Рішення

від 24.12.2013 по справі 910/24099/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/24099/13 24.12.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Про Девелопмент тім»

до Державної виконавчої служби України

про звільнення майна з-під арешту

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Ричек В.В. за довіреністю б/н від 17.12.2013 р.;

від відповідача: Бойко О.С. за довіреністю № 44-03/4.4/1285 від 01.11.2013 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Про Девелопмент тім» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державної виконавчої служби України (далі - відповідач) про звільнення з-під арешту, накладеного відповідно до Акту опису й арешту майна від 23.08.2013 р., який було складено державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Думанською Аліною Леонідівною, майна - майнового комплексу загальною площею 22 949, 50 кв.м., що розташований за адресою: 02105, м. Київ, вул. Павла Усенка, 8, склад якого відображено у Свідоцтві про право власності, виданому 01.06.2004 р. Головним управлінням комунальної власності м. Києва, серія САА № 181591.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що рішенням господарського суду міста Києва від 25.09.2013 р. у справі № 5011-74/17118-2012 за позивачем було визнано право власності на спірне майно. Оскільки позивач дізнався про накладення на таке майно арешту у відповідності до складеного 23.08.2013 р. державним виконавцем ВПВР ДВС України Думанською А.Л. Акту опису й арешту майна, він вирішив звернутись до суду з даним позовом, оскільки внаслідок протиправного, на його думку, обтяження спірного майна він позбавляється можливості розпоряджатись ним, будучи законним власником.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.12.2013 р. порушено провадження у справі № 910/24099/13, її розгляд призначено на 18.12.2013 р. При цьому, зобов'язано позивача надати суду письмові пояснення та їх документальне підтвердження щодо реєстрації у встановленому законом порядку права власності на майновий комплекс загальною площею 22 949,50 кв.м, що розташований за адресою: 02105, м. Київ, вулиця Павла Усенка, 8, склад якого відображений у Свідоцтві про право власності, виданому 01 червня 2004 року Головним управлінням комунальної власності м. Києва, серія САА № 181591; довідку суду про набрання законної сили рішенням господарського міста Києва від 25.09.2013 р. у справі № 5011-74/17118-2012. Відповідача зобов'язано надати суду всі матеріали виконавчого провадження з виконання наказу господарського суду міста Києва від 02.09.2011 р. № 14/52.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.12.2013 р., у зв'язку з неявкою представника відповідача, розгляд справи було відкладено на 24.12.2013 р.

24.12.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

Крім того, 24.12.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли копії матеріалів виконавчого провадження ВП № 32002992 та клопотання про виключення його зі складу відповідачів та залучення в якості відповідачів ПАТ «Автотранспортне підприємство-2240» та ПАТ «Банк «Київська Русь». Також, від відповідача надійшло клопотання про залучення вказаних суб'єктів в якості третіх осіб у справі на стороні відповідача.

У судовому засіданні 24.12.2013 р. судом було розглянуто клопотання відповідача про залучення у справі третіх осіб та заміну відповідача, та вирішено в їх задоволенні відмовити в силу необґрунтованості.

Так, суд звертає увагу на те, що відповідно до матеріалів позовної заяви позивач вказує на те, що саме діями відповідача порушені його права, як власника спірного майна, а відповідно суд не знаходить підставними доводи відповідача щодо необхідності зміни суб'єктного складу сторін у даному спорі.

При цьому, щодо питання про залучення в якості третіх осіб стягувача та боржника у відповідному виконавчому провадженні, в межах якого було накладено спірний арешт, суд звертає увагу на те, що відповідач належним чином не довів, яким чином прийняте у даній справі рішення може вплинути на права та обов'язки вказаних осіб по відношенню до сторін цього спору.

У судовому засіданні 24.12.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

У 2012 році Товариство з обмеженою відповідальністю «Про Девелопмент тім» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство-2240» про присудження до виконання обов'язків в натурі та визнання права власності на нерухоме майно.

Зокрема, позивач вказував на те, що 12.10.2012 р. між ним, як кредитором, та Публічним акціонерним товариством «Автотранспортне підприємство-2240», як боржником, було укладено Угоду про припинення зобов'язання переданням відступного, відповідно до п.1.3. якої Боржник передав кредитору відступне - майновий комплекс, що розташований за адресою: 02105, м. Київ, вулиця Павла Усенка, 8, склад якого відображений у Свідоцтві про право власності, виданому 01 червня 2004 року Головним управлінням комунальної власності м. Києва, серія САА № 181591.

