Постанова

від 17.12.2013 по справі 810/470/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/470/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Лапій С.М.

Суддя-доповідач: Федотов І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 грудня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів - Ісаєнко Ю.А. та Епель О.В.,

при секретарі - Трегубенко Є.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Форт-М» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Форт-М» до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Форт-М» (далі - позивач або ТОВ «Форт-М») звернулося до суду позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області ДПС (далі - відповідач або податковий орган, ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.01.2013 №0000272300 та №0000312300.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 21 березня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, у зв'язку із порушенням судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права та прийняти нову, якою задовольнити позов повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 2 ч. 1 ст. 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку про безтоварність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Тікрам» у зв'язку з відсутністю у контрагента позивача основних фондів, трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських приміщень, транспортних засобів, не доведення позивачем того, що послуги придбавалися із метою їх використання у господарській діяльності.

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, посадовими особами ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Форт-М» по взаємовідносинах з ТОВ «Тікрам» за період з 01.02.2012 по 30.04.2012.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Форт-М» пункту 198.1, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, що призвело до завищення суми податкового кредиту, включеної до складу податкової декларації з податку на додану вартість, на загальну суму 50 391,00 грн., в тому числі: за лютий 2012 року на суму 13 917,00 грн., за березень 2012 року на суму 14 200,00 грн., за квітень 2012 року на суму 22 274,00 грн., та заниження податку на прибуток, що підлягає сплаті на суму 52 911,00 грн., в тому числі: за І квартал 2011 року на суму 29 523,00 грн., за ІІ квартал 2011 року на суму 23 388,00 грн.

За результатами перевірки податковим органом складено Акт від 28.12.2012 № 2270/22-00/32700030.

На підставі Акту перевірки ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.01.2013 № 0000272300 та № 0000312300, якими ТОВ «Форт-М» визначено грошові зобов'язання, відповідно, з податку на додану вартість у загальному розмірі 62 989,00 грн., в тому числі: за основним платежем - в розмірі 50 391,00 грн., за штрафними санкціями - в розмірі 12 598,00 грн., та податку на прибуток у загальному розмірі 66 139,00 грн., в тому числі: за основним платежем - в розмірі 52 911,00 грн., за штрафними санкціями - в розмірі 13 228,00 грн.

Не погоджуючись з зазначеними вище податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам колегія суддів зазначає наступне.

Згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. статті 198 Податкового кодексу України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Податковий кодекс України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Як свідчать матеріали справи, між позивачем та ТОВ «Тікрам» 01.02.2012 укладено договір купівлі-продажу товару та договір обслуговування.

За умовами договору купівлі-продажу ТОВ «Тікрам» (продавець) поставляє товар, а ТОВ «Форт-М» (покупець) приймає та оплачує поставлений товар.

За умовами договору обслуговування, ТОВ «Тікрам» (виконавець) бере на себе зобов'язання щодо організації виконання послуг, пов'язаних з перевезенням, обробленням, при необхідності зберіганням вантажів, які придбані позивачем у виконавця.

Виконання умов договору підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, крім того, отримання позивачем логістичних послуг підтверджується актами здачі-прийняття робіт, що наявні в матеріалах справи.

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводилось у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками.

Крім того, використання придбаного товару у власній господарській діяльності підтверджується видатковими накладними, договорами поставки (а.с. 68-148).

Колегія суддів зазначає, що ТОВ «Тікрам», на момент проведення операцій із позивачем мало право на виписку податкових накладних і було зареєстроване як платники податку на додану вартість.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем надано всі необхідні документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій на підставі вказаних вище договорів.

В своїх висновках податковий орган та суд першої інстанції посилаюся на те, що укладені між позивачем та контрагентом договори є нікчемними.

Здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 203, 204, 215, 216, 228 ЦК України, колегія суддів приходить до висновку, що підстав для визнання нікчемними укладені договори між позивачем та його контрагентом немає. Крім того, колегія суддів зазначає, що податковим органом, як суб'єктом владних повноважень, не доведено, що господарські операції позивача є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача та його контрагента, оскільки доказів визнання нікчемними угод ні суду першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду справи, відповідачем не надано.

Висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

Посилання суду першої інстанції на пояснення засновника ТОВ «Зінбаг» колегія суддів вважає безпідставними, оскільки позивач не перебував у господарських відносинах з названим підприємством, крім того, такі пояснення взагалі відсутні в матеріалах справи.

Крім того, в матеріалах справи містяться пояснення директора ТОВ «Тікрам» (контрагента позивача), з яких вбачається наявність у товариства трудових ресурсів, основних фондів, крім того, зазначено що до кінця квітня товариство активно здійснювало господарську діяльність. Вказані пояснення, взагалі не враховані судом першої інстанції.

За таких обставин, судова колегія вважає, що зазначені вище документи первинного бухгалтерського та податкового обліку складені у відповідності до приписів діючого законодавства, мають всі необхідні для цього реквізити, тому у відповідача були відсутні підстави для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів звертає увагу, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог чинного законодавства України, сформовані на підставі аналізів Акту перевірки контрагента позивача є необґрунтованими, оскільки результати аналізу фінансово-господарської діяльності контрагента, відповідно до вимог податкового законодавства України, не можуть бути підставами для застосування санкцій щодо позивача.

Таким чином, відповідачем не доведено обґрунтування правомірності прийнятих податкових санкцій, відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене вище, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, та підтверджені в ході апеляційного провадження, через що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Форт-М» задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 березня 2013 року скасувати та ухвалити нову, якою позов товариства з обмеженою відповідальністю «Форт-М» до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області ДПС від 17.01.2013 №0000272300 та №0000312300.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Форт-М» 1291 грн. 28 коп. судового збору за подання адміністративного позову, та 645 грн. 64 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Судді:

Головуючий суддя Федотов І.В.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Епель О.В.