Постанова

від 08.07.2014 по справі 910/24099/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2014 року Справа № 910/24099/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Малетича М.М., Круглікової К.С. (доповідач), Мамонтової О.М. розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 24.04.2014р. у справі№ 910/24099/13 господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Про Девелопмент тім" до 1. Державної виконавчої служби України 2. Публічного акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство - 2240" 3. Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" прозвільнення майна з-під арешту за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився,

від відповідача 1: Рубель І.В.,

від відповідача 2: не з'явився,

від відповідача 3: Голиця В.В.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Про Девелопмент тім" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державної виконавчої служби України про звільнення з-під арешту, накладеного відповідно до Акту опису й арешту майна від 23.08.2013 р., який було складено державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Думанською Аліною Леонідівною, майна - майнового комплексу загальною площею 22 949,50 кв.м., що розташований за адресою: 02105, м. Київ, вул. Павла Усенка, 8, склад якого відображено у Свідоцтві про право власності, виданому 01.06.2004 р. Головним управлінням комунальної власності м. Києва, серія САА № 181591.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.12.2013 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2014 року у справі №910/24099/13, позовні вимоги задоволені. Звільнено з-під арешту, накладеного відповідно до Акту опису й арешту майна від 23.08.2013 р., який було складено державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Думанською Аліною Леонідівною, майно - майновий комплекс загальною площею 22949,50 кв.м, що розташований за адресою: 02105, м. Київ, вул. Павла Усенка, 8, склад якого відображено у Свідоцтві про право власності, виданому 01.06.2004 р. Головним управлінням комунальної власності м. Києва, серія САА № 181591. Стягнуто з Державної виконавчої служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Про Девелопмент тім" 1147, 00 грн судового збору.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2014 та рішення місцевого господарського суду від 24.12.2013 скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 12.10.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Про Девелопмент тім", як кредитором, та Публічним акціонерним товариством "Автотранспортне підприємство-2240", як боржником, було укладено Угоду про припинення зобов'язання переданням відступного, відповідно до п.1.3. якої Боржник передав кредитору відступне - майновий комплекс, що розташований за адресою: 02105, м. Київ, вулиця Павла Усенка, 8, склад якого відображений у Свідоцтві про право власності, виданому 01 червня 2004 року Головним управлінням комунальної власності м. Києва, серія САА № 181591.

Даний факт також було встановлено рішенням господарського суду міста Києва від 25.09.2013 року, що набрало законної сили, у справі № 5011-74/17118-2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Про Девелопмент тім" до Публічного акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство-2240" про присудження до виконання обов'язків в натурі та визнання права власності на нерухоме майно. Господарським судом у справі №5011-74/17118-2012 встановлено, що після підписання Акту передачі-приймання відступного (майнового комплексу) позивачем правомірно, на підставі правочину, а саме: Угоди про припинення зобов'язання переданням відступного від 12 жовтня 2012 року набуто право власності на майновий комплекс, що розташований за адресою: 02105, м. Київ, вулиця Павла Усенка, 8, склад якого відображений у Свідоцтві про право власності, виданому 01 червня 2004 року Головним управлінням комунальної власності м. Києва, серія САА № 181591.

Згідно з ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для справи, що розглядається.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, предметом спору у даній справі є вимоги позивача до Державної виконавчої служби України про звільнення зазначеного вище майна з-під арешту.

Матеріалами справи підтверджено, що під час виконання рішення господарського суду міста Києва від 23.05.2011 р. у справі № 14/52 за позовом Акціонерного банку "Київська Русь" до Публічного акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство-2240" про стягнення заборгованості, 23.08.2013 р. державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Думанською А.Л. було складено Акт опису й арешту майна, яким, зокрема, описано спірне майно.

Звертаючись з даним позовом, ТОВ "Про Девелопмент тім" вважало, що спірне майно належить йому на праві власності, а не боржнику у виконавчому провадженні по виконанню рішення господарського суду міста Києва від 23.05.2011р. у справі №14/52.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний господарський суд, зазначив, що майно, на яке накладено арешт, є власністю позивача і, відповідно, не може бути використаним для задоволення вимог стягувача у відповідному виконавчому провадженні.

Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на таке.

Згідно з ст. 60 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на майно і про зняття з нього арешту.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України "Про виконавче провадження" (Закон). Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби.

Зазначеним Законом регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.

Частиною 1 ст. 6 вищевказаного Закону визначено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 11 Закону, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом, зокрема, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту ( ч. ч. 1, 2 ст. 57 Закону).

Зі змісту зазначеної норми Закону вбачається, що накладати арешт на майно в процедурі виконавчого провадження надається право лише у випадку, коли таке майно належить на праві власності саме боржнику.

Право власності є основним речовим правом. Власник майна на свій розсуд володіє, користується та розпоряджається ним. Право власності виникає на підставі юридичних фактів, визначених у законодавстві, що прийнято називати способами виникнення права власності.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

За приписами ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Частинами 3,5 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду .

Відповідно до ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Враховуючи встановлені обставини справи, суди попередніх судових інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що в даному випадку вимоги про зняття арешту з майна безпосередньо пов'язані із спором про право на це майно, оскільки позивач довів, що державним виконавцем було описано й арештовано майно, яке належить йому, а не боржнику у виконавчому провадженні.

Факт належності позивачу права власності на майно підтверджено рішенням господарського суду міста Києва від 25.09.2013 р. у справі № 5011-74/17118-2012, яке на день розгляду даної справи у попередніх судових інстанціях, набрало законної сили і не могло бути не взято до уваги як встановлений факт.

Оскільки виникнення права власності на майно водночас передбачає припинення цього права у іншого суб'єкта, підстави виникнення права власності на спірне майно розглядаються водночас і як підстави припинення його.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій щодо необхідності зняття з арешту спірного майна, оскільки воно не перебуває у власності боржника, а тому не може бути використаним для задоволення вимог стягувача у відповідному виконавчому провадженні, у зв'язку з чим позовні вимоги у даній справі з метою захисту прав законного власника такого майна підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про повне задоволення позову.

Відповідно до ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2014 року, прийнятої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2014 року у справі № 910/24099/13 - без змін.

Головуючий М. Малетич Судді: К. Круглікова О. Мамонтова