Постанова

від 08.08.2018 по справі 816/3144/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 серпня 2018 року

Київ

справа №816/3144/13-а

адміністративне провадження №К/9901/507/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Кременчуцької державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Клочка К.І. від 14 червня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Калиновського В.А., суддів: Бенедик А.П., Калитки О.М. від 24 вересня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Інфранет до Кременчуцької державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю Інфранет звернулось до суду з адміністративним позовом до Кременчуцької державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15 травня 2013 року №0003082202/883, №0003092202/94.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначало, що висновки відповідача про порушення позивачем положень податкового законодавства щодо фактичного нездійснення господарських операцій із контрагентом-постачальником та відсутності підстав для формування відповідних податкових вигод не відповідають фактичним обставинам та спростовуються наданими доказами.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 14 червня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2013 року, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 15 травня 2013 року №0003082202/883, №0003092202/94.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що операції між позивачем та його контрагентом (ТОВ КПІ-Сервіс ) є реальними, факт їх вчинення та наявність ділової мети підтверджується належними доказами, а відтак, за твердженням судів, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість та зменшив оподатковуваний дохід на суму валових витрат за результатами таких операцій.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, послався на те, що операції між позивачем та його контрагентом (ТОВ КПІ-Сервіс ) безпідставно розцінені судами як фактично здійснені, оскільки згідно з актом про неможливість проведення зустрічної звірки цього контрагента не встановлено реальності господарських взаємовідносин товариства з контрагентами-постачальниками й, до того ж, в ході проведеної перевірки позивача не встановлено обставин передачі товарів покупцю з огляду на відсутність (ненаданням до перевірки) відповідних актів приймання-передачі товарів, довіреностей на отримання матеріальних цінностей, документів, що підтверджують його транспортування.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 листопада 2013 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Позивач в письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які він просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними. Вказує на необґрунтованість висновків відповідача, оскільки наявними в матеріалах справи первинними документами, які досліджені судами, підтверджується реальна поставка товару.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України й протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги у складі судді-доповідача Пасічник С.С., суддів Васильєвої І.А., Юрченко В.П.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ Інфранет з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року відповідачем складено акт від 19 квітня 2013 року №3329/22.2-12/31847457, яким встановлено порушення: - пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 50 706, 00 грн., втому числі за 3 квартал 2010 року в сумі 1 292, 00 грн., за 4 квартал 2010 року в сумі 3 957, 00 грн., за 1 квартал 2011 року в сумі 15 529, 00 грн., за 2 квартал 2011 року в сумі 29 925, 00 грн.; - пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.4, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого заниження податок на додану вартість в сумі 42 647, 00 грн., в тому числі за вересень 2010 року в сумі 1 033, 00 грн., жовтень 2010 року - 1 470, 00 грн., листопад 2010 року - 447, 00 грн., грудень 2010 року - 1 249, 00 грн., січень 2011 року - 5 613, 00 грн., лютий 2011 року - 1 942, 00 грн., березень 2011 року - 4 868, 00 грн., квітень 2011 року - 2 448, 00 грн., травень 2011 року - 17 678, 00 грн., червень 2011 року - 5 899, 00 грн.

До наведених висновків Інспекція дійшла виходячи з того, що в ході проведення перевірки ТОВ Інфранет було встановлено, що взаємовідносини останнього з ТОВ КПІ-Сервіс не були спрямовані на настання правових наслідків, оскільки у вказаного контрагента відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби; в ході проведеної перевірки позивача не встановлено обставин передачі товарів покупцю з огляду на відсутність (ненаданням до перевірки) відповідних актів приймання-передачі товарів, довіреностей на отримання матеріальних цінностей, документів, що підтверджують його транспортування. За висновком податкового органу, складені між ТОВ Інфранет та ТОВ КПІ-Сервіс первинні документи не підтверджують факту здійснення господарських операцій.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 15 травня 2013 року: - №0003082202/883, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" у сумі 52 219, 00 грн., з яких: за основним платежем 50 706, 00 грн., 1 313, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; - №0003092202/94, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" у сумі 43 698, 00 грн., з яких 42 647, 00 грн. за основним платежем, 1 051, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про невідповідність вимогам чинного законодавства оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, виходячи з наступного.

Правовідносини з приводу формування платником податку валових витрат у період вчинення спірних операцій регулювалися Законом України Про оподаткування прибутку підприємств , відповідні положення якого були чинними до 01 квітня 2011 року.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств валові витрати виробництва та обігу, це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пункту 1.31 статті 1 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств під продажем результатів робіт (послуг) розуміються будь-які операції цивільно-правового характеру з надання результатів робіт (послуг), з надання права на користування або на розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими ніж товари, об'єктами власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг).

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

За правилами абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З 01 квітня 2011 року спірні правовідносини з приводу формування позивачем валових витрат почали регулюватися положеннями Податкового кодексу України, підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 якого (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Щодо ж до правовідносин з приводу формування платником податку податкового кредиту у період до 01 січня 2011 року останні регулювалися Законом України Про податок на додану вартість .

Об'єктом оподаткування податком на додану вартість відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України Про податок на додану вартість є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього Закону передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 7.5 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За змістом підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Разом з тим, підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону встановлено, що у разі якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

З 01 січня 2011 року спірні правовідносини з приводу формування позивачем податкового кредиту почали регулюватися положеннями Податкового кодексу України.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За правилами пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум валових витрат та податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування валових витрат та податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій та не спростовується відповідачем у касаційній скарзі, між позивачем та ТОВ "КПІ-Сервіс" укладено договір купівлі-продажу від 01 січня 2010 року №103, за умовами якого продавець зобов'язується продати непродовольчі товари (комп'ютерне обладнання та офісну техніку) в кількості та якості згідно супровідних документів, а покупець зобов'язується прийняти товар, а також оплатити його в терміни, передбачені договором. Відповідно до умов договору товар вважається прийнятим, коли він фактично переданий покупцеві і представниками сторін підписана видаткова накладна.

Також між позивачем та ТОВ "КПІ-Сервіс" укладено договір поставки від 01 січня 2011 року №157, за умовами якого останній зобов'язався поставити ТОВ "Інфранет" комп'ютерне обладнання та офісну техніку. Умовами договору передбачено, що постачальник поставляє товар покупцю на умовах EXW (Франко-завод) - Інкотермс 2010. В окремих випадках, за домовленістю сторін, зафіксованою у замовленні або видатковій накладній, поставка може здійснюватися на інших умовах Інкотермс 2010.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактична поставка товару постачальником підтверджується: рахунками-фактурами, виставленими постачальником на оплату товару; видатковими накладними про поставку товару в асортименті; податковими накладними. Вказані документи, як зазначено судами, містять всі необхідні реквізити, відповідають вимогам 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , тобто є первинними документами у розумінні цього Закону.

Розрахунки за отриманий товар здійснені безготівково, що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача.

Встановлено, що виписані контрагентом податкові накладні містять усі обов'язкові реквізити, передбачені законодавством, й на момент їх складення контрагент позивача був зареєстрований платником податку на додану вартість.

В подальшому, як свідчать обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, вказаний товар було реалізовано позивачем ТОВ Житлорембудсервіс , ТОВ ТД Україна Промресурс , ПАТ Кредитпромбанк , ТОВ Кременчуцький шкірзавод , ПАТ Датагруп , ТОВ Виробнича фірма Маркатор , ВАТ Козельщинський завод керамнизитного графію , ТОВ РТС Експо-центр , ТОВ НПК Хоум-Нет , ТОВ Кременчуцька компанія Гігант , ПП Фортуна-інгрідієнт , ТОВ ТД Україна Промресурс , ПП Абіллон , ПП Енергоексперт , ТОВ Юкрейн Стач , АКБ Диамантбанк , що підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами.

На підставі зазначених обставин та наведених доказів, оцінка яким була надана з дотриманням норм процесуального законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом документально підтверджені та фактично здійсненні з метою використання в оподатковуваних операціях.

Касаційний суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відповідачем - суб'єктом владних повноважень, на якого положеннями частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, в ході розгляду справи не надано будь-яких належних та допустимих доказів, не доведено наявності обставин та підстав, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства та наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування відповідних податкових вигод.

Відповідачем не наведено обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

На підтвердження обґрунтованості своїх доводів про відсутність у контрагента необхідних ресурсів і умов для ведення господарської діяльності відповідачем в ході розгляду справи не доведено й необхідної кількості працівників та обсягів інших ресурсів, які були потрібні контрагенту для виконання спірних операцій, але були відсутні.

По суті ж, як встановлено судами попередніх інстанцій, доводи податкового органу ґрунтуються лише на аналізі взаємовідносин контрагента позивача із іншими особами, інформація щодо чого наведена у акті про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "КПІ-Сервіс", та без будь-яких фактів фіксації порушення робиться висновок про нереальність господарських взаємовідносин позивача із цим підприємством. Разом з тим, правовідносини контрагента із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об'єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин із позивачем.

При цьому, судами вірно зауважено, що відсутність товарно-транспортних накладних не свідчать про порушення позивачем податкового законодавства, адже позивач, в даному конкретному випадку, не був учасником транспортних відносин та з урахуванням особливостей, передбачених договорами, мав прийняти товар у себе на складі, у зв'язку з чим наявність у нього таких документів не була обов'язковою.

Касаційний суд також вважає доречним відхилення судами попередніх інстанцій доводів контролюючого органу про відсутність актів приймання товару, оскільки при передачі товару ТОВ Інфранет складені видаткові накладні, які, у даному випадку, є достатніми первинними документами, що підтверджують факт поставки товару на склад позивача.

За таких обставин, доводи відповідача, наведені в касаційній скарзі про відсутність фактичної поставки товарів позивачу не ґрунтуються на положеннях законодавства та не відповідають дійсним обставинам справи.

У відповідності до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень.

Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень, а тому підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Кременчуцької державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14 червня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2013 року у справі № 816/3144/13-а - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко,

Судді Верховного Суду