Постанова

від 25.12.2013 по справі 10/5009/6663/11

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2013 року Справа № 10/5009/6663/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: Черкащенка М.М.

суддів: Нєсвєтової Н.М.

Студенця В.І.

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кліон"

на рішення господарського суду Запорізької області від 28.08.2013

та на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 22.10.2013

у справі №10/5009/6663/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кліон"

до 1. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

2. Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Рівнеоптторг"

про стягнення 150097,62 грн.

за участю представників сторін

від позивача: не з'явився;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

У 2011 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Кліон" звернулося до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Рівнеоптторг" про стягнення 150097 грн. 62 коп.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 25.10.12 р. позов ТОВ "Кліон" до ФОП ОСОБА_2 та ТОВ Фірма "Рівнеоптторг" задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ Фірми "Рівнеоптторг" на користь ТОВ "Кліон" основний борг в сумі 119485 грн. 64 коп., інфляційні в сумі 7394 грн. 45 коп., пеню в сумі 14220 грн. 35 коп., штраф в сумі 1244 грн. 85 коп., 3 % річних в сумі 2752 грн. 03 коп. Стягнуто солідарно з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 та ТОВ Фірми "Рівнеоптторг" на користь ТОВ "Кліон" основний борг в сумі 5000 грн. 00 коп.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 18.03.2013 р., рішення господарського суду Запорізької області від 25.10.2012р. скасовано, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.07.2013р. постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.03.2013 р. та рішення господарського суду Запорізької області від 25.10.2012 р. у справі № 10/5009/6663/11 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 28.08.2013р., залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 22.10.2013р. у справі №10/5009/6663/11 у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Донецького апеляційного господарського суду від 22.10.2013р. та рішення господарського суду Запорізької області від 28.08.2013 скасувати, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 15.01.2010 року між ФОП ОСОБА_2 (продавець) та ТОВ Фірма "Рівнеоптторг" (покупець) було укладено договір поставки №10/10, згідно якого продавець зобов'язався передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його на умовах договору.

Пунктом 1.2 договору сторони передбачили, що найменування, асортимент, кількість, ціна за одиницю та загальна вартість товару узгоджується сторонами при оформленні заявки та зазначається у накладних, що є невід'ємною частиною договору.

Згідно п. 3.1. договору, товар поставляється з відстроченням платежу в 21 календарний день.

01.08.2011 року між ТОВ "Кліон" (новий кредитор) та ФОП ОСОБА_2 року був укладений договір про заміну кредитора у зобов'язанні шляхом уступки права вимоги, відповідно до умов якого до позивача перейшло право вимоги від другого відповідача оплати заборгованості по договору поставки, оплати штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань по договору поставки за увесь час прострочення: неустойки (штрафу, пені), 3 % від простроченої суми, інфляції та інших нарахувань.

01.08.11 року між ТОВ "Кліон" (кредитор) та ФОП ОСОБА_2 (поручителем) було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель поручився перед кредитором за виконання ТОВ Фірма "Рівнеоптторг" (боржником) обов'язку за договором поставки (основний договір).

Згідно п. 1.2 договору поруки, у разі порушення боржником обов'язку за основним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

У відповідності до п. 3.1 договору поруки, поручитель відповідає за несвоєчасну оплату боржником заборгованості за поставлені товари по основному договору. Виконання зобов'язання за основним договором забезпечується порукою частково - у сумі 5000 грн.00 коп. Відповідальність поручителя обмежується вказаною сумою.

Пунктом 4.1 договору поруки сторони передбачили, що у разі порушення (невиконання чи неналежного виконання) боржником обов'язку за основним договором, кредитор вправі звернутися із вимогою про виконання умов основного договору як до боржника, так і до поручителя, які несуть солідарну відповідальність перед кредитором (з урахуванням п. 3.1 договору поруки).

Звертаючись з даним позовом, ТОВ "Кліон" в обґрунтування своїх позовних вимог посилалось на укладений між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ Фірмою "Рівнеоптторг" договір поставки №10/10 від 15.01.2010, відповідно до якого ФОП ОСОБА_2 поставила ТОВ Фірмі "Рівнеоптторг" товар, що підтверджується видатковими накладними №УНФ-009781 від 05.11.2010 та УНФ-012995 від 24.12.2010, проте ТОВ Фірма "Рівнеоптторг" вказані накладні не оплатила, в зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість, яку відповідно позивач просить стягнути, оскільки між ним та ФОП ОСОБА_2 укладений договір про заміну кредитора у зобов'язанні шляхом уступки права вимоги від 01.08.2011

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позову, виходили з того, що позовні вимоги ґрунтуються на підставі договору поставки №10/10 від 15.01.2010, подані у справі докази не підтверджують поставки товару саме на виконання умов цього договору, а отже позивачем належним чином не доведено виникнення у відповідача-2 обов'язку оплати поставленого відповідно до умов договору товару, а отже і відсутні підстави для стягнення індексу інфляції, 3% річних, пені та штрафу, нарахованих на підставі договору. Також, суди дійшли висновку, що позивачем не доведено, що на підставі договору поруки від 01.08.2011 у відповідача-1 виникло зобов'язання сплатити позивачу суми у розмірі 5000грн. солідарно з відповідачем-2.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів, вважає їх правомірними та такими, що відповідають матеріалам справи та нормам чинного законодавства, виходячи з наступного.

Згідно з приписами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Судами встановлено, що між сторонами у справі виникли правовідносини, котрі за своєю правовою природою є правовідносинами з поставки.

За приписами статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з приписами статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актом цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" унормовано, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. У відповідності до приписів статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну №88 від 24.05.95, первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинний документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (пункт 2.5 зазначеного Наказу).

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів і фактами, що є об'єктом судового дослідження. Належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд, з яким погодився і апеляційний господарський суд, дослідивши усі обставини та зібрані у справі докази, дійшли правомірного висновку визнавши недоведеним факт виконання сторонами умов спірного договору, а отже про безпідставність позовних вимог.

Відповідно до ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Донецького апеляційного господарського суду від 22.10.2013 року та рішення господарського суду Запорізької області від 28.08.2013 року, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кліон" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 22.10.2013 року та рішення господарського суду Запорізької області від 28.08.2013 року у справі №10/5009/6663/11 залишити без змін.

Головуючий М.М. Черкащенко

Судді Н.М. Нєсвєтова

В.І. Студенець