Постанова

від 25.12.2013 по справі 826/14551/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/14551/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Кармазін О.А.

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 грудня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Аліменка В.О., Федотова І.В.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу дочірнього підприємства державної компанії «Укрспецекспорт» - державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство «СпецТехноЕкспорт» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.10.2013 року по справі за їх позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Дочірнє підприємство ДК «Укрспецекспорт» - державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство «СпецТехноЕкспорт» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.06.2013 року:

- № 0000414010, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» на 704 050 грн. за основним платежем та 176 013 грн. за штрафними санкціями;

- № 0000424010, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на 563 240 грн. за основним платежем та на 140 810 грн. за штрафними санкціями.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.10.2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДП ДГЗП «СпецТехноЕкспорт» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позову в повному обсязі. При цьому, ДП ДГЗП «СпецТехноЕкспорт» посилається на незаконність оскаржуваної постанови, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність правових підстав для скасування спірних податкових повідомлень-рішень, оскільки, не було доведено фактичне виконання спірних операцій контрагентом позивача на користь останнього, та, як наслідок-встановлено відсутність у позивача правових підстав для формування спірних сум податкових вигод. Апеляційна інстанція не може підтримати таку правову позицію з огляду на слідуюче.

Як вбачається з матеріалів справи, Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральним офісом з обслуговування великих платників проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДП ДГЗП «СпецТехноЕкспорт» (код з ЄДР 30019335) з питань дотримання податкового законодавства за відносинами з ТОВ «Преображеніє» (код з ЄДР 34480840) за період з 01.01.2010 р. по 31.03.2013 р..

За результатами перевірки складено акт від 31.05.2013 р. № 624/40-10/30019335 у якому відображено висновки про порушення позивачем п. 5.1., пп. 5.2.1., пп. 5.3.9. п. 5.3. ст.5, п. 4.1.1. ст. 4, пп. 11.3.1. п. 11.3. ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток на 704 050 грн., у т.ч. за 2 кв. 2010 р. - 325 025 грн., за 3 кв. 352 025 грн., та про порушення позивачем вимог пп. 7.2.4., 7.2.6., 7.2.8. п. 7.2., пп. 7.4.1. п. 7.4., пп. 7.5.1. п. 7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження суми ПДВ, що підлягала сплаті до бюджету, на 563 240 грн. (травень 2010 - 281 620 грн., липень 2010 р. - 281 620 грн.).

За висновками Акту перевірки, фінансово-господарська діяльність контрагента позивача - ТОВ «Преображеніє» - здійснювалася поза межами правового поля, фінансово-господарські відносини між ТОВ «Преображеніє» та його контрагентами (в тому числі позивачем) є фіктивними правочинами та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

На підставі зазначених вище висновків Акту перевірки прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

За результатами розгляду скарги ДП ДГЗП «СпецТехноЕкспорт» до Міністерства доходів і зборів України в адміністративному (досудовому) порядку, вказані спірні податкові повідомлення - рішення залишені без змін.

Так, між ДП ДГЗП «СпецТехноЕкспорт» та ТОВ «Преображеніє» укладено договір поставки №STE-1-18Д/КП-10 від 16.03.2010 р.. Номенклатура поставки: Двигуни В-46-6 (для Т-72) 5 шт., форсунка 200 шт., золотник 30 шт., поршень 600 шт., трак з металевогумовими пальцями 2000 шт., автомат тиску з вологомасловідділювачем 80 шт., двигун доопрацьований В-46-5М (для танків Т 55 та Т 62) - шт.. Ціна продукції визначена у розмірі 2 816 199,66 грн., крім того ПДВ 563 239,94 грн..

На підтвердження виконання умов вказаного договору поставки, руху активів в процесі здійснення господарських операцій матеріали справи містять: копію договору поставки № STE-1-18Д/КП-10 від 16.03.2010 р., копію видаткової накладної від 12.07.2010 р., копію податкової накладної від 26.05.2010 р., копію податкової накладної від 12.07.2010 р., копію акту приймання-передачі продукції від 02.08.2010 р., копію платіжного доручення №1419 від 21.05.2010р., копію платіжного доручення №2217 від 03.08.2010р.та ін..

Крім того, матеріали справи містять копію зовнішньоекономічного Контракту №STE-1-18-К/КЕ-10 від 16.03.2010р., копії ВМД № 100000032/2010/070796 та ВМД №100000032/2010/070797 від 05.08.2010 р., копії завантажувальних специфікацій до інвойсу від 29.07.2010р., копію Дозволу ДСЕК №27060101 від 27.05.2010р., копію Листа №31.1/77/4339 від 09.08.2010р., копії Сертифікатів походження на товари, копії перекладів листів Автомобільного департаменту Міністерства оборони Сірійської арабської республіки про використання товарів, якими підтверджується факт подальшої реалізації ДП ДГЗП «СпецТехноЕкспорт» товарів, що були придбані у ТОВ «Преображеніє», до Сирійської арабської республіки.

Зазначених вище документів, на думку суду першої інстанції, є недостатньо для того щоб вважати договірні зобов'язання такими, що виконані належним чином, а також для підтвердження товарності господарських відносин та їх реальності. В свою чергу, апеляційна інстанція не може погодитися з такими доводами, з огляду на слідуюче.

Згідно інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: встановлення факту здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Виходячи з положень п. 1.7 ст. 1 ЗУ «Про податок на додану вартість» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. 10.1 ст. 10 ЗУ «Про податок на додану вартість» особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахуванню) податку до бюджету є: платники податку, визначені у статті 2 цього Закону.

Згідно п. 1.3 ст. 1 ЗУ «Про податок на додану вартість», платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

У відповідності до вимог пп. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість», податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту (пп. 7.2.6. п. 7.2 статті 7 ЗУ «Про податок на додану вартість»).

У відповідності до пп.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість», не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а також, у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

За п. 5.1 ст. 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій матеріальній або нематеріальній формах, здійснювана як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які прибавляються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.3.9. п. 5.3 ст. 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За умови відсутності законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника порушення вимог пп. 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» при формуванні податкового кредиту останній має право на податковий кредит, на який зменшується податкове зобов'язання звітного періоду.

Окружний адміністративний суд м. Києва в оскаржуваній постанові прийшов до помилкового висновку, про нездійснення спірних операцій за договором поставки саме ТОВ «Преображеніє» та про юридичну дефектність оформлених за такою операцією первинних документів, податкових накладних, які не мають юридичної значимості для цілей формування спірних сум валових витрат та податкового кредиту, у зв'язку з тим, що ТОВ «Преображеніє» зареєстровано на особу, яка не мала наміру та в період оформлення спірних операцій з ДП ДГЗП «СпецТехноЕкспорт» не здійснювала господарської діяльності (дій) від імені ТОВ «Преображеніє», не мала наміру реалізовувати свої повноваження та їх не реалізовувала, договори та первинні документи не підписувала. За основу даного висновку судом першої інстанції взято вирок Деснянського районного суду м. Києва від 18.07.2012р. яким, ОСОБА_2 - директора ТОВ «Преображеніє» - визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво).

Колегія суддів не може погодитися з такими доводами суду першої інстанції, оскільки, матеріалами справи повністю підтверджується реальність вчинення господарських операцій із ТОВ «Преображеніє» за період, визначений в акті перевірки, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а саме: видатковою накладною від 12.07.2010р., податковою накладною від 26.05.2010 р., податковою накладною від 12.07.2010р., актом приймання-передачі продукції від 02.08.2010 р., платіжним дорученням №1419 від 21.05.2010р., платіжним дорученням №2217 від 03.08.2010р..

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Колегія суддів зауважує, що в тексті згаданого вище вироку Деснянського районного суду м. Києва відсутні будь-які посилання та/або зазначення щодо договору поставки та/або його недійсності, що був укладений між ТОВ «Преображеніє» та ДП ДГЗП «СпецТехноЕкспорт», а дане судове рішення стосується виключно та безпосередньо особи ОСОБА_2. Іншого судового рішення, яке б набрало законної сили у порядку, встановленому чинним законодавством України, та яке б, у свою чергу, визначало чи могло б визначати та/або підтверджувати недійсність договору поставки, укладеного між ТОВ «Преображеніє» та ДП ДГЗП «СпецТехноЕкспорт» матеріали справи не містять.

Крім того, апелянтом було надано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16.07.2013 року по справі № К/800/24414/13, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2012 року у справі № 2а-5947/12/2670, постанову Київського окружного адміністративного суду від 20.05.2013 року у справі № 810/2074/13-а, де судами встановлено факт наявності реальних господарських операцій ТОВ «Преображеніє» з різними контрагентами за відповідний період 2010 року, коли ОСОБА_2 був директором ТОВ «Преображеніє».

Судом першої інстанції не встановлено жодного фактичного порушення ДП ДГЗП «СпецТехноЕкспорт» вимог наведених вище норм законодавства, яке б позбавляло його права на формування спірних сум податкових вигод. Натомість встановлено, що перевіряючому органу було надано всі первинні документи, які підтверджують здійснення господарських операцій та перерахування коштів за поставку товару. Отже, сплачений ДП ДГЗП «СпецТехноЕкспорт» податок на додану вартість правомірно віднесений до складу податкового кредиту у відповідності до пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість», а витрати віднесені до складу валових у відповідності до ст. 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств».

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.07.2013 року по справі № К/800/27746/13.

Слід зауважити, що товар, поставлений ТОВ «Преображеніє», був в подальшому реалізований ДП ДГЗП «СпецТехноЕкспорт» до Сирійської арабської республіки за зовнішньоекономічним Контрактом №STE-1-18-К/КЕ-10 від 16.03.2010р.. Номенклатура товару, що відображена в Договорі поставки з ТОВ «Преображеніє», у видатковій накладній від 12.07.2010р. та Акті прийому - передачі продукції від 02.08.2010р. повністю співпадає з номенклатурою товару, яка відображена в дозволах ДСЕК, ВМД, сертифікаті кінцевого споживача та ін., що були отримані для виконання згаданого вище зовнішньоекономічного контракту. На виконання зовнішньоекономічному Контракту №STE-1-18-К/КЕ-10 від 16.03.2010р., ДП ДГЗП «СпецТехноЕкспорт» від ТПП України були отримані сертифікати походження на згадані товари. Сертифікати видавалися на підставі, поданого ДП ДГЗП «СпецТехноЕкспорт», пакету документів в який входив також договір поставки №STE-1-18-Д/КП-10 від 16.03.2010р. з ТОВ «Преображеніє». Отже, це вказує на реальність поставки товару ТОВ «Преображеніє», оскільки, в подальшому останній був реалізований ДП ДГЗП «СпецТехноЕкспорт» за кордон.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Податковим органом не наведено доводів та доказів тому, що ДП ДГЗП «СпецТехноЕкспорт» діяло без належної обачності та було обізнано про допущення його контрагентом - ТОВ «Преображеніє», певних порушень законодавства при створенні підприємства чи веденні господарської діяльності, адже, укладаючи угоду зі своїми контрагентом, ДП ДГЗП «СпецТехноЕкспорт» мало всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності контрагента: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених ДП ДГЗП «СпецТехноЕкспорт» господарських операцій. Отже, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом передчасно.

Не надано також добутих, у визначений процесуальним законодавством спосіб, доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених ДП ДГЗП «СпецТехноЕкспорт» господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень податкового органу про фіктивність проведених ДП ДГЗП «СпецТехноЕкспорт» господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07 .

Суд першої інстанції в порушення закону залишив поза увагою той факт, що на момент складання податкових накладних ТОВ «Преображеніє» було зареєстроване як платник податку на додану вартість згідно свідоцтва №100267629, а отже, мало повне право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні, до того ж видані податкові накладні, на основі яких сформований податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, відповідно до ст. 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Крім того, як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведене вище свідчить про те, що викладені в акті перевірки обставини, не є підставою вважати договір поставки з ТОВ «Преображеніє» недійсними та не спростовують реальності виконання господарських операцій, оскільки, вказаний договір поставки не визнаний судами недійсним, крім того, ДП ДГЗП «СпецТехноЕкспорт» не може нести відповідальності за дії свого контрагента - ТОВ «Преображеніє».

Зазначена позиція відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатньо беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин Окружним адміністративним судом міста Києва зроблено неправильний висновок щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.198, ст. 202 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Підсумовуючи вищевикладене, апеляційна інстанція дійшла однозначного висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з постановленням нового судового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 199, 200, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства «СпецТехноЕкспорт» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 жовтня 2013 року - скасувати, постановити нову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 12 червня 2013 року № 0000414010 та податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 12 червня 2013 року № 0000424010, які видані Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральним офісом з обслуговування великих платників.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Аліменко В.О.

Федотов І.В.