Ухвала

від 16.12.2013 по справі 816/3165/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" грудня 2013 р. м. Київ К/800/46754/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргуПриватного підприємства «Промекосервіс» на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2013 у справі № 816/3165/13-а за позовомПриватного підприємства «Промекосервіс» ДоДержавної податкової інспекції у м. Полтава Полтавської області Державної податкової служби Провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Промекосервіс» звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м.Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень №0000492308, №0000502308 від 07.05.2013.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.07.2013 позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення №0000492308, №0000502308 від 07.05.2013.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2013 постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02.07.2013 у даній справі скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволені позову Приватному підприємству «Промекосервіс» відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2013 та залишити в силі постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02.07.2013, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути задоволені, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п.1 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- ДПІ у м.Полтаві Полтавської області ДПС проведена позапланова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Спецтехнопласт» за період з 01.10.2012 по 31.12.2013, за результатами якої складено акт №2171/225/36792789 від 17.04.2013;

- вказаною перевіркою встановлені порушення позивачем: п.138.1, п.138.2, пп.138.10.2 п.138.10 ст.138, п.138.4 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток на суму 41 738,00 грн.; п.198.1, п.198.2 п.198.3, п.198.6 ст.198, ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 66 470,00 грн.;

- за наслідками перевірки ДПІ у м. Полтаві Полтавської області ДПС було прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення №0000492308 від 07.05.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток у сумі 52 172,50 грн. (з яких за основним платежем - 41 738 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 10 434,50грн.);

2) податкове повідомлення-рішення №0000502308 від 07.05.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 83 088,00 грн. (з яких за основним платежем - 66 470,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 16 617,50 грн.).

Висновок відповідача про вказані порушення позивачем податкового законодавства зроблений внаслідок того, що в ході перевірки позивача посадові особи відповідача встановили, що позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту безпідставно віднесено суми, сплачені по взаємовідносинах з контрагентом ТОВ «Спецтехнопласт», оскільки матеріалами, які надійшли від ДПІ у Оболонському районі м. Києва, не підтверджено реальність господарських операцій ПП «Промекосервіс» за угодами, укладеними з ТОВ «Спецтехнопласт», а саме: актом №213/22-6/35963228 від 01.03.2013 встановлено неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Спецтехнопласт» у зв'язку з тим, що підприємство за податковою адресою не знаходиться.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, визнав необґрунтованим донарахування позивачу контролюючим органом грошових зобов'язань та застосування штрафних санкцій, оскільки не встановив в діях платника податків (позивача) порушень тих приписів податкового законодавства, на які посилається відповідач, та дійшов висновку, що твердження податкового органу про наявність порушень ґрунтуються на припущеннях і належним чином не доведені.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у позові, дійшов висновку про те, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення, прийнятого внаслідок виявленого порушення позивачем податкового законодавства, а позивачем не підтверджена реальність здійснення господарських операцій з його контрагентом, оскільки представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції не зміг надати пояснень стосовно того, яким чином позивачу стало відомо про ТОВ «Спецтехнопласт», а також оскільки позивачем не було здійснено перевірки контрагента щодо його можливостей виконати замовлені роботи та наявності у нього дозволів на використання ліцензованих комп'ютерних програм.

Суд касаційної інстанції не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Щодо визначення позивачу податкових зобов'язань по податку на прибуток та податку на додану вартість судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінами та доповненнями) передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ст.9 названого Закону).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток та включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та ТОВ «Спецтехнопласт» в листопаді, грудні 2012 року укладалися договори на виконання робіт: договір № 130 від 12.12.2012, договір № 129 від 12.12.2012, договір № 128 від 12.12.2012, договір № 127 від 12.12.2012 р., договір № 126 від 12.12.2012 р., договір № 125 від 12.12.2012, договір № 124 від 10.12.2012, договір № 123 від 03.12.2012, договір № 122 від 03.12.2012, договір № 121 від 03.12.2012, договір № 116 від 21.11.2012, договір № 115 від 21.11.2012, договір № 114 від 19.11.2012, договір № 113 від 19.11.2012, договір № 112 від 15.11.2012, договір № 111 від 15.11.2012. За умовами укладених договорів позивач отримував послуги щодо розробки комп'ютерних обрахунків, які в подальшому реалізовувались замовникам позивача.

Крім того, судовими інстанціями встановлено, що на підтвердження виконання умов укладених договорів з ТОВ «Спецтехнопласт» позивач надав:

- податкові накладні № 71 від 20.12.2012, № 53 від 20.12.2012, № 47 від 20.12.2012, №41 від 20.12.2012, № 75 від 28.12.2012, № 74 від 28.12.2012, № 73 від 24.12.2012, № 72 від 24.12.2012, № 14 від 18.12.2012, № 4 від 18.12.2012, № 117 від 30.11.2012, № 116 від 30.11.2012, № 115 від 30.11.2012, № 114 від 30.11.2012, № 113 від 30.11.2012, № 112 від 30.11.2012;

- акти приймання-здачі робіт від 20.12.2012 за договорами № 130 від 12.12.2012, № 129 від 12.12.2012, № 128 від 12.12.2012, № 127 від 12.12.2012; від 28.12.2012 за договорами №126 від 12.12.2012, № 125 від 12.12.2012; від 24.12.2012 за договорами № 124 від 10.12.2012, № 123 від 03.12.2012; від 18.12.2012 за договорами № 122 від 03.12.2012, №121 від 03.12.2012; від 30.11.2012 за договорами № 116 від 21.11.2012, № 115 від 21.11.2012, №119 від 19.11.2012, № 113 від 19.11.2012, № 112 від 15.11.2012, № 111 від 15.11.2012;

- банківські виписки.

Також судами встановлено та не заперечується відповідачем, що надані до перевірки первинні документи оформленні у відповідності до вимог чинного законодавства.

Більш того, судами встановлено, що в обґрунтування економічної доцільності залучення до виконання даного виду робіт підрядника ТОВ «Спецтехнопласт» позивач вказав на значний обсяг замовлень, що надійшли від підприємств Полтавської області, на підтвердження чого надав суду відповідні договори та первинні документи, складені за наслідками фактичного здійснення господарських операцій із замовниками таких робіт.

Колегія суддів касаційної інстанції не може вважати обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову лише з тих підстав, що позивачем не було здійснено перевірки контрагента щодо його можливостей виконати замовлені роботи та наявності у нього дозволів на використання ліцензованих комп'ютерних програм, оскільки чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності у останніх основних фондів або спеціальних дозволів.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо формування податкового обліку та документального підтвердження сум податкового кредиту та сум, віднесених до валових витрат, а також підтвердження ним фактичного використання придбаних послуг у господарській діяльності платника податку.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з врахуванням встановлених обставин справи, дійшов правильного висновку про відсутність з боку позивача порушень податкового законодавства та заниження податкових зобов'язань по податку на прибуток та податку на додану вартість.

Таким чином, з врахуванням встановлених попередніми судовими інстанціями обставин у даній справі, судова колегія вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що спірні податкові повідомлення-рішення №0000492308, №0000502308 від 07.05.2013 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ст.226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Промекосервіс» задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2013 скасувати та залишити в силі постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02.07.2013 у справі № 816/3165/13-а.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний