Постанова

від 20.12.2013 по справі 815/8042/13-а

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

Справа № 815/8042/13-а

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2013 року 10 год. 43 хв. м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тарасишиної О.М.,

за участю секретаря Слободянюка К.С.,

За участю сторін:

представника Позивача Оніщенка О.В.,

представника Відповідача Караханяна А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі адміністративну справу за позовом приватного підприємства "Одесатрубпласт" до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 25.10.2013 року № 0003352204 та № 0003362204, -

встановив:

До суду надійшов адміністративний позов приватного підприємства "Одесатрубпласт" до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 25.10.2013 року № 0003352204 та № 0003362204.

Ухвалою від 25 листопада 2013 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження по даній справі.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив задовольнити позовні вимоги з підстав та мотивів, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання з'явився, проти задоволення позовних вимог заперечував, в тому числі посилаючись на обставини викладені в письмових запереченнях наданих суду.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін у справі, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, перевіривши їх доказами, судом встановлено наступне.

На підставі п.п. 75.1.2. п. 75.1, ст. 75, ст. 77 Податкового кодексу України відповідачем була проведена планова документальна виїзна перевірка приватного підприємства "Одесатрубпласт", код за ЄДРПОУ 33507096 з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012р.

За результатами перевірки був складений акт № 000126/15-32-22-04/33507096/593/38 від 14.10.2013 р. (а.с. 12-57) відповідно до якого встановлено, заниження позивачем податку на додану вартість на загальну суму 123083 грн., та зниження податку на прибуток в періоді з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р. на загальну суму 127 281 грн.

За результатами складеного акту перевірки відповідачем було складено: податкове повідомлення-рішення №0003352204 від 25.10.2013 року, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податку на прибуток:за основним платежем - 127281 грн.: штрафні санкції - 63641 грн. (а.с. 58); податкове повідомлення-рішення №0003362204 від 25.10.2013 року, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податку на додану вартість: за основним платежем - 123083 грн.: штрафні санкції 61542 грн.

З акту перевірки та доводів представника відповідача вбачається, що однією з підстав для висновку відповідача про порушення позивачем вимог податкового та іншого законодавства став акт перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 22.08 2012 №1195/22-40/32001026 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «ТД «Продсервісторг-Плюс» (код ЄДРПОУ 32001026) з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами, якими сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит за період 01.05.2012 - 31.05.2012.

Що стосується реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом - ТОВ «ТД «Продсервісторг-Плюс», які не були визнані відповідачем та висновки щодо нереальності таких операцій покладені у висновки акту перевірки, суд зазначає наступне.

Перевіркою повноти визначення витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування за період з 01.04.2011 по 31.12.2012 відповідачем встановлено їх завищення на загальну суму 606100 грн., у т. ч.: в 2 кварталі 2012 року на суму 606100 грн.

Проведеною перевіркою на підставі договорів, накладних, актів виконаних робіт, виписок банків, табелів обліку робочого часу, даних кореспонденції бухгалтерських рахунків зворотно сальдових відомостей по бухгалтерських рахунках «Розрахунковий рахунок в національній валюті», 92 "Адміністративні витрати" встановлено завищення задекларованих ПП «Одесатрубпласт» показників у рядку 06.2 (06.1) Декларацій «адміністративні витрати» на загальну суму 606100 грн , в тому числі в 2 кварталі 2012 року на суму 636100 грн. До перевірки посадовими особами ПП «Одесатрубпласт» надано договір купівлі-продажу матеріалів від 10.05.2012 року № 6 укладений з ТОВ «Торговий дім «Продсервісторг-Плюс». Згідно договору, ТОВ «Торговий дім «Продсервісторг-Плюс» (Продавець) зобов'язується передати у власність ПП «Одесатрубпласт» (Покупець) Матеріали, а Покупець прийняти матеріали та оплатити їх повну вартість (а.с. 66-67).

Оплата за вищевказані будівельні матеріали проводилась ПП «Одесатрубпласт» у безготівковій формі, про що свідчать відповідні виписки банків. Згідно наданих до перевірки первинних та бухгалтерських документів, вищевказані будівельні матеріали оприбутковувались підприємством на рахунку 281 «Товари на складі», відносились до складу Адміністративних витрат (рах. 92) та включено до рядку 06.1 «Адміністративні витрати» Декларації з податку на прибуток за 1 півріччя 2012 року. В бухгалтерському обліку дані операції відображені проводками: Дт 281 «Товари на складі» - Кт 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками». Дт 92 «Адміністративні витрати».

Згідно акту від 22.08 2012 №1195/22-40/32001026 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «ТД «Продсервісторг-Плюс» (код ЄДРПОУ 32001026) з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами, якими сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит за період 01.05.2012 - 31.05.2012, складеного ДПІ у Шевченківському районі м. Києва встановлено В ході проведення перевірки встановлено неможливість фактичного здійснення ТОВ «ТД «Продсервісторг-Плюс» господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі продажу; вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «ТД «Продсервісторг-Плюс» з постачальниками та покупцями; відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. ДПІ у Шевченківському районі м. Києва робить висновок, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «ТД «Продсервісторг-Плюс» здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної право дієздатності ТОВ «ТД «Продсервісторг-Плюс» фінансово - господарські взаємовідносини між ТОВ «ТД «Продсервісторг-Плюс» та контрагентами є фіктивними правочинами й такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами (ст. 234 Цивільного Кодексу України (ЦКУ). Враховуючи вищевикладене, правочини нібито укладені між ТОВ «ТД «Продсервісторг-Плюс» (код ЄДРПОУ 32001026) та підприємствами постачальниками не спричинили реального настання юридичних наслідків.

Відтак, виходячи із висновків акту ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, відповідачем зроблено висновок про нереальність здійснення господарських операцій ТОВ «ТД «Продсервісторг-Плюс» за травень 2012 року з ПП «Одесатрубпласт» та визнано нікчемними.

Відповідачем зроблено висновок про заниження податку на прибуток за період з 01.01.2010 по 31.12.2012 у розмірі 127281 грн., у тому числі в 2 кварталі 2012 року - на 127281 грн.

За період з 01.01.2010 по 31.12.2012 ПП «Одесатрубпласт» задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість у сумі 2645912 грн.

Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.01.2010 по 31.12.2012 встановлено його завищення на загальну суму 123083 грн., у т. ч.: в травні 2012 року на суму 121220 грн.; в липні 2012 року на суму 1863 грн.

Як зазначає відповідач проведеною перевіркою встановлено завищення задекларованих ПП «Одесатрубпласт» показників у рядку 10.1 Декларацій «операції, які підлягають оподаткуванню за ставкою 20 відсотків та нульовою ставкою» на загальну суму 123083 грн., у т. ч.: в травні 2012 року на суму 121220 грн.; в липні 2012 року на суму 1863 грн.

Відповідач не заперечує, що на підтвердження отримання матеріалів на підставі договору укладеного ПП «Одесатрубпласт» з ТОВ «Торговий дім «Продсервісторг-Плюс» позивачем надано до перевірки відповідні видаткові накладні.

Відповідач також вказує на те, що в ході перевірки позивачем включено до складу податкового кредиту суми ПДВ без наявності оригіналів податкових накладних на загальну суму 1863 грн., у т. ч.:в липні 2012 року на суму 1863 грн.

Відтак, на думку відповідача позивачем порушено п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України та включено до складу податкового кредиту суми ПДВ без наявності оригіналів податкових накладних на суму 1863 грн., що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на 1863 грн., у т. ч. в липні 2012 року на суму 1863 грн.

Окрім того, як зазначено в акті перевірки за період, що перевірявся позивачем задекларовано податку на додану вартість (рядок 25 Декларації) в розмірі 221607 грн. Перевіркою повноти нарахування податку на додану вартість встановлено його заниження на загальну суму 123083 грн., у т. ч.: в травні 2012 року на суму 121220 грн.; в липні 2012 року на суму 1863 грн.

Основним видом діяльності позивача є оптова торгівля залізними виробами, водопровідним і опалювальним устаткуванням і приладдя до нього, що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 16.01.2013 року.

Правовідносини з ТОВ «Торговий Дім «Продсервісторг-Плюс» визначені в укладеному 10 травня 2012р. Договорі № 6 на купівлю-продаж матеріалів у відповідності до якого Позивач закупив водопостачальне обладнання для виконання Договору про виконання робіт за державні кошти № 60 від 03 серпня 2012 року, згідно до якого проводив роботи по капітальному ремонту туалетів Холоднобалківської загальноосвітньої школи, Біляївського району Одеської області.

На момент вчинення спірних взаємовідносин позивача з контрагентом ТОВ «Продсервісторг-Плюс» відомості стосовно підприємства та його керівництва були зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, контрагент був зареєстрований як платник ПДВ та як зазначив представник позивача сумнівів щодо відсутності спеціальної правосуб'єктності у контрагента у позивача не виникало.

Окрім того, під час розгляду адміністративної справи судом було встановлено, що товари (роботи, послуги), отримані позивачем від ТОВ «Продсервісторг-Плюс» за спірними операціями, зазначеними в акті перевірки використовувалися у власній господарській діяльності позивача, оплата за угодами між Позивачем та ТОВ «Продсервісторг-Плюс» у тому числі сплата податку на додану вартість в ціні придбаних послуг підтверджується платіжними дорученнями, виписками банку, фактичний (товарний) характер здійснення позивачем зазначених операцій за угодами з ТОВ «Продсервісторг-Плюс» підтверджується видатковими накладними, актами виконаних робіт, зведеними регістрами бухгалтерського обліку (а.с. 68-116).

Суд зазначає, що відповідачем доказів визнання первинної документації позивача недійсною у встановленому законодавством порядку, суду надано не було. Будь-яких доказів щодо нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом відповідачем до суду також надано не було.

Отже, враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що договір укладений між позивачем та його контрагентом мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки товари (роботи, послуги) були передані, оплата проведена, умови договору виконані сторонами в повному обсязі.

Відтак, правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Тобто, позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Щодо посилань податкового органу на безпідставність формування позивачем податкового кредиту через на його думку неможливість контрагента здійснювати господарську діяльність, у зв'язку із інформацією викладеною в акті перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, суд зазначає, що відповідач невірно ставить правомірність та реальність господарських правовідносин позивача в залежність від фінансово-господарської діяльності його контрагентів, оскільки вказане законом не передбачено, та є протиправним з огляду на індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, встановлений статтею 61 Конституції України.

Згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Верховним Судом України (постанова від 09.09.2008 у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011 у справі за позовом ТОВ «Фірма» ВІК» до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень) зазначено, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» позивач та контрагенти позивача є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст. 228 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Юридичним фактом, який породжує право платника на податкову вигоду (зокрема, у вигляді права на зменшення об'єкта оподаткування ПДВ на суму податкового кредиту та об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму валових витрат), є реальність господарської операції.

За відсутності факту придбання товарів відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту.

Підтвердженням реального здійснення господарської операції є первинні документи, які свідчать про фактичну поставку товарів продавцем та їх отримання покупцем, документи, підтверджуючі використання вказаних товарів у власній господарській діяльності.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Вимоги до первинних документів містяться у ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема вони повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до статті 9 Закону України від 16.07.1999р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для відображення у бухгалтерському обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують та підтверджують факти здійснення господарських операцій і які повинні мати визначені цим Законом та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. N 88, обов'язкові реквізити. Пунктом 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначено, що первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому, з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. статті 198 ПК України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а)придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б)придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в)отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г)ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з абз.1 п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарі в/послу і, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Згідно з п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); г) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарі в/послуг та їх кількість, обсяг: є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п. 201.4 ст.201 Податкового кодексу України).

Згідно з п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України).

Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних контрагентами податкових накладних, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим викладений в Акті перевірки висновок Відповідача про порушення позивачем ПК України є необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству та дійсним обставинам справи, а винесені на його підставі спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті та інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

Необхідно зазначити, що податковий орган, не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивачем було порушено податкове законодавство, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про порушення позивачем законодавства.

Також, перевіряючими не було встановлено порушення позивачем податкового законодавства щодо складання та оформлення первинної документації з контрагентом.

Оцінивши первинні документи за правилами ст. 86 КАС України, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Відтак, позивачем доведено належними та допустимими доказами реальність господарських правовідносин, натомість, відповідач не надав доказів правомірності винесення оскаржуваних рішень.

Стаття 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, а саме:

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. (Дієздатність юридичних осіб може обмежуватися законом або засновниками юридичних осіб відповідно до установчих документів. Відсутність в учасника правочину достатньої дієздатності перешкоджає настанню за правочином очікуваного правового результату, в тому числі зумовлює його недійсність). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину згідно з частиною першою ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Судом враховано, що наявність укладених між учасниками господарських операції договорів або відсутність визнання таких договорів недійсним або нікчемними сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

При цьому, в податкових відносинах не може застосовуватися стаття 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому, з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Отже, судом встановлено, що позивач виконав вимоги законодавства України щодо документального оформлення операцій і податкового обліку та у підтвердження правомірності господарських операцій надав документи, що проаналізовано під час розгляду справи.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх поставок товарів, робіт, послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його контрагентами.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Згідно п. 21.1. ст. 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Види перевірок, порядок їх проведення, умови та порядок допуску посадових осіб органів державної податкової служби до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок, строки проведення виїзних перевірок, перелік матеріалів, які є підставами для висновків під час проведення перевірок, порядок оформлення результатів перевірок тощо визначені в главі 8 Податкового кодексу України (статті від 75 до 86 включно).

Так, згідно ст. 75 цього Кодексу встановлено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

При цьому документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства зазначає, що факти виявлених порушень викладаються з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації.

З аналізу вказаної правової норми випливає, що рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень повинні бути прийняті чи здійснені в межах компетенції відповідного органу та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не порушувати інтересів держави, прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), відповідати вимогам діючого законодавства.

Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову, однак лише за умови, що встановлено порушення прав, свобод та інтересів позивача.

Згідно п.2 «Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. № 984 та зареєстрованого Мінюстом 12.01.2011р. за №34/18772 (далі Порядок № 984), для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом: податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби. Документальна перевірка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Пунктом 6 «Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно з п.5.2 Порядку №984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів; у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.

Виходячи з вищевикладеного, відповідач, при складанні акту перевірки, дійшов необґрунтованих висновків, які покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Зокрема, висновки про порушення позивачем податкового законодавства не обґрунтовані посиланням на конкретні обставини фінансово-господарської діяльності, на первинні документи, зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліках.

Таким чином, суд дійшов висновку, що поданих сторонами доказів достатньо для встановлення обставин справи та для ухвалення судового рішення.

Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах передбачених законом. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ч. 1 ст. 19 Конституції України).

Згідно з частиною першою ст. 69 КАСУ доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Фальшивість документа, що надає права або звільняє від обов'язків, може бути перевірено як за допомогою висновків експертизи, порівняння його з іншими письмовими чи речовими доказами, поясненнями свідків, зокрема посадових осіб, котрі його виготовили, так і шляхом кримінального переслідування за наявності підстав для порушення кримінальної справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних правочинів з отримання позивачем товарів (робіт/послуг), невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

Всі суми податку на додану вартість, сплаченого і віднесеного позивачем до податкового кредиту, підтверджуються податковими накладними, які відповідають вимогам Податкового кодексу України та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені.

Також, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Частиною 2 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Верховний суд України у справах з аналогічним предметом спору дотримується позиції, що судом обов'язково має бути досліджено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку його контрагенту.

Вказаний факт не був спростований під час розгляду адміністративної справи представником відповідача.

Враховуючи вищевикладене, висновок податкового органу про заниження позивачем податку на додану вартість є безпідставним, а тому і нарахування штрафних (фінансових) санкцій, з огляду на ст. 123 Податкового кодексу України, також є протиправним.

З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів та обставин, враховуючи, що мотивація та докази, наведені представником відповідача, не дають адміністративному суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію представника позивача щодо скасування податкових повідомлень-рішень відтак, такі позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

У прохальній частині позовної заяви ПП " Одесатрубпласт" просить суд визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 25.10.2013 року № 0003352204 та № 0003362204.

Суд враховує, що згідно з п.10.2 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

Суд зазначає, що рішення суб'єкта владних повноважень є недійсним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти. Відтак суд дійшов висновку, що позивач помилково просить суд визнати оскаржувані податкові повідомлення-рішення недійсними, а належним способом захисту порушених прав позивача суд вважає визнання їх протиправними.

На підставі встановленого, керуючись приписами ст.ст. 11, 162 КАС України, суд вважає, що оскільки, під час розгляду адміністративної справи було встановлено протиправність винесення податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 25.10.2013 року № 0003352204 та № 0003362204 то такі рішення підлягають скасуванню.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 17.12.2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог ч. 2 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 159 - 163, 167, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов приватного підприємства "Одесатрубпласт" до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 25.10.2013 року № 0003352204 та № 0003362204 - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 25.10.2013 року № 0003352204 та № 0003362204.

Судові витрати розподілити відповідно до статті 94 КАС України.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Якщо рішення було прийняте у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії такого рішення.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили у відповідності зі статтею 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний суддею 20.12.2013 року.

Суддя О.М. Тарасишина

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 25.10.2013 року № 0003352204 та № 0003362204.

20 грудня 2013 року.