перевірених періодах, при цьому доказів на спростування товарності операцій відповідачі не представили.

У разі, якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

ТОВ «Фірма «Дікенс» до податкового органу були подані заяви про повернення суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість за грудень 2006 року, травень-вересень, грудень 2007 року, січень-квітень 2008 року в розмірі 1 548 443,00 гривень, які підтверджені відповідними деклараціями, у зв'язку із чим податковий орган мав підстави для проведення позапланової документальної перевірки ТОВ «Фірма «Дінекс» з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вказані періоди.

Згідно до положень пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно пп. 7.7.2 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» формування податкового кредиту, право на відображення платником податку суми ПДВ у складі податкового кредиту, зокрема, у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставки товарів (послуг) для оподатковуваних операцій в межах господарської діяльності такого платника податку, виникає виключно по факту нарахування (уплати) такого податку.

Відсутність підтвердження сплати постачальниками товару в ланцюгу постачання податку на додану вартість до держбюджету не позбавляє покупця права на податковий кредит та бюджетне відшкодування податку на додану вартість. Тобто, відповідачем безпідставно зроблено висновок в актах перевірок щодо завищення позивачем податкового кредиту.

Колегія суддів вважає хибними доводи апелянтів на те, що Законом України «Про податок на додану вартість» встановлений прямий взаємозв'язок між сплатою та надходженням до бюджету податку на додану вартість. При цьому зазначені етапи нерозривно пов'язані між собою: сплата податку, а потім включення відповідних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість. З цього податковий орган зробив висновок, що у позивача відсутнє право на податковий кредит.

Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чек) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» формування податкового кредиту, право на відображення платником податку суми ПДВ у складі податкового кредиту, зокрема, у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставки товарів (послуг) для оподатковуваних операцій в межах господарської діяльності такого платника податку, виникає виключно по факту нарахування (уплати) такого податку.

Відсутність підтвердження сплати постачальниками товару в ланцюгу постачання податку на додану вартість до держбюджету не позбавляє покупця права на податковий кредит та бюджетне відшкодування податку на додану вартість. При цьому податковий орган безпідставно зробив висновки в актах перевірок про необґрунтоване зарахування до складу бюджетного відшкодування ПДВ, сплаченого під час виконання зобов'язань за укладеними із контрагентами договорами.

З матеріалів справи вбачається, що податкові накладні, складені контрагентами позивача, відповідають вимогам п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо правильності їх заповнення та є належним доказом виникнення у позивача права на податковий кредит.

Колегія суддів вважає помилковими доводи апелянта ДПІ стосовно не доведення фактичного надходження сум ПДВ до Державного бюджету України, оскільки чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство, яким врегульовані спірні правовідносини, не містить положень, які ставлять в залежність формування податкового кредиту та наступне бюджетне відшкодування податку на додану вартість від сплати контрагентом податку до бюджету. При цьому, якщо контрагент платника податку не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме до цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на той факт, що правильність нарахування бюджетного відшкодування за грудень 2006 року, травень, червень, липень, серпень, вересень, грудень 2007 року, січень, лютий, березень 2008 року на загальну суму 1 099 208,00 гривень перевірялась Ізмаїльською ОДПІ та була визнана вірною, що підтверджується відповідними довідками, копії яких наявні в матеріалах справи.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що перевіряючими не надано оцінки тим фактам, що понесені позивачем витрати обумовлені господарською необхідністю та мали реальний характер; докази того, що дані, наведені в документах, не відповідають дійсності та товари не придбавались в ході перевірок не встановлені. Також перевіряючими не надано оцінки первинним документам, що підтверджують фактичність господарських операцій, які оформлені відповідно до вимог чинного законодавства.

Враховуючи викладені обставини колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, що ТОВ «Фірма «Дінекс» не порушувало вимог п.п. 7.7.2 п. 7.7, п.п. 7.7.11 п. 7.11, п.п. 7.4.5 п. 7. 4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР та має право на отримання бюджетного відшкодування по податку на додану вартість в розмірі 1 035 334,00 гривень.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про те, що позовні вимоги обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають чинному законодавству, отже підлягають задоволенню.

Колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційних скаргах про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов. Відповідачі, які є суб'єктами владних повноважень, свою позицію суду не доказали та не обґрунтували її.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційних скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційні скарги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 195; 196; 198; 200; 205; 206; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В :

Апеляційні скарги Ізмаїльської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2013 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів.

Повний текст судового рішення виготовлений 18.04.2014 року.

Головуючий: О.В.Джабурія

Суддя: А.В.Крусян

Суддя: О.І.Шляхтицький