Постанова

від 19.09.2013 по справі 2а-4306/12/1470

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

19 вересня 2013 року Справа № 2а-4306/12/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Мельника О. М. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Судносервіс", вул. Миколаївська, 34-а, кв. 3 (Нікольська,80), м.Миколаїв,54044

доДержавної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області державної податкової служби, вул. Гмирьова, 1/1, м.Миколаїв, 54028

провизнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.08.2012р. № 0000702360,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 07.08.2012 року №0000702360, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «СУДНОСЕРВІС» визначено податкове зобов'язання з податкове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 2197380,84 грн. в тому числі, за основним платежем 1464920,56 грн. та за штрафними санкціями 732460,28 грн.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що Відповідачем було безпідставно проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «СУДНОСЕРВІС» всупереч абз.3 п.44.5 ст.44 Податкового кодексу України в проміжок часу, коли Позивач відновлював втрачені (викрадені) фінансово-господарські документи. Акт від 26.07.2012 року №1993/22-200/23619147, який став підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, складений з порушенням пункту 5 розділу IV Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПС України №984 від 22 грудня 2010 року. Висновки акту перевірки про нікчемність правочинів між Позивачем та контрагентами є необґрунтованими та суперечать нормам діючого законодавства.

Відповідач надав письмові заперечення проти позову, просив відмовити в його задоволенні, а податкове повідомлення-рішення від 07.08.2012 року №0000702360 вважає правомірним та таким, що не підлягає скасуванню.

Суд вивчив доводи сторін, встановив фактичні обставини справи, перевірив їх доказами та дійшов висновку про необхідність задоволення позову з огляду на наступне.

Згідно Наказу ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 24.07.2012 року №724 з 24.07.2012 року по 30.07.2012 року проводилася документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «СУДНОСЕРВІС» з питань правомірності формування податкового кредиту, податкових зобов'язань та валових доходів, валових витрат за період з 01.01.2012 року по 31.03.2012 року.

Аналіз Наказу свідчить, що підставою для проведення перевірки стали пп.20.1.4 п.20.1. ст..20 та пп.78.1.1. п.78.1. ст..78 ПКУ, де зазначено, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки платників податків, а документальна позапланова перевірка здійснюється, коли за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідачем на адресу ТОВ «СУДНОСЕРВІС» було направлено запити від 08.05.2012 року №2246/10/221-117, від 08.05.2012 року №2249/10/22-117, від 11.05.2012 року №2303/10/22-117 про надання інформації та її документального підтвердження.

На всі вказані вище листи в межах 10-денного строку Позивачем була надана відповідь, а саме, лист ТОВ «СУДНОСЕРВІС» від 23.05.2012 року №101 (на запит ДПІ від 08.05.2012 року №2246/10/221-117), від 23.05.2012 року №100 (на запит ДПІ від 08.05.2012 року №2249/10/22-117), від 23.05.2012 року №104 (на запит ДПІ від 11.05.2012 року №2303/10/22-117), в яких йшлася мова про неможливість надати витребувані документи в зв'язку з форс-мажорними обставинами, про які підприємство зобов'язалося додатково повідомити в найближчий термін.

25.05.2012 року до ДПІ додатково було надіслано лист від 25.05.2012 року №105, в якому відповідно до вимог п.44.5 ст.44 Податкового кодексу України Позивачем було повідомлено, що значну частину витребуваних в листах документів не має можливості надати в зв'язку з їх втратою (крадіжкою). Копія постанови слідчого від 23.05.2012 року, в якій зафіксовано факт викрадення документів додавалася.

29.05.2012 року ТОВ «СУДНОСЕРВІС» отримано лист ДПІ від 28.05.2012 року №2790/10/22-117, в якому містилося прохання провести інвентаризацію наявних на підприємстві документів бухгалтерського та податкового обліку за період ІІ півріччя 2011 року та І квартал 2012 року та надати переліки втрачених (викрадених документів).

На цей запит також було надано витребувану інформацію згідно листа від 01.06.2012 року №115, а саме, було надано копії розпорядчих документів підприємства про проведення інвентаризації та відновлення втрачених документів, та копії описів втрачених документів на 179 аркушах.

Тобто, відповідно до абз.3 п.44.5 ст.44 ПКУ у разі неможливості проведення перевірки у випадку втрати (крадіжки) документів, терміни проведення перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків, тобто 90 днів.

Слід зауважити, що в Наказі від 24.07.2012 року №724 на проведення перевірки міститься посилання на постанову прокурора Ленінського району м.Миколаєва про скасування постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 01.06.2012 року, як на підставу для ігнорування положень абз.3 п.44.5 ст.44 ПКУ.

Однак, в Постанові про відмову в порушенні кримінальної справи від 23.05.2012 року було зафіксовано факт викрадення.

Як вбачається з постанови прокуратури Ленінського району м.Миколаєва, підставою для скасування постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 23.05.2012 року була необхідність проведення додаткової перевірки правоохоронними органами. Станом на дату проведення перевірки така додаткова перевірка правоохоронними органами була проведена і результат її залишився незмінним - факт крадіжки було підтверджено Постановою про відмову в порушенні кримінальної справи від 15.06.2012 року.

Позивач у відповідності до чинного законодавства України, зокрема, до вимог п.44.5 ст.44 Податкового кодексу України, де зазначено, що у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити орган державної податкової служби за місцем обліку, надіслав відповідний лист до Відповідача, додав документ правоохоронних органів, що підтверджує факт крадіжки, провів інвентаризацію, результати якої також надіслав до ДПІ та повідомив, що протягом 90-денного строку головним бухгалтером Товариства в порядку визначеному чинним законодавством будуть здійснюватися заходи, направлені на відновлення втрачених документів.

Таким чином, аналіз нормативно-правових актів та наданих сторонами документів свідчить, що перевірка була здійснена Відповідачем з порушенням вимог ПКУ, зокрема, ст.44 ПКУ.

В порушення вищевказаної вимоги закону та права платника податків на перенесення терміну перевірки до дати відновлення фінансово-господарських документів , незважаючи на фактичну відсутність у Позивача їх значної частини, Відповідач провів перевірку без використання первинних документів, а лише на підставі листів, актів перевірок податкових інспекцій м.Миколаєва та програмних продуктів ОДПС. Їх перелік міститься на ст.5 Акту №1993/22-200/23619147.

За результатами перевірки складено Акт від 26.07.2012 року №1993/22-200/23619147 «Про результати позапланової документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «СУДНОСЕРВІС» (код за ЄДРПОУ 23619147) з питань перевірки правомірності формування податкового кредиту, податкових зобов'язань та валових доходів, валових витрат за період з 01.01.2012 року по 31.03.2012 року по взаємовідносинам з ТОВ «КОМПАНІ ГАРАНТ» (код ЄДРПОУ 36880258), ТОВ «МЕРИДІАН СТРОЙ» (код ЄДРПОУ 33437087), ТОВ «ТВ-КО» (код ЄДРПОУ 34437334)».

На підставі зазначеного Акту №1993/22-200/23619147 було прийняте податкове повідомлення-рішення від 07.08.2012 року №0000702360, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 2197380,84 грн. в тому числі, за основним платежем 1464920,56 грн. та за штрафними санкціями 732460,28 грн.

Згідно висновків акту перевірки встановлено порушення Позивачем п.1, п.5 ст.203, п.1 п.2 ст.215, п.1 ст.216, ст..228, ст..626, ст..629, ст..650, ст..655, ст..6587, ст..662 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «СУДНОСЕРВІС» з зазначеними у акті перевірки постачальниками; п.138.2 ст.138, пп.139.1.9. п.139.1. ст..139 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток за І квартал 2012 року на загальну суму 1 464 920,56 грн.

Такі висновки були зроблені за результатами дослідження по ланцюгам постачання та ґрунтується на тому, що документування поставок товару та включення відповідних сум до складу валових витрат за період з 01.01.2012 року по 31.03.2012 року по взаємовідносинам з ТОВ «КОМПАНІ ГАРАНТ», ТОВ «МЕРИДІАН СТРОЙ, ТОВ «ТВ-КО» відбувалося на підставі договорів та документів, які є недійсними згідно з ч.ч. 1, 5 ст. 203, ч.ч. 1, 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України і в силу ст. 216 згаданого кодексу не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

При цьому підставою для визнання згаданих договорів та документів недійсними є сумніви щодо господарських можливостей контрагентів Позивача - ТОВ «КОМПАНІ ГАРАНТ», ТОВ «МЕРИДІАН СТРОЙ, ТОВ «ТВ-КО» - виконувати свої зобов'язання, оскільки вони станом на час проведення перевірки не знаходяться за своєю адресою, не мають в штаті значної кількості працівників, не мають основних засобів та не надають податкову звітність.

Суд вважає доводи відповідача хибними з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо висновків відповідача про недійсність угод позивача з контрагентами, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

В даному випадку Акт перевірки не містить жодних доказів того, що договори Позивача з ТОВ «КОМПАНІ ГАРАНТ», ТОВ «МЕРИДІАН СТРОЙ, ТОВ «ТВ-КО» були спрямовані на протизаконне використання об'єктів майна будь-якої форми власності (в тому права власності Українського народу) або укладений стосовно викраденого майна чи майна, вилученого (обмеженого) в обігу.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Відповідачем під час перевірки та винесення спірного рішення надано не вірну оцінку нормам частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами перевірок Відповідача, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «…вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Надаючи оцінку оскаржуваному податковому повідомленню-рішенню від 07.08.2012 року №0000702360, яким Позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 2197380,84 грн., суд виходить з наступного.

В розділі 3.1.2. Акту перевірки Відповідачем встановлено завищення ТОВ «СУДНОСЕРВІС» витрат, що враховуються при визначення об'єкта оподаткування, за період з 01.01.2012 року по 31.03.2012 року, на загальну суму 6 975 812,19 грн. в т.ч. по ТОВ «КОМПАНІ ГАРАНТ» на 180 756, 41 грн., по ТОВ «МЕРИДІАН СТРОЙ» - 288 709,82 грн., по ТОВ «ТВ-КО» - 6 506 345,96 грн.

Слід зауважити, що під час перевірки працівники Відповідача не використовували первинні документи Позивача, а лише наявну в податковому органі інформацію, зокрема:

· запити щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з контрагентами в ході проведення позапланової виїзної перевірки ТОВ «СУДНОСЕРВІС» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.12, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.12 по 31.03.12;

· лист ТОВ «СУДНОСЕРВІС» від 01.06.12 №115;

· Акт ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва від 13.07.2012 року №1882/221-100/34437334 «Про неможливість проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ТВ-КО» (код за ЄДРПОУ 34437334) щодо формування податкового кредиту та податкових зобов'язань за період з грудня 2011 року по травень 2012 року»;

· Листи ВПМ ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва МО ДПС від 04.05.12 №1611/7/07-007, №6-вн від 04.04.2012 року, №1249/7/07-502 від 15.05.2012 року, від 15.06.12 №3259/7/07-502, від 21.06.12 №3438/7/07-303.

· Програмні продукти «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», АІС «ТАХ», АІС «Аудит» , АІС «Бест-Звіт», база даних ДПС платників ПДВ.

Відповідно до п.138.1 ст.138 ПКУ витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно пп.138.1.1. п.138.1 ст.138 ПКУ витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг. За результатами перевірки фахівцями Відповідача було зменшено витрати саме на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Пунктом 138.2 ст.138 ПКУ визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу», а пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПКУ встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку».

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 ст. 9 даного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом встановлено, що Позивачем було сформовано витрати, які враховуються при визначення об'єкта оподаткування, на підставі належним чином оформлених первинних документів.

Так, було досліджено фінансово-господарські відносини ТОВ «СУДНОСЕРВІС» в розрізі контрагентів:

· ТОВ «ТВ-КО» - господарські операції з постачання товару (культур зернових - сорго, кукурудзи) відбувалися в січні-лютому 2012 року (ст.7-8 Акту №1993/22-200/23619147). До суду надавалися всі первинні документи, що підтверджують факт здійснення цих операцій. Подальша реалізація товару відбулася відповідно до експортного контракту на «Nibulon S.A.», Швейцарія. Під час взаємовідносин Позивача з ТОВ «ТВ-КО» останнє перебувало в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців й було платником ПДВ. Акт ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва від 13.07.2012 року №1882/221-100/34437334 «Про неможливість проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ТВ-КО» (код за ЄДРПОУ 34437334) щодо формування податкового кредиту та податкових зобов'язань за період з грудня 2011 року по травень 2012 року» не є документом, яким можна підтвердити чи спростували наявність або відсутність господарським взаємовідносин, оскільки перевірка як така взагалі не відбулася;

· ТОВ «МЕРИДІАН СТРОЙ» - господарські операції з постачання товару (культур зернових - кукурудзи) відбувалися в лютому 2012 року (ст.7-8 Акту №1993/22-200/23619147). До суду надавалися всі первинні документи, що підтверджують факт здійснення цих операцій. Подальша реалізація товару відбулася відповідно до експортного контракту на «Nibulon S.A.», Швейцарія. Під час взаємовідносин Позивача з ТОВ «МЕРИДІАН СТРОЙ» останнє перебувало в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців й було платником ПДВ. Листи ВПМ ДПІ, зокрема лист №1249/7/07-502 від 15.05.2012 року, не є документом, яким можна підтвердити чи спростували наявність або відсутність господарським взаємовідносин, оскільки перевірка як така взагалі не відбулася;

· ТОВ «КОМПАНІ ГАРАНТ» - господарські операції з постачання товару (культур зернових - кукурудзи) відбувалися в лютому 2012 року (ст.7-8 Акту №1993/22-200/23619147). До суду надавалися всі первинні документи, що підтверджують факт здійснення цих операцій. Подальша реалізація товару відбулася відповідно до експортного контракту на «Nibulon S.A.», Швейцарія. Під час взаємовідносин Позивача з ТОВ «КОМПАНІ ГАРАНТ» останнє перебувало в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців й було платником ПДВ. Листи ВПМ ДПІ, зокрема лист №6-вн від 04.04.2012 року, не є документом, яким можна підтвердити чи спростували наявність або відсутність господарським взаємовідносин, оскільки перевірка як така взагалі не відбулася.

Так, судом було досліджено наступні первинні документи, на підставі яких позивачем сформовано валові витрати: копії первинних документів на підтвердження отримання товарів від підприємств - постачальників (ТОВ «КОМПАНІ ГАРАНТ», ТОВ «МЕРИДІАН СТРОЙ, ТОВ «ТВ-КО») - видаткові і податкові накладні, товарно-транспортні накладні, договори, банківські виписки. Копії первинних документів, що підтверджують подальшу реалізацію придбаних у вищеперерахованих контрагентів товарів на «Nibulon S.A.», Швейцарія - зовнішньоекономічні контракти, рахунки, акти приймання-приймання передачі, вантажно-митні декларації. Пояснення Позивача та дослідження матеріально-технічної бази ТОВ "СУДНОСЕРВІС".

Судом встановлено, що товар був придбаний позивачем відповідно до договорів поставки, виконання яких мало реальний характер, викликаючи зміни в структурі активів позивача, підтверджено документами первинного бухгалтерського обліку (які досліджувались вище), та в подальшому було реалізовано дані товари.

Відповідачем ні під час проведення перевірки, ні під час судового розгляду зауважень щодо даних документів не надано.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не було доведено, що позивачем не було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на майновий стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів, оскільки факт отримання позивачем відповідного товару та подальше його використання у своїй господарській діяльності, шляхом реалізації своєму контрагенту за ціною вищою, ніж було придбано позивачем підтверджується матеріалами справи.

Тобто, господарські операції між Позивачем та підприємствами-постачальниками, зазначеним в акті перевірки є реальними, товарними, мають відношення до господарської діяльності Позивача, спрямованими на досягнення економічного ефекту та отримання прибутку.

В той же час, суд не приймає в якості належних доказів посилання відповідача на акти інших податкових органів по контрагентам позивача та листи ВПМ ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва МО ДПС, та звертає увагу на те, що висновки відповідача про порушення позивачем вимог чинного законодавства України, сформовані на підставі аналізу фінансової діяльності спірних контрагентів є необґрунтованими, оскільки результати аналізу фінансово-господарської діяльності контрагентів відповідно до вимог податкового законодавства України не можуть бути підставами для висновків в частині податкового обліку позивача.

Крім того, згідно із п.п. 5.2.6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПС України № 984 від 22.12.2010 року, акт документальної перевірки повинен містити чіткий, систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Що ж стосується посилань Відповідача на відсутність у контрагентів Позивача трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей, що нібито свідчить «проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання» то вони по своїй суті є не більше а ніж припущеннями. Відсутність у підприємств-постачальників основних засобів чи трудових ресурсів (яка, до речі, з'ясовувалася виключно на підставі «наявної податкової інформації»), не впливає на дійсність укладених між Позивачем та ТОВ «КОМПАНІ ГАРАНТ», ТОВ «МЕРИДІАН СТРОЙ, ТОВ «ТВ-КО» договорів та можливість реального та якісного виконання передбачених у них зобов'язань.

Юридична відповідальність відповідно до норм ст. 61 Конституції України носить індивідуальний характер, порушення іншими суб'єктами господарювання в ланцюгах постачання своїх податкових зобов'язань не може мати наслідком застосування штрафних санкцій до Позивача.

Суд, проаналізувавши фактичні обставини та матеріали справи, оцінивши докази, надані сторонами, не знайшов у діях платника податків (позивача) порушень тих норм законів, на які посилається відповідач, і прийшов до висновку, що твердження податкового органу про наявність таких порушень ґрунтуються на його припущеннях та належним чином не доведені, доводи відповідача протирічать вимогам закону та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Встановлені судом фактичні обставини справи свідчать про те, що позивач виконав усі передбачені законом умови для включення сум коштів до складу валових витрат та має документальне підтвердження їх розміру.

Суд не погоджується з позицією відповідача у справі з мотивацій, наведених вище та вважає, що відповідачем невірно застосовані норми Податкового кодексу України, відтак, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте необґрунтовано та не на підставі закону, а тому воно є протиправним та підлягає скасуванню.

Таким чином, суд перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду правомірності прийнятого ним рішення від 07.08.2012 року №0000702360.

Таким чином, суд перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню, а податкове повідомлення-рішення від 07.08.2012 року №0000702360 - скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 07.08.2012 року №0000702360, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «СУДНОСЕРВІС» визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 2 197 380,84 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СУДНОСЕРВІС» витрати зі сплати судового збору у розмірі 2204,00 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.М. Мельник