Ухвала

від 04.12.2013 по справі 2а-1644/11/1270

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2013 року м. Київ К/9991/42589/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Арго-Стиль» (далі - Товариство)

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 29.03.2011

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.06.2011

у справі № 2а-1644/11/1270

за позовом Товариства

до державної податкової інспекції в Артемівському районі м. Луганська (далі - ДПІ)

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2011 року Товариство звернулося до Луганського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 24.01.2011 № 00000062300 (змінене на №0000042320 листом ДПІ від 26.01.2011 №1163/10/2320).

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 29.03.2011, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.06.2011, у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що податкові накладні, підписані невстановленою особою, не можуть підтверджувати право платника на податковий кредит.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові акти обох попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

ДПІ у відповідності зі статтею 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення, в якому заявник зазначає про правильність та обґрунтованість оскаржуваних рішень та просить їх залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог Товариства виходячи з такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, ДПІ було проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з питань повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету ПДВ по взаємовідносинам з приватним підприємством «КФ «Парадігма» (далі - ПП «КФ «Парадігма») за період з 01.12.2008 по 31.12.2008 та з 01.09.2009 по 30.09.2009.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 06.01.2011 №2/2300/32202420 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.01.2011 № 0000062300 (змінене на № 0000042320 листом ДПІ від 26.01.2011 № 1163/10/2320), за яким позивачеві збільшено податкове зобов'язання з ПДВ на суму 20308,75 грн. (у тому числі 16274 грн. за основним платежем та 4061,75 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для цього донарахування стало невизнання податковим органом права позивача на включення до податкового кредиту сум ПДВ за операціями з ремонту технічного обслуговування спеціального вантажного автовозу РЕНО Преміум за договорами від 01.12.2008 № 46-08 та від 10.09.2009 №10/09, укладеними з ПП «КФ «Парадігма».

При цьому ДПІ посилається на те, що директора ПП «КФ «Парадігма» ОСОБА_1 засуджено згідно з вироком Ленінського районного суду м. Луганська від 21.10.2010 за вчинення злочинів, передбачених статтею 205 (фіктивне підприємництво) та статтею 358 (підроблення документів) Кримінального кодексу України у зв'язку з фактом реєстрації цього підприємства виключно з метою провадження незаконної фінансово-господарської діяльності; у цьому вироку встановлено, що вказана особа відношення до фінансово-господарської діяльності підприємства не має, жодних договорів, податкових накладних чи інших документів бухгалтерської чи податкової звітності від імені ПП «КФ «Парадигма» не складала та не підписувала.

На підставі цього ДПІ зазначає, що складені від імені ПП «КФ «Парадігма» первинні документи (у тому числі податкові накладні) не є достовірними, не підтверджують фактичного виконання спірних операцій, а відтак не можуть бути підставою для формування Товариством даних податкового обліку (зокрема, податкового кредиту).

Як випливає з визначення, що міститься у пункті 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 цієї ж статті Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень вбачається, що підставою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними).

При цьому як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавством пов'язує реалізацію права платника на податковий кредит.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість податкового кредиту первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету.

У справі, що переглядається, судами встановлено, що податкові накладні від імені ПП «КВ «Парадигма» складені та підписані не директором ОСОБА_1, а іншою особою, яку неможливо ідентифікувати (з урахуванням установленого вироком суду факту непричетності директора ПП «КФ «Парадігма» ОСОБА_1 до участі у фінансово-господарській діяльності цього підприємства та до підписання будь-яких документів).

На підставі цього суди попередніх інстанцій дійшли вмотивованого висновку про те, що подані Товариством первинні документи на обґрунтування права на податковий кредит не відповідають вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пунктам 2, 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 165, не можуть слугувати підставою для внесення відповідних записів до бухгалтерського обліку та, відповідно, не можуть враховуватися Товариством при формуванні податкового кредиту.

Оскільки у розглядуваній справі норми матеріального права було правильно застосовано судами, а висновки попередніх інстанцій відповідають установленим у справі обставинам та наявним у ній доказам, то підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Арго-Стиль» відхилити.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 29.03.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.06.2011 у справі № 2а-1644/11/1270 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько