Ухвала

від 04.12.2013 по справі 2а-1435/09/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2013 року м. Київ К/9991/26036/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.- головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства "Асна-Тревел" (далі - Підприємство, відповідач-2)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2011

у справі № 2а-1435/09/2670

за позовом державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва (далі - ДПІ)

до товариства з обмеженою відповідальністю "ВПФ Метапродакшн" (далі - Товариство, відповідач-1)

та Підприємства

про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про стягнення з Товариства на користь відповідача-2 30141,60 грн. вартості наданих послуг та про стягнення з Підприємства в доход держави цієї ж суми коштів.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 19.10.2010 у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що податковим органом не доведено наявності у будь-кого з відповідачів протиправного наміру порушити інтереси держави під час укладення та виконання договору від 01.03.2008 № 07-315.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2011 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено. У прийнятті цієї постанови апеляційний суд виходив з того, що фіктивність діяльності відповідача-1 виключає реальність виконання операцій з поставки послуг Підприємству за розглядуваним правочином та підтверджує факт його укладення без мети настання відповідних цьому правочину правових наслідків, а виключно з метою податкової економії.

Посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду нормам матеріального права та дійсним обставинам справи, Підприємство звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення окружного адміністративного суду міста Києва зі спору як скасоване помилково.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для її задоволення з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що відповідачами у справі було укладено договір від 01.03.2008 № 07-315 на інформаційне та консультаційно-довідкове обслуговування, за яким Товариство (виконавець) зобов'язалося надати відповідачу-2 (замовник) комплекс інформаційно-консультаційних послуг у туристичній та рекламній сфері. Операція з поставки цих послуг була оформлена складенням акта приймання-передачі наданих послуг від 31.03.2008, в якому відображено надання виконавцем послуг з маркетингового дослідження туристичного ринку України за напрямом Чехія загальною вартістю 30141,60 грн. (у тому числі 5023,60 грн. ПДВ).

У рамках здійснення податкового контролю ДПІ було виявлено, що: Товариство засноване на підставну особу, яка заперечує свою причетність до його господарської діяльності та підписання від імені Товариства будь-яких первинних документів (що стало підставою для визнання недійсними реєстраційних документів Товариства в судовому порядку); відповідач-1 не задекларував та не сплатив податкові зобов'язання, які виникли у нього за вказаною операцією з поставки послуг. Наведені обставини були покладені в основу висновку ДПІ про те, що виконання цих договорів не було опосередковане дійсним рухом активів їх учасників, що, в свою чергу, свідчить про завідоме укладення спірних правочинів виключно з метою зниження податкового тягаря та отримання податкової вигоди, що не відповідає основам правопорядку.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною першою статті 208 названого Кодексу передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведені законодавчі положення у розрізі функцій податкової інспекції, що полягають у здійсненні контролю за правильністю нарахування, повнотою і своєчасністю сплати податків і зборів застосовуються до правочинів, вчинених виключно з метою ухилення від оподаткування.

При цьому для правильної кваліфікації правочину як такого, що порушує публічний порядок, необхідно визначити існуючий зв'язок між власне укладенням і виконанням такого правочину та застосованим його учасниками механізмом ухилення від оподаткування.

Адже якщо укладення та виконання договору є частиною такого механізму - зокрема, у випадку, коли метою укладення правочину є податкова економія - то до учасників такого правочину слід застосовувати штрафні санкції в порядку статті 208 ГК. У разі ж якщо ухилення від оподаткування спричинено подальшими діями з отриманими на виконання правочину активами або відображенням результатів такого правочину у податковому обліку платника, то такі дії становлять самостійний склад податкового правопорушення як підставу для притягнення платника до відповідальності сааме за порушення норм податкового законодавства. Іншими словами, правочин є таким, що порушує публічний порядок у сфері оподаткування, у разі, якщо власне вчинення та виконання правочину є необхідною умовою для побудови схеми ухилення від оподаткування.

Наведене, у свою чергу, дає підстави для висновку про те, що умовою застосування наслідків недійсності господарського зобов'язання в порядку статті 208 ГК за позовом податкового органу є доведеність останнім наявності протиправного умислу у всіх учасників правочину. Адже про відсутність господарської мети під час укладення та виконання правочину не може бути відомо лише одній особі, оскільки у разі добросовісності хоча б одного з учасників правочину для нього буде досягнута ділова мета, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що порушує публічний порядок.

У контексті викладеного при наданні правової оцінці розглядуваному правочину вирішальне значення має реальність виконання опеарцій з поставки інформаційно-консультаційних послуг в рамках виконання спірного договору.

Відмовляючи у задоволенні цього позову, суд першої інстанції зазначив, що визнання недійсними установчих документів Товариства та анулювання його реєстрації платником ПДВ не може розглядатися як свідчення недійсності укладених ним правочинів.

Втім у даному разі апеляційним судом було встановлено, що фактично Товариство не здійснювало будь-яку господарську діяльність, а було зареєстровано на підставну особу з метою спряння іншим суб'єктам господарювання у формуванні даних податкового обліку за наслідками штучного виписування первинних документів з ціллю створення сприятливих наслідків у сфері оподаткування. Наведене було об'єктивно розцінено апеляційним судом як свідчення неможливості реального виконання операцій з поставки спірних послуг саме Товариством на користь Підприємства.

А відтак суд апеляційної інстанції цілком об'єктивно погодився із здійсненою податковим органом юридичною кваліфікацією спірного договору та правомірно застосував наслідки, передбачені частиною першою статті 208 ГК.

Оскільки фактичні обставини спору встановлені апеляційним судом за результатами повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів у їх сукупності та взаємозв'язку, норми матеріального права застосовані апеляційним судом правильно, а порушень норм процесуального права не допущено, то підстав для задоволення касаційної скарги Підприємства не вбачається.

Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу приватного підприємства "Асна-Тревел" відхилити

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2011 у справі № 2а-1435/09/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько