Ухвала

від 18.12.2013 по справі 826/15626/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/15626/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Вєкуа Н.Г. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

18 грудня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Ісаєнко Ю.А., Федотова І.В.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіна постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.10.2013 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Рубіж» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Фірма Рубіж» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.07.2013 року № 0001772240 та № 0001782240.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.10.2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію з огляду на слідуюче.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Фірма Рубіж» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011р. по 31.12.2012р., за результатами якої складено акт від 21.06.2013 року № 152/2240/247444.32.

Так, перевіркою встановлено порушення позивачем:

- п. 138.1. п 138.2. ст. 138 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 805 005,00 грн.;

- п. 185.1. ст. 185, п. 188.1. ст. 188, п. 198.1. ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 764 743,00 грн.

Зазначені вище обставини слугували підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 09.07.2013 року № 0001782240, за яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на суму 764 743,00 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 188 647,00 грн., та податкове повідомлення-рішення № 0001772240, за яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 805 005,00 грн. та нараховані штрафні санкції у розмірі 201 251,00 грн.

Відповідно до висновків апелянта, викладених у акті перевірки, підставою для донарахування позивачу зобов'язань з податку на додану вартість слугувало те, що по контрагентам позивача є акти від 31.01.2013р. №84/22.10/35810038 документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «СТЦ Охоронні Системи» щодо підтвердження господарських відносин з платником податків ТОВ «Багатопрофільне підприємство «Флокс» за лютий, березень 2012 року, акт № 225/22.4/35810038 від 12.03.2013 року документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «СТЦ Охоронні Системи» з питань дотримання вимог податкового законодавства з платником податків ТОВ «Багатопрофільне підприємство «Флокс» за листопад 2012 року, та акт від 24.07.2012 року № 2725/22-2/32708580 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Ангели Техно» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період січень, лютий, березень, квітень та травень 2012 року, згідно з висновками яких діяльність ТОВ «СТЦ Охоронні Системи» та ТОВ «Ангели Техно» є нікчемною та фіктивною, а тому ТОВ «ФІРМА РУБІЖ» не мали право на формування податкового кредиту та валових витрат за рахунок фінансово-господарських відносин із вказаними контрагентами.

Так, апелянт вказує, що ТОВ «Багатопрофільне підприємство «Флокс» - контрагент ТОВ «СТЦ Охоронні Системи», мали відносини з ТОВ «Тартал», ТОВ «Джілайн» та ТОВ «БК «Екобуд», які мають ознаки фіктивності, що підтверджується відповідними актами про неможливість проведення зустрічної звірки цих підприємств та актом про проведення позапланової перевірки.

Також, ТОВ «Ангели Техно» мали відносини з ТОВ «Мастер Гільдія», ТОВ «ТД «Продсервісторг», ТОВ «Енхілл», які мають ознаки фіктивності, що підтверджується відповідними актами про неможливість проведення зустрічної звірки цих підприємств.

У зв'язку із наведеним апелянт-відповідач визнав ТОВ «Фірма Рубіж» ймовірним вигодонабувачем по ланцюгу постачання, а ТОВ «СТЦ Охоронні Системи» та ТОВ «Ангели Техно» визнано компаніями, які не мали реальної можливості надавати послуги та виконувати підрядні роботи для ТОВ «Фірма Рубіж».

Апеляційна інстанція приходить до висновку, що зазначені твердження апелянта не ґрунтуються на приписах чинного законодавства та є помилковими, з огляду на слідуюче.

Перш за все, слід зауважити, що співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контроль-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Так, податкові накладні, виписані ТОВ «СТЦ Охоронні Системи» та ТОВ «Ангели Техно», на підставі яких позивачем було сформовано податковий кредит у перевіряємий період, внаслідок чого судом встановлено, що зазначені документи містять усі необхідні підписи уповноважених осіб, скріплені відповідною печаткою та відповідають встановленій законодавством формі, що не заперечується сторонами.

Відповідно до змісту п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Крім того, на час виписки податкових накладних ТОВ «СТЦ Охоронні Системи» та ТОВ «Ангели Техно» були зареєстрованими платниками податку на додану вартість та мали свідоцтво платника такого податку.

Отже, сума податку на додану вартість, віднесена позивачем до податкового кредиту на підставі господарських операцій з ТОВ «СТЦ Охоронні Системи» та ТОВ «Ангели Техно» підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 201 ПК України та Порядку заповнення податкової накладної.

За п. 133.1 ПК України платниками податку на прибуток підприємств з числа резидентів є суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами.

Згідно з п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 вказаного Кодексу об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

В підтвердження господарських відносин позивача з ТОВ «СТЦ Охоронні Системи» та ТОВ «Ангели Техно» позивачем надано ряд документів, зокрема:

- копію ліцензії ТОВ «СТЦ Охоронні системи» на будівельні роботи від 27.07.2011р.;

- копію дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки ТОВ «СТЦ Охоронні системи».

- ряд копій договорів позивача з ТОВ «СТЦ Охоронні системи» та додатків до них;

Позивачем також надано документи (копії договорів) з первинними замовниками робіт, які часткового виконувались ТОВ «СТЦ Охоронні Системи» та ТОВ «Ангели Техно».

На підтвердження виконання договорів, укладених позивачем з ТОВ «СТЦ Охоронні системи» та ТОВ «Ангели техно» матеріали справи містять:

- копії актів виконаних робіт між ТОВ «Фірма Рубіж» та ТОВ «СТЦ Охоронні системи» -27 шт.;

- копії податкових накладних, виписаних ТОВ «СТЦ Охоронні системи» - 63 шт.;

- копії платіжних доручень позивача про оплату робіт ТОВ «СТЦ Охоронні системи» - 63 шт.;

- копії актів приймання систем в експлуатацію - 6 шт.,

- копію акту комплексного випробування від 12.11.2012р.;

- копію акту виконаних робіт №ОУ-0000045 від 29.02.2012р.,

- копію видаткової накладної №РН-000013 від 29.02.2012р.;

- копії платіжних доручень позивача про оплату робіт та товарів ТОВ «Ангели техно» - 3 шт.;

- копії податкових накладних, виписаних ТОВ «Ангели техно» - 3 шт.;

- журнали-ордери по 631/2 рахунку (послуги субпідряду);

- журнали-ордери по 631/1 рахунку (постачальники);

- журнал-ордер по 201 рахунку (матеріали на складі).

Всі перелічені вище документи оформлені відповідно до вимог законодавства. Дана обставина не заперечується мторонами.

Таким чином, у позивача наявна необхідна документація, яка дає підстави для включення витрат до складу валових за відповідний період, що виникли у зв'язку з оплатою робіт та товарів контрагентів на виконання зобов'язань по укладених договорах.

Отже, доводи апелянта щодо фіктивності господарських операцій базуються лише на інформації щодо фіктивності контрагентів ТОВ «СТЦ Охоронні системи» та ТОВ «Ангели техно».

Крім того, відповідно до постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.11.2012р. по справі № 2а-14096/12/2670 визнано протиправними дії податкового органу щодо проведення зустрічної звірки ТОВ «Ангели техно», висновки якої лягли в акт перевірки позивача. Аналогічні дії органу податкової служби щодо ТОВ «СТЦ Охоронні системи» визнано протиправними постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 року по справі № 826/6085/13-а.

Також, з матеріалів справи слідує, що директор ТОВ «СТЦ Охоронні системи», в якості свідка, повністю підтвердив реальність здійснення операцій між його підприємством та позивачем.

Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 зазначено, що при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Податковий орган не надав суду жодних доказів відсутності у контрагентів позивача необхідних адміністративно-господарських можливостей.

Окрім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно контрагента за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договір, укладений позивачем з даним товариством до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Колегія суддів не може не зауважити, що позивач як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї. Крім того, порушення контрагентом-постачальником податкової дисципліни, зафіксовані в акті про неможливість проведення зустрічної звірки, не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Виходячи із правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавленню платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 02.03.2009 року по справі № К-21781/07 та від 06.11.2007 року .

Укладаючи угоду зі своїми контрагентами, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Апеляційна інстанція також вважає безпідставними посилання апелянта на висновки викладені в актах перевірок стосовно контрагентів позивача, оскільки вони навіть не містять безпосередніх відомостей про господарські операції, здійснені з позивачем, оскільки останні не були предметом дослідження під час перевірок та/або звірок цих конрагентів

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче:

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Судова колегія не може не погодитися з доводами суду першої інстанції, що викладені в актах обставини, не є підставою вважати правочини недійсними, або такими, що не відбулись, та не спростовують реальності виконання господарських операцій, оскільки угоди не визнані недійсними судами, а також позивач не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів.

Зазначена позиція відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.

За таких обставин судова колегія приходить до аналогічного з судом першої інстанції висновку про правомірність віднесення позивачем сум податкового кредиту та валових витрат, що виникли за господарськими операціями з ТОВ «СТЦ Охоронні системи» та ТОВ «Ангели техно».

За ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду апеляційної інстанції достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 41, 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.10.2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Федотов І.В.