Ухвала

від 12.12.2013 по справі 815/3493/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2013 р.Справа № 815/3493/13-а

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н. В.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Алєксєєва В.О.

суддів - Милосердного М.М.,

- Ступакової І.Г.

при секретарі - Скалозуб Л.П.

з участю: представника Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області - Караханяна Артура Мартиновича, представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (правонаступник Державна податкова інспекція у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області) на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

ФОП ОСОБА_3 звернулась до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС про визнання недійсним податкове повідомлення-рішення:

- №0001421740 від 09 квітня 2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання у розмірі 143 920,92 грн. за порушення ст. 13, ст. 14 розділу ІV ДКМУ "Про прибутковий податок з громадян", п.177.1, п.177.2, п.177.4 ст. 177 ПК України;

- №0001391740 від 09 квітня 2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання у розмірі 740 005,25 грн. за порушення ст. 4, п.7.3 ст. 7, п.п.7.4.5 п.7.4.1, п.7.4.2, п.7.4.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.п.49.18 ст. 49 глави І розділу ІІ, ст. 185, ст. 186, ст. 187, п.198.1, п.198.3, п.198.4, п.198.6 ст. 198, п.201.1, п.201.2, п.201.10 ст. 201 ПК України;

- №0001431740 від 09 квітня 2013 року, яким застосовано суму штрафних санкцій у розмірі 340 грн. за порушення п.9, п.10 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував, що висновки, викладені в оскаржуваному акті не відповідають дійсним обставинам справи та приписам чинного податкового законодавства, а отже прийняті податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Відповідач позов не визнав, посилаючись на те, що податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно та підстави для їх скасування відсутні.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 06 червня 2013 року адміністративний позов задоволений частково.

Визнано недійсним та скасоване податкове повідомлення рішення ДПІ у Малиновському районі м. Одеси від 09 квітня 2013 року №0001421740.

Визнано недійсним та скасоване податкове повідомлення рішення ДПІ у Малиновському районі м. Одеси від 09 квітня 2013 року №0001391740.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки судом першої інстанції не було досліджено обставини справи, що мають значення для справи, наслідком чого стало постановлення необґрунтованого та неправомірного рішення суду.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції встановив, що податковою була проведена документальна планова виїзна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання ФОП ОСОБА_3 вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2010 року по 31 грудня 2012 року.

За результатами перевірки було складено акт №918/17-128/НОМЕР_1 від 25 березня 2013 року, яким встановлено порушення:

- п.177.10 ст. 177 ПК України та Наказу ДПА України №1025 від 24 грудня 2010 року, затвердженого в Міністерстві юстиції України 30 грудня 1010 року за №1425/18720, а саме неналежне ведення обліку доходів та витрат у книзі обліку доходів та витрат форми №10;

- ст. 13, ст. 14 розділу ІV ДКМУ "Про прибутковий податок з громадян", п.177.1 ст. 177, п.177.2 ст. 177, п.177.4 ст. 177 розділу ІV ПК України, а саме встановлено заниження суми оподатковуваного доходу на суму 118 938,17 грн., в тому числі: 2010 рік - 19 007,17 грн., 2011 рік - 41 463 грн., 2012 рік - 58 468 грн.;

- п.п.49.18 ст. 49 глави І розділу II ПК України, а саме несвоєчасне подання декларації з ПДВ за лютий 2011 року;

- ст. 4, п.7.3 ст. 7, п.п.7.4.5, п.7.4.1, п.7.4.2, п.7.4.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", ст. 185, ст. 186, ст. 187, п.198.1, п.198.3, п.198.4, п.198.6 ст. 198, п.201.1, п.201.2, п.201.10 ст. 201 ПК України, Наказу Міністерства фінансів України від 01 листопада 2011 року №1379, в результаті чого занижено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість всього у сумі 616 397 грн.;

- п.9, п.10 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", а саме невиконання щоденного друку фіскального звітного чеку.

09 квітня 2013 року податковим органом на підставі встановлених порушень прийняті податкові повідомлення рішення №0001421740, №0001391740 та №0001431740.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що податкові повідомлення-рішення №0001421740 та №0001391740 прийняті податковим органом без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а отже зазначені повідомлення рішення підлягають визнанню недійсними та скасуванню. Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем встановлено порушення п.9, п.10 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", оскільки фіскальний звіт за 25 червня 2012 року був загублений, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення №000143174, яким застосовано суму штрафних санкцій у розмірі 340 грн. винесене правомірно.

Судова колегія погоджується з цими висновками суду першої інстанції та вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до п.1.2 ст. 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" дохід - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених п.п.4.2.16 п.4.2 ст. 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Згідно ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

Статтею 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Отже, для визначення валового доходу ФОП ОСОБА_3 необхідно встановити загальну суму грошових коштів, які фактично були отримані (нараховані) нею протягом періоду, який перевірявся, а отже обрахування податковою валового доходу з урахуванням закупівельних цін, що діяли на момент реалізації придбаної продукції є помилковими, що було вірно встановлено судом першої інстанції.

Протягом перевіряємого періоду позивачка займалась оптово-роздрібним продажем м'яса та м'ясної продукції, яка передбачає обов'язкову наявність ветеринарних документів.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про ветеринарну медицину" ветеринарне свідоцтво - разовий документ, виданий державним інспектором ветеринарної медицини, що підтверджує ветеринарно-санітарний стан партії тварин, продуктів тваринного походження, непродуктивного матеріалу, біологічних продуктів, кормів тваринного та рослинного походження, включаючи обов'язкове зазначення результатів лабораторних досліджень та ветеринарно-санітарного статусу території (потужності) походження, а для тварин - засвідчення проведення вакцинації та діагностичних досліджень.

З матеріалів справи вбачається, що первинні документи щодо контрагентів, а саме ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не були надані, у зв'язку з відсутністю господарської операції з цими підприємцями, оскільки замовлення та отримання ветеринарних документів не завжди мало наслідком фактичну реалізацію товару.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно неправомірності доводів апелянта щодо неналежного ведення обліку доходів і витрат у Книзі обліку доходів і витрат та заниження суми оподаткованого доходу.

Відповідно до п.5.1. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.138.2. ст. 138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку(п.139.1 ст. 139).

Відповідно до ст. 198 ПК України - право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п.198.1 ст. 198).

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст. 198).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п.198.3 ст. 198).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.1 1 ст. 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до Закону (п.198.6 ст. 198).

Таким чином, правомірність формування платником податку податкового кредиту і, відповідно, розрахунку суми бюджетного відшкодування надмірно сплаченого ПДВ визначається фактичним проведенням операцій (з придбання товару для використання у власній господарській діяльності) платником податку зі своїми безпосередніми контрагентами, які оформлені належними документами, що було вірно встановлено судом першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що ФОП ОСОБА_3 були укладені договори оренди офісного та складського приміщення з ТОВ "І.Т.М." (№9/1 від 01 січня 2010 року, 325/1 від 10 серпня 2010 року, №36 від 01 жовтня 2010 року, №14 від 13 грудня 2010 року, №32 від 28 квітня 2011 року, №11 від 01 січня 2012 року), відповідно до яких інші платежі, окрім орендної плати, за цими договорами (компенсація комунальних послуг, абонентська плата телефонних номерів та плата за міжнародні розмови) сплачуються орендодавцю щомісячно.

Факт виконання вказаних договорів підтверджено належним чином, а саме податковими накладними, актами виконаних робіт, актами здачі-прийняття робіт та рахунками.

Отже, ФОП ОСОБА_3 правомірно було сформовано податковий кредит на підставі наданих первинних документів, а також інші послуги від ТОВ "І.Т.М." були правомірно включені до складу валових витрат, оскільки такі витрати безпосередньо пов'язані з веденням її господарської діяльності.

Також, 27 липня 2009 року позивачкою була укладена угода №3441434 з ЗАТ "Київстар Дж.Ес.Ем." про надання послуг стільникового мобільного зв'язку для забезпечення здійснення підприємницької діяльності, що підтверджено рахунками-фактурами, у зв'язку з чим ФОП ОСОБА_3 правомірно віднесено до складу валових витрат витрати на послуги роумінгу.

Колегія суддів не приймає до уваги твердження апелянта стосовно того, що позивачкою не були надані товарно-транспортні накладні, які б підтверджували факт надання транспортних послуг ФОП ОСОБА_11, виходячи з наступного.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14 жовтня 1997 року - товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Колегія суддів вважає, що за умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання робіт та послуг, що призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника, у межах господарської діяльності, за відсутністю з боку такого платника порушення вказаних вище вимог Законів при формуванні податкового кредиту та валових витрат, останній не може бути позбавлений такого права.

Платник податків, який дотримався вимог закону щодо формування податкового кредиту, не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальником товару та його контрагентами вимог законодавства щодо створення підприємств, здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати та податковий кредит за порушення такими контрагентами правил ведення фінансово-господарської діяльності та податкової дисципліни. У разі, коли вказані контрагенти допустили такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки щодо них, адже законами іншого не передбачено.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачкою доведено наявність зв'язку між понесеними витратами на придбання товарів, робіт та послуг з її господарською діяльністю.

Формування податкового кредиту та валових витрат підтверджується первинними бухгалтерськими документами по взаємовідносинам позивача із контрагентами, податковими накладними, яки у відповідності з вимогами ст. 43 ГПК України надають можливість ідентифікації контрагентів позивача, свідчать про достовірність підтвердження фактичності здійснення господарських операцій та сплату податку на додану вартість, договорами із контрагентами, документами що підтверджують правоздатність та дієздатність контрагентів, а саме деклараціями про доходи, актами звірок взаємних розрахунків з контрагентами, оборотно-сальдовими відомостями, фіскальними чеками, реєстрами податкових накладних, актами прийому-передачу продукції, видатковими накладними, прибутковими та видатковими ордерами, товарно-транспортними накладними, виписками по особовим банківськім рахункам.

Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об'єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні спірного питання.

Враховуючи все вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, судова колегія,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06 червня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі.

Головуючий:

Суддя:

Суддя: