Постанова

від 20.12.2013 по справі 907/860/13

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2013 р. Справа № 907/860/13

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кордюк Г.Т.

суддів Гриців В.М.

Якімець Г.Г.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Справа Ужгород" від 31.10.2013 року

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.10.2013 року

у справі № 907/860/13

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Мірель Трейд", м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Нова Справа Ужгород", м. Ужгород

про стягнення 459 130,14 грн.,

за участю представників:

від позивача : не викликався

від відповідача: не викликався

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 17.12.2013 року змінено склад колегії, замість судді Давид Л.Л., в склад колегії введено суддю Якімець Г.Г..

У судовому засіданні 18.12.2013 року для прийняття постанови оголошено перерву до 20.12.2013 року.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 21.10.2013 року у справі № 907/860/13 (суддя Якимчук Л.М.) задоволено позов ТзОВ „Мірель Трейд": стягнуто з ТзОВ „Нова справа Ужгород" на користь ТзОВ „Мірель Трейд" суму 459 130,14 грн., з яких 433 585,44 грн. основний борг за поставлений товар, 4 162,42 грн. річні, 21 382,29 грн. пеня, а також 9 185,00 грн. судового збору та 20 080,00 грн. послуги адвоката.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд виходив з того, що позивач на виконання умов дистриб'юторської угоди поставив відповідачу продукцію, що підтверджується видатковими накладними, яку останній отримав, однак, оплатив частково, а тому позовні вимоги щодо стягнення суми основного боргу обґрунтовані.

Також, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що розрахунок суми пені та трьох відсотків річних від простроченої суми заборгованості, який перевірено судом, однак встановлено, що сума пені є значно більшою від заявленої, здійснені позивачем вірно, а тому підлягають до стягненню з відповідача на користь позивача.

Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду, ТзОВ „Нова справа Ужгород" подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду скасувати в частині стягнення з відповідача на користь позивача 92 273,31 грн. основного боргу та 21 382,29 грн. пені. Зокрема, в апеляційній скарзі апелянт покликається на те, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції помилково покликається на те, що надані позивачем суду видаткові накладні підтверджують у повному обсязі факт поставки товару відповідачу на загальну суму 970 365,84 грн., оскільки на видатковій накладній № 11831 від 29.12.2011 року, яка міститься в матеріалах справи, відсутній підпис та печатка одержувача товару - відповідача. Крім цього, не можна погодитись із висновком господарського суду першої інстанції про те, що наявність у графі банківської виписки «призначення платежу» посилання на видаткову накладну № 11831 від 29.12.2011р. підтверджує факт поставки відповідачу товару на суму 59427,31 грн., оскільки вказана обставина підтверджує тільки факт здійснення оплати відповідачем, яка могла носити авансовий характер.

Також, апелянт зазначає, що при проведенні податковим органом перевірки встановлено, що у позивача відсутні документи, які б підтверджували реальний товарний характер операцій і фактичну поставку товарів останнім відповідачу у грудні 2011 року, в наслідок чого, податковий орган прийшов до висновку, що у даному випадку відсутні як база, так і об'єкт оподаткування податком на додану вартість за грудень 2011р., в тому числі по взаємовідносинах з відповідачем у спірних операціях сума ПДВ становила 32 846,00 грн.. Враховуючи вищенаведене, податковим органом було зменшено відповідачу податковий кредит з ПДВ на загальну суму 32 846,00 грн., а тому позивач не має жодних правових підстав вимагати сплати вартості спірного товару з включенням до його вартості податку на додану вартість в сумі 32 846,00 грн., яка зменшена податковим органом в ході документальної перевірки.

Крім цього, апелянт вважає, що при розрахунку позивачем пені, останній порушив вимоги ст. 232 ГК України та не застосував спеціальну позовну давність згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, а тому висновок місцевого господарського суду про стягнення з апелянта суми 21 382,29 грн. пені є безпідставним.

Позивач у відзиві від 05.12.2013 року на апеляційну скаргу та представник в судовому засіданні 18.12.2013 року, вимоги апелянта заперечив та просить рішення господарського суду залишити без змін, оскільки вважає, що відповідач не заперечує проти поставки товару позивачем за видатковою накладною № 11831 від 29.12.2011 р. на суму 59 427,31 грн., а тільки вказує на власні недоліки при оформленні видаткової накладної. Крім того, відповідач видав довіреність № 0533 від 30.12.2011 року на прийняття товару саме за видатковою накладною № 11831 від 29.12.2011 р. та оплатив його 18.06.2012 року, що підтверджує факт отримання товару відповідачем за відповідною накладною.

Також, позивач зазначає, що відповідач у апеляційній скарзі посилається на акт № 1128/22-02/31962901 від 12.04.2013 року перевірки податкового органу, за яким відповідачу зменшено податковий кредит з податку на додану вартість на загальну суму 32 846,00 грн.. Однак, умовами дистриб'юторської угоди, укладеної між сторонами не передбачено права покупця на стягнення з постачальника на користь покупця збитків пов'язаних із позбавленням покупця права на податковий кредит (валові витрати).

Крім цього, позивач вважає необґрунтованими доводи апелянта щодо порушення положень ст. 232 ГК України та ст. 258 ЦК України при проведені розрахунку пені, а тому стверджує що пеня у розмірі 21 382,29 грн. нарахована позивачем правомірно та підлягає до стягнення з відповідача.

Ухвалою від 05.12.2013 року апеляційний господарський суд зобов'язав позивача подати обґрунтований розрахунок пені по кожній видатковій накладній з врахуванням вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" № 543/96-ВР від 22.11.1996 року (із змінами і доповненнями) та вимог ч. 6 ст. 232 ГК України. Позивач вимоги ухвали виконав та надав розрахунок пені. В судовому засіданні представник позивача пояснив, що розрахунок пені здійснено за поставку товару по накладних від 04.01.2013 року, 28.09.2013 року, 23.08.2012 року, 22.06.2012 року. По інших накладних, за період з 18.11.2011 року по 26.06.2012 року заборгованість відповідачем погашено, що відображено в акті звірки підписаного зі сторони ТзОВ "Мірель Трейд", а тому вважає, що термін позовної давності щодо стягнення пені не пропущено.

Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, заслухавши в судовому засіданні 18.12.2013 року доводи та заперечення представників позивача та відповідача, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, виходячи з наступного:

Положеннями ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.11.2011 року між ТзОВ "Мірель Трейд" (постачальник) та ТзОВ "Нова справа Ужгород" (дистриб'ютор) укладено Дистриб'юторську угоду № Д10-08/11 (том І, а.с. 10) , відповідно до умов якої постачальник зобов'язується поставляти дистриб'ютору продукцію торгових марок Mikado, Lorelle, Reggia, Agnesi, кожна партія якої формується по кількості і асортименту у відповідності з попереднім замовленням дистриб'ютора, яке надсилається по електронній пошті.

Згідно пп. 7.1. та 9.2 дистриб'юторської угоди, відповідач зобов'язався приймати продукцію поставлену позивачем на своєму складі по кількості та якості на підставі супровідних документів і накладних позивача та оплачувати її (продукцію) протягом 30-ти календарних днів з дати виписки накладних передбачених п. 6.6 Дистриб'юторської угоди.

У свою чергу п. 6.6 дистриб'юторської угоди визначено, що датою поставки вважається дата виписки накладної позивачем на відповідну партію товару.

З матеріалів справи вбачається, що предметом заявленого позову є стягнення заборгованості в сумі 433 585,44 грн. за поставлений товар.

Підставою заявленого позову позивач вказує, що на виконання умов дистриб'юторської угоди, в період з 01.11.2011 року по 04.01.2013 року позивач поставив, а відповідач прийняв продукцію по видаткових накладними № 9710 від 18.11.2011р. на суму 22 387,82 грн.; № 10014 від 25.11.2011р. на суму 35 123,16 грн.; № 10637 від 09.12.2011р. на суму 33 496,90 грн.; № 10638 від 09.12.2011р. на суму 3 025,73 грн.; № 10636 від 09.12.2011р. на суму 11 322,10 грн.; № 11065 від 16.12.2011р. на суму 12 523,06 грн.; № 11472 від 23.12.2011р. на суму 57 616,99 грн.; № 11473 від 23.12.2011р. на суму 4 131,65 грн.; № 11832 від 29.12.2011р. на суму 15531,84 грн.; № 3502 від 16.03.2012р. на суму 80 468,09 грн.; № 3504 від 16.03.2012р. на суму 1501,63 грн.; № 10784 від 23.08.2012р. на суму 40 174,44 грн.; № 8078 від 22.06.2012р. на суму 205 497,02 грн.; № 8079 від 22.06.2012р. на суму 10 198,66 грн.; № 12793 від 28.09.2012р. на суму 165265,78 грн.; №12794 від 28.09.2012р. на суму 15 598,08 грн.; № 1 від 04.01.2013 р. на суму 59427,31 грн.; № 2 від 04.01.2013 р. на суму 4 131,65 грн.; № 3 від 04.01.2013 р. на суму 57 616,99 грн.; №4 від 04.01.2013 р. на суму 12 523,06 грн.; № 5 від 04.01.2013 р. на суму 3 025,73 грн.; № 6 від 04.01.2013 р. на суму 33 496,90 грн.; № 7 від 04.01.2013 р. на суму 11 322,10 грн.; № 8 від 04.01.2013 р. на суму 15 531,84 грн. (том І, а.с. 24-51) , всього на суму 970 365,84 грн..

Однак, апеляційним господарським судом при перерахунку вищезазначених накладних, встановлено, що загальна вартість поставленої позивачем відповідачу продукції становить 910 938,50 грн..

Щодо видаткової накладної № 11831 від 29.12.2011р. на суму 59 427,31 грн. (том І, а.с. 218) , яку місцевий господарський суд прийняв як доказ здійснення господарської операції між сторонами, колегія суддів з таким висновком погодитись не може, виходячи з наступного:

За змістом ст. 22 ГПК України, підставою позовних вимог є фактична обставина на яких ґрунтується вимога позивача. Відповідно до п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 року (із змінами і доповненнями), передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством. Якщо ж до заяви про збільшення розміру позовних вимог не додано доказів сплати суми судового збору у встановленому порядку та розмірі (з урахуванням такого збільшення), то відповідна заява повертається господарським судом на підставі пункту 4 частини першої статті 63 ГПК України, а у разі якщо відповідні недоліки виявлено після прийняття господарським судом заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд стягує несплачені в установленому порядку та розмірі суми судового збору за результатами розгляду справи на підставі статті 49 ГПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач в позові не вказує та не обґрунтовує суму позовних вимог з посиланням на видаткову накладну № 11831 від 29.12.2011р., а подає її під час розгляду справи, в судовому засіданні 18.10.2013 року, а отже, вказана видаткова накладна не може бути предметом розгляду у даній справі. Окрім цього, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивач не збільшував позовні вимоги з покликанням на видаткову накладну № 11831 від 29.12.2011р. та відповідна заява при розгляді справи місцевим господарським судом позивачем не подавалась.

Враховуючи наведене, апеляційна інстанція вважає, що позивачем при заявлені позову безпідставно завищено розмір позовних вимог, оскільки в позовній заяві позивач не обґрунтовує свої вимоги з покликанням на видаткову накладну № 11831 від 29.12.2011р. та не додає її до позовної заяви, в порядку ст. 22 ГПК України заяви про зміну підставу чи предмет позову, збільшення позовних вимог не подав, а тому судом першої інстанції безпідставно зроблено висновок з покликанням на дану накладну.

Відповідно до пункту 9.2 договору оплата партії продукції здійснюється шляхом перерахунку коштів дистриб'ютором на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30 (тридцяти) календарних днів, починаючи з дати виписки накладних, визначеної у пункті 6.6. цієї угоди або шляхом передоплати.

Однак, відповідачем виконано своє зобов'язання щодо оплати отриманого товару лише частково на суму 328 526,76 грн., що підтверджено банківськими виписками за 11.11.2012 року, 30.01.2012 року, 12.03.2012 року, 18.06.2012 року (том І, а.с. 71-74) .

Окрім цього, як вбачається з матеріалів справи, відповідач повернув позивачу частину поставленого товару загальною вартістю 198 253,64 грн., що підтверджено накладними на повернення товару № 2 від 01.02.2012 року, №№ 372 - 379 від 06.12.2012 року, № 392 від 16.01.2013 року (том І, а.с. 75-84) та між сторонами підписані протоколи про залік зустрічних однорідних вимог від 27.01.2012 та від 11.05.2012 на суму 10 000,00 грн. (том І, а.с. 86, 88) .

Враховуючи проведення відповідачем часткової оплати, повернення ним товару та зарахування зустрічних однорідних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем по оплаті поставленої продукції становить 374 158,13 грн..

12.04.2013 року позивач направив відповідачу претензією від 11.04.2013 року (том І, а.с. 89-92) з проханням погасити заборгованість за поставлену продукцію. Однак, відповідач вимогу позивача залишив без задоволення та заборгованість не погасив, у зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача з позовом про стягнення заборгованості.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками го сподарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчи нити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодек сом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із статтею 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Із змісту ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов договору (п. 9.2) оплата партії продукції здійснюється шляхом перерахунку коштів дистриб'ютором на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30 (тридцяти) календарних днів, починаючи з дати виписки накладних.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає як порушення зобов'язання.

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, колегія судів приходить до висновку, що з матеріалів справи вбачається, що ТзОВ "Нова справа Ужгород" взяті на себе зобов'язання по оплаті за отриману продукцію по Дистриб'юторській угоді № Д10-08/11 від 01.11.2011 року не виконало, в результаті чого у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 374158,13 грн. (910 938,50 - 536 780,40) , яка є обґрунтованою та доведеною належними та допустимими доказами. Щодо стягнення 59 427,31 грн. заборгованості, колегія суддів вважає, що в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Окрім цього, як вбачається з позовної заяви, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені та трьох відсотків річних. Місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, прийшов до висновку про обґрунтованість на правильність нарахування позивачем пені та трьох відсотків річних, і відповідно в цій частині позовних вимог позов задоволив.

Однак, апеляційна інстанція з таким висновком місцевого господарського суду не погоджується, виходячи з наступного:

У сфері господарювання згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 2 ст. 230 ГК України, застосовуються господарські санкції як відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції, у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 9.2 Дистриб'юторської угоди № Д10-08/11 від 01.11.2011 року, встановлено, що оплата партії продукції здійснюється шляхом перерахунку коштів дистриб'ютором на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30 (тридцяти) календарних днів, починаючи з дати виписки накладних, визначеної у пункті 6.6. цієї угоди або шляхом передоплати.

Відповідно до пункту 11.3 угоди, при порушенні умов пункту 9.2 цієї угоди дистриб'ютор зобов'язаний виплатити на користь постачальника пеню у розмірі 0,5% від простроченого платежу за кожен день прострочки, але не більше максимального розміру пені, передбаченого українським законодавством.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за згодою сторін може бути перерахована за період дії терміну позовної давності, але розмір її не повинен перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

Частина шоста статті 232 Господарського кодексу України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк протягом якого особа може звернутись за захистом свого порушеного права, встановлюється Цивільним кодексом України, а саме пунктом першим частини другої статті 258 ЦК України, за змістом якого щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у справі, зробленого до винесення ним рішення.

Відповідач у додаткових заперечення на позовну заяву (том І, а.с. 219-220) , зазначає, що позивачем не вірно нараховано пеню по всій сумі заборгованості за період 03.02.2013 по 03.06.2013 року, без врахування вимог п. 9.2 дистриб'юторської угоди та заявив щодо нарахування пені до 14.08.2012 року підлягає застосуванню спеціальна позовна давність згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Місцевий господарський суд задовольняючи позов в частині стягнення всієї суми пені вказав, що ним перевірено розмір пені, і що він є значно вищим чим заявлено в позові. Однак, такий висновок місцевого господарського суду зроблено при неповному з'ясуванні обставин справи та невірного застосування норм матеріального права.

Позивач в розрахунку доданому до позовної заяви (том І, а.с. 105) періодом нарахування пені зазначив з 03.02.2013 року по 03.06.2013 року від всієї суми заборгованості.

На вимогу Львівського апеляційного господарського суду позивачем надано розрахунок пені у відповідності до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" № 543/96-ВР від 22.11.1996 року (із змінами і доповненнями). При цьому, представником позивача в судовому засіданні пояснено, що періодом нарахування позивач вказав з 23.07.2012 року по 04.08.2013 року, та нарахування пені здійснено за несплату поставленого товару по накладних від 22.06.2012 року, 23.08.2012 року, 28.09.2012 року та 04.01.2013 року.

За поставку товару по накладних за період з 18.11.2011 року по 18.06.2012 року позивач вказав на погашення заборгованості повністю, про що відображено в односторонньому акті звірки (том І, а.с. 215).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з позовом до господарського суду 15.08.2013 року (дата поштового штемпеля органу зв'язку на конверті про направлення позову до місцевого господарського суду (том І, а.с. 141)) .

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Крім цього, колегія суддів зазначає, що при здійсненні позивачем розрахунку суми пені, позивачем невірно застосовано розмір облікової ставки НБУ, яка діяла в період з 15.08.2012 року по 03.06.2013 року, а саме позивачем при нарахуванні взято ставку 7,75% замість 7,5% (п. 1 постанови Правління Національного Банку України «Про регулювання грошово-кредитного ринку» від 21.03.2012р. № 102 (із змінами і доповненнями). Також, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що нарахування пені по видаткових накладних від 04.01.2013 року здійснено позивачем безпідставно, оскільки загальна сума по видаткових накладних за 04.01.2013 року в розмірі 197 075,55 грн. є погашеною за рахунок повернення продукції постачальнику на таку ж суму, що відображено позивачем в акті звірки розрахунків.

Отже, зважаючи на вищенаведене та враховуючи ту обставину, що ТзОВ "Нова справа Ужгород" звернувся в місцевий господарський суд з позовом про захист порушеного права, в тому числі і стягнення пені, 15 серпня 2013 року та визначив строк нарахування пені до 03.06.2013 року, колегія суддів здійснивши розрахунок суми пені, з врахуванням часткових повернень продукції відповідачем позивачу по накладних на повернення товару (том І, а.с. 75-84) , вважає, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 17 588,62 грн. пені за період з 15.08.2012 року по 03.06.2013 року (дата, яка зазначена в розрахунку до позовної заяви) . Щодо стягнення 3 793,67 грн. пені, колегія суддів вважає, що в цій частині стягнення пені слід відмовити.

Також, колегія суддів виходячи з положень ст. 625 ЦК України, перевіривши розрахунок трьох відсотків річних від простроченої суми заборгованості, вважає, що до стягнення за період з 05.02.2013 року по 03.06.2013 року підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 3 690,33 грн. трьох відсотків річних. В частині стягнення 472,09 грн. трьох відсотків річних, колегія суддів вважає за необхідне відмовити.

Щодо покликання апелянта в апеляційній скарзі на те, що податковим органом було зменшено відповідачу податковий кредит з ПДВ на загальну суму 32 846,00 грн., а тому позивач не має жодних правових підстав вимагати сплати вартості спірного товару з включенням до його вартості податку на додану вартість в сумі 32 846,00 грн., яка зменшена податковим органом в ході документальної перевірки та є збитками відповідача, то судова колегія вважає їх безпідставними і необґрунтованими, та такими що не заслуговують на увагу суду, оскільки відповідно до положень статей 224, 225 ГК України, відшкодування збитків є заходом цивільно-правової відповідальності, його застосування можливе лише за наявності умов відповідальності, передбаченої законом. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести факт порушення зобов'язання контрагентом, наявність і розмір понесених збитків, а також причинний зв'язок між правопорушенням і збитками. Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не доведено належними і допустимими доказами жодної із наведених вищенаведених складових.

Таким чином, з огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення місцевого господарського суду слід скасувати частково, а саме в частині стягнення 59 427,31 грн. основного боргу, 3 793,67 грн. пені та 472,09 грн. річних, та в цій частині позовних вимог відмовити. Окрім цього, суд апеляційної інстанції враховуючи положення ст.ст. 49, 105 ГПК України, вважає за необхідне розподілити судові витрати пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме враховуючи, що відсоток задоволеної суми від заявленої в позовній заяві становить 90, тому на підставі ст. 49 ГПК України, витрати на послуги адвоката та судовий збір за позовом і розгляд апеляційної скарги підлягають розподілу пропорційно задоволеним вимогам, а саме 90 відсотків від суми 20 008,00 грн. послуг адвоката, що становить 18 072,00 грн. та від 9 185,00 грн. судового збору за позовом, що становить 8 266,50 грн.. Отже, судом першої інстанції зайво стягнуто 2 008,00 грн. витрат на послуги адвоката та 918,50 грн. судового збору за позовом.

Також, колегія суддів вважає за необхідне відшкодувати на користь відповідача за рахунок позивача 113,66 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу ТзОВ "Нова справа Ужгород" задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Закарпатської області від 21.10.2013 року у даній справі в частині стягнення з ТзОВ "Нова справа Ужгород" 59 427,31 грн. основного боргу, 3 793,67 грн. пені, 472,09 грн. річних, 918,50 грн. судового збору за позовом та 2 008,00 грн. послуг адвоката - скасувати.

3. Прийняти в цій частині нове рішення.

В позові про стягнення з ТзОВ "Нова справа Ужгород" 59 427,31 грн. основного боргу, 3 793,67 грн. пені, 472,09 грн. річних, 918,50 грн. судового збору за позовом та 2 008,00 грн. послуг адвоката - відмовити. В іншій частині рішення суду залишити без змін.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мірель Трейд" (04080, м. Київ, вул. В.Хвойки, буд. 18/14, код ЄДРПОУ 37688432) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова справа Ужгород" (88000, м. Ужгород, вул. Залізнична, буд. 11, код ЄДРПОУ 31962901) - 113,66 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Доручити місцевому господарському суду видати відповідні накази.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку та строки, встановлені ст.ст. 109, 110 ГПК України.

Головуючий - суддя Кордюк Г.Т.

суддя Гриців В.М.

суддя Якімець Г.Г.