Постанова

від 17.12.2013 по справі 910/16487/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2013 р. Справа№ 910/16487/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тарасенко К.В.

суддів: Рєпіної Л.О.

Суліма В.В.

за участю представників:

від позивача: Карпенко К.В. - представник

від відповідача: Єрмакова К.Ю. - представник;

Дорошенко О.О. - представник

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного малого підприємства «ПУЛЬС» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2013 року по справі № 910/16487/13 (суддя: Бондарчук В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Інженерінг»

до Приватного малого підприємства «ПУЛЬС»

про повернення грошових коштів 90 000,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Комплекс Інженерінг» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного малого підприємства «ПУЛЬС» про повернення грошових коштів 90000,00грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.10.2013 року у справі № 910/16487/13 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Інженерінг» задоволено в повному обсязі, на підставі рішення з Приватного малого підприємства «ПУЛЬС» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Інженерінг» підлягає стягненню 90 000,00 грн. та 1 800,00 грн. - судового збору.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Приватне мале підприємство «ПУЛЬС» звернулось до Київського апеляційного Господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2013 року по справі № 910/16487/13 повністю та прийняти нове рішення у справі, яким в позові ТОВ «Комплекс Інженерінг» відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, при неповному з'ясуванні обставин, які мають значення для справи, а також суд невірно застосував норми як матеріального так і процесуального права, а тому підлягає скасуванню.

Апелянт стверджує, що суд, у оскаржуваному рішенні, не навів виходячи з яких фактів він дійшов висновку, про те, що відповідач є боржником у розгляді справи про помилково перераховані кошти.

Апелянт зазначає, що суд не звернув уваги на предмет позовної заяви, в даному випадку предметом є «помилкове перерахування коштів», а акт виконаних робіт є доказом на підтвердження факту виконання договору.

Крім того, відповідач наполягає на тому, що грошові кошти, перераховані позивачем відповідачу платіжним дорученням № 4600 від 04.01.2013 в сумі 90000,00 грн. не є безпідставно набутими, а отримані відповідно до умов договору підряду № 251202 від 25.12.2012, а отже заявлені позивачем позовні вимоги стосовно повернення безпідставно отриманих коштів є необґрунтованими.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду 25.11.2013 року апеляційна скарга прийнята до провадження, розгляд справи призначено на 17.12.2013 року.

Представник позивача 16.12.2013 через відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.

У судовому засіданні 17.12.2013 представник відповідача надав додаткові пояснення до апеляційної скарги, в яких підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її вимоги задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши не підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Комплекс Інженерінг» та Приватним малим підприємством «ПУЛЬС» велися переговори щодо укладення договору підряду №251202 від 25.12.2012 на виконання робіт, проте позивачем зазначений договір підписано не було.

Відповідач надіслав позивачу рахунок-фактуру на оплату робіт на суму 90 000,00 грн., який було оплачений позивачем, що підтверджується платіжним дорученням №4600 від 04.01.2013 р.

Позивач зазначає, що договір №251202 від 25.12.2012 є неукладеним, а кошти в сумі 90 000,00 грн. перераховані відповідачу помилково.

У свою чергу, відповідач зазначає, що оскільки сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, то Договір №251202 від 25.12.2012 є укладеним, а кошти в сумі 90 000,00 грн. перераховані як авансовий платіж по Договору.

Позивачем неодноразово направлялись відповідачу листи, щодо повернення коштів, а також претензія щодо повернення грошових коштів, однак зазначені вимоги відповідач не виконав.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Положеннями ст. 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з положеннями ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.

У відповідності до ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до пояснень представника відповідача, між сторонами укладено договір підряду у спрощений спосіб шляхом прийняття до виконання власних зобов'язань, однак колегія суддів не погоджується з таким твердженням з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Положеннями ст. 181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З наведеного вбачається, що головною ознакою укладення сторонами договору у спрощений спосіб є підтвердження прийняття до виконання замовлень.

Як правильно зазначено у рішенні суду першої інстанції, відповідач не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження прийняття до виконання замовлення позивача, на випадок укладення договору підряду у спрощений спосіб, чи виконання будь-яких підрядних робіт відповідачем, передання таких робіт позивачеві та оформлення акту про таку передачу, а на запитання суду про проведення робіт на виконання договору, представник відповідача повідомив, що було проведено лише підготовчі роботи, однак навіть факт виконання підготовчих робіт не підтверджено належними та допустимими доказами.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

У відповідності до ч. ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір набирає чинності з моменту його укладення (ч. 2 ст. 631 Цивільного кодексу України)

Враховуючи, що доказів підписання позивачем та відповідачем Договору №251202 від 25.12.2012 сторонами не надано, колегія суддів погоджується з позицією позивача, що договір є неукладеним.

Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач неодноразово направляв відповідачу листи та претензії з вимогою про повернення помилкового перерахованих коштів, однак відповідач жодних дій не вчинив, вказаних коштів не повернув.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з позицією позивача, що кошти в сумі 90 000,00 грн. перераховані платіжним дорученням №4600 від 04.01.2013 на підставі виставленого рахунку-фактури №СФ-0000001 від 03.01.2013 є безпідставно отриманими, оскільки договір на підставі якого виставлено рахунок-фактуру не було укладено, а відповідно з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 90 000,00 грн.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, апеляційна скарга відповідача є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного малого підприємства «ПУЛЬС» залишити без задоволення рішення, рішення господарського суду міста Києва від 29.10.2013 у справа № 910/16487/13 залишити без змін.

2. Матеріали справи №910/16487/13 повернути до Господарського суду міста Києва

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя К.В. Тарасенко

Судді Л.О. Рєпіна

В.В. Сулім