Ухвала

від 06.10.2014 по справі 810/470/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2014 року м. Київ К/800/4972/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2013

у справі № 810/470/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Форт-М»

до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Форт-М» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби, правонаступником якої є Вишгородська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Київській області, від 17.01.2013 № 0000272300 та № 0000312300.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 21.03.2013 у задоволенні позовних вимог відмовлено, з мотивів правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2013 постанову суду першої інстанції скасовано; прийнято нову постанову про задоволення позовних вимог; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, як таке, що прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Форт-М» по взаємовідносинах з ТОВ «Тікрам» за період з 01.02 по 30.04.2012, складено акт № 2270/22-00/32700030 від 28.12.2012, в якому зафіксовано порушення: п. п. 198.1, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту, яка включена до складу податкової декларації з ПДВ на загальну суму 50 391 грн., в т.ч.: за лютий 2012 року - 13 917 грн., за березень 2012 року - 14 200 грн., за квітень 2012 року - 22 274 грн.; п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України , в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає до сплати в сумі 52 911 грн., а саме: за І квартал 2011 року - 29 523 грн., за ІІ квартал 2011 року - 23 388 грн.

На підставі результатів вказаної перевірки, 17.01.2013 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000272300 про нарахування суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 62 989 грн., в т.ч.: 50 391 грн. основного платежу та 12 598 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0000312300 про нарахування суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 66 139 грн., в т.ч.: 52 911 грн. основного платежу та 13 228 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Підставою для збільшення сум грошового зобов'язання за вказаними податковими повідомленнями-рішеннями стали висновки податкового органу, які ґрунтуються на постанові слідчого від 19.07.2012 та висновках акту перевірки від 25.09.2012, якими встановлено, що єдиний постачальник ТОВ «Тікрам» здійснює свою діяльність поза межами правового поля, а саме: укладає правочини, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що в свою чергу свідчить про нікчемність договорів між позивачем та контрагентом - ТОВ «Тікрам».

Крім того, судами встановлено, що 01.02.2012 між ТОВ «Форт-М» (покупець) та ТОВ «Тікрам» (продавець) укладено договір купівлі-продажу товару б/н, за умовами якого продавець поставляє товар, а покупець приймає та оплачує поставлений товар.

01.02.2012 між ТОВ «Форт-М» (замовник) та ТОВ «Тікрам» (виконавець) укладено договір обслуговування б/н, за умовами якого виконавець бере на себе зобов'язання щодо організації виконання послуг, пов'язаних з перевезенням, обробленням, при необхідності зберіганням вантажів, які придбані замовником у виконавця, а замовник зобов'язується оплатити послуги виконавця згідно тарифів до цього договору.

Факт виконання договорів в судовому порядку встановлено з підтвердженням матеріалів справи, а саме: видатковими та податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт, банківськими виписками, договорами поставки.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом правомірно донараховані податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість, у зв'язку з нікчемністю укладених договорів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог чинного законодавства України, сформовані на підставі аналізів акту перевірки контрагента позивача є необґрунтованими, оскільки результати аналізу фінансово-господарської діяльності контрагента, відповідно до вимог податкового законодавства України, не можуть бути підставами для застосування санкцій до позивача; контрагент позивача на мент укладання договорів з позивачем та їх виконання був зареєстрований платником податку на додану вартість.

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком апеляційного адміністративного суду, з огляду на таке.

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 зазначеного Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Норми вказаного Кодексу передбачають як підставу для невключення до витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових платіжних документів, а тому неможливість віднесення до витрат підприємства сум, що не підтверджені будь-якими документами взагалі.

Однак, як встановлено судами, всі необхідні первинні бухгалтерські документи на оплату товарів, послуг були у позивача в наявності та надані для перевірки; договори, укладені між позивачем та вищевказаним контрагентом не були визнані недійсними в установленому законодавством порядку.

Установлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється (п. 140.5 ст. 140 Податкового кодексу України).

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 зазначеного Кодексу податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України).

Відповідно до абз. 1, 2 п. 198.3 ст. 198 цього Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Оскільки, матеріалами справи встановлено фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом - ТОВ «Тікрам», що підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку є правомірним формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу витрат у спірному періоді за результатами господарських операцій з вказаним контрагентом.

Зважаючи на вказані обставини, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний