Ухвала

від 04.12.2013 по справі 2а-6766/10/0870

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/29421/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя (далі - ДПІ)

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 21.10.2010

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2011

у справі № 2а-6766/10/0870

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ДАН" (далі - Товариство)

до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 21.10.2010, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2011, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 15.01.2010 № 0000032301/0 та № 0000042301/0.

У прийнятті цих судових рішень попередні інстанції виходили з того, що право платника на формування валових витрат та податкового кредиту не залежить від прибутковості господарської операції.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням пункту 1.32 статті 1, пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти попередніх інстанцій та повністю відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити касаційні вимоги з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 по 30.09.2009, оформлену актом від 30.12.2009 № 159/23-5/32463742.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.01.2010 № 0000032301/0, згідно з яким Товариству визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 83346 грн. (у тому числі 55564 грн. за основним платежем та 27782 грн. за штрафними санкціями), а також податкове повідомлення-рішення від 15.01.2010 № 0000042301/0 про донарахування позивачеві ПДВ у сумі 66676,50 грн. (у тому числі 44451 грн. за основним платежем та 22225,50 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для зазначених донарахувань став висновок податкового органу про штучне заниження позивачем бази оподаткування ПДВ та податку на прибуток внаслідок здійснення операцій з реалізації продукції за ціною нижчою собівартості.

Згідно з визначенням, що міститься у пункті 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

З наведених законодавчих приписів випливає, що однією з визначальних умов виникнення у платника права на формування валових витрат є придбання товарів, робіт, послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з визначенням, що міститься у пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Таким чином, для цілей оподаткування кваліфікуючою ознакою господарської діяльності є її спрямованість на отримання прибутку, що, в свою чергу, передбачає наявність у платника відповідної мотивації при вступі у господарські правовідносини з іншими суб'єктами господарювання.

При цьому визначення способів та методів отримання прибутку внаслідок провадження підприємницької діяльності належить до виключної компетенції платника, який у сфері господарювання володіє самостійністю та широкою дискрецією. Здійснюючи свою підприємницьку діяльність на власний ризик, платник несе усі негативні наслідки можливої економічної неефективності своїх рішень; при цьому такий платник не має обов'язку бути економічно ефективним та раціональним та може приймати нестандартні з економічної точки зору рішення, що є елементом його правосуб'єктності як учасника ринкових правовідносин.

Отже, отримання прибутку є метою господарської діяльності, а не її обов'язковим результатом.

У той же час господарський характер операцій у рамках податкового контролю має визначатися наявністю у платника ділової мети під час здійснення цих операцій на підставі аналізу перспективи отримання прибутку та об'єктивного встановлення розумної можливості позитивних змін економічного стану платника.

Збитковість господарської діяльності має бути обґрунтована об'єктивними економічними причинами. При цьому слід наголосити, якщо причиною виникнення збитків є мінімізація податку, то відповідна операція має кваліфікуватися як така, що не має ділової мети, а відтак не підлягає врахуванню у податковому обліку платника.

Таким чином, у даному разі судам слід було дослідити, які економічні та ринкові фактори зумовили здійснення платником продажу товару нижче його собівартості, яку економічну мету переслідував позивач при здійсненні відповідних операцій, якими документами обґрунтовується ціноутворення при здійсненні зазначених поставок.

Що ж стосується посилання ДПІ на факт зниження позивачем податкового зобов'язання з ПДВ, то слід зазначити, що відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

А відтак для перевірки доводів ДПІ щодо штучного заниження позивачем бази оподаткування судам слід було перевірити, чи відповідає застосована позивачем ціна продажу рівню звичайної ціни на аналогічну продукцію у співставних умовах, встановити статистичну оцінку рівня цін реалізації таких товарів на внутрішньому ринку України, надану уповноваженими державними органами тощо, і на підставі цього зробити вмотивований висновок про дотримання позивачем умов визначення бази оподаткування за спірними операціями.

Допущені судами порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити зазначені обставини справи, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя задовольнити частково.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 21.10.2010 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2011 у справі № 2а-6766/10/0870 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько