Постанова

від 20.12.2013 по справі 922/2856/13

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2013 р. Справа № 922/2856/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М. , суддя Івакіна В.О. , суддя Тихий П.В.

при секретарі Шевцові Є.О.,

за участю представників сторін:

позивача - Волочаєва О.В. (довіреність № 64/657 від 09.09.2013 р.), Тітова І.О. (довіреність № 64/626 від 23.08.2013 р.); Рєпін В.М. (довіреність № 64/687 від 16.09.2013 р.);

відповідача - Печений О.П. (довіреність б/н від 29.07.2013 р.);

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційні скарги відповідача (вх. № 3138Х/1-28) на рішення Господарського суду Харківської області від 23 вересня 2013 року у справі № 922/2856/13

за позовом Фізико-технічного інституту низьких температур імені Б.І. Вєркіна Національної академії наук України, м. Харків;

до Науково-виробничої фірми "Бусол" товариства з обмеженою відповідальністю, м. Харків;

про стягнення 10207,62 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2013 року Фізико-технічний інститут низьких температур імені Б.І. Вєркіна Національної академії наук України звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до НВФ "Бусол" ТОВ, в якій (з урахуванням зменшення ціни позову) просив стягнути кошти в сумі 10207,62 грн., які складаються із заборгованості з орендної плати за договором від 01.05.2012 р. № 1-0-2012 за травень 2013 р. у розмірі 5000,00 грн., пені за несвоєчасне внесення орендної плати у розмірі 3480,76 грн. та пені за несвоєчасну сплату відшкодування витрат балансоутримувача на комунальні послуги та утримання інфраструктури у розмірі 1726,86 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 23.09.2013 р. у справі № 922/2856/13 (суддя Жиляєв Є.М.) позов задоволено у повному обсязі .

Відповідач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій (з урахуванням уточнення, поданого 11.11.2013 р. за вх. № 10657) вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, просить рішення скасувати, прийняти нове рішення у справі, в частині стягнення заборгованості по орендній платі у позові відмовити, клопотання відповідача задовольнити, відстрочити виконання рішення Господарського суду Харківської області у справі № 922/2856/13 до 15.12.2014 р., звільнити відповідача від стягнення санкцій, неустойки (штрафу, пені) на підставі рішення Господарського суду Харківської області у даній справі. Зазначає про відсутність заборгованість відповідача перед позивачем на час звернення з апеляційною скаргою, оскільки відповідач сплатив заборгованість з орендної плати за травень 2013 року в сумі 5000 грн. платіжним доручення № 1460 від 27.09.2013 р. Вважає, що місцевий господарський суд невірно розцінив заяву позивача про зменшення ціни позову (вх. № 34831) як заяву про зменшення розміру позовних вимог, а не заяву про часткову відмову від позову, та безпідставно відмовив у задоволенні клопотань відповідача про зменшення розміру неустойки та відстрочення виконання судового рішення.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 16.10.2013 р. у справі № 922/2856/13 апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 12.11.2013 р., викликано представників сторін в судове засідання та запропоновано позивачу надати відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 12.11.2013 р., з метою повного та всебічного розгляду апеляційної скарги, розгляд справи відкладено на 28.11.2013 р., а в судовому засіданні 28.11.2013 р. оголошено перерву до 12.12.2013 року.

Відповідач до початку судового засідання 12.12.2013 р. через канцелярію суду подав письмові пояснення доводів апеляційної скарги (вх. № 12001 від 12.12.2013 р.), в яких просить задовольнити апеляційну скаргу та зазначає, що в порушення вимог постанови Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 р. № 786, позивачем протягом 2008-2011 р.р. неправильно здійснювалось нарахування орендної плати (без застосування понижуючого коефіцієнту 0,7), що призвело до зайвих виплат відповідачем, які повинні бути враховані при сплаті орендної плати за договором оренди нерухомого майна від 01.05.2012 р. № 1-0-2012, посилається на безпідставне завищення позивачем визначення вартості приміщення загальною площею 178,7 м.кв. на 4-му поверсі корпусу ВТК, розташованого за адресою: м. Харків, пр. Леніна, 47. Надані відповідачем пояснення були долучені колегією суддів до матеріалів справи.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу, з урахуванням пояснень, наданих до початку судового засідання.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу (вх. № 10537 від 06.11.2013 р.) заперечує проти доводів, викладених у апеляційній скарзі, просить відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає, про відсутність підстав для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання договірних зобов'язань.

Представники позивача в судовому засіданні заперечили проти доводів, викладених у апеляційній скарзі та поясненнях до скарги відповідача, просили відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між ФТІНТ НАН України та НВФ "Бусол" ТОВ укладено договір № 1-0-2012 від 01.05.2012 р. оренди нерухомого майна, що знаходиться у віданні НАН України та обліковується на балансі ФТІНТ ім. Б.І. Вєркіна НАН України, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне майно - нежитлове приміщення загальною площею 178,7 кв.м., розміщене за адресою: м. Харків, проспект Леніна, 47, з них площею 178,7 кв.м. на четвертому поверсі корпусу ВТК, що перебуває на балансі Інституту, вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку майна від "01" лютого 2012 року і становить за незалежною оцінкою станом на "01" лютого 2012 року, 482500,00 грн., розміщене за адресою: м. Харків, проспект Леніна, 47, з метою використання під виробництво та офіс (бухгалтерія) (т. 1 а.с. 10-13).

Згідно п. 5.4 договору оренди від 01.05.2012 р. № 1-0-2012, орендар зобов'язаний до 24 числа кожного поточного місяця отримувати в бухгалтерії орендодавця платіжні документи, своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату та відшкодування земельного податку.

Відповідно до п. 10.1 договору № 1-0-2012 від 01.05.2012 р., договір укладено строком на 2,8 років та діє з 01.05.2012 р. до 31.12.2014 р.

Факт передачі приміщення в оренду підтверджується актом від 01.05.2012 р. (т. 1 а.с. 17).

Також 01.05.2012 р. між позивачем та відповідачем укладено Договір № 1-К-2012 про відшкодування орендарем витрат балансоутримувача, понесених ним на придбання для орендаря комунальних послуг та на утримання загальноінститутської інфраструктури (т. 1. а.с. 15-16).

Предметом цього договору є урегулювання додаткових до орендних взаємовідносин балансоутримувача (ФТІНТ ім. Б.І. Вєркіна НАН України) та орендаря (НВФ "Бусол" ТОВ), які виникають, у зв'язку з діяльністю орендаря на орендованих ним площах за основним договором в частині відшкодування орендарем витрат балансоутримувача на придбання ним для орендаря комунальних послуг та в частині непрямого користування орендарем (його співробітниками) загальноінститутською інфраструктурою.

Порядок здійснення відшкодування витрат балансоутримувача по договору від 01.05.2012 р. № 1-К-2012 визначений в п.п. 2.2.7 цього договору, згідно якого орендар повинен не пізніше 23 числа поточного місяця отримувати в бухгалтерії балансоутримувача рахунки та інші документи щодо спожитих протягом місяця ресурсів (комунальних, експлуатаційних тощо) і здійснювати відповідну оплату на казначейський рахунок балансоутримувача не пізніше останнього дня поточного місяця.

Позивач, обґрунтовуючи позовну заяву, посилається на те, що за час дії договору оренди, укладеного між сторонами, оплата за оренду приміщень здійснювалась відповідачем несвоєчасно та не в повному обсязі, що призвело до виникнення заборгованості по орендній плати за травень 2013 року в розмірі 5000,00 грн.

Колегія суддів зазначає, що на момент прийняття оскаржуваного рішення по справі в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості за договором оренди № 1-0-2012 від 01.05.2012 р. за травень 2013 року в розмірі 5000,00 грн. в добровільному порядку.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідачем до уточнень апеляційної скарги від 11.11.2013 р. подане платіжне доручення № 1460 від 27.09.2013 р., відповідно до якого відповідач перерахував позивачу 5000 грн. як плату за оренду приміщення за травень 2013 року по договору № 1-0 від 01.05.2012 року (т. 1 а.с. 160). При цьому відповідач зазначив, що судом першої інстанції безпідставно не було враховано, що відповідач погасив заборгованість з орендної плати за травень 2013 року в розмірі 5000,00 грн. згідно платіжного доручення № 1460 від 27.09.2013 р., адже вказане платіжне доручення не було подане до місцевого господарського суду з поважних причин, оскільки не було своєчасно повернуто банком з відміткою про проведення платежу. На цій підставі відповідач просить, з урахуванням положень ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, прийняти вказане платіжне доручення як додатковий доказ в суді апеляційної інстанції.

Колегія суддів з твердженням відповідача не погоджується, зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 2 статті 82 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що рішення суду приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

З правового аналізу вищенаведених норм вбачається, що доказами у господарський справі можуть бути будь-які фактичні дані, що мають значення для справи та існують на момент винесення рішення по справі.

Згідно ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Отже, законодавцем не передбачено при здійсненні апеляційного розгляду справи можливості прийняття апеляційним судом доказів, які не існували на момент розгляду справи в суді першої інстанції, а з'явилися пізніше.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Вищого господарського суду України від 07.06.2011 р. у справі № Б-39/171-10, постанові Вищого господарського суду від 03.11.2010 р. у справі № 21/142 та інше.

Стосовно доводів відповідача про поважність причини неподання вищезазначеного платіжного доручення, колегія суддів зазначає, що на цьому платіжному дорученні вказано дату отримання його банком - 27.09.2013 р, тобто банком вказане доручення було отримано вже після винесення рішення по справі, а тому обставини його повернення відповідачу ніяким чином не впливають на причини неподання цього документу до місцевого господарського суду.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції не приймає в якості доказу доручення № 1460 від 27.09.2013 р., оскільки цей доказ не існував на момент прийняття рішення місцевим господарським судом.

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення заборгованості з орендної плати, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст.ст. 525-526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За таких підстав, приймаючи до уваги, що відповідач не виконав прийнятий на себе обов'язок по оплаті в термін, встановлений договором, що підтверджується наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором оренди № 1-0-2012 від 01.05.2012 р. за травень 2013 року в розмірі 5000,00 грн., відповідають вимогам договору та діючому законодавству України, та підлягають задоволенню повністю.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача пені за несвоєчасне внесення орендної плати по договору оренди № 1-0-2012 від 01.05.2012 р. в розмірі 3480,76 грн. та пені за несвоєчасну сплату по відшкодуванню орендарем витрат балансоутримувача, понесених ним на придбання для орендаря комунальних послуг та на утримання загальноінститутської інфраструктури по договору № 1-К-2012 від 01.05.2012 р. в розмірі 1726,86 грн., виходячи з наступного.

Статтею 530 Цивільного Кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1 ст. 610 та п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного Кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежного виконання зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В п. 3.6. договору оренди від 01.05.2012 р. № 1-0-2012 сторонами передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується на користь балансоутримувача відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Відповідно до п.п. 2.2.8 договору від 01.05.2012 р. № 1-К-2012 про відшкодування орендарем витрат балансоутримувача, понесених ним на придбання для орендаря комунальних послуг та на утримання загальноінститутської інфраструктури, при несвоєчасному внесенні плати сплачувати пеню із розрахунку 0,05 відсотків від несплаченої суми нарахованих платежів за кожен день прострочки.

На підставі вищезазначеного, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за несвоєчасне внесення відповідачем (орендарем) орендної плати за Договором оренди № 1-0-2012 від 01.05.2012 р. в розмірі 3480,76 грн. та пені за несвоєчасну сплату по відшкодуванню орендарем витрат балансоутримувача, понесених ним на придбання для орендаря комунальних послуг та на утримання загальноінститутської інфраструктури за Договором № 1-К-2012 від 01.05.2012 року в розмірі 1726,86 грн., колегія суддів приходить до висновку, що наданий позивачем розрахунок не суперечить вимогам чинного законодавства, нарахований вірно, з урахуванням чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення та про звільнення його від стягнення неустойки задоволенню не підлягає, оскільки важкий фінансовий стан підприємства не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язань за договором.

Відповідно до пунктів 3, 6 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання та відстрочити або розстрочити виконання рішення.

При цьому суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що вони не є імперативними, тобто зменшення розміру неустойки є правом, а не обов'язком суду, та може бути застосоване на розсуд суду за наявності певних умов.

В обґрунтування заявленого клопотання про звільнення від стягнення неустойки або зменшення розміру неустойки відповідач посилається на його тяжкий фінансовий стан, який виник внаслідок несплати боргів його контрагентами та замовниками за поставлену продукцію.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано доказів на підтвердження обставин тяжкого фінансового стану НВФ "Бусол" ТОВ. Листування відповідача та ДП "АЗС №1" і ПАТ "АК "Богдан Моторс" жодним чином не підтверджують тяжкого фінансового становища відповідача.

Крім того, наявність тяжкого фінансового становища підприємства, як було зазначено вище, не може бути підставою для зменшення розміру неустойки.

На момент звернення до суду позовні вимоги складали 45856 грн., з яких 1726,86 грн - пеня за несвоєчасне відшкодування витрат на оплату комунальних послуг, 3480,76 грн. - пеня за несвоєчасну сплату орендних платежів, тобто сума пені не є надмірно завищеною.

Перевіривши матеріалами справи, колегія суддів дійшла переконливого висновку про відсутність виняткових обставин, які б могли бути підставою для зменшення розміру пені, нарахованої до стягнення відповідачу, а тому відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про звільнення його від стягнення неустойки та відстрочення виконання рішення.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає безпідставним та необгрунтованим твердження відповідача, викладені в поясненнях до апеляційної скарги від 12.12.2013 р. (вх. № 1201) про необхідність врахування при нарахуванні орендної плати за договором оренди нерухомого майна від 01.05.2012 р. № 1-0-2012 зайвих виплат, які виникли, у зв'язку з помилковим нарахуванням орендної плати без застосування понижуючого коефіцієнту 0,7 за укладеними між позивачем та відповідачем договорами оренди у 2008-2011 р.р., зважаючи на таке.

В обґрунтування своїх доводів відповідач вказує, що орендні відносини між сторонами існували та існують на підставі договорів оренди нерухомого майна № 19 від 03.01.2006 р., № 4 від 16.01.2009 р. та № 1-0-12 від 01.05.2012 р. Проте, як вважає відповідач, позивач в порушення положень постанови Кабінету Міністрів України № 786 від 04.10.1995 року у 2008, 2009, 2010 та 2011 роках нараховував орендну плату відповідачу без застосування понижуючого коефіцієнту, у зв'язку з чим, враховуючи наявність зайво сплачених орендних платежів, місцевий господарський суд не мав підстав для стягнення заборгованості за договором № 1-0-12 від 01.05.2012 року.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у цій справі є стягнення з відповідача заборгованості за договором оренди № 1-0-2012 від 01.05.2012 р., який є чинним на даний час, в матеріалах справи відсутні докази визнання його недійсним у встановленому законом порядку.

В свою чергу орендні правовідносини між сторонами у 2008, 2009, 2010 та 2011 роках не є предметом даного спору, оскільки ці правовідносини регулювались умовами інших договорів оренди.

Слід зазначити, що доводи відповідача про невідповідність умов договору та докази на підтвердження таких доводів - копії цих договорів, розрахунків комунальних платежів, актів-розрахунків, актів виконаних робіт та інше відповідачем подано лише до господарського суду апеляційної інстанції. Господарському суду Харківської області вказані документи та доводи на підтвердження такої позиції відповідача надані не були.

Подаючи Харківському апеляційному господарському суду вищезазначені пояснення доводів до апеляційної скарги 12.12.2013 р. за вх. № 12001, відповідач не зазначив поважних причин, які перешкоджали наданню цих доводів до господарського суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, додаткові докази приймаються судом апеляційної інстанції, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Таким чином посилання відповідача в цій частині та докази в їх обґрунтування не приймаються колегією суддів.

Стверджуючи про те, що місцевий господарський суд неповно дослідив умови договорів № 19 від 03.01.2006 року, №4 від 16.01.2009 року, виконання яких, на думку відповідача стосується предмету спору у цій справі, поза увагою останнього залишилось те, що відповідно до частини 2 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

За умов ненадання відповідачем доводів щодо невідповідності умов договорів № 19 від 03.01.2006 року, №4 від 16.01.2009 року та ненадання доказів на підтвердження таких доводів відповідачем, колегія суддів зазначає про те, що господарським судом першої інстанції не порушено вимог процесуального Закону щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин, що мають значення для справи.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного Кодексу України, договір є узгодженим волевиявленням двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки, тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Статтею 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Тобто внесення змін щодо розміру орендної плати за договором оренди нежитлових приміщень передбачає укладення сторонами відповідної додаткової письмової угоди.

Відповідно до п. 3.1 та п. 3.2 договору № 1-0-2012 від 01.05.2012 р., орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.1995 р. № 786 зі змінами, або за результатами конкурсу на право оренди державного майна і становить без ПДВ за перший місяць оренди (березень 2012 року) - 4560,72 грн. Нарахування ПДВ здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до п. 3.3 договору № 1-0-2012 від 01.05.2012 р., орендна плата за кожний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Пунктом 3.4 договору № 1-0-2012 від 01.05.2012 р. встановлено, що орендна плата перераховується орендарем відповідно до вимог чинного законодавства за весь час фактичного користування приміщенням щомісячно не пізніше останнього числа поточного місяця.

В п. 3.5 договору № 1-0-2012 від 01.05.2012 р. передбачена можливість перегляду розміру орендної плати на вимогу однієї зі сторін у разі зміни Методики її розрахунку, істотні зміни стану об'єкта оренди з незалежних від сторін причин та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Проте в матеріалах справи відсутні докази звернення сторін щодо перегляду розміру орендної плати та укладення відповідної додаткової угоди до договору оренди нерухомого майна від 01.05.2012 р. № 1-0-2012. Договір оренди нерухомого майна від 01.05.2012 р. № 1-0-2012 є діючим та має виконуватись належним чином.

Таким чином, твердження відповідача про необхідність врахування при нарахуванні орендної плати за договором оренди нерухомого майна від 01.05.2012 р. № 1-0-2012 зайвих виплат, які виникли, у зв'язку з помилковим нарахуванням орендної плати за укладеними між позивачем та відповідачем договорами оренди у 2008-2011 р.р., не може бути прийняте судом до уваги.

Щодо завищення визначення вартості орендованого приміщення, загальною площею 178,7 кв.м. на четвертому поверсі корпусу ВТК за адресою: м. Харків, проспект Леніна, 47, колегія суддів зазначає, про таке.

На підтвердження своїх доводів в цій частині відповідач посилається на висновок про незалежну оцінку майна від 01.12.2005 року виконаного суб'єктом оціночної діяльності ДП фірма "Універсал-Експерт".

Згідно із вказаним висновком ринкова вартість вбудованих в об'ємі четвертого поверху виробничі приміщення, загальною площею 224,90 кв.м. в чотирьохповерховій нежитловій будівлі дослідного виробництва СКТБ по КТ ФТІНТ, розташованої за адресою: м. Харків, проспект Леніна, 47, станом на 01.12.2005 року становить 270900 грн.

В той же час відповідно до умов пункту 1 Договору оренди № 1-О-2012 від 01.05.2012 року в оренду передано нежитлове приміщення загальною площею 178,7 кв.м., на четвертому поверсі корпусу ВТК розміщене за адресою: м. Харків, проспект Леніна, 47, вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку майна від "01" лютого 2012 року і становить за незалежною оцінкою станом на "01" лютого 2012 року, 482500 грн.

На підставі розбіжностей в оцінці майна, що вказана в договорі відповідач вказує, що позивачем було завищено вартість орендованого приміщення.

З приводу викладеного, колегія суддів зазначає, наступне.

По-перше, висновок про оцінку майна ДП фірма "Універсал-Експерт" виконаний станом на 01.12.2005 року, в той час як договір між сторонами підписано 01.05.2012 року, тобто більш ніж через 6 років від дня складання висновку.

По-друге, за умовами Договору №1-О-12 від 01.05.2012 року в оренду передано приміщення загальною вартістю 178,7 кв.м., а у висновку ДП фірма "Універсал-Експерт" оцінці підлягало приміщення площею 224,90 кв.м., тобто приміщення вказані в договорі не є тотожними до приміщень в акті оцінки.

По-третє, висновок про незалежну оцінку майна виконано суб'єктом оціночної діяльності ДП фірма "Універсал-Експерт" складено 03.02.2006 року, і вказані докази відповідачем не були надані до суду першої інстанції, а пояснень чому такі докази не подані до місцевого господарського суду відповідачем не надані.

Таким чином посилання відповідача в цій частині та докази в їх обґрунтування не приймаються колегією суддів.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Заявник апеляційної скарги не довів суду наявність обставин, на підставі яких суд мав відмовити позивачу у задоволенні вимог.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Харківської області від 23.09.2013 р. у справі № 922/2856/13 прийняте у відповідності до матеріалів справи та норм чинного законодавства, і підстави для його скасування відсутні, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача є необґрунтованою та не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 23.09.2013 р. у справі № 922/2856/13 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України через Харківський апеляційний господарський суд.

Повний текст постанови складений та підписаний 17.12.2013 р.

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Тихий П.В.