Постанова

від 20.12.2013 по справі 917/1672/13

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "17" грудня 2013 року                                                              Справа № 917/1672/13                                                      Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Потапенко В.І., суддя Пушай В.І. при секретарі  Казаковій О.В. за участю представників сторін: позивача-Ткачука О. С., довіреністю №01   від 09.01.2013 р. відповідача - не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського  апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 3700 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 12 листопада 2013 року у справі № 917/1672/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Представництво "Ростсільмаш", м. Київ до  Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаватехпостач", м. Полтава про стягнення  314 678,00 грн. ВСТАНОВИЛА: Товариство з обмеженою відповідальністю "Представництво "Ростсільмаш" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаватехпостач" про стягнення 314678,00 грн. збитків, завданих порушенням умов договору зберігання №  30 від 21.06.2008 р. Рішенням господарського суду Полтавської області від 12 листопада 2013 року у справі № 917/1672/13 (суддя Солодюк О.В.) позов задоволено. З відповідача на користь позивача стягнуто 314678,00 грн. збитків  та  6 293,56 грн.  судового збору.     Відповідач  із вказаним рішенням не погодився та подав на нього до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на  порушення  господарським судом  першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить це  рішення скасувати та прийняти  нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.    В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що   господарський суд першої інстанції дійшов неправильного висновку, що відповідач не зберіг і не повернув позивачу переданий на зберігання засіб для збирання кукурудзи до комбайна Acros, OROS8254+HSА А, заводський номер 00807, оскільки  вказаний об'єкт було передано позивачу  згідно з підписаним  сторонами  актом прийому-передачі  від 02.10.2009 р. № 3-5Х/0 8 та сторонами  01.11.2010 р. було підписано звіт  про наявність майна на складі, згідно з яким  на складі відповідача  відсутнє майно  позивача.При цьому  відповідач  вказує на те, що зазначення в цьому акті прийому-передачі  від 02.10.2009 р. № 3-5Х/0 8, як підстави повернення майна  іншого  ніж спірного договору обумовлено тим, що після  закінчення  строку дії  спірного договору зазначене майно щороку  передавалось на зберігання   по новим укладеним між сторонами  договорам.       Окрім цього відповідач  зазначає на те, що господарський суд першої інстанції безпідставно не застосував  на  вимогу відповідача  загальну  трирічну позовну давність, яка сплила 31.12.2012 р., оскільки про своє порушене право на повернення майна  зі зберігання позивач  повинен був  дізнатися  після закінчення  31.12.2009 р. строку дії договору  зберігання №  30 від 21.06.2008 р.        Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Як  вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом першої інстанції, між позивачем- Товариством з обмеженою відповідальністю “Представництво  "Ростсільмаш" (поклажедавцем) та відповідачем -Товариством з обмеженою відповідальністю "Полтаватехпостач" (зберігачем) було укладено договір зберігання № 30 від 21.06.2008 р., згідно з предметом якого відповідач  зобов'язався  прийняти  на відповідальне зберігання  зерно та кормозбиральні  комбайни, адаптери та повернути їх позивачу  на умовах цього договору, а позивач зобов'язався сплатити  відповідачу  плату за зберігання майна. В пункті  7.3. договору зазначено, що  цей договір  діє  до 31.12.2008 р. Якщо сторони не менше ніж за один тиждень до закінчення строку дії договору письмово не попередили про його розірвання, договір вважається продовженим строком на один рік на тих же умовах. 05.09.2008 р. відповідно до умов договору позивач передав відповідачеві на відповідальне зберігання засіб для збирання кукурудзи до комбайна “Acros”, OROS 8254+HАS А, заводський номер 008073 вартістю 314    678,00 грн., що підтверджується  підписаним сторонами та скріпленим їх печатками актом  № 5 приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей від 05.09.2008р.( т. 1  а.с. 11). Відповідно до п. 2.1 договору відповідач зобов'язався зберігати майно на складі, який знаходиться за адресою: м. Полтава, вул.Ковпака, 24а та забезпечити зберігання майна.   Відповідно до п. 2.1.8 та п. 2.1.9 договору відповідач зобов"язувався повернути майно позивачу повністю або частково на першу вимогу останнього протягом 1 календарного дня з дня отримання такої вимоги по акту прийому передачі, а також повернути майно в повному обсязі після закінчення строку дії даного договору. Згідно з інвентаризаційним описом №12 від 01.06.2012 р. (а.с. 12) на підставі наказу № 35/б від 31.05.12р., позивачем була проведена інвентаризація товарно-матеріальних цінностей, що знаходяться на відповідальному зберіганні, згідно з договором зберігання № 30 від 21.06.08р., за адресою: м. Полтава, вул. Ковпака, 24а. Відповідно до вищезазначеного опису, товарно-матеріальні цінності, а саме:  OROS 8254+HАS А пристосування для збирання кукурудзи до комбайну “Acros”, заводський номер 008073 на складі ТОВ “Полтаватехпостач” за адресою: м. Полтава, вул. Ковпака, 24а – відсутні. Вказаний інвентаризаційний опис підписаний менеджером з логістики і юрисконсультом позивача та скріплений печаткою ТОВ “Представництва “Ростільмаш” та був направлений відповідачеві на підпис, що підтверджується рекомендованим листом з повідомленням про вручення № 0100194132195 (а.с. 13), який  відповідач залишив без підпису. На підставі п. 2.1.8 договору зберігання № 30 від 21.06.08р. позивач до відповідача звертався з вимогами повернути майно зі зберігання вартістю 314       678,00 грн. (вимоги № 02/01 від 12.01.2013р., № 317/07 від 04.07.2013р., повідомлення про вручення поштового відправлення і опис вкладення у цінний лист з описом вкладення наявні у матеріалах  справи, а.с. 14-17). Відповідач вимогу позивача залишив без відповіді та задоволення, що стало причиною звернення   з позовом у даній справі. Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком  господарського суду першої інстанції про задоволення  позову, зважаючи на наступні підстави. Згідно з частиною  1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов"язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.      Згідно зі  статтею  938 Цивільного кодексу  України зберігач зобов'язаний  зберігати  річ  протягом   строку, встановленого у договорі зберігання.        Якщо   строк   зберігання   у   договорі   зберігання   не встановлений і не може  бути визначений,  виходячи  з  його  умов, зберігач  зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.    Якщо   строк   зберігання   речі  визначений  моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного  за  цих  обставин  строку  зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.      Відповідно до ст. 942 Цивільного кодексу  України зберігач зобов'язаний вживати усіх  заходів,  встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.         Згідно зі статтями  948, 949 Цивільного кодексу  України  поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання. Зберігач  зобов'язаний  повернути поклажодавцеві річ,  яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.         Річ має бути повернена  поклажодавцю  в  такому  стані,  в  якому  вона  була  прийнята на зберігання,  з урахуванням зміни її  природних властивостей. Відповідно до п. 2.1.9 договору зберігач зобов"язаний повернути майно в повному обсязі після закінчення строку дії даного договору.        Згідно зі ст. 953 Цивільного кодексу України  зберігач  зобов'язаний  на   першу   вимогу   поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.         Зважаючи на те, що   пунктом  7.3. договору передбачено  що в разі, коли  жодна із сторін  не менше ніж  за  тиждень  до закінчення строку його дії  письмово не попередить про його розірвання, цей  договір вважається продовженим   строком на один рік  на тих самих умовах, а в матеріалах справи відсутні відповідні письмові заяви про розірвання договору, колегія суддів  дійшла висновку, що вказаний  договір щороку продовжувався   з 31.12.2008 р. по 31.12.2013 року. При цьому колегія суддів вважає безпідставними посилання  відповідача в апеляційній скарзі, що спірний договір припинив  дію 31.12.2009 р. через те, що пунктом  7.3. договору передбачено його продовження  лише на один рік.   Колегія суддів зазначає, що пунктом  7.3. договору передбачено автоматичне продовження договору  на  1 рік за відсутності  відповідного повідомлення  сторін про його припинення, на тих самих умовах, в тому  числі  щодо строку автоматичного продовження  та цей договір не містить застережень щодо однократності  такого продовження.   