Ухвала

від 24.09.2013 по справі 816/3144/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2013 р.Справа № 816/3144/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Бенедик А.П. , Калитки О. М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14.06.2013р. по справі № 816/3144/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфранет"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інфранет", звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.05.2013 №0003082202/883, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 52219,00 грн., з яких: за основним платежем 50706,00 грн., 1313,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також №0003092202/94, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 43698,00 грн., з яких 42647,00 грн. за основним платежем, 1051,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 14.06.2013 року зазначений адміністративний позов було задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", Закону України "Про податок на додану вартість", приписів Податкового кодексу України, ст.ст. 9, 86, 159 КАС України, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких він, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ТОВ «Інфранет» зареєстроване у якості суб'єкта господарювання виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради (ідентифікаційний код 31847457) /том 1 арк. с. 31-32/.

Видами економічної діяльності ТОВ «Інфранет» є оптова торгівля комп'ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням, оптова торгівля побутовими електротоварами й електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворення звуку й зображення, оптова торгівля електронним і телекомунікаційним устаткуванням, деталями до нього, оптова торгівля офісними меблями, ремонт комп'ютерів і периферійного устаткування, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна /том 1 арк. с. 32/.

У період з 08.04.2013 року по 12.04.2013 року згідно наказу від №1433 від 08.04.2013 р. та відповідно до направлень від 08.04.2013 №№ 1834/001834, 1835/001835, 1836/001836, Кременчуцькою ОДПІ проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Інфранет» з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2012.

Перевіркою встановлено заниження податку на прибуток у сумі 50 706,00 грн та заниження ПДВ на суму 42 647,00 грн, чим порушено вимоги пункту 5.1., підпункту 5.2.1. пункту 5.2., підпункту 5.3.9. пункту 5.3. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» підпункту 138.1.1. пункту 138.1., пункту 138.4. статті 138 Податкового кодексу України, пункту 7.2., підпунктів 7.4.1., 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 187.1. статті 187, пунктів 198.1., 198.4., 198.6. статті 198, пункту 201.1. статті 201 Податкового кодексу України.

За результатами перевірки Кременчуцькою ОДПІ складено акт перевірки від 19.04.2013 №3329/22.2-12/31847457 /том 5 арк. с. 17-43/.

На підставі зазначеного акту перевірки 15.05.2013 Кременчуцькою ОДПІ винесено податкові повідомлення-рішення №0003082202/883, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 52219,00 грн, з яких: за основним платежем 50706,00 грн, 1313,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, а також №0003092202/94, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 43698,00 грн, з яких 42647,00 грн за основним платежем, 1051,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивач не погодився із вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями та оскаржив їх до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ не відповідають ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5.2.1. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. При цьому не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із підпунктом 7.2.6. пункту 7.2. статті 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до підпункту 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6.).

При цьому підпунктом 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З огляду на викладені положення Закону, для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.

Підпунктом 7.7.1. пункту 7.7. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до положень статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Відповідно до пункту 198.1. статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Частиною першою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Судом встановлено, що 01.01.2010 року та 01.01.2011 року між позивачем та ТОВ «КПІ-Сервіс» укладено договори №103 та №157 за умовами яких, останній зобов'язався поставити ТОВ «Інфранет» комп'ютерне обладнання та офісну техніку /том 5 арк. с. 12-15/.

Відповідно до умов договорів ТОВ «КПІ-Сервіс» зобов'язався здійснювати поставку товару ТОВ «Інфранет».

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з ТОВ «КПІ-Сервіс» позивачем надано рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні, виписки по особовому рахунку.

На підставі господарських операцій з ТОВ «КПІ-Сервіс» позивачем віднесено до валових витрат 213235,00 грн та сформовано податковий кредит у розмірі 42647,00 грн.

В межах власної господарської діяльності придбаний у ТОВ «КПІ-Сервіс» товар позивач реалізовував ТОВ «Житлорембудсервіс», ТОВ «ТД «Україна Промресурс», ПАТ «Кредитпромбанк», ТОВ «Кременчуцький шкірзавод», ПАТ «Датагруп», ТОВ «Виробнича фірма «Маркатор», ВАТ «Козельщинський завод керамнизитного графію», ТОВ «РТС «Експо-центр», ТОВ «НПК «Хоум-Нет», ТОВ «Кременчуцька компанія «Гігант», ПП «Фортуна-інгрідієнт», ТОВ «ТД Україна Промресурс», ПП «Абіллон», ПП «Енергоексперт», ТОВ «Юкрейн Стач», АКБ «Диамантбанк», що підтверджується наявними у матеріалах справи надано рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні, банківські виписки, довіреності.

Як вбачається з акту про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «КПІ-Сервіс» №84/22-017/30146161 від 29.11.2012 складеного Катеринопільскою ОДПІ за період з 30.07.2001 по день підписання акту ТОВ «КПІ-Сервіс» було зареєстровано платником ПДВ.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на відсутність товарно-транспортних накладних, оскільки за умовами договору транспортування товару здійснювалось постачальником, а також на те, що позивач не формував вантажних витрат та податкового кредиту з ПДВ на підставі транспортних послуг.

Відповідно до ч.1 ст. 71 К Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач, в порушення приписів ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості заперечень проти позову та законності прийняття податкових повідомлень-рішень від 15 травня 2013 року №№ №0003082202/883, №0003092202/94

Таких доказів не надано апелянтом і до суду апеляційної інстанції.

Натомість позивач, на виконання приписів ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, надав належні докази на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 14.06.2013 року по справі № 816/3144/13-а прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14.06.2013р. по справі № 816/3144/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Калиновський В.А. Судді (підпис) (підпис) Бенедик А.П. Калитка О.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Калиновський В.А.