Ухвала

від 18.12.2013 по справі 2а-9045/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/48057/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І. розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.08.2011 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2012 р.

у справі № 2а-9045/11/2670

за позовом приватного підприємства «Фірма «Хілд»

до Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції у Вінницькій області

та Державної податкової адміністрації у Вінницькій області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2011 року приватне підприємство «Фірма «Хілд» (далі - позивач, ПП «Фірма «Хілд») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції у Вінницькій області, з урахуванням уточнення позовних вимог, (далі - відповідач, Тростянецька ОДПІ у Вінницькій області), в якому просило суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.05.2011 р. № 0000013500 та № 0000023500.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.08.2011 р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2012 р., позов задоволено повністю: скасовано податкові повідомлення-рішення від 06.05.2011 р. № 0000023500 та № 0000013500, прийняті Тростянецькою ОДПІ у Вінницькій області; вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.08.2011 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2012 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач своїм процесуальним правом не скористався, заперечення на касаційну скаргу не надав.

Сторони в судове засідання 18.12.2013 р. не з'явились, тому справу розглянуто в порядку письмового провадження на підставі положень статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 04.04.2011 р. по 08.04.2011 р. посадовими особами Тростянецької ОДПІ у Вінницькій області. На підставі наказу від 23.03.2011 р. № 161 та згідно статті 79 Податкового кодексу України, було проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ПП «Фірма «Хілд» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні правових відносин з платником податків ПП «Вояж-Восток-08» за період з 01.01.2009р. по 31.12.2009 р., за результатами якої складено акт від 14.04.2011 р. № 44/3530/33559275 та встановлено порушення позивачем вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в наслідок чого занижено податок на прибуток за 2009 рік у сумі 912 135 грн., у тому числі за І квартал 2009 року в сумі 399 928 грн., за ІІ квартал 2009 року в сумі 512 207 грн.; підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», та, як наслідок, занижено податок на додану вартість за 2009 рік у загальній сумі 719 212 грн., в тому числі за березень 2009 року в сумі 309 447 грн., за квітень 2009 року в сумі 409 765 грн.

На підставі зазначеного акту податкової перевірки відповідачем 06.05.2011 р. винесені податкові повідомлення-рішення: № 0000013500, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 1 140 169 грн., з яких 912 135 грн. сума основного платежу та 228 034 грн. розмір штрафних (фінансових) санкцій; № 0000023500, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 899 015 грн., з яких 719 212 грн. за основним платежем та 179 803 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Як вбачається з акту перевірки № 44/3530/33559275 від 14.04.2011 р. підставою для донарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючих про нікчемність договору укладеного між ПП «Фірма «Хілд» та ПП «Вояж-Восток-08».

Суд першої інстанції, висновки якого підтримала колегія суддів апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладеного позивачем зі своїм контрагентом - ПП «Вояж-Восток-08» договору купівлі-продажу, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.2.6. пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що необхідними умовами для включення платником податку сплачених у ціні товарів сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є плата таким платником цих сум та наявність у нього відповідних податкових накладних, оформлених належним чином. Податкова накладна, згідно з підпунктом «д» підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», повинна містити, крім іншого, місце розташування юридичної особи, зареєстрованою як платник податку на додану вартість.

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», вважається дата здійснені першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий облік з податку на додану вартість здійснюється підприємством по факту проведення господарських операцій у певному податковому періоді.

Що стосується зобов'язання визначеного позивачеві з податку на прибуток приватних підприємств , то відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», включаються суми будь-яких витрат, сплачених протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 -5.8 цієї статті.

Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається будь-яка дата, яка припадає на податкових період, протягом якого відбувається будь-яка із подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів, або дата оприбуткування платником податку товарів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді позивачем, в межах своєї господарської діяльності, було укладено з ПП «Вояж-Восток-08» договір купівлі-продажу № 03/03/2009 від 03.03.2009 р., відповідно до умов якого продавець - ПП «Вояж-Восток-08», передав, а покупець - ПП «Фірма «Хілд» прийняв товар на загальну суму 4 378 243,90 грн. (в тому числі 729 707,32 грн. сума податку на додану вартість), що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими та податковими накладними.

Факт оплати позивачем зазначених у договорі товарів, та, відповідно й сплати в їх ціні податку на додану вартість, підтверджується платіжними дорученнями про перерахування ПП «Фірма «Хілд» коштів на користь ПП «Вояж-Восток-08», договором уступки права вимоги від 01.06.2009 р. укладеного між ПП «Вояж-Восток-08» та ПП «Прима-Торгсервіс-ДВ», платіжними дорученнями про перерахування ПП «Фірма «Хілд» коштів на користь ПП «Прима-Торгсервіс-ДВ», копії яких наявні в матеріалах справи.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та його контрагентом зобов'язань за спірними правочинами. Копії первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Отже, позивачем дотримані вимоги законодавства щодо формування податкового кредиту та валових витрат при здійсненні ним господарської діяльності по взаємовідносинам з ПП «Вояж-Восток-08».

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Вказана позиція узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), де Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Також, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами першої та апеляційної інстанцій, щодо заперечення проти твердження відповідача про відсутність між зазначеними підприємствами господарських відносин у зв'язку з нікчемністю укладеного між ними договору, виходячи з наступного.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В процесі розгляду даної справи, зазначені факти судами встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Правовідносини між позивачем та контрагентом не були безтоварними, а укладались з метою реального настання позитивних наслідків для сторін, за ними реально було отримано матеріальні цінності та перераховано грошові кошти.

Таким чином, висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та віднесення відповідних сум до складу валових витрат по взаєморозрахунках з вказаним контрагентом за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.

Згідно приписів частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству винесених податкових повідомлень-рішень від 06.05.2011 р. №0000013500 та № 0000023500, вимоги щодо визнання недійсними зазначених податкових повідомлень-рішень були задоволені обґрунтовано.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.08.2011 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2012 р. у справі №2а-9045/11/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. Костенко