Ухвала

від 30.04.2015 по справі 815/8042/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/8042/13-а

Категорія: 8.3.1 Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Єщенка О.В.,

суддів - Димерлія О.О.

- Романішина В.Л.

при секретарі судового засідання - Вишневській А.В.

за участю представника позивача - Оніщенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеської області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Одесатрубпласт» до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеської області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 25.10.2013 року № 0003352204 та № 0003362204, -

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2013 року Приватне підприємство «Одесатрубпласт» звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління міндоходів про недійсними податкових повідомлень-рішень від 25.10.2013 року № 0003352204 та № 0003362204.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що податковим органом не була надана належна правова оцінка договорам, первинним документам позивача по взаємовідносинам з ТОВ «Продсервісторг-Плюс», ТОВ «Пегас-7, ТОВ «ЦСС», ПП «НТ Сервіс». Валові витрати та витрати, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування по взаємовідносинам позивача з ТОВ «Продсервісторг-Плюс», ТОВ «Пегас-7, ТОВ «ЦСС», ПП «НТ Сервіс» підтверджуються первинними бухгалтерськими документами позивача, які надавались до перевірки, в зв'язку з чим, на думку позивача, ним було обґрунтовано віднесено до складу валових витрат суми по взаємовідносинам з зазначеними контрагентами. Крім того, первинними документами не тільки не підтверджується, а ї спростовується висновок позивача щодо заниження грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість. Акт перевірки не містить дослідження кожної конкретної операції проведеної позивачем із з'ясуванням та з підтвердженням відповідними доказами питання фактичної відсутності постачання позивачу товарів (робіт, послуг).

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 25.10.2013 року № 0003352204 та № 0003362204.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, Державна податкова інспекція у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеської області в апеляційній скарзі зазначає про невідповідність висновків суду обставинам справи. При цьому апелянт вважає, що судом допущено порушення матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. У зв'язку з чим в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції і винесення нової постанови із відмовою в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що на підставі пп. 75.1.2. п. 75.1, ст. 75, ст. 77 Податкового кодексу України відповідачем була проведена планова документальна виїзна перевірка приватного підприємства "Одесатрубпласт", код за ЄДРПОУ 33507096 з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р.

За результатами перевірки був складений акт № 000126/15-32-22-04/33507096/593/38 від 14.10.2013 р. відповідно до якого встановлено, заниження позивачем податку на додану вартість на загальну суму 123083 грн., та зниження податку на прибуток в періоді з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р. на загальну суму 127 281 грн.

За результатами складеного акту перевірки відповідачем було складено: податкове повідомлення-рішення №0003352204 від 25.10.2013 року, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податку на прибуток:за основним платежем - 127281 грн.: штрафні санкції - 63641 грн.; податкове повідомлення-рішення №0003362204 від 25.10.2013 року, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податку на додану вартість: за основним платежем - 123083 грн.: штрафні санкції 61542 грн.

З акту перевірки та доводів представника відповідача вбачається, що однією з підстав для висновку відповідача про порушення позивачем вимог податкового та іншого законодавства став акт перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 22.08.2012 року №1195/22-40/32001026 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «ТД «Продсервісторг-Плюс» (код ЄДРПОУ 32001026) з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами, якими сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит за період 01.05.2012 року по 31.05.2012 року.

Вирішуючи справу по суті суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог підприємства, виходячи з наступного.

Слід зазначити, що ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва в апеляційній скарзі, як і в запереченні на адміністративний позов, наголошувала на тому, що господарські операції позивача з контрагентами не мали реальних наслідків, тобто були нікчемними, а позивач є вигодонабувачем.

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (ч.1 ст.208 ГК України).

Положення ст.ст.207, 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абз.1 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.09р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З наведених норм законодавства слідує, що висновки про нікчемність правочинів, тим більш визнання правочинів нікчемними відносяться виключно до компетенції судів, а не податкових органів.

Аналогічна позиція вказана в ухвалі Вищого адміністративного суду України №К-25104/10 від 08.11.10р.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті та інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 № 996-XIV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

В той же час будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (надалі - Положення) під первинними документами розуміються документи, створені у письмовій або електронній формах, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до п.2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральній та /або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис особи, що брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.2.5 Положення документ повинен бути підписаний особисто та підпис може бути скріплений печаткою.

Предметом розгляду у справі є повідомлення-рішення №0000141504, № 0000151504 та № 0000161504 від 27.02.2013 року, які виставлені у зв'язку з вчиненням правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків,що обумовлені ними.

Для визначення товарності господарських операцій, які були досліджені в ході перевірки судом першої інстанції, були досліджені наступні обставини.

Так, судом встановлено, що Основним видом діяльності позивача є оптова торгівля залізними виробами, водопровідним і опалювальним устаткуванням і приладдя до нього, що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 16.01.2013 року.

Правовідносини з ТОВ «Торговий Дім «Продсервісторг-Плюс» визначені в укладеному 10 травня 2012р. Договорі № 6 на купівлю-продаж матеріалів у відповідності до якого Позивач закупив водопостачальне обладнання для виконання Договору про виконання робіт за державні кошти № 60 від 03 серпня 2012 року, згідно до якого проводив роботи по капітальному ремонту туалетів Холоднобалківської загальноосвітньої школи, Біляївського району Одеської області.

Товари (роботи, послуги), отримані позивачем від ТОВ «Продсервісторг-Плюс» за спірними операціями, зазначеними в акті перевірки використовувалися у власній господарській діяльності позивача, оплата за угодами між Позивачем та ТОВ «Продсервісторг-Плюс» у тому числі сплата податку на додану вартість в ціні придбаних послуг підтверджується платіжними дорученнями, виписками банку, фактичний (товарний) характер здійснення позивачем зазначених операцій за угодами з ТОВ «Продсервісторг-Плюс» підтверджується видатковими накладними, актами виконаних робіт, зведеними регістрами бухгалтерського обліку (а.с.68-116).

Виходячи з вищезазначеного, суд першої інстанції дійшов цілком вірного та обґрунтованого висновку, що надані позивачем документи в обґрунтування виконання зазначених господарських операцій між ПП «Одесатрубпласт» та його контрагентами можуть бути прийняті в якості належних доказів, саме як первинні документи на підтвердження товарності цих операцій.

При цьому суд першої інстанції правомірно надав належну оцінку доказам та критично оцінив використання відповідачем актів перевірок контрагентів позивача, оскільки згідно ухвали Вищого адміністративного суду України від 19.11.2013 року № К/800/1821/13 дані акти не можна використовувати при здійсненні висновків щодо правомірності та повноти проведення господарських операцій між позивачем та безпосередньо його контрагентами, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей, оскільки питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Враховуючи той факт, що у позивача як на момент проведення перевірки, так і під час судового розгляду даної справи були в наявності всі податкові накладні та первинні бухгалтерські документи (їх копії наявні в матеріалах справи), які підтверджують факт поставки товарів, посилання відповідача на порушення норм податкового законодавства в обґрунтування своєї позиції є недоведеним.

З огляду на викладене апеляційний суд не приймає до уваги доводи апелянта, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, зазначених у рішенні суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апелянта.

Оскільки судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову місцевого суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 195,196,198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеської області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після складання повного тексту ухвали.

Повний текст ухвали складено та підписано 05.05.2015 року

Головуючий: суддя О.В.Єщенко

суддя О.О.Димерлій

суддя В.Л.Романішин