Ухвала

від 14.10.2013 по справі 2а-1670/2955/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2013 року м. Київ К/800/20446/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторій Псьол»

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.01.2013 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013 р.

у справі № 2а-1670/2955/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторій Псьол»

до Державної податкової адміністрації у Полтавській області Великобагачанського відділення Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції,

за участю Прокурора Полтавської області,

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Санаторій Псьол» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової адміністрації у Полтавській області Великобагачанського відділення Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Справа розглядалася судами неодноразово. Так, постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2011 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2011 р., відмовлено у задоволенні позовних вимог.

У той же час, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.04.2012 р. вказані судові рішення скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 16.01.2013 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013 р., у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 р. по 31.03.2010 р., про що складено акт від 16.08.2010 р. №00048/2330/21045573, яким встановлено порушення позивачем п.4.1 ст.4, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п.11.3.5 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; п.п.7.4.1, 7.4.4 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 30.08.2010 р. №0000102330/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 557 375,60 грн., з яких 390 079,00 грн. за основним платежем та 167 296,60 грн. штрафних (фінансових) санкцій та №0000112330/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 467 094,50 грн., з яких 312 063,00 грн. за основним платежем та 156 031,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

У порядку адміністративного узгодження податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 22.10.2010 р. №0000102330/1, №0000112330/1, від 30.12.2010 р. №0000102330/2, №0000112330/2, від 09.03.2011 р. №0000522330/3, №0000112330/3, аналогічні за змістом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник зазначив про неправомірність висновків податкового органу про завищення валових витрат на загальну суму 1 560 316,00 грн. та завищення податкового кредиту у розмірі 312 063,00 грн. за 2009 р., оскільки придбання інформаційних, консультативних та юридичних послуг від ПП «Фарт Лайф», ВАТ «Ресурс», ПП «Пантера», ТОВ «Авто-нота» підтверджуються належними первинними документами.

Згідно висновків податкового органу, позивачем в порушення вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» завищено валові витрати на 1 560 316,00 грн. у зв'язку з безпідставним віднесенням до їх складу вартості інформаційних, консультаційних та юридичних послуг, а також в порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість» завищено податковий кредит на 312 063,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ПП «Фарт Лайф» (договір від 21.01.2009 р. № 7/2009), ВАТ «Ресурс» (договір від 04.02.2009 р. № 26), ПП «Пантера» (договір від 15.01.2009 р. № 15/01), ТОВ «Авто-Нота» (договір від 26.03.2009 р. № 3/26-091) були укладені договори про надання послуг, за результатом виконання яких позивачем сформовано валові витрати та податковий кредит.

При цьому, на думку судів, позивачем не надано обґрунтованих доказів необхідності та економічної доцільності укладення кожного з цих договорів, а також підтвердження використання їх результатів у власній господарській діяльності.

Надаючи оцінку документам, що містяться в матеріалах справи, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що зі змісту актів здачі - прийняття робіт (надання послуг), які є ідентичними за змістом та складені про те, що виконавцями були надані консультаційні, інформаційні та юридичні послуги, та додатків до актів здачі-прийняття робіт, неможливо встановити обсяг господарських операцій, кількість, вартість наданих послуг.

З виданих контрагентами позивача податкових накладних не можливо ідентифікувати, які саме послуги надавалися та в якому обсязі.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 ст. 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно із нормою абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - змісту послуг, що надаються, їх обсягу, тощо.

Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього ж Закону визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Зміст наведених правових норм свідчить на користь висновку, що наявність первинних документів, які відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», дійсно є необхідною умовою для включення понесених витрат до складу валових, але не достатньою, оскільки відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» право на включення витрат до складу валових у платника податку виникає із сукупності юридичних фактів, одними з яких є придбання платником товарів (послуг) в обсягах, які зазначені в первинних документах, а також з метою, яка пов'язана з господарською діяльністю платника податку.

Умовою достовірності доказів щодо придбання послуг, зв'язку цих послуг з метою одержання доходу є, перш за все конкретизація змісту, обсягу та результату цих послуг. Натомість, акти про виконання робіт, надані позивачем для підтвердження правомірності включення до складу витрат вартості цих послуг, мають узагальнений характер, неконкретні за змістом, містять формулювання, що повторюються з акту в акт.

Відповідно до вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону , протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо неправомірності віднесення позивачем до складу валових витрат витрат понесених у результаті господарських операцій із ПП «Фарт Лайф», ВАТ «Ресурс», ПП «Пантера», ТОВ «Авто-нота» та формування на їх підставі податкового кредиту, з огляду на те, що вказані господарські операції не підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами.

При цьому, судами попередніх інстанцій також обґрунтовано взято до уваги постанову Великобагачанського районного суду Полтавської області від 13.08.2012 р. у кримінальній справі № 1602/891/2012/р. відносно голови Правління позивача ОСОБА_4 Судом було встановлено, що ОСОБА_4 будучи службового особою, в порушення п.п. 7.4.5, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» умисно ухилився від сплати податку на додану вартість у серпні-жовтні та грудні 2009 р. та податку на прибуток підприємств у листопаді 2009 р. та лютому 2010 р. на загальну суму 443 857,50 грн., у зв'язку з вчиненням операцій з контрагентами ПП «Фарт Лайф», ВАТ «Ресурс», ТОВ «Авто-Нота».

Стосовно висновків податкового органу про заниження позивачем в порушення вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валових доходів за І квартал 2010 р. на суму 174 370,00 грн. та завищення валових доходів за 2009 р. на 174 370,00 грн., попередніми судовими інстанціями правомірно встановлено їх обґрунтованість з огляду на наступне.

Як вбачається з акту від 16.08.2010 р. №48/230-420/21045573, перевіркою відображених у рядку 02.2 Декларацій «самостійно виявлені помилки» показників за 2009 р. та І квартал 2010 р. встановлено, що дане коригування у сумі 174 370,00 грн. проведено у І кварталі 2010 р.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підприємство у ІV кварталі 2009 р. включило до складу валових доходів вартість реалізованих путівок Виконавчій дирекції фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності у сумі 174 370,00 грн., яка станом на 01.01.2010 р. позивачем сплачена не була.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що несплачену суму 174 370,00 грн. позивач повинен був зняти з доходів 2009 р. з поданням уточнюючої декларації з податку на прибуток за 2009 р., а не проводити коригування І кварталу 2010 р.

Враховуючи викладене, обґрунтованими є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність прийнятих контролюючим органом податкових повідомлень-рішень та наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторій Псьол» залишити без задоволення.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.01.2013 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013 р. у справі № 2а-1670/2955/12 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.