Зважаючи на це, колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо пропуску  позивачем   позовної давності. Зазначені доводи відповідача  ґрунтуються на тому, що, як було зазначено вище,  на його думку  спірний договір припинив свою дію відповідно до   пункту 7.3. внаслідок  автоматичного продовження лише  на один рік з 31.12.2008 р. по 31.12.2009 р.,  і саме з зазначеної  дати припинення  дії договору (з 31.12.2009 р. ) на думку відповідача, позивач  повинен був дізнатися про порушення свого права на повернення  речі та   відповідно з цієї дати і  почався перебіг трирічної позовної давності , яка  на його думку сплила  31.12.2012 р.   Відповідно до статті  257 Цивільного кодексу України встановлено загальну позовну  давність  тривалістю  у три роки. Відповідно до  статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається  від дня, коли особа довідалася або могла  довідатися  про порушення свого  права або про особу, яка його порушила. Оскільки, як було наведено вище, спірний договір  щороку продовжувався, останній  раз до 31.12.2013 р., а першу  вимогу позивача про повернення майна зі зберігання ( а.с. 16) отримано відповідачем до закінчення строку договору 08.02.2013 р. ( поштове повідомлення на а.с. 17), то відповідно до статті 953 Цивільного кодексу України  та  пункту  2.1.8.  відповідач  повинен був повернути майно позивачу на  його першу вимогу протягом  одного дня  з моменту її отримання -09.02.2013 р.   Зважаючи на це,  саме з 09.02.2013 р. позивач  повинен був дізнатися  про порушення свого права на повернення майна та з цієї дати  і почався перебіг позовної давності, яку  позивач не пропустив, подавши позовну заяву до господарського суду Полтавської області  12.08.2013 р.            Відповідно до п. 3.2.2. договору сторони домовились про те, що виключно для цілей даного договору датою приймання майна на склад та передачі майна зі складу слід  вважати дату підписання акту приймання-передачі уповноваженими представниками сторін. Відповідно до п. 2.1.9 договору зберігач зобов"язаний повернути майно в повному обсязі після закінчення строку дії даного договору.        Як правильно зазначив господарський суд першої інстанції, докази повернення відповідачем позивачу зі зберігання OROS 8254+HАS А (засіб для збирання кукурудзи до комбайна “Acros”), заводський номер 008073 вартістю 314       678,00 грн. в матеріалах справи відсутні.       Вартість неповернутого спірного майна  314     678,00 грн. відповідачем позивачу не відшкодовані. При цьому господарський суд першої інстанції правомірно відхилив як докази повернення спірного майна надані відповідачем акт прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей  № 3-5х/08 від 02.10.2009 р.(а.с.39) та звіт про наявність майна на складі відповідача станом на 01.11.2010 р. (а.с. 40), обґрунтовано пославшись на наступне. З наведеного акту не  вбачається, що позивачу було повернуто спірне майно  - пристосування для збирання кукурудзи до комбайну “Acros” OROS 8254+HАS А вартістю 314    678,00 грн., оскільки  в акті зазначено про повернення  засобу  для збирання кукурудзи до комбайна “Acros”, OROS 8254+HSА А  вартістю  331       223,95 грн., тобто з іншими ніж у спірного майна найменуванням  та вартістю.   При цьому  акт прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей  № 3-5х/08 від 02.10.2009р, який наданий  суду відповідачем (а.с. 39) містить  заводський номер 008073  проставлений вручну, тоді як інший  примірник цього акту,  наданий позивачем в судовому засіданні для огляду, такої відмітки не має. Крім того, з тексту   вищезазначеного акту вбачається, що він  був укладений у відповідності до п.3.2.2. договору зберігання № 5х/08 від 08.12.2008р.(а.с. 49-54), а не за  спірним  договором зберігання № 30 від 21.06.2008р. Звіт про наявність майна на складі відповідача станом на 01.11.2010р. (а.с. 40), не є доказом повернення відповідачем спірного майна позивачу, оскільки підтверджений сторонами  в цьому звіті факт відсутності спірного майна  на складі  відповідача не свідчить про те, що вказане майно було повернуто позивачу, а не вибуло  зі складу  іншим чином. До того ж, як було зазначено вище, сторони в  п. 2.1.8. договору  зберігання № 30 від 21.06.2008 р. погодили, що  повернення майна  оформляється підписаним уповноваженими представниками сторін актом приймання-передачі, тоді як  матеріали справи такого акту не містять, як і не містять доказів того, що  відповідач звертався до позивача  з пропозицією забрати майно  зі зберігання  з оформленням  факту повернення майна  таким актом.   Відповідно до статті  33 Господарського процесуального кодесу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді  в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. З наведених вище обставин справи  в їх сукупності  вбачається, що відповідачем не доведено факт повернення позивачу спірного майна -засобу для збирання кукурудзи до комбайна Acros, OROS8254+HSА А, заводський номер 00807,вартістю 314       678, 00 грн., прийнятого ним на зберігання по договору зберігання № 30 від 21.06.2008р.      Пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.         Відповідно до ч. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо  у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).         Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням   умов,   визначених  змістом  зобов'язання (неналежне виконання).          У разі порушення зобов'язання настають  правові  наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.       Згідно зі статтею 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності  її  вини  (умислу  або  необережності),  якщо  інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.           Відсутність  своєї  вини  доводить  особа,  яка   порушила зобов'язання.           Відповідно до ст. 950 Цивільного кодексу  України за  втрату  (нестачу)  або пошкодження речі,  прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.           Згідно ст.  951 Цивільного кодексу України  збитки,  завдані  поклажодавцеві  втратою  (нестачею)  або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості. Відповідно до статті  623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Відповідно до ч. 1 статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Виходячи з наведених норм, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення, виключає відповідальність боржника за невиконання або неналежне виконання зобов'язань у вигляді відшкодування збитків.        При цьому позивач повинен довести наявність протиправної поведінки, збитків та причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками, а відповідач- відсутність своєї вини у заподіянні збитків. Частиною 2     статті  224 Господарського кодексу України     закріплено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Положеннями ч. 1     ст. 225 Господарського кодексу України     передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються зокрема  вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства. Виходячи з наведених вище обставин,  матеріалами справи підтверджується протиправна поведінка  відповідача, яка полягає  в порушенні  свого зобов'язання  за договором зберігання  № 30 від  21.06.2008 р. щодо повернення  спірного майна позивачу  у встановлений строк, а  також  причинний зв'язок між такою поведінкою та втратою  відповідачем  цього майна вартістю 314678 грн.      Відповідач  не довів  відсутності своєї вини  в порушенні вказаного зобов'язання. Отже з матеріалів справи вбачається наявність  повного складу  цивільного правопорушення, який є підставою для стягнення з відповідача збитків у заявленому позивачем розмірі. Виходячи з наведеного, колегія суддів  вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновку господарського суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову,  у зв'язку з чим  оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.       Керуючись ст. 99, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів                                                     ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.        Рішення господарського суду Полтавської області від 12 листопада 2013 року у справі № 917/1672/13 залишити без змін.        Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.       Постанову складено в повному обсязі 23.12.2013 р.          Головуючий суддя                                          Могилєвкін Ю.О.                                   Суддя                                          Потапенко В.І.                                                    Суддя                                          Пушай В.І.