Оскільки в порушення зобов'язань, передбачених п.п. 4.1.1.2., 4.1.1.3., 4.1.1.4, 4.1.1.5 Угоди про відступне, боржник не надав позивачу повний перелік орендарів, які пов'язані договірними відносинами оренди з боржником стосовно майнового комплексу, договори оренди стосовно майнового комплексу, завірені копії документів, що стосуються земельних ділянок, на яких майновий комплекс розміщений і які необхідні для його експлуатації та обслуговування, технічний паспорт на майновий комплекс, а також зважаючи на невизнання боржником зазначеної Угоди, позивач звернувся за захистом своїх прав та законних інтересів до суду.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.09.2013 р. у справі № 5011-74/17118-2012, яке набрало законної сили, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Про Девелопмент тім» було задоволено, вирішено зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Автотранспортне підприємство-2240» надати Товариству з обмеженою відповідальністю «Про Девелопмент тім» повний перелік орендарів, які пов'язані договірними відносинами оренди з Публічним акціонерним товариством «Автотранспортне підприємство-2240» стосовно майнового комплексу загальною площею 22 949, 50 кв. м, що розташований за адресою: 02105, м. Київ, вул. Павла Усенка, 8; всі договори оренди стосовно майнового комплексу загальною площею 22 949, 50 кв. м, що розташований за адресою: 02105, м. Київ, вул. Павла Усенка, 8; копії документів, що стосуються земельних ділянок, на яких розміщений майновий комплекс загальною площею 22 949, 50 кв. м, що розташований за адресою: 02105, м. Київ, вул. Павла Усенка, 8, і які необхідні для його експлуатації та їх обслуговування; зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Автотранспортне підприємство-2240» передати Товариству з обмеженою відповідальністю «Про Девелопмент тім» технічний паспорт на майновий комплекс загальною площею 22 949, 50 кв. м, що розташований за адресою: 02105, м. Київ, вул. Павла Усенка, 8; визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Про Девелопмент тім» право власності на майновий комплекс загальною площею 22 949,50 кв.м, що розташований за адресою: 02105, м. Київ, вулиця Павла Усенка, 8, склад якого відображений у Свідоцтві про право власності, виданому 01 червня 2004 року Головним управлінням комунальної власності м. Києва, серія САА № 181591, наступним чином: зимове сховище для бджіл (Літера Т) площею 95,90 кв. м, ремзона (Літера 8 (цифра)) площею 631,00 кв. м, склад цегляний (Літера Л) площею 1104,80 кв. м, блок-пост заводський (Літера О) площею 10,20 кв. м, бокси (Літера И) площею 557,90 кв. м, побутове приміщення КСО-1 (Літера 6 (цифра)) площею 50,10 кв. м., корпус блоку цеху (Літера Е) площею 2381,40 кв. м, майстерні (Літера Л') площею 655,70 кв. м, автопавільйон (Літера 15 (цифра)) площею 194,00 кв. м, профілакторій ТО-1 (Літера Ж) площею 835,10 кв. м, профілакторій (літера 3) площею 1398,20 кв. м, профілакторій карбюраторний (Літера Д') площею 3000,10 кв. м, склади (Літера В) площею 15,20 кв. м., туалет /АЗС/ (Літера Я) площею 16,10 кв. м, виробничо-побутовий корпус (Літера А) площею 4021,90 кв. м, контрольно-пропускний пункт (Літера Ю), площею 20,40 кв. м, закрита мийка (Літера 2 (цифра)) площею 508,90 кв. м, розш. профілакторій ремонту дизельних автомобілів (Літера Д) площею 2487,70 кв. м, будиночок (Літера Г) площею 15,30 кв. м, автопавільйон (Літера С) площею 230.30 кв. м, кіоск (Літера. М') площею 14,20 кв. м, автопавільйон (літера X) площею 218,30 кв. м, кіоск (Літера Ш) площею 6,70 кв. м., виробничо-побутовий склад (Літера 7 (цифра)) площею 1267,50 кв. м, диспетчерська (Літера 5 (цифра)) площею 42,30 кв./м, диспетчерська (Літера У) площею 32,90 кв. м, диспетчерська (Літера Щ) площею 29,30 кв. м, диспетчерська (Літера Ч) площею 35,70 кв. м, диспетчерська (Літера 12 (цифра)) площею 17,20 Кв. м, диспетчерська (Літера 3 (цифра)) площею 48,30 кв. м, диспетчерська (Літера 4 (цифра)) площею 40,00 кв. м, приміщення складу підсобного господарства (Літера 13 (цифра)) площею 354,40 кв. м., приміщення легкового боксу (Літера Н) площею 499,60 кв. м, побутове приміщення будівельників (Літера Р) площею 52,20 кв. м, приміщення спецмедслужби (Літера Ь1) площею 98,90 кв. м, блок-пост в зборі (Літера П) площею 9,90 кв. м, сховище для овочів (Літера 14 (цифра)) площею 248,10 кв. м, автопавільйон (Літера 11 (цифра)) площею 106,30 кв. м, диспетчерська (Літера Ц) площею 101,80 кв. м, кіоск (Літера М) площею 11,80 кв. м, вагон-будиночок (Літера 9 (цифра)) площею 37,40 кв. м, побутове приміщення (Літера 1 (цифра)) площею 47,50 кв. м, торговий будиночок (Літера 10 (цифра)) площею 65,50 кв. м, автозаправочна станція (Літера Б) площею 60,00 кв. м, павільйон-склад 2 (Літера Ф) площею 606,30 кв. м, малярне відділення (Літера Э) площею 667, 20 кв. м.

Приймаючи вказане рішення, господарський суд встановив, що 12.10.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Про Девелопмент тім» («Кредитор») та Публічним акціонерним товариством «Автотранспортне підприємство-2240» («Боржник») укладено Угоду про припинення зобов'язання переданням відступного (надалі - Угода).

Пунктом 1.1. Угоди було визначено, що сторони дійшли згоди про припинення зобов'язання Боржника, що випливає з Договору поставки від 01.10.2012 року, укладеного між Кредитором і Боржником, визначеного у п.1.2. Угоди, внаслідок передачі Боржником Кредитору відступного в порядку і на умовах, передбачених в Угоді.

Відповідно до пункту 1.3. Угоди, Боржник передав кредитору відступне - майновий комплекс, що розташований за адресою: 02105, м. Київ, вулиця Павла Усенка, 8, склад якого відображений у Свідоцтві про право власності, виданому 01 червня 2004 року Головним управлінням комунальної власності м. Києва, серія САА № 181591.

Згідно з п. 3.1. Угоди було визначено, що Боржник передає, а Кредитор приймає відступне, а саме Майновий комплекс, за Актом передачі-приймання відступного (майнового комплексу) в день підписання Угоди. Майновий комплекс передається з технічними та інженерними комунікаціями, у стані, придатному для подальшої нормальної експлуатації.

Відповідно до пункту 3.2. Угоди, право власності на відступне (майновий комплекс) переходить від боржника до кредитора з моменту передачі за Актом передачі-приймання відступного (майнового комплексу).

12.10.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Про Девелопмент тім» («Кредитор») та Публічним акціонерним товариством «Автотранспортне підприємство-2240» («Боржник») було укладено Акт передачі-приймання відступного (майнового комплексу).

Пунктом 1 Акту передачі-приймання відступного (майнового комплексу) було визначено, що у відповідності із Угодою про припинення зобов'язання переданням відступного Боржник передав, а Кредитор прийняв відступне, а саме: майновий комплекс загальною площею 22 949,50 кв..м, що розташований за адресою: 02105, м. Київ, вулиця Павла Усенка, 8, склад якого відображений у Свідоцтві про право власності, виданому 01 червня 2004 року Головним управлінням комунальної власності м. Києва, серія САА № 181591.

Відповідно до пункту 4.1. Угоди Боржник, зокрема, зобов'язався: надати повний перелік орендарів, які пов'язані договірними відносинами оренди з Боржником стосовно майнового комплексу, протягом 2 (двох) робочих днів з моменту укладення Угоди (п.п.4.1.1.2); передати Кредитору всі договори оренди стосовно майнового комплексу, протягом 2 (двох) робочих днів з моменту укладення Угоди (п.п.4.1.1.3); передати Кредитору завірені копії документів, що стосуються земельних ділянок, на яких майновий комплекс розміщений і які необхідні для його експлуатації та обслуговування, протягом 2 (двох) робочих днів з моменту укладення Угоди (п.п.4.1.1.4); передати Кредитору технічний паспорт на майновий комплекс протягом 2 (двох) робочих днів з моменту укладення Угоди (п.п.4.1.1.5).

Розглядаючи позовні вимоги у справі № 5011-74/17118-2012, господарський суд відзначив, що належних та допустимих доказів на підтвердження виконання Публічним акціонерним товариством «Автотранспортне підприємство-2240» зобов'язань за Угодою про припинення зобов'язання переданням відступного надано не було, у зв'язку з чим визнав позовні вимоги у відповідній частині законними та обґрунтованими.

При цьому, щодо вимог про визнання права власності на спірне майно, суд звернув увагу на те, що відповідно до пункту 3.2. Угоди, право власності на відступне (майновий комплекс) переходить від боржника до кредитора з моменту передачі за Актом передачі-приймання відступного (майнового комплексу).

Пунктом 1 Акту передачі-приймання відступного (майнового комплексу) від 12.10.2012 р. було визначено, що у відповідності із Угодою про припинення зобов'язання переданням відступного Боржник передав, а Кредитор прийняв відступне, а саме: майновий комплекс загальною площею 22 949,50 кв..м, що розташований за адресою: 02105, м. Київ, вулиця Павла Усенка, 8, склад якого відображений у Свідоцтві про право власності, виданому 01 червня 2004 року Головним управлінням комунальної власності м. Києва, серія САА № 181591.

Таким чином, суд дійшов висновку, що після підписання Акту передачі-приймання відступного (майнового комплексу), Позивачем правомірно, на підставі правочину, а саме: Угоди про припинення зобов'язання переданням відступного від 12 жовтня 2012 року набуто право власності на майновий комплекс, що розташований за адресою: 02105, м. Київ, вулиця Павла Усенка, 8, склад якого відображений у Свідоцтві про право власності, виданому 01 червня 2004 року Головним управлінням комунальної власності м. Києва, серія САА № 181591.

Обставини, встановлені у справах № 5011-74/17118-2012, суд під час провадження у даній справі вважає такими, що відповідно до приписів ст. 35 ГПК України не підлягають повторному доказуванню.

Так, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини»).

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 2 ст. 35 ГПК України, відповідно до якої, факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Предметом же спору у даній справі є вимоги позивача до Державної виконавчої служби України про звільнення зазначеного вище майна з-під арешту.

Так, як встановлено судом з матеріалів справи, під час виконання рішення господарського суду міста Києва від 23.05.2011 р. у справі № 14/52 за позовом Акціонерного банку «Київська Русь» до Публічного акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство-2240» про стягнення заборгованості, 23.08.2013 р. державним виконавцем ВПВР ДВС України Думанською А.Л. було складено Акт опису й арешту майна, яким, зокрема, описано спірне майно.

Вважаючи, що в дійсності таке майно належить на праві власності не боржнику у виконавчому провадженні по виконанню рішення господарського суду міста Києва від 23.05.2011 р. у справі № 14/52, а позивачу у даній справі - ТОВ «Про Девелопмент тім», останнє звернулось з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так, відповідно до статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на майно і про зняття з нього арешту.

Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 р. № 10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам», господарським судам підвідомчі на загальних підставах справи зі спорів, пов'язані з визнанням права на майно, на яке накладено арешт, і про зняття з нього арешту та з розглядом позовів до юридичної особи, яка зобов'язана здійснити стягнення коштів з боржника у разі невиконання рішення з вини цієї юридичної особи (статті 60 і 87 Закону України «Про виконавче провадження»), - за умови, коли сторонами у судовому процесі є підприємства чи організації у розумінні статті 1 ГПК.

Що ж до заперечень проти арешту (опису) майна, які не пов'язані зі спором про право на це майно, а стосуються порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, то їх слід розглядати за правилами статті 121-2 ГПК України, 383 ЦПК України або статті 181 КАС України з урахуванням правил підвідомчості.

Зважаючи на зміст позовної заяви та встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що в даному випадку вимоги про зняття арешту з майна безпосередньо пов'язані зі спором про право на це майно, оскільки позивач вважає, що державним виконавцем було описано й арештовано майно, яке, на думку позивача належить йому, а не боржнику у виконавчому провадженні.

Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» судам при розгляді справ з приводу оскарження дій державного виконавця стосовно арешту майна боржника потрібно враховувати, що в межах статті 181 КАС України розглядаються вимоги щодо арешту (опису) майна, які не пов'язані зі спором про право на це майно.

При цьому, відповідно до п. 2 вказаної Постанови відповідно до частини першої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Тому суди при визначенні юрисдикції повинні виходити з того, що до юрисдикції адміністративних судів належать спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні всіх виконавчих документів, передбачених частиною другою статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», крім тих, відносно яких законом установлено інший, виключний порядок їх оскарження.

Зокрема, статтею 121-2 Господарського процесуального кодексу України та розділом VII Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року визначено інший порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби при виконанні судових рішень, ухвалених за правилами господарського та цивільного судочинства, тому такі спори не належать до юрисдикції адміністративних судів.

Водночас, судам необхідно враховувати, що статтею 121-2 ГПК та статтею 383 ЦПК визначено обмежене коло осіб, які мають право оскаржити рішення, дії та бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання судових рішень у господарських та цивільних справах відповідно у порядку господарського та цивільного судочинства, а тому спори за зверненням інших осіб на рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби при виконанні зазначених судових рішень належать до юрисдикції адміністративних судів.

Позивач не є учасником відповідного виконавчого провадження, в межах якого було накладено спірний арешт, та крім того, його вимоги пов'язані зі спором про право на арештоване майно, а отже даний спір, зважаючи на суб'єктний склад сторін, підвідомчий саме господарському суду та має розглядатись в порядку позовного провадження.

Розглядаючи спір між сторонами, суд виходить з наступного.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження» (далі - Закон). Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби.

Зазначеним Законом регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.

В силу ст. 1 Закону, виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у відповідності до ч. 1 ст. 6 вказаного Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно до ч. 1, 3 ст. 11 Закону «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом, зокрема, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 57 Закону, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Зі змісту наведеної норми Закону вбачається, що накладати арешт на майно в процедурі виконавчого провадження надається право лише у випадку, коли таке майно належить на праві власності саме боржнику.

Право власності є основним речовим правом. Власник майна на свій розсуд володіє, користується та розпоряджається ним.

Право власності виникає на підставі юридичних фактів, визначених у законодавстві, що прийнято називати способами виникнення права власності.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

За приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду (ч. 3 та ч. 5 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Як зазначалось вище, рішенням господарського суду міста Києва від 25.09.2013 р. у справі № 5011-74/17118-2012 було встановлено, що після підписання Акту передачі-приймання відступного (майнового комплексу), позивачем правомірно, на підставі правочину, а саме: Угоди про припинення зобов'язання переданням відступного від 12 жовтня 2012 року набуто право власності на майновий комплекс, що розташований за адресою: 02105, м. Київ, вулиця Павла Усенка, 8, склад якого відображений у Свідоцтві про право власності, виданому 01 червня 2004 року Головним управлінням комунальної власності м. Києва, серія САА № 181591.

Вказане рішення набрало законної сили, відповідно до приписів ст. 115 ГПК України є обов'язковими на всій території України, а відповідно при розгляді даної справи суд не має права ставити його під сумнів.

Виникнення права власності на майно водночас передбачає припинення цього права у іншого суб'єкта.

Тому, підстави виникнення права власності на спірне майно розглядаються водночас і як підстави припинення його, у зв'язку з чим слід дійти висновку, що на момент накладення арешту та складання Акту опису і арешту майна спірне майно вже не належало боржнику.

Відповідно до положень ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04 листопада 1950 року), що набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог статті 9 Конституції України, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном...Ніхто..не може бути позбавлений своєї власності..інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

На підставі зазначеного, суд приходить до висновку, що відповідач протиправно піддав арешту спірне майно, оскільки воно не перебуває у власності боржника, а відповідно й не може бути використаним для задоволення вимог стягувача у відповідному виконавчому провадженні, у зв'язку з чим позовні вимоги у даній справі з метою захисту прав законного власника такого майна мають бути задоволені.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що заявлений позов є обґрунтованим, позовні вимоги підлягають задоволенню.

При цьому, суд звертає увагу, що при зверненні позивачем до суду в прохальній частині позовної заяви було викладено декілька подібних за змістом позовних вимог щодо звільнення спірного майна з-під арешту.

Оскільки всі вони відповідають одному способу захисту, суд приймає рішення звільнити з-під арешту, накладеного відповідно до Акту опису й арешту майна від 23.08.2013 р., який було складено державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Думанською Аліною Леонідівною, майно - майновий комплекс загальною площею 22 949, 50 кв.м., що розташований за адресою: 02105, м. Київ, вул. Павла Усенка, 8, склад якого відображено у Свідоцтві про право власності, виданому 01.06.2004 р. Головним управлінням комунальної власності м. Києва, серія САА № 181591.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Звільнити з-під арешту, накладеного відповідно до Акту опису й арешту майна від 23.08.2013 р., який було складено державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Думанською Аліною Леонідівною, майно - майновий комплекс загальною площею 22 949, 50 кв.м., що розташований за адресою: 02105, м. Київ, вул. Павла Усенка, 8, склад якого відображено у Свідоцтві про право власності, виданому 01.06.2004 р. Головним управлінням комунальної власності м. Києва, серія САА № 181591.

3. Стягнути з Державної виконавчої служби України (04053, місто Київ, Шевченківський район, вулиця Артема, будинок 73; код ЄДРПОУ 37471975) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Про Девелопмент тім» (01015, місто Київ, Печерський район, вулиця Січневого Повстання, будинок 34; код ЄДРПОУ 34938054) 1 147 (одну тисячу сто сорок сім) грн. 00 коп. судового збору.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 26.12.2013 р.

Суддя В.С. Ломака