Постанова

від 25.12.2013 по справі 905/6649/13

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

25.12.2013 р. справа №905/6649/13

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддівТатенко В.М. Зубченко І.В., Радіонова О.О., За участю представників сторін:

від позивача:Гриненко М.А. довіреність від відповідача:Прозоря О.Л. довіреність розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «ІК МЕГАБУДІНВЕСТ», м. Донецьк на рішення господарського судуДонецької області від 18.11.2013р. у справі№ 905/6649/13 (суддя: Сажнева М.В.), порушеній за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «ДРАГЛАЙН», м. Донецьк до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «ІК МЕГАБУДІНВЕСТ», м. Донецьк про:стягнення 32' 600,00 грн.

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДРАГЛАЙН», м. Донецьк (далі - «Позивач») звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІК МЕГАБУДІНВЕСТ», м. Донецьк (далі - «Відповідач») про стягнення 32600,00грн..

07.10.2013р. позивачем було подано заяву про зміну підстав позову, у якій позивач також уточнив адресу відповідача. Заява судом прийнята, а справа розглянута в межах уточнених вимог, що не суперечить ст.22 ГПК України.

Рішенням господарського суду Донецької області від 18.11.2013р. у справі № 905/6649/13 позов було задоволено у повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з обґрунтованості заявлених вимог та їх обґрунтованості.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Донецької області від 18.11.2013р. у справі № 905/6649/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні цих позовних вимог.

Заявник скарги не погоджуючись із висновком господарського суду посилається на те, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права. Наполягає на тому, що між сторонами було укладено договір перевезення, правова природа якого обумовлює необхідність застосування спеціальної позовної давності терміном один рік.

Сторони були апеляційним судом належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Позивач надіслав відзив на апеляційну скаргу, у якій звернувся до суду з проханням відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення залишити без змін.

Відповідач підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.

У зв'язку з неявкою у судове засідання сторін, фіксація судового процесу технічними засобами, відповідно до статей 4 4 , 81 1 Господарського процесуального кодексу України, здійснена не була, складено протокол судового засідання.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає рішення господарського суду винесеним з дотриманням встановлених до нього вимог, відтак - законним та обґрунтованим; а апеляційну скаргу - такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарським судом 06.10.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Драглайн", як виконавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІК Мегабудінвест», як замовником укладено договір про надання послуг № 6/10/11 (далі - Договір).

Предмет договору передбачає, що виконавець приймає на себе зобов'язання з надання автотранспортних послуг, а також послуг будівельної техніки на об'єктах замовника у відповідності до заявок замовника. Замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги. Обсяг та характер послуг визначається у заявках замовника .

Надання послуг, які є предметом даного договору, здійснюються з моменту підписання даного договору до 31.12.2011р.. Якщо до вказаного строку жодна зі сторін не заявить про розірвання договору, договір автоматично пролонгується на наступний календарний рік (розділ 2 Договору).

Відповідно до п. 4.1 Договору, здача-приймання наданих послуг здійснюється щомісячно зі складанням акту приймання наданих послуг з урахуванням відпрацьованих машино-годин.

Розділом 5 Договору зазначено, що підставою для розрахунків є акт здачі-приймання, підписаний сторонами. Оплата здійснюється протягом 3 банківських днів після підписання акту сторонами з розрахункового рахунку замовника.

На виконання умов договору позивачем було надано позивачу автотранспортні послуги, про що складено акти прийому-передачі робіт, підписані та скріплені печатками сторін без заперечень, а саме:

- акт прийому-передачі робіт № 27 від 23.02.2012 на суму 14 000,00 грн.;

- акт прийому-передачі робіт № 34 від 28.02.2012 на суму 7 000,00 грн.;

- акт прийому-передачі робіт № 39 від 19.03.2012 на суму 7 000,00 грн.;

- акт прийому-передачі робіт № 43 від 27.03.2012 на суму 7 000,00 грн.,

а всього на загальну суму 35000,00 грн.

За для здійснення оплати позивачем відповідачу були виставлені рахунку на оплату, які були частково оплачені. Сума заборгованості, на день звернення позивача з позовом, склала 32' 600,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору, що призвело до виникнення заборгованості.

Відповідно до ст. 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести певними засобами доказування ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За приписами статті 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, а саме: виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо.

Згідно із ст. 174 ГК України господарські зобов'язання виникають з господарського договору.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням - є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Приписи статті 11 ЦК України передбачають, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписи ст. 628 ЦК України встановлюють, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Отже, кваліфікація правочину є центральним ланком застосування закону, яка має мету надати йому юридичну оцінку, вказати відповідну правову норму, яка містить ознаки того чи іншого правочину.

Стаття 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» зазначає, що у цьому Законі наведені терміни вживаються в такому значенні, зокрема, документи на вантаж - документи, визначені відповідно до законів України "Про транспортно-експедиторську діяльність", "Про транзит вантажів", інших актів законодавства, в тому числі міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, які необхідні для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом.

Так, зокрема, стаття 909 Цивільного кодексу України передбачає, що укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) ..

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що укладений сторонами договір за своєю правовою природою є - договором надання послуг і ніякого відношення до договорів перевезення (у контексті приписів норм транспортного законодавства) немає, адже сторонами не надано жодного документа на підтвердження існування між Сторонами правовідношеннь з перевезення вантажів. Зазначення в актах прийняття - передачі робіт найменування цих послуг, як «…перевезення вантажів…» обґрунтовано не було сприйнято місцевим господарським судом як доказ існування між Сторонами правовідношеннь, про які заявляє скаржник.

Цивільний кодекс України, який є основним актом цивільного законодавства, регулює особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини) засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. У тому числі цей Кодекс поширюється на господарські відносини, що мають вказані ознаки.

Статтею 9 Цивільного кодексу України встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Таким законом є, зокрема, Господарський кодекс України, який набрав чинності одночасно з Цивільним кодексом України, та норми якого у регулюванні майнових відносин суб'єктів господарювання є спеціальними по відношенню до норм Цивільного кодексу України. Це стосується і положень про позовну давність.

Частиною першою статті 223 Господарського кодексу України передбачено, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом. Відповідно до статті 1 Господарського кодексу України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Пунктами 4, 5 статті 3 названого Кодексу встановлено, що сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.

З наведеного вбачається, що Господарський кодекс України є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює відносини у сфері господарювання, до яких в даному випадку належать і спірні правовідносини щодо позовної давності, яка виплаває з правовідношеннь перевезення вантажів.

Частиною 5 ст. 315 ГК України встановлений скорочений термін позовної давності для пред'явлення позовів перевізника до вантажовідправників та вантажоодержувачів.

Слід визнати, що скаржник належними доказами не довів, що він у спірних правовідношеннях був вантажовідправником та/чи вантажоодержувачем вантажів, що зумовлювало б застосування до вимог до нього з боку Позивача скороченого строку позовної давності.

Відтак, колегія апеляційного господарського суду вважає правомірним застосування судом першої інстанції щодо спірних правовідношеннь загального строку позовної давності у три роки.

Оскільки доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що під час розгляду справи місцевим господарським суд допущені порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст.ст. 103, 104 ГПК України, як підстави для скасування рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати за подання апеляційної скарги відносяться на Відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІК МЕГАБУДІНВЕСТ», м. Донецьк - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 18.11.2013 року по справі № 905/6649/13 - залишити без змін.

Головуючий суддя: В.М. Татенко Судді: І.В. Зубченко О.О Радіонова

Надруковано примірників: 1 - позивачу; 1 - відповідачу, 1 - до справи; 1 - ГСДО, 1 - ДАГС