Ухвала

від 11.12.2013 по справі 815/1511/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2013 р.Справа № 815/1511/13-а

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Марин П. П.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого Золотнікова О.С.,

суддів: Осіпова Ю.В. та Скрипченка В.О.,

при секретарі Василенко І.Ю.,

за участю представника позивача Ступака Б.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2013 року по справі за адміністративним позовом сільськогосподарського підприємства «Векка» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2013 року сільськогосподарське підприємство «Векка» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (далі СГП «Векка» у вигляді ТОВ) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби (далі ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області ДПС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08 лютого 2013 року № 0000032200 та № 0000022200.

В обґрунтування позову зазначалось, що з 14 по 18 січня 2013 року посадовою особою ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області ДПС проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин з ПП «Оптімус Каро» за період з 01 січня по 31 березня 2012 року. За результатами перевірки складено акт від 25 січня 2013 року за № 58/22-30820/51, в якому зазначено про порушення позивачем п. 138.4 ст. 138, п. п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на прибуток на 31493 грн., а також ст. 188, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість за лютий 2012 року на 29994 грн.. На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 08 лютого 2013 року № 0000032200, яким СГП «Векка» у вигляді ТОВ визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем 31493 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 15747 грн., а також податкове повідомлення-рішення від 08 лютого 2013 року № 0000022200, яким позивачу збільшено суму податку на додану вартість за основним платежем на 29994 грн. та визначено штрафні (фінансові) санкції в розмірі 14997 грн.. На думку позивача, висновки акта перевірки щодо порушення СГП «Векка» у вигляді ТОВ вимог господарського та податкового законодавства не є обґрунтованими, а тому прийняті на підставі акта перевірки податкові повідомлення-рішення відповідача підлягають скасуванню.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2013 року позовні вимоги СГП «Векка» у вигляді ТОВ задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області ДПС від 08 лютого 2013 року № 0000022200 та № 0000032200.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, представник ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області ДПС в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Так, судом не прийнято до уваги зміст листів Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2011 року за № 1936/11/13-11 та від 02 червня 2011 року за № 742/11/13-11 щодо необхідності належного підтвердження позивачем фактичного здійснення господарської операції з контрагентом під час визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту. У зв'язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції з винесенням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, виступ представника позивача про залишення постанови суду першої інстанції без змін, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом встановлено, що з 14 по 18 січня 2013 року посадовою особою ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області ДПС проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин з ПП «Оптімус Каро» за період з 01 січня по 31 березня 2012 року.

За результатами перевірки складено акт від 25 січня 2013 року за № 58/22-30820/51, в якому зазначено про порушення позивачем п. 138.4 ст. 138, п. п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на прибуток в 1-му кварталі 2012 року на 31493 грн., а також та ст. 188, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість за лютий 2012 року на 29994 грн..

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 08 лютого 2013 року № 0000032200, яким СП «Векка» у вигляді ТОВ визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем 31493 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 15747 грн., а також податкове повідомлення-рішення від 08 лютого 2013 року № 0000022200, яким позивачу збільшено суму податку на додану вартість за основним платежем 29994 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 14997 грн..

Задовольняючи позовні вимоги СГП «Векка» у вигляді ТОВ, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачем правомірно включено до складу валових витрат вартість товарів, придбаних у ПП «Оптімус Каро», а також правомірно сформовано податковий кредит з включенням до нього податку на додану вартість на загальну суму 29994 грн., сплаченого у складі вартості товарів, придбаних позивачем у названого підприємства.

Так, відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (п. п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України).

Згідно п. 138.2 ст. 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як встановлено матеріалами справи, видами діяльності СГП «Векка» у вигляді ТОВ є виробництво м'ясних продуктів, виробництво безалкогольних напоїв, виробництво мінеральних вод та інших вод, розлитих у пляшки, виробництво інших основних органічних хімічних речовин, оптова торгівля м'ясом і м'ясними продуктами, оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами, оптова торгівля напоями (а. с. 35).

Позивачем серед інших господарських операцій 01 липня 2011 року укладено договір поставки за № 204, згідно якого постачальник (ПП «Оптімус Каро») зобов'язується поставити, а покупець (позивач) прийняти та оплатити продовольчі товари в асортименті (а. с. 43-47).

Витрати у загальному розмірі 149968 грн. (у тому числі ПДВ 29994 грн.), понесені позивачем у зв'язку з оплатою товару, отриманого від ПП «Оптімус Каро», віднесено позивачем до складу валових витрат (витрат операційної діяльності).

В акті перевірки ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області ДПС зроблено висновок, що позивачем занижено суму податку на прибуток внаслідок віднесення до складу валових витрат (витрат операційної діяльності) вартості товарів, придбаних у постачальника ПП «Оптімус Каро», укладена угода з яким, на думку посадової особи податкового органу, є нікчемною. В обґрунтування висновку щодо нікчемності угоди, укладеної з зазначеним підприємством, відповідач посилається на те, що ПП «Оптімус Каро» не знаходиться за місцем реєстрації, у зв'язку з чим неможливо провести зустрічну звірку, що підтверджується відповідним атом від 01 жовтня 2012 року за № 39/22-0/37389399, а також те, що свідоцтво платника податку на додану вартість ПП «Оптімус Каро» анульовано податковим органом 31 травня 2012 року у зв'язку з відсутністю платника за податковою адресою.

Проте, як вірно зазначено судом першої інстанції, витрати по вказаній вище угоді безпосередньо пов'язані з основною статутною діяльністю позивача та підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними документами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 названого Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як встановлено матеріалами справи, витрати за зазначеною вище угодою з ПП «Оптімус Каро» включено позивачем до складу валових витрат на підставі первинних документів - договору поставки, банківських виписок, платіжних доручень, квитанцій, податкових та видаткових накладних, а також товарно-транспортних накладних (а. с. 43-91), оформлених відповідно до наведених вимог чинного законодавства України, що не спростовується висновками акта перевірки.

При цьому податковим органом не доведено фактів безтоварності операцій за спірною угодою та обізнаності позивача щодо порушення податкового законодавства його контрагентом.

Крім того, відповідно до п. 15.1 ст. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно п. 16.1 ст. 16 Кодексу платник податків зобов'язаний, зокрема, вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Зі змісту наведених положень Податкового кодексу України вбачається, що обов'язок щодо звітування перед податковим органом та сплати податкового зобов'язання покладено на платника податків, яким в даному випадку є ПП «Оптімус Каро». При цьому можливе невиконання таким контрагентом свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету є підставою для відповідальності та тягне негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку (СГП «Векка» у вигляді ТОВ) права на віднесення сум витрат до складу валових, якщо останній виконав весь перелік умов щодо підтвердження розміру витрат та їх пов'язаності з господарською діяльністю підприємства.

Суд апеляційної інстанції також враховує, що на час здійснення спірних господарських операцій продавець товарів та послуг (ПП «Оптімус Каро») був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. За таких обставин покупець (позивач) не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» установлено таке. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Із врахуванням викладеного, висновок суду першої інстанції про правомірність включення до складу валових витрат (витрат операційної діяльності) позивача витрат за угодами поставки з ПП «Оптімус Каро» є правильним.

Відповідно до п. п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.2 ст. 198 названого Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

На підставі п. 198.6 статті 198 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 29994 грн. визначено позивачу податковим органом у зв'язку зі зменшенням відповідачем підприємству суми витрат операційної діяльності по угодам з ПП «Оптімус Каро» на загальну суму 149968 грн..

Оскільки, як зазначено вище, витрати по вказаним угодам правомірно віднесені позивачем до складу валових витрат (витрат операційної діяльності), всі розрахунки позивача підтверджені податковими накладними, оформленими у відповідності до чинного законодавства, то і формування позивачем податкового кредиту з включенням до нього суми в 29994 грн. є правомірним.

У зв'язку з відсутністю підстав для визначення позивачу зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість за основним платежем, відсутні підстави і для застосування до СГП «Векка» у вигляді ТОВ штрафних (фінансових) санкцій, передбачених ст. 123 Податкового кодексу України.

Суд апеляційної інстанції відхиляє посилання апелянта на фіктивність укладених позивачем з ПП «Оптімус Каро» правочинів з огляду на наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу, встановлені статтею 203 названого Кодексу.

Відповідно до приписів статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На підставі частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на приписи наведеної норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Враховуючи, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції на підставі ст. 200 КАС України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2013 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст ухвали складено 16 грудня 2013 року.

Головуючий:

Судді: